Куркін М.В. Проблеми забезпечення безпеки суб\'єктів кримінального процесу

summary

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її теоретична та практична актуальність, визначаються мета та завдання роботи, її методологічні, теоретичні  та праксиологічні основи, показана наукова новизна дослідження, сформульовані основні положення, що виносяться на публічний захист, мотивується їх обгрунтованість та науково-прикладна цінність, надаються результати їх апробації та втілення у юридичну практику, вказана структура дослідження та його складові елементи.

Розділ 1 - "Правове положення суб'єктів кримінального процесу та його значення для забезпечення їх безпеки" складається із двох взаємопов'язаних підрозділів, які в своїй єдності характеризують правове положення суб'єктів кримінального процесу, що підлягають захисту з боку держави та її компетентних органів.

У першому підрозділі - "Поняття суб'єкта кримінального процесу по відношенню до якого застосовуються заходи безпеки" аналізуються точки зору різних автор????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????ймають участь у кримінальному процесі, займають в ньому відповідне правове положення для його реалізації, у зв'язку з появою юридично значимих  чинників, наділяються законом сукупністю  особливих прав і кореспондуючих їм обов'язків з метою виконання функцій, покладених на них, для забезпечення успішного рішення відповідних завдань кримінального процесу. Оскільки обидва закони про забезпечення безпеки регламентують основи та порядок досягнення безпеки як у відношенні працівників суду, правоохоронних органів, осіб, що приймають участь в кримінальному процесі, так і близьких родичів всіх названих осіб в дисертації, перші іменуються основними, а другі - додатковими  суб'єктами кримінально-процесуального права. Виходячи з того, що близькі родичі реальної участі в кримінальному процесі не приймають, але їх безпека також забезпечується так, як і основних його учасників, група осіб, що входить в склад близьких родичів, іменується для відрізнення від перших квазісуб'єктами кримінального процесу.

У другому підрозділі - "Класифікація суб`єктів кримінального процесу, безпека яких повинна забезпечуватися" вся різноманітність осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, розподілена на групи (або класи), що в науковому дослідженні досягається на основі особливої логічної операції, яка іменується класифікацією. Остання здійснюється на базі конкретних підстав, якими в даному дослідженні є функціональне призначення відповідного суб'єкта. Спираючись на таку підставу, всі суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності розподілено в дисертації на наступні п'ять класів: суб'єкти, що ведуть процес, - особа яка проводить дізнання, слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, суддя, суд; суб'єкти, що мають особистий інтерес в справі, - особа, яка скоїла злочин, підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний, засуджений, потерпілий, громадський обвинувач, громадський відповідач; суб'єкти, що представляють в кримінальному процесі зацікавлених осіб, - захисник підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, засудженого; представник потерпілого, громадського обвинувача, громадського відповідача; законний представник неповнолітнього; суб'єкти, що представляють інтереси трудових колективів, - громадський обвинувач, громадський захисник; суб'єкти, що виконують в кримінальному процесі допоміжні функції, - ініціатори процесу (особа, яка заявила про здійснення або підготовку злочину), свідок, понятий, перекладач, експерт, спеціаліст, помічник слідчого, секретар судового засідання, судовий виконавець та ін.

Крім перелічених осіб, захисту від злочинних посягань підлягають члени сімей і близькі родичі всіх названих суб'єктів процесу, якщо шляхом загроз або інших протиправних дій у відношенні до них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.

В роботі дається характеристика правового положення названих суб'єктів, аналізується співвідношення їх прав і обов'язків.

Розділ 2 - "Сутність безпеки та її забезпечення суб'єктам кримінального процесу" складається із чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі - "Поняття безпеки та її забезпечення суб'єктам кримінального процесу" відмічається значення правильного розуміння безпеки, яке похідне від адекватного вияснення суті безпеки, в зв'язку з чим і перше, і друге повинно визначатись у взаємозв'язку і взаємозалежності. Якщо під небезпекою розуміється загроза скоєння кому-небудь шкоди, можливість здійснення якої цілком реальна, то безпека означає відсутність в даний момент реальної загрози скоєння об'єктам, які охороняються, цінностям або особам тієї конкретної шкоди, наступу якої раніше обгрунтовано побоювались. У роботі відмічається ситуативний характер загрози і залежність  істиного її визначення реальній (або уявній) суті від адекватності відповідних оцінок правозастосовувача. Останні обумовлені доброякісністю доказової інформації. Від неї залежить і ефективність заходів забезпечення безпеки. При цьому під забезпеченням безпеки розуміється своєчасне і правильне прийняття компетентними органами сукупності спеціальних заходів, реалізація (здійснення) яких призвела, а, таким чином, і забезпечила усунення (ліквідацію) існуючої раніше загрози, тобто можливості нанесення шкоди об'єктам, які охороняються.

