Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні Автореферат

У Вступі обґрунтовуються вибір та актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами та планами, об’єкт і предмет, мета і задачі дослідження, аргументується його наукова новизна, формулюються методологічні основи роботи, відзначається теоретичне та практичне значення положень роботи, які виносяться на захист, надається інформація щодо апробації основних положень роботи та наводяться публікації результатів дослідження.

Розділ перший “Історико-теоретичні аспекти страхування” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історичних аспектів розвитку фінансово-правових норм у галузі страхування та визначенню сутності страхування шляхом характеристики його основних складових.

У підрозділі 1.1. “Історія розвитку та становлення фінансово-правового регулювання страхування” зазначається, що всебічне дослідження наукової літератури, яка стосується теми дисертації, показав: страхуванню як елементу фінансової системи держави у різні періоди як вчені юристи, так і вчені економісти приділяли значну увагу, адже за допомогою цього інструменту досягалися різні цілі та виконувалися відповідні завдання держави. Історичний розвиток фінансово-правових засад страхування на території, що займає сучасна Україна, умовно поділяється на декілька етапів. При цьому аналіз історичних етапів становлення і розвитку механізму фінансово-правового регулювання страхування на землях, що сьогодні входять до складу сучасної України, показав, що ці процеси відбувалися неоднаково.

У ході дослідження увага приділяється науковим працям: В.Р. Ідельсона, в роботах якого здійснюється аналіз страхування як виду господарської підприємницької діяльності; В.І. Серебровського, що ще в 20–х роках ХХ ст. досліджував правову природу страхових фондів; В.К. Райхера, який вивчав історичні аспекти розвитку страхування та проблеми нагромадження та використання страхового капіталу, а також ряду інших науковців, серед яких були праці М.Я. Шимінової, Л.К. Воронової, Д.А. Бекерської, В.В. Шахова та ін.

Історично об’єктивна необхідність існування та розвитку страхування в Україні викликана тим, що воно є ефективним, раціональним, економічним та доступним засобом захисту всебічних інтересів суб’єктів. Держава використовує страхування як важливий фінансовий інструмент у вирішенні стратегічних завдань та функцій.

Окрема увага акцентується на аналізі механізму фінансово-правового регулювання страхування в СРСР. Цьому періоду характерною є обумовленість правових форм страхування сутністю соціально-економічних перетворень у суспільстві. Як невідємна частина радянських фінансів, страхування повністю підкорялося загальним завданням мобілізації, розподілу та використання національного доходу в інтересах розвитку виробництва та задоволення потреб соціалістичного суспільства.

З початку 90-х років ХХ ст. відбувається демонополізація страхової справи. Правовими засобами держава намагається наблизити вітчизняний страховий ринок до європейських стандартів, що, у свою чергу, й обумовило внесення змін до фінансово-правовового регулювання страхових правовідносин. У травні 1993 р. було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України “Про страхування”, який мав чимало недоліків та прогалин. У березні 1996 р. було прийнято Закон України “Про страхування”, який став першим нормативно-правовим актом, що заклав основи фінансово-правового регулювання страхування в Україні, але не враховував специфіки проведення страхування життя, в результаті чого такий вид страхування практично не розвивався.

Аналіз історичних етапів становлення і розвитку механізму фінансово-правового регулювання страхування в Україні дав підставу сформувати і викласти свою позицію з тих питань, що розкриваються в роботі.

У підрозділі 1.2. “Сутність страхування як інституту фінансового права”, виходячи з багатоспектності цього явища, узагальнюються погляди широкого кола науковців на проблему формування поняття “страхування”.

Аналіз багатьох дефініцій, що визначають страхування, дозволяє встановити, що різні автори вбачають у страхуванні спосіб, форму, метод, регулятор, сукупність економічних відносин і т.ін. Зроблено висновок, що ці визначення не охоплюють всіх елементів, і тому не можна брати за основу якесь єдине поняття. Загальний зміст поняття “страхування” можна розкрити за умови характеристики базових аспектів: соціально-економічного, фінансового та юридичного.

