Ларченко М.О. Кримінологічна характеристика особистості злочинця, винного у статевому злочині

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну основу, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію і впровадження у практичну діяльність та навчальний процес.

Перший розділ «Загальні засади дослідження особистості злочинця, винного у статевому злочині» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Аналіз стану наукової розробки проблем особистості злочинця» на основі аналізу вітчизняних та зарубіжних кримінологічних досліджень проаналізовано доцільність виділення окремих структурних елементів особистості злочинця. З’ясовано, що сучасні кримінологічні дослідження ставлять особистість у центр своєї уваги, що безумовно підсилює її роль у контексті аналізу злочинної сексуальної поведінки. Нами використовується термін «особистість» у значенні «особа», що є можливим з позиції авторів «Великого тлумачного словника сучасної української мови» (2005р.).

У дослідженні робиться висновок, що цей термін вказує на особливості характеру, поведінки, мотивацію, емоції, різні риси характеру, що становлять єдину структурну сутність злочинця, винного у статевому злочині; свідчить також про надання особливої уваги так званим «внутрішнім» причинам у механізмі злочинних сексуальних дій даної особи. Дисертантом обґрунтоване виокремлення соціально-демографічних та кримінально-правових ознак, соціальних проявів особистості (головним чином, відносин, що мають місце у різних сферах суспільного життя); морально-психологічних якостей; психологічних якостей; біологічних властивостей.

На підставі аналізу стану наукової розробки вказаної проблеми автор дійшов висновку, що до кримінологічної характеристики особистості злочинця слід включати його структуру та ознаки, які безпосередньо пов’язані з вчиненим злочином, а саме: його характеристикою, причинами й умовами та іншими елементами ситуації, які мають значення в механізмі індивідуальної злочинної поведінки. Частина ознак, безпосередньо пов’язаних зі злочинною активністю особи, одночасно входить до структури особистості злочинця, зокрема формує блок кримінально-правових ознак.

У підрозділі 1.2. «Кримінологічна характеристика статевих злочинів» дисертантом визначено коло знань про властивості, закономірності, тенденції та фактори, що мають увійти до кримінологічної характеристики статевих злочинів. Автор дослідження приєднується до позиції науковців, які включають у кримінологічну характеристику відомості про всі злочини того чи іншого виду, про потерпілих, а також про злочинців, які їх вчинили. Запропоновано віднести до статевих злочини, передбачені Розділом IV, та умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч.2 ст. 115 КК).

Пропонується статеві злочини класифікувати як: 1) зґвалтування осіб жіночої статі та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо жінок, а також зґвалтування жінкою чоловіка; 2) сексуальні вбивства, в тому числі вбивства, поєднані із зґвалтуванням або вчинені з метою приховати цей злочин; 3) гомосексуальне насильство; 4) педофільні дії, в тому числі розбещення неповнолітніх та статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Дослідження динаміки та структури статевої злочинності показало, що найбільше вчиняється злочинів, які передбачені ч.3 ст.152 КК України та ч.2 ст.153 КК України. Загалом зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом разом складають 80,4% в структурі статевих злочинів.

Під терміном «сексуальні вбивства» автор розуміє вбивства, поєднані із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (з 2003 по 2008 рік зареєстровано 192 злочини), а також вбивства, що супроводжуються різними маніпуляціями сексуального спрямування та скоєні з метою приховати сексуальний злочин. Способи скоєння вбивств характеризуються спричиненням механічної асфіксії, нанесенням колотих ран, забиттям ногами.

Гомосексуальне насильство має місце у формі злочинів: 1) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з особою тієї ж статі, до якої належить винний (мужолозтво або лесбіянство) (ст.153 КК України); 2) примушування до вступу в статевий зв’язок особи, що належить до однієї статі з винним (ст.154 КК України). Ми цілком підтримуємо думку, що гомосексуальне насильство має ту ж саму природу, що і насильство гетеросексуальне. В основі цих дій лежить сексуальність та агресивність злочинця, до того ж, ці фактори можуть по-різному проявлятись під час ситуації злочину. Безсумнівно, важливою метою є саме приниження жертви, що проявляється в цьому випадку ще більш рельєфно, ніж у випадку гетеросексуального насильства.

У Кримінальному кодексі наявні наступні види складів злочинів, пов’язаних з педофілією: 1) зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи (ч.3, 4 ст.152 КК України); 2) насильницьке задоволення статевої пристрасті з цими ж особами (ч.2, 3 ст.153 КК); 3) статеві зносини, в тому числі й інцестні, з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155 КК); 4) вчинення розпусних дій, в тому числі й інцестних, з малолітньою особою або особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст.156 КК). З΄ясовано, що суспільна небезпечність педофільних дій полягає в глибокому негативному впливі на психіку дитини та значній частині малолітніх потерпілих. Відзначається високий рівень латентності злочинів, пов’язаних з педофілією.