У другому підрозділі - "Об'єкт і предмет захисту при забезпеченні безпеки суб'єктів кримінального процесу" послідовно розглядаються два названих феномени. У роботі відмічається, що без об'єкта і предмета захисту забезпечення безпеки буде безпредметним, а сама діяльність правоохоронних органів - не визначеною, а, таким чином, і не ефективною. При цьому об'єкт захисту є комплексним і до того ж соціально (суспільно) значимим, оскільки Закон (№1) від 23 грудня 1993 р. "встановлює систему державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкодження виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню передбачених прав, а також від посягань на життя, здоров'я, житло і майно вказаних осіб та їх близьких родичів в зв'язку з службовою діяльністю цих працівників". Отже, об'єктом захисту при забезпеченні безпеки суб'єктів кримінального процесу є встановлений законом порядок функціонування всієї системи судових і правоохоронних органів, реалізація учасниками кримінального процесу покладених на них функцій, прав і законних інтересів.

На відзнаку від об'єкта, предмет захисту при забезпеченні безпеки суб'єктів кримінального процесу відображає специфіку людського фактора, прав і законних інтересів осіб, які підлягають захисту. Останніх досить багато, в зв'язку з чим в дисертації вони класифікуються на чотири відносно самостійні групи. Це: працівники суду; працівники всіх видів правоохоронних органів (перелік яких визначено Законом); близькі родичі працівників суду і правоохоронних органів (якщо посягання на їх життя, здоров'я, житло і майно здійснено з метою перешкодити виконанню названими працівниками покладених на них законом обов'язків і реалізації наданих їм прав); учасники кримінального процесу, які виконують допоміжні кримінально-процесуальні функції  (в якості заявників про скоєний злочин, свідків, понятих, потерпілих, обвинувачуваних, експертів, спеціалістів та ін.). Життя, здоров'я, честь та гідність, а також майно і житло всіх названих осіб і складають основний предмет захисту при забезпеченні безпеки всіх названих суб'єктів. З точки зору співвідношення правового положення названих суб'єктів останні розподіляються на основних (працівників суду і правоохоронних органів) і додаткових (близькі родичі названих працівників і учасників процесу), що зовсім не принижує значення останніх.

У роботі дана всебічна характеристика факторів, які обумовлюють необхідність державного захисту суб'єктів кримінального процесу, показано значення їх постійного урахування в процесі здійснення правоохоронної діяльності.

Розділ 3 - "Органи, що забезпечують безпеку суб'єктів кримінального процесу та заходи, що з цією метою здійснюються" складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі - "Органи, що приймають рішення про забезпечення безпеки, та органи, що здійснюють безпеку суб'єктів кримінального процесу",  спираючись на наявну в законодавстві регламентацію, виділяються і послідовно характеризуються органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу, і органи, які здійснюють (фактично забезпечують) безпеку названих суб'єктів. При цьому особливо підкреслюється, що у відповідності до закону виконання функцій по забезпеченню безпеки суб'єктів кримінального процесу покладається тільки на спеціальні державні органи. Перекладати здійснення названої функції на які-небудь інші державні органи, суспільні формування або комерційні (наприклад, охоронні) структури неприпустимо. Така заборона, зрозуміло, не виключає можливості використання допомоги громадськості, тих або інших установ, організацій і підприємств, незалежно від форм власності, при проведенні конкретних заходів при забезпеченні безпеки суб'єктів кримінального процесу. З метою створення правових основ для взаємодії органів, що розглядаються, з іншими установами і організаціями в процесі даного виду правоохоронної діяльності було б доцільно регламентувати всі питання, які виникають в цьому зв'язку у чинному законодавстві.

У дисертації зроблено всебічний аналіз правового статусу кожного органа, який компетентний приймати рішення про застосування заходів безпеки у відношенні конкретної особи, межі його спеціальних повноважень в цій сфері діяльності, а також особливості правових відносин, з одного боку, між різними державними органами, а з іншого, з тими фізичними особами, які в зв'язку з прийнятим рішенням беруться під захист держави.

