Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища: проблеми законодавства, теорії та практики

summary

У вступі дисертації висвітлені положення, що наведені вище – у структурній частині автореферату “Загальна характеристика роботи”.

Розділ 1 “Злочини проти навколишнього природного середовища як соціальна і правова проблема сучасності” містить п’ять підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Новітнє обґрунтування поняття злочинів проти навколишнього природного середовища” дисертант дотримується позиції, що досліджуване поняття має бути універсальною і фундаментальною категорією, оскільки воно: 1) лежить в основі змісту кримінально-правових норм розділу VІІІ КК; 2) дозволяє відмежовувати злочини проти навколишнього природного середовища від аналогічних адміністративно-правових деліктів; 3) слугує оптимальному визначенню складів злочинів у досліджуваній сфері; 4) необхідне для визначення обсягу і завдань у запобіганні цих злочинів; 5) впливає на криміналізацію і декриміналізацію діянь у цій сфері; 6) нагальне для створення системи кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища.

Дисертант обґрунтовує, що назва “екологічні злочини” сформульована некоректно, оскільки “екологічний” – це позитивна характеристика явища, а злочин – власне, негативне явище. За законами формальної логіки вони не можуть поєднуватися. Поняття “довкілля” не несе в собі змістовного навантаження, тому потрібно використовувати термін “злочини проти навколишнього природного середовища”, який відображає суть таких діянь. Наголошується, що визначення поняття аналізованих злочинів повинно охоплювати: 1) ознаки поняття злочину; 2) об'єктивні і суб'єктивні ознаки складів злочинів, передбачених розділом VІІІ КК; 3) вивірену наукову термінологію у назвах зазначених діянь. Враховуючи зазначене, сформульовано визначення поняття “злочини проти навколишнього природного середовища”.

У підрозділі 1.2. “Поняття кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища” автор на підставі сучасного праворозуміння сформулював засади, на яких має формуватися сучасний стан кримінально-правової охорони зазначеної сфери. Такими засадами є: 1) людина (відповідальна за інше життя, поряд з яким вона існує), її життєвий простір є лише частиною природного простору, а не охоплює весь людський простір, і тому кримінальне право має охороняти все навколишнє природне середовище; 2) поєднання біоцентричного (фундаментальний підхід – стосується глибинних процесів – порушення функціонування природних співтовариств живих організмів, сукупна діяльність яких забезпечує саму можливість життя як глобального явища) та антропоцентричного (прикладний підхід – має істотне значення для концентрації зусиль усіх інституцій з метою охорони зазначеної сфери) поглядів на цю проблему; 3) переорієнтація заходів кримінально-правової охорони аналізованої сфери щодо захисту окремих природних об'єктів на створення інтеграційної (цілісної) системи такої охорони. Запропоновано концепцію кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища, що передбачає: 1) комплексне дослідження такої сфери на основі сучасного праворозуміння й останніх досягнень наук, пов'язаних із проблемою, що розглядається; 2) оптимальне поєднання у законотворчій діяльності напрямів криміналізації, декриміналізації (спираючись на сучасні досягнення кримінально-правової доктрини); 3) застосування біоцентричного та антропоцентричного підходів до кримінально-правової охорони зазначеної сфери; 4) врахування позитивного досвіду кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища в Україні і за рубежем; 5) надання пріоритету приписам міжнародно-правових актів над національним законодавством у подоланні зазначених діянь; 6) досягнення достатньої зрозумілості кримінально-правових заборон; 7) врахування при криміналізації та декриміналізації економічної, екологічної, соціальної складових, що зумовлює орієнтацію на сталий розвиток; 8) надання переваг запобіганню цим злочинам.

Використовуючи існуючі точки зору на кримінально-правову охорону, охоронну функцію – основну функцію кримінального закону, здобувач виокремив такі ознаки (складові) кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища: 1) система (комплекс) кримінально-правових засобів, спрямованих на збереження, раціональне використання й оздоровлення навколишнього природного середовища, які забезпечують стійкість цього середовища (заборонні і заохочувальні норми, кримінально-правова політика у зазначеній сфері); 2) навколишнє природне середовище; 3) спрямування кримінально-правової політики на: а) удосконалення законодавства у цій царині; б) запобігання вчиненню досліджуваних складів злочинів; в) охорону існуючих суспільних відносин не лише від злочинів, а й від суспільно небезпечних діянь, які містять ознаки досліджуваних складів злочинів (посягань неосудних осіб; осіб, що не досягли “віку кримінальної відповідальності”); 4) зосередження зусиль кримінального законодавства і кримінально-правової політики на тому, щоб суспільні відносини, взяті під охорону кримінального закону, залишалися, як правило, об'єктами охорони і якомога менше зазнавали злочинних посягань.

