Юсупов В.В. Організація і тактика перевірки алібі у досудовому слідстві

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами та планами; визначаються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів; вказуються конкретні форми їх апробації і впровадження в законопроектну діяльність, навчальний процес і практику досудового слідства.

Розділ 1 “Поняття та зміст алібі у досудовому слідстві” складається з двох підрозділів, які присвячені історичному розгляду процесу перевірки алібі, визначенню його поняття й аналізу змісту, класифікації алібі.

 У підрозділі 1.1 “Поняття та сутність алібі у досудовому слідстві” розглянуто праці Ганса Гросса, А. Вейнгарта, Л.Є. Владимирова, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.О. Коновалової, І.В. Постіки, А.Т. Тімербаєва, В.Ю. Шепітька та інших учених, на основі аналізу яких прослідкована еволюція поглядів щодо неправдивого алібі від виду неправдивих показань до способу приховування злочинної діяльності.

Досліджуючи різні підходи до трактування алібі, автор поділяє точки зору тих науковців (Р.С. Бєлкін, І.В. Постіка, В.О. Образцов, А.Т. Тімербаєв, В.Ю. Шепітько), які розглядають його як факт перебування особи поза місцем злочину в момент його вчинення. Аналізуючи практику розслідування злочинів, зокрема вчинених групою осіб, встановлено, що процес перевірки алібі (у традиційному розумінні) не повною мірою відповідає сучасним вимогам боротьби зі злочинністю. Сучасні технічні можливості, що мають на озброєнні злочинці, засоби зв’язку дозволяють учасникам злочину, перебуваючи за межами місця події, забезпечувати керівництво процесом вчинення злочинних діянь. Тому дисертантом обґрунтовано доцільність розширення поняття “алібі”, включивши до нього вираження причинного зв’язку між діями учасників злочину на конкретній території. Алібі, в контексті дослідження, визначається як факт перебування підозрюваного або обвинуваченого в іншому місці, ніж місце підготовки, вчинення або приховування злочину, у релевантні щодо його розкриття й розслідування інтервали часу.

На думку дисертанта, до змісту алібі входять: місце підготовки, вчинення та приховування злочину, час злочину, місцеперебування суб’єкта алібі в кримінально релевантні інтервали часу. Аналіз існуючих у науковій літературі поглядів щодо характеристики часу та практики перевірки алібі показав, що час при встановленні алібі визначається категорією “інтервал”, що охоплює період перебування особи в конкретному місці. Охарактеризовані місце злочину, як територія, що поєднує місця підготовки, вчинення та приховування злочину, та місце алібі, тобто місце, де перебував підозрюваний або обвинувачений у час злочину.

У підрозділі 1.2 “Класифікація алібі та характеристика його видів” запропоновано багаторівневу класифікацію алібі. Ґрунтуючись на правилах класифікації, алібі диференційовано на види залежно від достовірності заяви про алібі; наявності даних, що підтверджують обставини алібі; способу фіксації інформації; характеру зв’язку між структурними елементами алібі; його заявників, їх віку, соціальних особливостей; кількості осіб, які брали участь у вчиненні злочину; виду злочину, його співучасників; етапу кримінального судочинства, на якому було заявлено алібі; службової особи, яка його перевіряє; технічних засобів, що використовувалися при перевірці алібі.

Запропоновано розглядати дійсне (правдиве) алібі як встановлену криміналістичними засобами і методами присутність особи в конкретному місці, іншому, ніж місце злочину, у кримінально релевантні інтервали часу, що виключає її причетність до вчиненого злочину. Визначено, що неправдиве алібі – це одна з форм протидії розслідуванню, сутністю якої є фальсифікована інформація про перебування особи, яка підозрюється у причетності до злочину, в іншому місці, ніж місце злочину, у період його підготовки, вчинення або приховування, повідомлена з метою уникнення кримінальної відповідальності. Уперше у криміналістиці неправдиве алібі класифіковано залежно від виду неправди, що лежить у його основі, на повне та частково неправдиве алібі.

Наведена класифікація має допоміжний характер при визначенні правильної лінії поведінки слідчого, пошуку тактичних прийомів, виборі послідовності і комплексності їх застосування та усвідомленні й узагальненні чинників, що впливають на формування неправдивого алібі.