Оскільки фактичне забезпечення безпеки конкретних осіб є метою і основним змістом правоохоронної діяльності, що розглядається, в дисертації особливу увагу приділено характеристиці правового положення органів, які здійснюють (фактично забезпечують) безпеку суб'єктів кримінального процесу. В зв'язку з тим, що реалізація вказаного завдання покладається на спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки, то, природно, їх діяльність повинна бути детально регламентована відомчими нормативними актами. Секретний характер останніх виключає доступ до них сторонніх осіб (в тому числі із інших підрозділів даного відомства), тому їх прийняття повинно, з одного боку, підлягати суворому контролю з точки зору їх відповідності Конституції та чинним законодавчим актам, а з іншого, беззастережно виконуватись в процесі безпосередньої виконавчої діяльності по реалізації рішень, які прийняті, про забезпечення безпеки конкретних суб'єктів кримінального процесу. В цьому зв'язку особливу роль повинні відігравати органи відомчого контролю і прокурорського нагляду.

У другому підрозділі - "Процесуальний порядок прийняття рішення про забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу" констатується гарантійний характер встановленого порядку, оскільки його дотримання є обов'язковою умовою можливості та ефективності забезпечення заходів безпеки суб'єктів кримінального процесу. Прийняття вказаного рішення здійснюється компетентним органом або посадовою особою і при наявності відповідних відомостей, які повинні підтверджуватись відповідними фактичними даними. Перші іменуються приводами, а другі - засадами для прийняття рішення про забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу.

У дисертації дається характеристика вказаних приводів і засад, аналізується їх співвідношення з приводами і засадами до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК). Останні є загальними, основними, до того ж універсальними приводами, оскільки при їх наявності можуть (і повинні) не тільки порушуватись кримінальні справи, але і прийматись заходи щодо забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу. Друга група джерел - заяви працівників суду, правоохоронних органів, членів їх сімей і т.п. про необхідність прийняття заходів безпеки є додатковими по відношенню до першої групи джерел, що, природно, не принижує їх функціонального призначення.

У роботі відмічається, що привід для застосування заходів безпеки у відношенні конкретних працівників суду або правоохоронних органів є комплексним, оскільки складається із сукупності взаємопов'язаних фактичних даних, одні з яких встановлюють ознаки конкретного злочину, а інші (або разом з першими) свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров'ю або майну названих осіб. Відповідність закону вказаних приводів і адекватність засад забезпечують в своєму поєднанні обгрунтованість та істиність рішень про забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу.

У третьому підрозділі - "Заходи забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу" відмічається, що ефективність захисту суб'єктів кримінального процесу знаходиться в прямій залежності від однозначного усвідомлення всіма учасниками даного виду правоохоронної діяльності поняття заходів забезпечення безпеки, їх суті. Остання визначається на основі аналізу співвідношення цілей, засобів і запланованого результату. Заходи забезпечення безпеки виконують функцію специфічних засобів досягнення поставлених цілей і, з цієї точки зору, вказані заходи є цільовими засобами в руках тих осіб, які забезпечують безпеку суб'єктів кримінального процесу. Саме в цьому висловлюється як функціональне призначення, так і операціональна суть даних заходів.

Перелік заходів забезпечення безпеки викладений в двох чинних законодавчих актах від 23 грудня 1993 р. Але він не є вичерпним і органи, які ведуть боротьбу зі злочинністю, можуть самі розроблювати інші, як загальні, так і спеціальні заходи забезпечення безпеки. Головне, щоб як ті, так і інші заходи безпеки відповідали визначеним вимогам. До них відносяться: законність, обгрунтованість, конкретність, реальність і радикальність. Вимоги, які ставляться до заходів безпеки, знаходяться в об'єктивному взаємозв'язку і взаємозалежності. Саме характер зв'язку названих вимог обумовлює в своїй єдності таку "сукупну якість" заходів безпеки, як їх функціональна (підсумкова або кінцева) ефективність. Остання, з одного боку, забезпечує, а з другого - констатує (і виражає) досягнення генеральної (кінцевої) мети заходів, які застосовуються - фактичну безпеку конкретного суб'єкта кримінального процесу. Основне місце у цьому підрозділі відведено характеристиці таких заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу як: особиста охорона; охорона житла і майна громадянина, взятого під захист; видача зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; установка телефона за місцем проживання або знаходження особи, яку взято під захист; застосування технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів; тимчасове розміщення осіб в місцях, які забезпечують їх безпеку; переселення в інше місце проживання; забезпечення конфіденційності про об'єкти захисту; заміна документів; зміна зовнішності; закрите судове засідання; розміщення неповнолітніх в дошкільну виховну установу або установу органів соціального захисту населення.