Дисертант доводить, що переважна кількість злочинів, які мають місце у сфері сексуальних відносин, вчиняються у вихідні або передвихідні дні, одноосібно, з мотивів, серед яких провідним є хуліганський. Щодо ситуації сексуального нападу, який має місце в приміщенні, то в більшості випадків злочин вчиняється під час коротких за часом контактів на дозвіллі, супроводжується інтенсивним застосуванням фізичного насильства та (або) активним опором потерпілої особи жіночої статі. Напад носить характер закінченого злочину. В ситуації вуличного злочину або такого, що має місце в парках (скверах), частими є випадки вчинення злочину по відношенню до незнайомої потерпілої, разом із фізичним застосовується психічне насильство, активно використовується пригнічений стан жертви, що не чинить активного опору, справедливо побоюючись за своє життя, злочин часто скоюється групою осіб, серед яких більшість – повнолітні.

У підрозділі 1.3. «Вплив причин і умов на особистість злочинця в статевому злочині» показано напрямки причинного впливу в механізмі злочинної поведінки. Визначено найважливіші з них: 1) правова система; 2) соціально-економічне становище суспільства; 3) морально-психологічний клімат; 4) сімейно-побутова сфера; 5) виховання дітей та молоді, в тому числі культурне, правове та статеве, що дозволило встановити комплекс причин та умов сексуального насильства. Серед них дисертант виділяє наступні: зміщена система цінностей, що дозволяє поставити власне задоволення вище статевої свободи іншої особи; низька загальна культура, мінімальний рівень статевого виховання та педагогічна занедбаність злочинця, низька сексуальна культура; поширення цинічних поглядів на статеву свободу жінки та сексуальні відносини взагалі; занижена оцінка моральних та правових норм з боку частини населення, недостатньо суворий осуд сексуального насильства; невлаштованість родинного, особистого та сексуального життя злочинця, тяжке матеріальне становище винного; обмежена можливість самоствердження злочинця в соціально прийнятних формах через низький рівень освіти та антигромадську спрямованість неформальної групи, членом якої є злочинець; недоліки в організації боротьби із статевими злочинами органами внутрішніх справ; недостатня увага з боку держави до чинників, через вплив на які має здійснюватись запобігання статевим злочинам; надання переваги цинічним та принизливим діям з метою задоволення статевої пристрасті; формування агресивних рис під впливом алкоголю; відсутність активного опору з боку потерпілої особи; дії співучасників, що не спинили або підштовхнули до скоєння злочину; можливість уникнути відповідальності в розрахунку на неповідомлення потерпілими про злочин, іноді відчуття повної безкарності злочинних сексуальних дій.

Характер проведеного дослідження підтверджує вплив причин і умов статевого злочину на особистість злочинця. Взаємодія в чотирьох зазначених напрямках відбувається в наступний спосіб: 1) психологічні та морально-психологічні особливості конкретної особи можуть виступати так званими «внутрішніми» причинами злочинних сексуальних дій; 2) конкретна життєва ситуація безпосередньо взаємодіє з особистістю злочинця та впливає на прийняття ним рішення вчинити злочин; 3) умови формування особистості злочинця впливають на появу якостей та характерних рис, які, у свою чергу, можуть надати особі властивість суспільної небезпечності; 4) конкретні умови в механізмі сексуального насильства здійснюють вплив на поведінку особи злочинця та жертви злочину, а іноді обумовлюють характер насильства, що застосовується злочинцем.

У підрозділі 1.4. «Взаємозв’язок між особистістю злочинця та особливостями поведінки жертви статевого злочину» в результаті проведеного автором дослідження встановлено, що жертвами статевих злочинів найчастіше стають жінки (81%) та неповнолітні (23%). Найважливішою характеристикою жертви статевого злочину є її віктимність. Так, у більшості випадків між жертвою і злочинцем мало місце нетривале знайомство (36–38%), в 32–34% випадків жертва не була знайома із злочинцем, а в 24–28% злочинця і потерпілу пов’язували близькі стосунки. Інакше кажучи, найчастіше статевий злочин відбувався на фоні гарних взаємин, і часто в цих випадках потерпілих характеризує зайва довірливість, надмірна наївність, а іноді і корисливі наміри. Встановлено, що жертви досить часто походять з того ж соціального середовища, що і злочинці. За нашими даними близько 26% жертв ніде не працювали і не навчались, більшість мали середню та неповну середню освіту, близько половини потерпілих на час скоєння злочину знаходились у стані алкогольного сп’яніння, до того ж, майже всі вживали алкогольні напої разом з майбутніми злочинцями. Водночас, наявність сім’ї та дітей у потерпілих відіграє роль антивіктимного фактору.