Для аналізу сутності страхування важливим є визначення місця та ролі страхування у фінансовій системі країни. Дослідження існуючого масиву теоретичних розробок у цій сфері дає змогу стверджувати, що сутність страхування детермінується у його функціях, аналіз яких вказує на присутність фінансово-правових основ досліджуваної категорії, що підтверджує актуальність цього дослідження.

Видається за можливе узагальнити, що з точки зору фінансового права страхування – це сукупність фінансово-правових норм, які регулюють відносини з формування цільових фондів грошових коштів, призначених для відшкодування збитків, завданих внаслідок реалізації певних страхових ризиків (природного, техногенного, соціального та іншого характеру), передбачених законом та (або) договором, шляхом розкладки суми збитків між учасниками формування цих фондів.

Особливого значення в ході дослідження набувають питання, пов’язані з функціонуванням страхових фондів. Можна зробити висновок, що держава встановлює обов’язкові вимоги щодо методу формування страхових фондів. Соціальна природа страхового фонду відображує його реальне матеріальне наповнення. У страховому фонді реалізуються колективні та особисті інтереси його учасників, відображується взаємозв’язок між соціальними позиціями учасників економічної діяльності та їх господарською поведінкою, його мотивуванням та стереотипами. Ключовими принципами функціонування страхового фонду є комплексність, багатоманітність організаційних форм, врахування специфіки галузей народного господарства та суб’єктів власності, державне регулювання цих процесів.

Серед запропонованих концепцій наукових поглядів на функції страхування перевага віддається підходу, за якого, страхування виконує ряд таких функцій: попереджувальну, відновлювальну, ощадну, інвестиційну, контрольну. В рамках будь-якої з них здійснюється обіг грошових коштів, розподіл (перерозподіл) грошової форми вартості, оскільки страхування є специфічною частиною фінансів суспільства.

Фінансово-правові норми, що встановлюють вимоги до платоспроможності страховика, напрями використання коштів страхових фондів, контролю (нагляду) за фінансовою діяльністю страховиків, формують відповідні фінансово-правові інститути.

Розділ другий “Фінансово-правове регулювання страхування в Україні” складається з чотирьох підрозділів і присвячений розкриттю правових форм страхування в Україні, принципів його регулювання, фінансових правовідносин у галузі страхування, здійсненню їх класифікації.

У підрозділі 2.1. “Правові форми страхової діяльності” увага приділяється з’ясуванню правової природи існуючих форм страхування, аналізу та узагальненню різноманітних наукових поглядів щодо їх класифікації.

Під правовим регулюванням суспільних відносин розуміється лише одна із форм впливу права – вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів реалізації.

Аналіз фінансово-правових норм страхування привів до висновку, що до правових форм фінансової діяльності держави у галузі страхування включається:

1) видання нормативно-правових актів; 2) видання індивідуальних правових актів; 3) укладення угод (фінансово-правових, адміністративно-правових, міжнародно-правових), що опосередковують економічні відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом та використанням фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування; 4) реалізація державою в особі уповноваженого органу своїх прав та обов’язків як суб’єкта конкретного відношення, що виникає в процесі фінансової діяльності держави; 5) здійснення фінансового контролю, і як наслідок виявлених порушень – притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

Зазначені правові форми регламентують різні за структурою та значенням сфери фінансової діяльності держави, в межах якої реалізовуються фінансові правовідносини страхової галузі. При цьому визначаються різні методи та підходи їх правового регулювання. Розкривається специфіка всіх форм регулювання різних сфер правовідносин у галузі страхування.