У роботі підкреслюється важливість комплексного підходу до застосування заходів забезпечення безпеки, що передбачає їх використання в певній послідовності, своєчасно і у взаємозв'язку. Перелік заходів, які передбачені законом, не є вичерпним і правоохоронні органи не тільки взмозі, але й зобов'язані розроблювати та застосовувати на практиці інші заходи забезпечення безпеки, враховуючи криміногенну ситуацію, технічні і фінансові можливості. У дисертації відмічається доцільність розробки практичних рекомендацій щодо методики оптимального застосування на практиці кожного заходу забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу.

Розділ 4 - "Методичні та тактичні засади реалізації заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу " складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі розглядаються "Методичні засади реалізації заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу ". Тут на основі аналізу змістових значень різних синонімічних термінів (реалізувати, здійснити, виконати), які визначають суть одного й того ж процесу, під реалізацією заходів забезпечення безпеки слід розуміти механізм здійснення компетентними особами сукупності взаємопов'язаних дій, провадження яких забезпечує досягнення мети, що поставлена перед кожним конкретним заходом безпеки.

Здійснення безпеки - специфічний процес, який виникає у зв'язку зі зверненням особи, яка прийняла рішення про  забезпечення безпеки, до іншої посадової особи (виконавця) з вказівкою на необхідність прийняття винесеного рішення до його виконання (здійснення, реалізації). У дисертації сукупність вказаних дій має назву "зверненням рішення до виконання".

Процес реалізації прийнятого рішення складається з семи взаємопов'язаних етапів: вивчення існуючої на момент отримання рішення до виконання правової, криміногенної, віктимологічної, кримінологічної і безпосередньо функціональної ситуації з метою розробки плану реалізації рішення, яке прийнято; розробка вказаного плану; вибір конкретних заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу, визначення сил та засобів вирішення виникаючих правоохоронних завдань; розробка тактики та методики реалізації обраних заходів забезпечення безпеки даної особи; розподіл оперативних працівників за встановленими напрямками діяльності при здійсненні заходів безпеки, їх інструктування і функціонального оснащення з урахуванням ситуації, що склалась, та складності вирішення встановлених завдань; встановлення механізму управління процесом реалізації заходів забезпечення безпеки, способів зв'язку та взаємодії оперативних працівників при вирішенні правоохоронних завдань; практичного здійснення оперативними працівниками системи дій по ліквідації загрози життю, здоров'ю, майну і помешканню суб'єктів, які знаходяться під захистом.

Кожен етап загального процесу забезпечення безпеки завершується документуванням змісту діяльності, яка здійснювалась, та її результатів.

Характеризуючи методичні правила реалізації заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу у різноманітних криміногенних ситуаціях робиться висновок про недопущення вільного підходу до застосування заходів безпеки, про необхідність обов'язкового дотримання заснованого на законі і даних про специфіку середовища функціонування визначеного технологічного порядку, що відтворює зміст конкретних методик професійної діяльності заходозастосовувача. При цьому під методикою застосування заходів забезпечення безпеки розуміється сукупність взаємопов'язаних правил, технологічних прийомів та наукових положень, які вказують на оптимальні шляхи та способи реалізації конкретних  заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу в правовій ситуації, що  склалась.

Різноманітність видів діяльності правозастосовувача, що здійснюються в процесі боротьби зі злочинністю, обумовлює необхідність класифікації усіх методик боротьби зі злочинністю і забезпеченням безпеки суб'єктів кримінального процесу, що застосовуються, на три  відносно самостійних класи: методики пізнання; методики боротьби зі злочинністю; методики заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу, що застосовуються.

Кожен клас вказаних методик застосовується в процесі боротьби зі злочинністю у взаємозв'язку та взаємозалежності. Це обумовлюється реальним взаємозв'язком всіх видів діяльності, в структурі яких здійснюються існуючі методики. В роботі особливо підкреслюється важливість засвоєння всіма особами, що ведуть боротьбу зі злочинністю та приймають участь в забезпеченні безпеки суб'єктів кримінального процесу, всієї системи методичних правил та технічних прийомів реалізації як загальних, так і спеціальних методик усіх видів професійної діяльності.