Автором встановлено, що характер взаємовідносин злочинця з жертвою статевого злочину значним чином впливає на мотивацію злочинного прояву. Характер соціального зв’язку між цими особами обумовлює вид і міру насильства, що застосовується. Особистісні характеристики потерпілої особи обумовлюють рівень її віктимності, тобто потенційної можливості стати жертвою того чи іншого статевого злочину. Обставинами, що так чи інакше впливають на зазначену характеристику, є: стать, вік, характер занять, морально-психологічні та психологічні характеристики, а також здатність чинити опір злочинцю, внутрішня готовність до нападу, поведінка в конкретній ситуації, що передувала злочину. Взаємодія статевого злочинця з жертвою має місце на суб’єктивному рівні, тобто жертва, в більшості випадків, є активним учасником події злочину.

Другий розділ роботи «Зміст та об΄єм поняття особистості злочинця, винного у статевому злочині» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття та аналіз особистості злочинця, винного у статевому злочині» містить власну узагальнену кримінологічну характеристику особистості злочинця, винного у статевому злочині, що має важливе теоретичне та практичне застосування. На основі вивчення 247 архівних кримінальних справ щодо злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, результатів опитування засуджених за статеві злочини, статистичних даних Державної судової адміністрації України, а також Департаменту інформаційних технологій МВС України встановлено: 98,7% статевих злочинців – чоловіки. Більшість (43%) скоїли злочин у віці 16–25 років, 82% були неодружені; 7% розлучені, що має значення суттєвого криміногенного чинника; 55–57% були працездатними, але ніде не працювали і не навчались; серед тих, хто працював, більшість – робітники (18%); приблизно рівний відсоток осіб мали повну загальну середню (37%) та базову загальну середню освіту (34%); 29% на момент розгляду справи мали незняту та непогашену судимість (більшість – за злочини проти власності); серед тих, хто мав незняту і непогашену судимість, більше тих, хто відбув покарання повністю (11%), ніж тих, хто був звільнений від покарання (9%).

Аналіз статистичних відомостей дозволив визначити кількісні показники вчиненого злочину: 87% досліджуваних осіб звинувачувались у вчиненні зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом; у 41% осіб мала місце сукупність злочинів, а у 11% – сукупність вироків; 32% вчинили статевий злочин у складі групи. Існує тенденція до збільшення цього відсотку. 75% осіб під час вчинення злочину перебували в стані алкогольного сп’яніння, це істотно більше, ніж той відсоток, що наводиться іншими дослідниками. До того ж, щороку він зростає. Своєрідність криміногенної дії зазначеного фактору породжена специфікою його впливу на життєдіяльність соціальних верств та груп населення. Алкоголізація також є важливою передумовою для виникнення сексуальної розкутості, особливо у неповнолітніх.

Риси, що становлять морально-психологічну характеристику статевих злочинців, які аналізувались шляхом вивчення кримінальних справ, можуть бути зведені до наступного: 1) наявність зневажливого ставлення до жінки та особистих прав інших осіб, протиставлення їм своїх вкрай егоїстичних бажань та інтересів; 2) деформація свідомості та дефекти правової психології і правової культури; 3) деформація статевої свідомості молоді у бік статевої розбещеності та вседозволеності; 4) неповага до почуттів і переживань інших людей, зневажливе ставлення до наслідків вчинюваних дій; 5) переконаність у допустимості насильства як засобу реалізації своїх бажань, стереотипи грубої, зухвалої поведінки, агресивності, нестриманості.

Встановлено поширені вікові групи злочинців, що вчиняють статеві злочини, виявлено тенденцію до зниження їх віку; закономірності щодо освіти, а також характеру занять, зокрема освітній рівень злочинців підвищився, але більше половини працездатних осіб цієї категорії ніде не працюють і не навчаються. З’ясовано, що більшість цих осіб скоює статевий злочин самостійно, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння. Певні закономірності виокремлено у зв’язку з наявністю попередніх судимостей злочинців цієї групи. Так, існує певний зв’язок між корисливими злочинами, що скоюються із застосуванням насильства до потерпілих та сексуальним насильством. Ідеться про внутрішню агресивність, що притаманна таким особам.