Розділ 2 “Криміналістичні аспекти перевірки алібі у досудовому слідстві” складається з двох підрозділів, у яких досліджено питання діагностики неправдивого алібі, планування перевірки алібі та висунення версій щодо нього.

 У підрозділі 2.1 “Діагностика ознак неправдивої заяви про алібі” визначаються ознаки, що свідчать про повідомлення неправдивого алібі. На основі узагальнення й аналізу практики перевірки алібі, автор до них відносить: а) повідомлення відомостей, які не можуть бути перевірені, або обмеження неконкретними загальними поясненнями; б) детальна й активна розповідь особи про те, як вона провела день, коли було вчинено злочин, а показання про попередні й наступні дні є нечіткими та пригадуються важко; в) зміна показань щодо алібі особою під час слідства, відмова від раніше даних показань, заява нового алібі; г) дуже точні й детальні показання про алібі, незважаючи на порівняно тривалий проміжок часу, що минув; д) повідомлення алібі із запізненням за можливості й необхідності зробити це раніше; е) повідомлення про поведінку, яка не відповідає звичкам особи; є) показання заявника алібі та свідків помітно збігаються у дрібних деталях; ж) відсутність у показаннях заявника алібі неістотних подробиць, що свідчить про те, що описувана подія не пережита заявником алібі. Автором розроблено класифікацію ознак повідомлення неправдивого алібі залежно від стадії допиту його заявника на ті, що виявляються на стадії довільної розповіді допитуваного, та ті, що виявляються на питально-відповідній стадії допиту.

Дисертант акцентує увагу на тому, що неправдиве алібі може виявлятися, виходячи з форми його повідомлення, зокрема, голосу, міміки, жестів, положення та рухів тіла допитуваного. Для успішної діагностики повідомлення неправдивого алібі слідчому, спостерігаючи за невербальними проявами та аналізуючи повідомлювані показання, слід враховувати темперамент допитуваного. Розпізнання слідчим ознак неправдивого алібі є підставою для висунення і перевірки версії про повідомлення неправдивого алібі.

У підрозділі 2.2 “Планування перевірки алібі” розглянуто планування перевірки алібі як складової частини планування розслідування злочину в цілому. На основі результатів аналізу наукової літератури та слідчої практики, автор дійшов висновку, що складовими елементами планування перевірки алібі є: 1) аналіз початкової інформації про просторово-часові зв’язки, отриманої із заявленого алібі, побудова на його основі суб’єктивної моделі алібі; 2) висунення версій про правдивість або хибність алібі; 3) визначення шляхів та способів перевірки версій щодо алібі; 4) встановлення джерел доказової інформації та засобів, за допомогою яких вони можуть бути виявлені; 5) слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, які необхідно провести для перевірки алібі, їх терміни, послідовність, тактичні прийоми, виконавці; 6) побудова на основі отриманих даних фактичної моделі алібі та зіставлення її із суб’єктивною.

Обґрунтовано доцільність складання при встановленні алібі письмового плану його перевірки, таблиць зіставлення обставин алібі, схем руху учасників події, які заявили алібі, як таких, що формалізують розумовий процес суб’єкта доказування з метою оптимізації прийняття процесуальних рішень. Наведено графічну форму вказаних документів.

Досліджено підстави для висунення типових версій щодо алібі. До типових версій щодо заявленого алібі віднесено: 1) алібі дійсне; 2) алібі вигадане (неправдиве). Типові версії про дійсне алібі конкретизовані на такі: а) суб’єкт алібі перебував у момент приготування, вчинення або приховування злочину в місці, що було ним повідомлено у зв’язку з відповідною підозрою; б) особа перебувала в кримінально релевантні інтервали часу не в тому місці, яке нею повідомлене, але й не на місці злочину.

Конкретизація типової версії щодо неправдивості заявленого алібі відображається у таких припущеннях особи, яка перевіряє алібі: а) особа перебувала в момент вчинення злочину на місці його скоєння і могла бути виконавцем злочину; б) суб’єкт алібі в кримінально релевантний час перебував на місці приготування злочину і міг бути його організатором, пособником або підбурювачем; в) суб’єкт алібі у певний час перебував у місці приховування злочину, тобто міг брати в ньому участь як пособник або організатор.