Нормативно-правові акти з оподаткування діяльності страховиків, потребують коригування. Аналіз специфіки оподаткування діяльності страховиків дозволяє зробити висновок, що сьогодні в державі складно планувати надходження до бюджетів від страхової діяльності. Оподаткування повинно здійснювати ряд функцій. В літературі говориться про існування різних податкових режимів у галузі страхування. При цьому методи та завдання оподаткування можуть відрізнятися один від одного. Вітчизняний правовий режим оподаткування не виконує ряду важливих завдань. Зокрема, воно не стимулює розвиток сфери страхування. Не вирішуються й фіскальні задачі у зв’язку з наявними шляхами зменшення прибутку від страхової діяльності. Існуюча правова модель оподаткування страхування не відповідає масштабам та темпам росту страхових премій (внесків). Тому пропонується змінити фінансово-правовий режим оподаткування прибутків від страхової діяльності шляхом переходу від сплати податку на прибуток до податку на страхові премії.

Окреме місце серед форм регулювання відводиться фінансово-правовому механізму бухгалтерського обліку страхування. Сукупність бухгалтерської звітності страхової організації – це інформаційна модель її фінансового стану, аналіз якої потрібен для державного контролю за платоспроможністю страхової організації. По суті, контроль за платоспроможністю – це фінансовий контроль, який дозволяє органу страхового нагляду втручатися, коли страхова організація ще не оперує достатніми активами для виконання існуючих зобов’язань. Регулювання, таким чином, діяльності страхової організації являє собою систему попередження на ранній стадії, захист власників полісів та третіх осіб від наслідків неплатоспроможності страхової організації.

У підрозділі 2.2. “Принципи фінансово-правового регулювання страхування в Україні” особлива увага акцентується на міжнародних нормах-принципах, закріплених у міжнародних угодах, до яких приєдналася Україна. Зроблено висновок, що в системі фінансового права інститут страхування має свої специфічні, тобто притаманні тільки йому, принципи.

Огляд публічно-правових принципів страхування дозволяє визначити сукупність норм, які регулюють страхові відносини як структурний елемент фінансового права, що регламентує фінансові правовідносини у галузі страхування.

Окреме місце посідають норми-принципи, прийняті Міжнародною асоціацію органів нагляду за страхуванням (ІАІS). Зроблено висновок, що IAIS, як координаційний орган та орган наддержавного контролю за діяльністю наглядових організацій країн-учасниць цієї асоціації, прагне встановити публічно-правові принципи діяльності останніх. Це дозволить належним чином гармонізувати національне законодавство у відповідності до світових страхових стандартів. Аналіз цих принципів показав, що глобальна страхова система, яка швидко розвивається, потребує адекватного інтеграційним процесам вдосконалення внутрішнього законодавства страхової галузі.

У підрозділі 2.3. “Поняття фінансових правовідносин у галузі страхування та особливості їх змісту” на основі вивчення наукових праць вчених у галузі теорії держави і права, фінансового права наводиться аналіз фінансових правовідносин у галузі страхування та їх змісту.

Встановлено, що не всі відносини, які складаються сьогодні в процесі здійснення страхової діяльності, є предметом фінансового права. Доведено, що у страховій галузі фінансове право регулює групи відносин з обов’язкового державного страхування, у тому числі по бюджетному фінансуванню обов’язкового особистого страхування державно значимих категорій осіб; по формуванню, перерозподілу та використанню страхових резервних фондів страхових організацій; по здійсненню фінансового контролю за використанням цих коштів тощо. Окремо досліджуються відносини щодо компенсації страхових вкладів в організації колишнього Держстраху СРСР, що втратили вартість внаслідок політичних та економічних перетворень на початку 90–х рр. ХХ ст. Стратегічним завданням держави є розробка відповідного досконалого правового механізму стосовно забезпечення законних прав громадян-вкладників.

Було виокремлено два наукових підходи щодо визначення місця страхових правовідносин. Перший полягає у тому, що правовідносини, які складаються у сфері страхової діяльності, розглядаються як приватно-правові. Деякі автори, зокрема М.В. Карасева, О.І. Худяков відносять до приватно-правових і правовідносини з обов’язкового державного страхування. Їхня аргументація полягає в тому, що, по-перше, страхування, на їх погляд, більше не здійснює державної функції акумуляції грошових коштів на потреби держави та суспільства; по-друге, страхові відносини виникають на підставі договору, а інститут договірних відносин вони вважають притаманним лише сфері цивільно-правового регулювання.