Сформульовано визначення поняття “кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища”.

У підрозділі 1.3. “Витоки явища, генезис і сучасний стан проблеми  кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища” з урахуванням особливостей суспільного розвитку та державотворення на терені України, дисертантом запропонована періодизація кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища. Перший період – ХІ–ХІV ст.ст. характеризувався кримінально-правовою охороною деяких об'єктів природи, а також зачатками державної охорони окремих об'єктів. У ст.ст. 69–70 “Руської правди” (ХІ ст. н.е.) була передбачена відповідальність за такі злочинні діяння, як незаконне полювання, а в ст. 73 – незаконна порубка дерев. З часом склад злочину, передбачений ст. 69, зазнає змін щодо предмета (доповнився дикими птахами, оленями та іншою фауною) та об'єктивної сторони (поповнився недозволеним місцем і природним заповідником). Другий період тривав з ХІV і до початку ХVІІІ ст. Це був перехідний етап до природоохоронних законів загальнодержавного значення (в ньому не отримали законодавчого закріплення ознаки нових складів злочинів). Третій період тривав з ХVІІІ до початку ХІХ ст. і характеризувався природоохоронними законами кримінально-правового характеру, які мали загальнодержавне значення. В цей час існувала відповідальність за такі злочинні діяння, як: незаконне зайняття рибним або звіриним промислом (ст. 189 Артикула військового), порушення правил охорони надр (ст. ст. 654–665 “Зводу законів кримінальних” 1842 р.), засмічення водних об'єктів (1718 р.), знищення або пошкодження лісу шляхом умисного чи необережного підпалу (ст. 689 названого Зводу законів), потрава посівів і пошкодження насаджень, порушення карантинних правил під час проходження в карантинній межі суден, людей, тварин і речей, що сумнівно очищені (ст. 351 “Зводу законів кримінальних” 1842 р.). Для цього періоду, як і для попередніх, характерним є перелік злочинів, а не описання їх ознак. Відбулася ціла низка змін в об'єктивних і суб'єктивних ознаках діянь, які були криміналізовані у попередні роки. Четвертий період охоплює кінець ХІХ– початок ХХ ст.ст. Не дивлячись на те, що в цей час була розроблена ціла низка проектів норм, які передбачали відповідальність за діяння у зазначеній сфері, вони не набули чинності. П'ятий період тривав з початку ХХ ст. до 1991 р. Цей період дає витоки цілій низці складів злочинів (за КК 1960 р.), зокрема таким, що передбачені ст.ст. 163, 228¹, 228, 163¹ 227¹ КК. Зазначені діяння були розміщенні в декількох главах КК України, інші ж зазнали змін у зв'язку з прийняттям КК 1960 р. і знайшли закріплення в ст.ст. 157–162 КК. До цілої низки норм введено бланкетні диспозиції. Шостий період розпочався з 1991 р. і триває дотепер. Цей час знаменується зближенням національного законодавства з міжнародно-правовими актами, внесенням низки змін і доповнень до існуючих складів злочинів у КК 1960 р., які спрямовані на посилення відповідальності за вчинення зазначених вище діянь. 1 вересня 2001 р. набув чинності новий КК України, в розділі VІІІ якого знайшли закріплення нові склади злочинів, передбачені ст.ст. 236–237, 239, 252–254 КК (зазначені злочини розкриваються дисертантом у розділі 2 рубрики автореферату “Основний зміст роботи”).

У підрозділі 1.4. “Національне кримінальне законодавство і міжнародно-правові акти у подоланні злочинів проти навколишнього природного середовища (співвідношення, проблеми, тенденції)” доводиться, що між нормами КК України у зазначеній сфері і міжнародно-правовими актами існує взаємозв'язок, що проявляється в частковій імплементації міжнародно-правового вирішення зазначеної проблеми в КК України. Стверджується, що аналіз зазначених норм необхідно проводити за видами природних об'єктів та з урахуванням деяких складоутворюючих ознак діянь, передбачених КК.