Дисертант класифікував версії про заяву неправдивого алібі на види, залежно від мети та суб’єктів; зв’язку з діяльністю щодо формування неправдивого алібі; учасників його підготовки; лінії поведінки учасників злочинної групи після повідомлення алібі; характеру неправдивого алібі; впливу на осіб, які підтверджують неправдиве алібі; дій, що спрямовані на підготовку неправдивого алібі.

Ґрунтуючись на поглядах науковців щодо визначення криміналістичних засобів і методів, автор пропонує до криміналістичних засобів перевірки алібі відносити різноманітні технічні засоби, їх комплекти, науково обґрунтовані прийоми їх використання при встановленні місця перебування підозрюваного або обвинуваченого в час злочину. Криміналістичні методи перевірки алібі – це рекомендації щодо організації та планування перевірки алібі; визначення лінії поведінки осіб, які заявляють і підтверджують алібі; прийоми проведення слідчих та інших дій з перевірки заявленого підозрюваним або обвинуваченим алібі.

Розділ 3 “Особливості проведення окремих слідчих дій при перевірці алібі” складається з двох підрозділів, присвячених особливостям проведення допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, слідчого огляду, призначення експертиз та обшуку.

У підрозділі 3.1 “Проведення допиту при перевірці алібі” на основі вивчення слідчої практики та літературних джерел визначені чинники, що впливають на тактику допиту при перевірці алібі. До них належать: 1) процесуальне становище допитаного; 2) позиція особи щодо повідомлення інформації на майбутньому допиті; 3) слідча ситуація, що склалася до початку допиту; 4) зміст заявленого алібі, а саме: наявність посилань на свідків, ступінь конкретизації часових характеристик перебування особи у конкретному місці, чіткість просторових координат місцезнаходження суб’єкта алібі, пред’явлення предметів і документів, що підтверджують алібі.

Виділені слідчі ситуації, що складаються до початку допиту: 1) слідчий не володіє інформацією про можливу заяву алібі з боку допитуваного; 2) слідчий володіє оперативною інформацією, що підозрюваний або обвинувачений готував неправдиве алібі та, можливо, заявить його на допиті; 3) алібі з боку допитуваної особи заявлено нею під час дослідчої перевірки. Підготовка до допиту при перевірці алібі включає: а) надання доручень на проведення оперативно-розшукових заходів для встановлення очевидців злочину та осіб, які перебували в місці, на яке посилається підозрюваний у своєму алібі; б) аналіз матеріалів кримінальної справи та оперативно-розшукової інформації; в) вивчення особистості підозрюваного або обвинуваченого; г) складання письмового плану допиту суб’єкта, свідків алібі та інших осіб.

Визначено, що знання слідчим психофізичних особливостей допитуваного під час перевірки алібі уможливлює правильно обирати тактику проведення допиту, зокрема встановлювати психологічний контакт. На основі вивчення матеріалів перевірки алібі встановлено, що існуюча практика вивчення особи підозрюваного негативно впливає на якість проведення слідчих дій при розслідуванні злочинів та перевірці алібі зокрема. Рекомендовано слідчим отримувати характеристики особи підозрюваного до початку проведення основних дій з ним.

Характеризуючи такі тактичні прийоми допиту, як деталізацію та уточнення показань, розповідь слідчого про ймовірний перебіг подій, автор наводить узагальнений перелік питань, що ставляться допитуваному при перевірці алібі. Їх використання удосконалює перевірку алібі та унеможливлює заяву підозрюваним (обвинуваченим) у подальшому неправдивого алібі або зміну його змісту. Вказані питання класифіковано залежно від їх характеру на ті, що стосуються обстановки в місці перебування суб’єкта алібі в час злочину, та ті, що конкретизують часові характеристики перебування допитуваного у певних місцях. Автор наводить випадки, коли доцільно застосовувати на допиті деталізацію показань з метою перевірки алібі.

Дисертант класифікував свідків алібі, на тих, які підтверджують алібі, та тих, які його спростовують. У свою чергу свідки, які підтверджують алібі підозрюваного або обвинуваченого, поділяються на добросовісних; тих, що введені в оману щодо просторово-часових координат події; та свідків, що дають неправдиві показання щодо місцеперебування підозрюваного або обвинуваченого в час злочину.