Другий підхід, представниками якого є А.А. Мамедов, Ю.А. Макарова, В.А. Прокошин та ін., базується на тому, що, виходячи із сучасних умов розвитку суспільства та з урахуванням зміни підходів щодо базових фінансово-правових категорій та їх змісту, значне коло відносин, які реалізуються в галузі страхування, визначаються як публічно-правові, зокрема як фінансові. Такими вони вважають правовідносини з обов’язкового державного страхування, по формуванню та використанню страхових резервних фондів, правовідносини, що виникають у ході фінансового контролю за страховою діяльністю тощо.

На підставі дослідження цієї проблеми уявляється за доцільне підтримати позицію цієї групи вчених та додатково аргументувати це тим, що: по-перше, за рахунок грошових ресурсів страхових організацій не тільки фінансуються відновлювальні процеси при настанні страхових випадків, але й зменшується навантаження на бюджет; по-друге, переважна більшість юристів-фінансистів визнають правовідносини з обов’язкового державного страхування фінансовими. При цьому значна група науковців, а саме Е.О. Ровінський, С.Д. Ципкін, Н.І. Хімічева, В.В. Шахов, Ю.О. Крохіна, Е.А. Алісов та ін., лише ними окреслює коло фінансових правовідносин. Сприйнятою є позиція, за якої предметом фінансового права охоплюються не лише відносини по мобілізації, розподілу та витрачанню фондів коштів обов’язкового державного страхування, а й відносини з фінансового контролю за використанням цих коштів; по-третє, страхова діяльність виводить з обігу надлишкову готівкову грошову масу, здійснюючи антиінфляційний вплив, таким чином стабілізує грошовий обіг, виступає позитивним фактором формування платіжного балансу держави, сприяє збалансуванню доходів та видатків бюджету. Акумульована у страхових фондах надлишкова грошова маса є потужним інвестиційним ресурсом, який може бути спрямований державою до сфери економіки, де відчувається дефіцит грошових ресурсів. Але, на відміну від кредитних ресурсів банківських та інших фінансово-кредитних установ, страхові фонди, акумульовані за рахунок страхування, є значно дешевшими.

Утворення й функціонування страхових резервних фондів коштів є формою реалізації організаційних фінансових відносин. Формування фондів має відбуватися виключно на підставі нормативно-правових актів, які містять положення щодо їх утворення і функціонування.

Зазначено, що правовідносини, які виникають у сфері добровільного страхування та пов’язані з використанням коштів для інвестування у галузі, визначені Кабінетом Міністрів України, мають фінансово-правовий характер.

Суб’єкти фінансових правовідносин страхової сфери повинні мати чітко встановлений комплекс прав та обов'язків, що визначатимуться не договором чи іншою формою узгодження, не підзаконним актом, а тільки законом.

У підрозділі 2.4. “Класифікація фінансових правовідносин у галузі страхування” робиться спроба виявлення всіх існуючих проявів відносин у галузі страхування, що складаються в процесі фінансової діяльності держави.

Класифікація фінансових правовідносин у галузі страхування дозволяє визначити коло відносин у страховій галузі, забезпечених нормами фінансового та інших галузей права. Підставами для здійснення класифікації можуть бути різні критерії.

Фінансові правовідносини у сфері страхової діяльності виникають при формуванні, розподілі та використанні централізованих грошових фондів та резервів, наданні фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів та поповнення зворотних засобів, сплаті податків та здійсненні інших платежів до бюджету, при формуванні позабюджетних фондів пенсійного, соціального та медичного страхування, наданні податкових пільг, застосуванні штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету, перестрахуванні тощо.