Автор дійшов висновку про те, що міжнародно-правові акти у цій сфері мають важливе значення: 1) для вдосконалення кримінального законодавства, а саме: а) ст. 242 КК – розширення предмета водами водоболотних угідь та доповнення зовнішньої сторони такими діяннями, як: засмічення водних об'єктів, незаконне використання прісних вод і питної води; б) ст. 243 КК – доповнення предмета водами “особливого району” та “виключної (морської) економічної зони”, а також включення до об’єктивної сторони таких ознак, як діяння (засмічення) та місце вчинення злочину (“особливі райони” і “виключна (морська) економічна зона”); в) ст. 241 КК – доповнення такими засобами вчинення злочину, як “шум” і “вібрація”; г) ст. ст. 240, 246, 248, 252 КК – після слів “природно-заповідного фонду” доповнити словами “природної спадщини”; д) включення до КК України норми про кримінальну відповідальність за порушення законодавства щодо збереження біологічного різноманіття рослин, незаконної торгівлі видами дикої флори; за протидію отриманню екологічної інформації; е) ст. 248 КК – доповнення об'єктивної сторони такими діяннями, як: “незаконна торгівля дикою фауною, що знаходиться під загрозою знищення”, “незаконне знищення середовища існування диких тварин”; 2) для тлумачення аналізованих норм КК (стосовно забруднення природних об'єктів, місця вчинення цих злочинів); 3) для кваліфікації злочинів, передбачених ст.ст. 241–243 КК (наприклад, при визначенні верхньої межі забруднення атмосферного повітря як території, на яку поширюється національне законодавство).

У підрозділі 1.5. “Система складів злочинів проти навколишнього природного середовища за чинним КК України” стверджується, що система зазначених злочинів має бути належним чином упорядкована і відповідати одній з істотних властивостей права – системності. Доводиться, що наукове уявлення про систему складів досліджуваних злочинів не ґрунтувалося на всебічному вивченні їх природи та не враховувало такого вагомого критерію побудови системи, як природний ресурс. Дисертант обґрунтовує, що критеріями, які потрібно класти в основу побудови системи досліджуваних складів злочинів, мають бути: 1) родовий об’єкт злочину; 2) безпосередній об’єкт злочину; 3) відповідний природний об’єкт. Ці критерії є систематизуючими і на їх основі автор пропонує поділити злочини (за чинним КК) на такі 10 груп: 1) злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують умови раціонального використання, охорони, відтворення та оздоровлення землі (ст.ст. 239,254 КК); 2) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення надр (ст. 240 КК); 3) злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують умови для захисту суверенних прав України над континентальним шельфом України з метою розробки і розвідки його природних багатств (ст. 244 КК); 4) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення рослинного світу (ст.ст. 245, 246, 247 КК); 5) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення водних об’єктів (ст. ст. 242,243 КК). 6) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення атмосферного повітря (ст. 241 КК); 7) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення тваринного світу (ст.ст. 248,249,250,251 КК); 8) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з захисту від умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК); 9) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони екологічної безпеки (ст.ст. 236,253 КК); 10) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови для протидії приховуванню або перекрученню відомостей про екологічний стан чи захворюваність населення, невжиттю заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст.ст. 237,238 КК).

Розділ 2 “Удосконалення законодавства і правозастосовної діяльності у сфері кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища” складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 2.1.“Проблема об’єкта кримінально–правової охорони  навколишнього природного середовища” дисертант розглядає цю проблему з урахуванням концепції суспільних відносин та пояснює зміст суспільних відносин. Зазначається, що особа вступає у відносини з іншими людьми з метою задовольнити свої потреби та інтереси благами, створивши або отримавши їх від природи. Доводиться, що сприятливі природні умови для життя людини є предметом інтересу як людини, так і суспільства, зокрема, до благ, що дає природа, а це викликало інтерес до її охорони (призвело до виникнення суспільних відносин з охорони навколишнього природного середовища). Ці суспільні відносини з приводу благ є позитивними, а при посяганні вони перетворюються на об'єкт досліджуваних складів злочинів. Зазначене свідчить про те, що об'єкт кримінально-правової охорони – ширше поняття, ніж об'єкт складу злочину, оскільки до нього включаються позитивні суспільні відносини і безпосередньо об'єкт досліджуваних діянь. Стверджується, що вирішувати проблему кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища можна за допомогою категорій “суспільні відносини”, “навколишнє природне середовище”, “потреби”, а також  структурних елементів об’єкта.