Окремо розглянуті ознаки, які характеризують неповнолітніх статевих злочинців, що переважно вчиняють злочин у групі, де велике значення має характер дій співучасників та деякі елементи ситуації, зокрема поведінка потерпілих. Встановлено, що первинна соціалізація майбутніх статевих злочинців переважно відбувається в родині з одним із батьків. Водночас, серед неповнолітніх зустрічаються особи з непоганим рівнем інтелектуального розвитку, деякими загальнозначущими позитивними людськими якостями: прив’язаністю до родини, друзів та ін. Вони ж плекають надію на некримінальне майбутнє.

У підрозділі 2.2. «Особливості механізму індивідуальної злочинної поведінки особи винного у статевому злочині» представлено аналіз та зроблено необхідні узагальнення відомостей з приводу особливостей механізму індивідуальної злочинної поведінки особистості статевого злочинця. Формування криміногенної орієнтації та мотивації злочинців чоловіків, винних у зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом, за результатами нашого дослідження, обумовлюються такими компонентами внутрішнього світу особистості, як агресія та прагнення до влади (підкорення жертви). Опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити зґвалтування або задоволення статевої пристрасті неприродним способом відбувається у свідомості за допомогою впливу певних пріоритетів системи цінностей особистості злочинця. При цьому вияв чоловіком насилля в різних сферах взаємодії з жіночою статтю в суспільній свідомості вважається допустимою формою демонстрації маскулінності як його сутності. Важливою складовою механізму реалізації злочинного наміру та настання суспільно небезпечних наслідків є взаємодія злочинця з конкретною життєвою ситуацією. Цей етап обумовлений схемою протікання попередніх.

Доведено, що процес формування криміногенної мотивації сексуального вбивці відбувається на фоні більш глибинного ураження внутрішнього боку особистості, більш стійкої деформації ціннісних установок та орієнтацій, ніж це характерно для ґвалтівників. Крім іншого, цим особам притаманна схильність до девіантних форм сексуальної активності, сексуальне банкрутство. На рішення вчинити злочин впливає підвищена агресивність злочинця, що є результатом взаємодії двох основних інстинктів (життя і смерті) та наслідком викривлених форм соціалізації і призводить до підвищення жорстокості імпульсивних проявів садистичного характеру.

У дослідженні робиться висновок про те, що процес формування криміногенної мотивації може бути обумовлений стійкою гомосексуальною орієнтацією злочинця або прагненням довести собі та оточуючим свою маскулінну спроможність. Встановлено, що на прийняття рішення про вчинення злочину впливає більший рівень агресивності порівняно з іншими статевими злочинцями, схильність до девіантних форм сексуальної активності, а в умовах примусової ізоляції – і до специфічних психічних станів, що негативно впливають на особистість, деформуючи її.

До особливостей жіночої злочинності у сфері сексуальних відносин слід включити значний вплив біологічних чинників, підвищену навіюваність. Крім цього, при скоєнні насильницьких статевих злочинів жінка найчастіше виступає як співучасниця злочинця чи злочинців чоловічої статі. Зокрема, серед статевих злочинців, що досліджувались автором, близько 1,3% складають особи жіночої статі. Всі вони виступали співучасницями зґвалтування або задоволення статевої пристрасті неприродним способом. До особливостей психологічної характеристики жінок-злочинниць можна віднести тривожність, депресивність, уразливість на фоні високої підозрілості, заздрісності, егоїстичності та емоційної неврівноваженості.

Індивідуальна злочинна поведінка осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності, характеризується жорстокістю, агресивністю, відсутністю співчуття, примітивізмом потреб, вузьким колом інтересів, зниженням вольових процесів, підвищеною навіюваністю, ослабленою можливістю стримування контрольних механізмів, у зв’язку з чим підвищується вірогідність вчинення протиправних дій.

Третій розділ «Врахування особистості злочинця при запобіганні статевим злочинам» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальносоціальні заходи запобігання формуванню особистості статевого злочинця» розглядаються основні напрямки загально-соціальних заходів запобігання. Серед пріоритетних напрямків можна виділити: 1) проведення широкого комплексу заходів, що спрямовані на зміцнення сім’ї, включаючи психологічне консультування і правову допомогу на основі оплати, що є доступною для широких верств населення; 2) статеве виховання підлітків у шкільних установах, які повинні надавати відповідну до віку інформацію про статеві відносини; 3) підвищення рівня доходів громадян, реальної допомоги в працевлаштуванні, розробка соціальних програм; 4) упровадження системи професійного консультування в шкільних закладах щодо обрання майбутньої професії, а також обговорення конкретних кроків для досягнення поставленої мети; 5) створення різних дитячих та молодіжних організацій на новій основі та без політичної ідеологізації, в тому числі і спортивного спрямування, які б фінансувалися з місцевих бюджетів; 6) внесення відповідних змін у законодавство, згідно з якими, особа, яка хвора на алкоголізм чи наркоманію, підлягала б примусовому лікуванню, яке частково фінансувалося б державою.