Таким чином, класифікуючи правовідносини, що виникають у галузі страхування, необхідно брати до уваги лише ті з них, матеріальною основою яких є рух грошових коштів. До таких правовідносин у галузі страхування можна віднести:

відносини, що виникають між центральними органами виконавчої влади по нагляду за страховою діяльністю і організаціями-страховиками з приводу формування та розміщення страхових резервів та інших аспектів, пов’язаних із забезпеченням фінансової платоспроможності страхових організацій (фондів);

відносини, що виникають з приводу інвестицій для направленого фінансування найбільш пріоритетних галузей народного господарства та регіонів;

відносини, що виникають при обов’язковому державному страхуванні з метою реалізації соціальних задач з приводу планомірної мобілізації (формування), розподілу та використання грошових фондів (фінансових ресурсів);

відносини, що виникають з приводу компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень у ВАТ “Ощадбанк” та НАСК “Оранта”.

Розділ третій “Фінансово-правові режими у галузі страхування” складається з 2 підрозділів і присвячений дослідженню широкого кола питань, пов’язаних: з визначенням поняття “фінансово-правовий режим страхування”, його змісту, з використанням потенціалу фінансового права для регулювання фінансових відносин, що виникають у сфері обов’язкового та добровільного страхування. Поряд з характеристикою фінансово-правових режимів страхування ставилося завдання розкрити весь механізм правового регулювання відносин у страховій сфері з урахуванням завдань дослідження. Увага зосереджувалася на існуючих приписах, що лежать в основі фінансово-правових режимів окремих ланок страхування (обов’язкового та добровільного), та на особливостях і порядку формування та використання страховиками резервів тощо.

У підрозділі 3.1. “Фінансово-правовий режим обов’язкового страхування” досліджуються сутність, особливості та проблеми всього механізму обов’язкового страхування.

Обов’язкове державне страхування є єдиним елементом правового регулювання системи страхування, що багатьма науковцями визнається як фінансово-правовий. Така позиція підтримується в роботі і додатково аргументується таким: при обов’язковому страхуванні одна (або всі) сторона(и) у договорі завжди визначена законом; види, порядок та умови обов’язкового страхування встановлені на законодавчому рівні; порядок формування фінансових ресурсів та цільового бюджетного фінансування видатків при здійсненні обов’язкового державного страхування регламентуються нормами фінансового, а саме податкового та бюджетного права; здійснюється державний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів, призначених для обов’язкового державного страхування; незважаючи на те, що зобов’язання страховиків по виплаті страхових платежів виникають на підставі договору, доводиться публічно-правова сутність подібних угод, спрямованих на реалізацію функцій держави з компенсації шкоди, завданої життю та здоров’ю визначених законом державно значимих категорій осіб.

У підрозділі 3.2. “Фінансово-правовий режим добровільного страхування” узагальнюється механізм фінансово-правового регулювання добровільного страхування. При цьому зазначається, що при встановленні цього режиму держава виходила з потреб формування такого правового механізму, який забезпечував би високий рівень надійності страховиків. Зазначається, що це завдання має здійснюватися за допомогою державного впливу. Механізм його реалізації криється у фінансово-правових нормах страхового законодавства. Це, насамперед, норми, які визначають вимоги щодо платоспроможності страховиків, порядку забезпечення їх фінансової надійності та встановлюють певні обмеження щодо інвестиційної діяльності страховиків та державне регулювання її здійснення.

Особливості фінансово-правового режиму добровільного страхування обумовлені специфікою інверсії страхового циклу, його тривалістю, складністю під час визначення строку страхових зобов’язань, формування страхових резервних фондів страхових організацій в залежності не від прибутку, а від прийнятих страхових зобов’язань.

При формуванні висновків зазначається, що фінансово-правовий режим добровільного страхування здійснює, перш за все, суттєвий вплив на порядок створення та використання страхових резервних фондів. При цьому актуалізується роль у цьому процесі Міністерства фінансів України та Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг, нормативно-правові акти яких обумовлюють правовий режим цих фондів взагалі, та фінансово-правовий, зокрема. Порядок їх формування, використання та звітності визначається змістом та формою зазначених правових норм, при цьому ступінь імперативності цих норм не знижується і не залежить від того, що вони закріплені у підзаконних актах, а не в законі.