Аргументується, що при розгляді зазначених суспільних відносин необхідно користуватися поняттям “навколишнє природне середовище”, що є дуже складною, багатофункціональною, споконвічною збалансованою єдиною системою, яка живе і постійно відновлюється, а також потребує оздоровлення (це мегаекзосфера постійних складових екзосфер), тобто це доступна людині природа. Стверджується, що до суб’єктного складу суспільних відносин у зазначеній сфері можуть належати: фізичні і юридичні особи; фізичні і фізичні особи; фізичні особи і громадські об’єднання,  організації. Робиться висновок, що предметом зазначених суспільних відносин є лише те, з приводу чого вони виникають, а не їх уречевлення (фізичне тіло), тобто умови (стосунки), які забезпечують охорону, раціональне використання, оздоровлення та відтворення навколишнього природного середовища. Інше буде завжди призводити до ототожнення предмета злочину з предметом відносин, до логічних і наукових суперечностей. Зазначається, що зміст відносин (соціальний зв’язок) має розглядатися лише в рамках діяльності з охорони, раціонального використання, оздоровлення та відтворення природних об’єктів і охоплюватися потребами та інтересами, які є рушійною силою у спілкуванні суб’єктів відносин, та не може існувати без предмета цих відносин. На основі зазначених концептуальних підходів дисертант пропонує визначення родового об’єкта аналізованих складів злочинів – це суспільні відносини з приводу умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої єдиної системи, до якої належить і людина (все це складає навколишнє природне середовище), її охорону, раціональне використання, оздоровлення та відтворення для теперішніх і майбутніх поколінь, яка гарантуватиме безпечне для життя і здоров’я людей навколишнє природне середовище. На цій же концептуальній основі в роботі визначаються безпосередні об’єкти окремих діянь проти навколишнього природного середовища. Пропонується теоретична модель майбутньої системи злочинів, яка складається з шести  груп діянь, що пов’язані з посяганнями на відповідні екзосфери (див.: повний зміст системи цих діянь у рубриці автореферату “Висновки”).

У підрозділі 2.2. “Характеристика й особливості предмета складів злочинів проти навколишнього природного середовища” дотримуючись концепції, що предмет складу злочину – це будь-яке матеріальне утворення, яке сприймається органами чуття і задовольняє ті чи інші потреби, зроблено висновок, що предмет є самостійною ознакою складу злочину, оскільки, як ознака і явище має низку юридичних властивостей (ознак). Аргументується, що предмет злочину відрізняється від предмета злочинного посягання, оскільки останнім є будь-який елемент об'єкта, що  зазнає шкоди від злочину. Встановлено особливості предмета складів злочинів проти навколишнього природного середовища, які вирізняють його серед предметів інших злочинних діянь. Правовий статус предмета досліджуваних складів злочинів характеризується такими ознаками: 1) невіддільність предмета цих злочинів від навколишнього природного середовища; 2) вилучення предметів зазначених злочинів з господарського обігу (за винятком землі); 3) відособленість предмета зазначених злочинів у натурально-речовій формі (за винятком атмосферного повітря); 4) наявність межі володіння природними об’єктами (предметами злочинів); 5) поширення дії національного законодавства на предмет злочину. Екологічний статус предмета зазначених вище діянь має такі ознаки: 1) є матеріальним утворенням виробничих сил (виняток – предмет складу злочину, передбачений ст. 238 КК); 2) складається із природної речовини, яка залучена у суспільне виробництво, або ж потенційно може бути до нього залучена; 3) не втратив свого зв’язку з природним середовищем; 4) є надзвичайно рухливим; 5) є неповторним і глибоко індивідуальним; 6) має здатність до самовідтворення; 7) має природне походження; 8) не знаходиться на балансі підприємств, установ і організацій; 9) не відображається в бухгалтерських звітах і враховується лише у натуральній формі. Сформульовано визначення поняття предмета складів злочинів проти навколишнього природного середовища. Обґрунтовано теоретичне і практичне значення досліджуваного предмета складів злочинів проти навколишнього природного середовища для кваліфікації цих діянь і вдосконалення ст.ст. 238, 240–242, 244, 248–251 КК.