У підрозділі 3.2. «Загальні спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинній поведінці особи у сфері сексуальних відносин» зазначається, що залежно від характеру та спрямованості запобіжних заходів слід виділити наступні. По-перше, з метою виведення якомога більшої частини статевих злочинів зі сфери латентності, необхідно піднімати авторитет правоохоронних органів, залучати під час досудового слідства фахівців з психології, медицини, педагогіки при допитах як злочинця, так і потерпілої особи, поширювати судову практику відшкодування моральної шкоди, спричиненої статевим злочином, розробити на загальнодержавному рівні програму охоронних заходів щодо потерпілих від сексуального насильства; здійснити систематизацію судової практики в справах про статеві злочини. По-друге, потрібно створити загальнодержавну базу даних, куди б заносились відомості про осіб, які були засуджені за скоєння статевих злочинів, та окремо про таких, які підозрювались, були затримані, але не судилися, з метою запобігання злочинам, що скоюються особами з патологічним статевим потягом. По-третє, в інтересах протидії сексуальному насильству в сім΄ї, під яким пропонуємо розуміти протиправне посягання одного члена сім΄ї на статеву недоторканість або статеву свободу іншого члена сім΄ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім΄ї або сексуальні дії, що порушують статеву свободу іншого члена сім΄ї, слід забезпечити замовлення соціальної реклами; посилити контроль за діяльністю органів, що уповноважені приймати заяви про вчинення сексуального насильства в сім΄ї, а також вирішувати питання про ізолювання осіб, які вчинили сексуальне насильство в сім΄ї, від жертв цього насильства; забезпечити раннє виявлення сімей, в яких відбувається сексуальне насильство або існує реальна загроза його вчинення; ввести до навчальних програм усіх шкільних закладів освіти спецкурс «Соціально-правові основи статевого виховання», в якому частину матеріалу присвятити питанням попередження сексуального насильства в сім΄ї.

У підрозділі 3.3. «Коригування особистості та поведінки статевого злочинця шляхом індивідуального спеціально-кримінологічного впливу» звертається увага на чотири категорії осіб, що потребують підвищеної уваги суб’єктів запобігання:

- неповнолітні 16–18 років, що походять з неповної або деморалізованої сім’ї, де батьки займаються низькокваліфікованою працею, а діти виховуються в умовах занедбання. Як правило, вони є членами груп хулігансько-насильницької або корисливо-насильницької спрямованості. Морально-психологічний бік особистості характеризується нечутливістю, байдужістю, відсутністю співчуття. Можуть мати місце акцентуації характеру або психічні аномалії; 

- чоловіки 18–25 років, неодружені, мають повну середню освіту, ніде не працюють і не навчаються. Для них характерне: пияцтво, вживання наркотичних засобів, суцільно розважальний спосіб життя у колі однодумців. Відрізняються агресивно-імпульсивною спрямованістю поведінки у конфліктних ситуаціях, беруть участь у бійках заради гострих відчуттів, кожен день живуть як останній, не замислюючись про наслідки своїх дій. Схильні до садистських проявів;

- чоловіки 30–45 років, із повною або неповною середньою освітою, розлучені (можуть перебувати у фактичному шлюбі), зайняті низькокваліфікованою працею. Для них характерне побутове пияцтво; мають судимості; вчиняють побутові правопорушення. Відрізняються психологічною неврівноваженістю, емоційною нестійкістю, агресивністю. Часто висловлюють невдоволення життям, оточуючими; пишуть скарги до різних інстанцій;

- чоловіки від 50 років і старші, із початковою освітою, у яких ослаблені або втрачені сімейні і соціальні зв’язки. Вони зайняті низькокваліфікованою працею, що пов’язана із виконанням певних робіт у дитячих установах. Для них характерні: соціальна дезадаптованість, занедбаність, психічні аномалії, статеві девіації, відчуженість, вживання алкоголю. Мають колишні судимості, як правило, за вчинення корисливих злочинів.

Відносно зазначених категорій осіб розроблено систему індивідуального впливу, зокрема: раннє; безпосереднє; пенітенціарне та постпенітенціарне запобігання. Окремо наведено систему заходів з індивідуальної віктимологічної профілактики.