Залежно від класифікації свідків наведено тактичні прийоми їх допиту. Дисертант акцентує увагу на особливостях застосування таких тактичних прийомів, як використання асоціативних зв’язків, пред’явлення доказів, стимулювання позитивних якостей допитуваного, форсування темпу допиту. Визначені загальні рекомендації щодо пред’явлення речових доказів під час допиту при перевірці алібі. Наведено узагальнені контрольні питання, що ставляться свідкам для встановлення правдивості повідомленої ними інформації щодо обставин алібі.

Автор наголошує на тому, що при допиті потерпілих, виходячи зі специфіки вчиненого злочину, можуть встановлюватися місця перебування не лише підозрюваних та обвинувачених, а й свідків. На основі узагальнення питань, що ставилися потерпілим при перевірці алібі підозрюваних та обвинувачених, дисертантом наведено перелік питань, які конкретизують обставини алібі.

Ґрунтуючись на дослідженні практики перевірки алібі та результатах аналізу літературних джерел, автор дійшов висновку, що тактичні прийоми допиту при перевірці алібі використовуються як певна система. До неї входять тактичні прийоми, що використовуються при перевірці алібі, та тактичні комбінації спростування неправдивого алібі.

У підрозділі 3.2 “Проведення інших слідчих дій при перевірці алібі” на основі узагальнення слідчої практики обґрунтовано, що при перевірці алібі очна ставка проводиться для встановлення істинності повідомлених слідчому відомостей про час перебування підозрюваних та обвинувачених у визначених місцях (місце алібі та місце злочину); їх дій у час злочину; фактів незаконного впливу на деяких учасників процесу (свідків, потерпілих); мотивів вчинення злочину та інших обставин.

Найпоширенішими видами пред’явлення для впізнання при перевірці алібі є пред’явлення для впізнання суб’єкта алібі потерпілому, свідку, речей, знарядь злочину та ділянок місцевості. Автором узагальнено питання, що ставились особі, яка впізнає, перед проведенням цієї слідчої дії.

Перевіряючи алібі, слідчі проводять відтворення обстановки і обставин події з метою з’ясування можливості особи бачити, чути на певній відстані й за певної обстановки; орієнтуватися у часі; залишення місця вчинення злочину та повернення назад непоміченою тощо. 

На основі дослідження практики встановлено, що при перевірці алібі проводяться такі види слідчого огляду: огляд місця події, місцевості та приміщень поза місцем події, предметів і документів. Зазначені рекомендації щодо виявлення слідів перебування учасників розслідуваного злочину. Предмети, які підлягають огляду у зв’язку з перевіркою алібі, поділені на ті, що надані свідками, потерпілими та особисті речі суб’єктів алібі.

Перевіряючи алібі, слідчі призначають почеркознавчі експертизи (8,6 %); техніко-криміналістичні експертизи документів (13,5 %); дактилоскопічні експертизи (9,6 %); балістичні експертизи (6,7 %); судово-медичні експертизи трупа (16,3 %); судово-медичні експертизи живих осіб (9,6 %); судово-медичні експертизи при статевих зносинах (7,6 %); експертизи механізму дорожньо-транспортної пригоди (4,8 %). Ґрунтуючись на можливості встановлення часу та місця злочину, як основних елементів процесу перевірки алібі, шляхом проведення й інших експертиз, автор дійшов висновку, що слідчі недостатньо використовують можливості експертних досліджень при перевірці алібі.

Автором розроблено алгоритм дій слідчого при перевірці алібі, який включає в себе допит підозрюваного (обвинуваченого), щодо якого повідомлене алібі, з використанням тактичних прийомів деталізації та уточнення показань; допити свідків алібі та інших осіб, очні ставки, пред’явлення для впізнання суб’єкта алібі, предметів, відтворення обстановки і обставин події, слідчі огляди, призначення експертиз, обшуки; формування висновку про відповідність заявленого алібі дійсності. У разі визнання алібі неправдивим слідчий проводить повторний допит заявника алібі та за необхідності інші слідчі дії з використанням тактичних прийомів спростування неправдивого алібі, та викриває неправду. Якщо обставини алібі підтверджуються сукупністю отриманих доказів (алібі дійсне), слідчий припиняє кримінальне переслідування підозрюваного (обвинуваченого).