У підрозділі 2.3. “Зміст об’єктивної сторони складів злочинів проти навколишнього природного середовища” зазначається, що об'єктивна сторона як елемент загального поняття складу злочину недостатньо наповнена ознаками зовнішньої сторони. Така ознака, як джерело вчинення злочину, відображена в законі (ст.ст. 239, 241–243 КК), але не обґрунтована в теорії кримінального права. Сформульовано визначення поняття джерела вчинення злочину. Обґрунтована пропозиція стосовно доповнення загального вчення про склад злочину (в частині об'єктивної сторони) факультативною ознакою “джерело вчинення злочину”. Запропоновані правила відмежування знарядь від засобів вчинення злочину, у тому числі і досліджуваних складів злочинів, які ґрунтуються на ознаках цих складових об'єктивної сторони діяння. Знаряддя вчинення злочину – це: а) предмети, які винний безпосередньо використовує при виконанні об'єктивної сторони того чи іншого діяння; б) предмети, які винний спеціально використовує для вчинення дій (у злочинах з формальними складами), а також з метою досягнення злочинних наслідків, які зазначені в законі (у злочинах з матеріальними складами). Засоби вчинення злочину – це: а) предмети, які винний використовує для готування до вчинення злочину (наприклад, для транспортування особи або знарядь до місця вчинення злочину); б) предмети, які винний використовує для полегшення виконання основної дії, що спричиняє наслідки (наприклад, використання транспортних засобів при незаконному полюванні); в) предмети, які винний використовує з метою позбутися їх. Обґрунтовано, що шляхом дій або бездіяльності можуть вчинятися злочини, передбачені ст.ст. 236–243, ч.1 ст. 244, ст.ст. 247, 251, 254 КК. Злочини, передбачені ст.ст. 245, 246, 249, 250, 252, ч.2 ст. 244, ст. 253 КК, вчиняються лише шляхом дії. Аргументується, що діяння, передбачені ст.ст. 236, 237, 245, 247, 251, 252, 254, ч.ч. 2 ст.ст. 239, 241–243, 253; ч.ч. 2 ст.ст. 238, 240, 248, 249 (за ознаками прямо названих наслідків), ч.ч. 1 ст.ст. 244, 246, 248, 249  КК (за ознакою істотної шкоди) належать до злочинів з матеріальними складами. Автор пропонує своє трактування наслідків, описаних у досліджуваних складах злочинів, наприклад, визначення поняття “тяжка екологічна аварія” (наслідку діяння, передбаченого ч. 2 ст. 253 КК) та “екологічна катастрофа” (наслідку діяння, передбаченого ч. 2 ст. 253 КК).

Пропонується доповнити ст. ст. 236, 237, 239, 241–243, 245, 246² КК частинами третіми вищезазначеними суспільно-небезпечними наслідками (див.: рубрику автореферату “Висновки”). Також аргументується інше, ніж у юридичній літературі, розуміння  обстановки вчинення злочинів – це специфічні об’єктивні умови, що використовуються винним для досягнення мети, або є збігом подій і обставин, які свідчать про більшу чи меншу суспільну небезпечність злочину і особи винного. Дисертант обґрунтовує, що місце вчинення злочинів є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони діянь,  передбачених ст. 237, ч. 1 та ч. 2 ст. 238, ч.1, 2 ст. 243, ст. ст. 244, 246, ст. 248, ст. 252 КК. Наголошується, що лише двом складам злочинів, передбачених ч. 1 ст. 238 та ч. 3 ст. 243 КК, властива така ознака об’єктивної сторони складу злочину, як обстановка вчинення злочинів.

У підрозділі 2.4.”Суб’єктивні ознаки складів злочинів проти навколишнього природного середовища зроблено висновок про те, що поділ суб’єктів на загальні і спеціальні лише в загальних рисах відображає соціальний і правовий статуси суб’єкта злочинів. Автор обґрунтовує ознаки службової, неслужбової та приватної особи через діяльність, функції суб’єкта. Для з'ясування поняття “неслужбова особа” дисертант розкриває зміст виробничих і професійних функцій: виробничі – це функції, в межах яких відбувається процес виробництва; професійні – це відповідно, постійний вид трудової діяльності, яка передбачає певну сукупність знань, практичного досвіду і трудових навичок. Акцентується увага на тому, що коло обов'язків працівника регламентується трудовим договором, контрактом, інструкцією, статутом або іншими документами. На підставі наведеного пропонується визначення поняття неслужбової особи як суб’єкта злочину – це фізична особа, що не має ознак службової особи, при вчиненні злочину виконує виробничі або професійні функції, є носієм певної сукупності знань, практичного досвіду і навичок, а її коло обов'язків передбачено інструкцією, договором, статутом, контрактом, положенням або іншим документом. Здобувач дає визначення поняття приватної особи як суб’єкта злочину (в тому числи і досліджуваних) – це фізична особа, яка вчиняє злочин, не пов'язаний з функціями службової або неслужбової особи (тобто, не в зв’язку з роботою, що виконувалась, або зі службовими повноваженнями чи професійними функціями), і яка не знаходиться у відповідних трудових, цивільно-правових і службових відносинах. Наводяться додаткові аргументи на користь необхідності введення кримінальної відповідальності юридичних осіб за досліджувані діяння (див.: рубрику автореферату “Висновки”). Встановлено, що суб'єктами діянь, передбачених ст. 238, ч. 2 ст. 248 (за ознакою “...вчинені службовою особою...”), ч. 1 і 2 ст. 253 (за ознакою “...розробка.... службовою особою...”), ч. 3 ст. 243 КК, можуть бути лише службові особи. Виконавцями злочинів, передбачених ст. ст. 241, 242, ч. 1 і 2 ст. 243, ч. 1 ст. 244, ст. ст. 245, 247, ч. 1 ст. 248, ч. 2 ст. 248 (за винятком ознаки “...службовою особою...”), ст. 250–254 КК, можуть бути службові, неслужбові та приватні особи.

Дисертант зазначає, що в теорії кримінального права однією і тією ж формою психічного ставлення позначається і частина, і ціле – суб’єктивна сторона і вина. Це призводить до стирання межі між ними. Стверджується, що оскільки злочин – вольовий акт людської поведінки, то тут наявні всі його компоненти –інтелектуальні, вольові й емоційні. Ось чому більш правильним буде говорити про те, що суб’єктивна сторона охоплює всю психічну діяльність суб'єкта при вчиненні злочину. Тому, на думку дисертанта, суб’єктивна сторона складу злочину містить як психічний, так і аксіологічний (ціннісно-смисловий) виміри діяльності особи. Враховуючи зазначене, запропоновано визначення суб’єктивної сторони злочину – це внутрішня сторона злочину як асоціального мотиваційного вчинку, що є психічною діяльністю особи, відображає її ціннісно–смислове ставлення до вчиненого суспільно небезпечного діяння, наслідків, має особистісний смисл і характеризується виною, метою, мотивом і емоціями. В дисертації критично проаналізовано існуючі погляди на складові ознаки суб’єктивної сторони та висловлено окрему позицію з цього приводу. Наводиться перелік аналізованих складів злочинів, які вчиняються лише умисно. До них належать діяння з формальними складами. Ці злочини вчиняються лише з прямим умислом. Стверджується, що в діяннях, передбачених ст. ст. 236, 237, ч. 2 ст. 239, ч. ч. 2 ст. ст. 240–243, ст. ст. 244, 247, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ст. 251, ч. 2 ст. 253, ст. 254 (за ознаками злочинів з матеріальними складами), може мати місце як “подвійна”, так і “змішана” форма вини. Наголошується, що діяння з матеріальними складами можуть вчинятися як умисно, так і з необережності, причому умисел може бути лише непрямим.

У підрозділі 2.5.”Відмежування злочинів проти навколишнього природного середовища від аналогічних адміністративних правопорушень” стверджується, що ні наука, ні сучасна практика чи кримінальне законодавство не дають чітких рекомендацій щодо відмежування аналізованих злочинів від інших “екологічних” правопорушень. Наголошується, що розмежування зазначених явищ на підставі лише кількісних характеристик не вирішує проблему. Дисертант стверджує, що законодавець крім істотної шкоди (при відмежуванні), долучається до обставин, у яких вчиняється злочин, до способів, наслідків, статусу особи (виконавця злочину), форм співучасті  тощо. Внаслідок великої різноманітності правопорушень і їх відмежувальних параметрів, закріпити такі ознаки в окремій нормі вкрай складно, а тому потрібно виробити певні підходи (правила), які дали б можливість відмежовувати злочинні діяння (в тому числі і досліджувані) від аналогічного адміністративно-правового делікту. Запропоновано використовувати поєднання таких підходів: 1) з'ясувати чим окремий склад злочину відрізняється від аналогічного адміністративно-правового делікту (скориставшись загально-розмежувальними ознаками і спеціальними, які є в порівнюваних явищах); 2) визначити, де необхідно шукати відмежувальні ознаки (одночасно в гіпотезі і диспозиції).

Використання одних лише загальних ознак недостатньо, а тому потрібно звертатися до більш конкретних – таких, як гіпотеза та диспозиція. На підставі зазначених підходів проведено відмежування складів злочинів проти навколишнього природного середовища від аналогічних адміністративно-правових деліктів.

Розділ 3 “Тенденції сучасної кримінально-правової політики у сфері охорони навколишнього природного середовища” включає три підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Проблема криміналізації та декриміналізації діянь проти навколишнього природного середовища” наголошується, що стрижневим питанням кримінально-правової політики є проблема криміналізації і декриміналізації діянь задля захисту особи і середовища її існування. Дисертант стверджує, що криміналізація – це процес діяльності певного суб'єкта, яким є Верховна Рада України, в ході якого приймається закон про кримінальну відповідальність за діяння, які містять ознаки складу злочину. Криміналізація як загальне поняття охоплює процес і результат визначення певних діянь злочинними. Декриміналізація – це зворотний процес стосовно криміналізації (не що інше, як припинення дії кримінального закону, яким передбачено злочинність і караність діяння). З'ясовано, що декриміналізація, в тому числі і в досліджуваній сфері, відбувається внаслідок або скасування кримінального закону Верховною Радою України, або закінчення строку дії зазначеного закону, або у зв'язку зі зміною умов чи обставин, з урахуванням яких було прийнято цей закон. Пропонується визначення декриміналізації – це скасування кримінального закону, що передбачав кримінальну відповідальність і покарання за конкретний злочин, чи втрата чинності такого кримінального закону внаслідок спливу строку його дії або у зв'язку із зміною умов чи обставин, згідно з якими цей закон був прийнятий. Аргументується, що на сьогоднішній день проблема криміналізації і декриміналізації діянь проти навколишнього природного середовища залишається надзвичайно актуальною.

Запропоновано перенести в досліджуваний розділ ст. 326 КК під номером 246², оскільки в ній йдеться про природну речовину, та ст. 268 КК під номером 237¹ (зі змінами й доповненнями), оскільки описані в ній дії зв’язані з забрудненням навколишнього природного середовища.  Потрібно криміналізувати в ч.ч. 1 ст. ст. 236, 237, 247, 251 КК приписи щодо загроз настання наслідків, керуючись принципом перестороги настання негативних наслідків дії або бездіяльності винних осіб; вилучити зі ст. 238 КК текст про такий предмет злочину, як відомості про захворювання населення, оскільки це діяння стосується охорони здоров'я населення. Настала необхідність внести зміни й доповнення до ст.ст. 236–249, 251–254 КК (запропоновані корективи відображені у рубриці автореферату “Висновки”).

У підрозділі 3.2. “Реформаторські тенденції законодавства зарубіжних держав у сфері кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища” дисертант формулює напрями діяльності щодо покращення екологічної ситуації в Україні, серед яких називає сприйняття позитивних тенденцій зарубіжних держав у сфері кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища. Наголошується, що кримінально-правові приписи Англії, спрямовані на оптимізацію відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу та використання фінансових стимулів замість покарання з метою охорони сільськогосподарських земель, мають бути відображені в ст. 254 КК України. Здобувач пропонує використати положення англійського права щодо кримінально-правового захисту від шумового впливу на навколишнє природне середовище для доповнення ст. 241 КК України такою ознакою об'єктивної сторони, як засоби вчинення злочину (шум, вібрація). Акцентується увага на тому, що в окремих штатах США, наприклад у Вермонті передбачена заборона використання сільськогосподарських земель для несільськогосподарських цілей. Така заборона має бути відображена у  ст. 254 КК України. Запропоновано доповнити КК відповідальністю за невжиття заходів щодо ліквідації твердих відходів. Наголошується, що кримінальне законодавство Мексиканських Сполучених Штатів у сфері протидії забрудненню атмосферного повітря, водних об'єктів і морського середовища має бути використано в чинному КК (зокрема, в ст. 241 КК  для доповнення переліку засобів вчинення злочину шумом і вібрацією, в ст. 242 КК – для включення до переліку засобів теплової енергії, а до предметів – вод болотних угідь). Звертається увага на те, що в КК Латвійської Республіки передбачена кримінальна відповідальність за забруднення та засмічення лісів і землі. Положення цього акта стосовно засмічення мають знайти відображення у ст. ст. 239, 242, 243 КК. Є сенс запозичити положення ст. 498 КК Республіки Узбекистан щодо пошкодження, знищення посівів лісу або інших насаджень. Заслуговують на імплементацію правові приписи, які передбачають кримінальну відповідальність за транспортування, продаж рідкісних, які знаходяться на межі зникнення, видів фауни. Важливими в екологічному плані є норми КК Данії щодо забруднення питної води або сприяння її нестачі для доповнення ст. 242 КК. Цінними видаються  положення КК Японії щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб в означеній сфері.

У підрозділі 3.3. “Запобігання злочинам проти навколишнього природного середовища як пріоритетний напрям української кримінально-правової політики” дисертант дотримується існуючої в юридичній літературі думки, що кримінально-правова політика – це частина як соціальної, так і правової політики, до якої не входять загальні заходи соціального запобігання. Автор наводить додаткові аргументи на користь наукової позиції окремих юристів (С.В. Бородіна, В.К. Грищука, А.А. Музики) з приводу того, що діяльність держави у сфері боротьби зі злочинністю здійснюється за допомогою кримінально-правової політики. Здобувач пропонує завдання і цілі кримінально-правової боротьби зі злочинністю у сфері навколишнього природного середовища, які мають реалізовуватися: а) при окресленні у розділі VІІІ КК оптимального кола складів злочинів (криміналізація і декриміналізація); б) при визначенні характеру кримінально-правової боротьби із зазначеними злочинами та обранні її методів (пеналізація, депеналізація); в) при встановленні шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових засобів на правосвідомість населення у справі покращення екологічного становища в державі (зокрема, правове виховання, превенція); г) при виробленні засобів запобігання злочинам проти навколишнього природного середовища як пріоритетного напряму кримінально-правової політики у цій сфері.

Звертається увага на те, що кримінально-правова політика в досліджуваній сфері повинна бути активною. На думку дисертанта, тут має бути враховано концепцію кримінально-правової політики, її завдання і цілі в досліджуваній сфері, використано новий підхід, який потребує докорінної зміни  кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища (див.: розділи 1.2 рубрики автореферату “Основний зміст роботи”) та надано пріоритет запобіганню зазначеним злочинам. Такий підхід може реалізовуватися через зосередження уваги на: 1) вивченні і впровадженні арсеналу знань у визначенні кола діянь у цій сфері; 2) визначенні характеру й обранні методів кримінально-правової боротьби зі злочинністю у сфері навколишнього природного середовища; 3) пошуку шляхів підвищення ефективності зазначених засобів; 4) виробленні засобів  запобігання цим злочинам. Аргументується, що кримінально-правова політика у сфері охорони навколишнього природного середовища має зосереджувати зусилля, поряд з іншими заходами протидії нераціональному використанню природних ресурсів, на забезпеченні охорони, відтворенні й оздоровленні навколишнього природного середовища в Україні. Таке відгалуження (елемента, підсистеми) державної політики у сфері боротьби зі злочинністю повинно мати назву “кримінально-правова політика у сфері охорони навколишнього природного середовища”. Запропоновано визначення кримінально-правової політики у сфері охорони навколишнього природного середовища – це комплекс державних заходів, які передбачають формулювання у кримінальному законодавстві оптимального кола складів злочинів, визначення характеру кримінально-правової боротьби із зазначеними діяннями та обрання її методів, які спрямовані на підвищення ефективності впливу кримінально-правових засобів на правосвідомість населення та забезпечують охорону, раціональне використання, відтворення й оздоровлення навколишнього природного середовища для сьогоднішніх і майбутніх поколінь, а також слугують засобами превенції, надаючи перевагу запобіганню злочинам.