У другому підрозділі - "Тактичні засади реалізації заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу" розкривається поняття та значення тактичного підходу до реалізації заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу. Оскільки застосування заходів безпеки здійснюється в різноманітних ситуаціях функціонального вибору, де постійно проявляють свою дію як позитивні, так і негативні для успішного вирішення правоохоронних завдань фактори, то, природно, що при реалізації заходів безпеки у відношенні кожної особи, яка взята під захист, а тим більше їх сукупності, необхідний точно визначений тактичний підхід. Оскільки ж мова йде про тактику здійснення правоохоронної діяльності, то про неї необхідно (і потрібно) говорити як про правоохоронну тактику або про тактику реалізації заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу. Остання базується на відомому криміналістичному підході, що обумовлює необхідність використання в цьому виді діяльності досягнень сучасної криміналістики. Центральним компонентом криміналістичної тактики є криміналістичний прийом (А.Н. Васильєв, Р.С. Бєлкін, В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько), який інтерпретується як найбільш раціональний спосіб (або засіб) здійснення дій щодо реалізації конкретних заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу. У роботі наявно показано значення використання адекватних тактичних прийомів щодо забезпечення реального захисту названих суб'єктів кримінального процесу.

Особлива увага у цьому підрозділі приділяється характеристиці факторів, які обумовлюють ефективність тактичних прийомів застосування заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу". При цьому під названими факторами розуміються такі предмети, явища або процеси, які мають детермінуючу дію на правозастосувача, який зумовлює характер його рішень і дій, що сприяють (або протидіють) досягненню мети захисту суб'єктів кримінального процесу.

До складу останніх відносяться: функціональна підготовленість оперативних працівників для  розробки ефективних тактичних прийомів оптимального застосування заходів забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу; ситуаційний підхід для розробки оптимальних тактичних прийомів ефективного застосування заходів безпеки; повнота та достовірність знань про осіб, які створюють загрозу безпеці суб'єктів кримінального процесу для розробки і здійснення ефективних тактичних засобів їх захисту; знання якісної визначеності середовища функціонування та його достовірне засвоєння правозастосувачем для розробки та застосування адекватних тактичних прийомів і засобів реалізації заходів безпеки; забезпечення адекватної поведінки осіб, які взяті під захист, для розробки і застосування ефективних засобів забезпечення безпеки; розробка оптимальних тактичних прийомів застосування ефективних заходів безпеки з урахуванням специфіки суб'єктного складу злочинної групи; наявність правдивих знань про способи і засоби здійснення злочину для розробки адекватних тактичних прийомів застосування заходів безпеки.

У третьому підрозділі - "Порядок скасування заходів безпеки або припинення їх застосування у відношенні суб'єктів кримінального процесу" підкреслюється тимчасовий характер названих заходів, у зв'язку з чим виникає питання про підстави і процесуальний порядок їх скасування або припинення. Початок обговорення компетентною  посадовою особою даного питання закон пов'язує з моментом одержання достовірної інформації щодо ліквідації загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які взяті під захист, або з заявою учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, у відношенні якого застосовано заходи безпеки. Це своєрідні приводи до початку правоохоронної діяльності, що розглядається. Але вони не можуть вважатись вичерпними, оскільки підстави для відміни або припинення процесу застосування  заходів безпеки можуть бути встановлені самою посадовою особою того чи іншого органу. В цьому зв'язку внесено пропозицію про доповнення ч. 2 ст. 21 Закону новим пунктом "в", який передбачав би у якості самостійного приводу скасування вказаних заходів безпеки безпосередній розсуд підстав компетентною посадовою особою конкретного правоохоронного органу. Закон встановлює вичерпний перелік підстав для прийняття вказаного рішення, однак в ньому нічого не говориться про необхідність достовірного їх встановлення, тобто приймати на віру дані, що надійшли, неприпустимо. Їх слід перевірити, а наявність відповідних підстав довести. Рішення про скасування або припинення заходів безпеки повинно прийматись своєчасно і виражатись в прийнятій постанові органом дізнання,  слідчим і прокурором, або ухвали, винесені судом. Передчасне прийняття або прийняття названого рішення із запізненням призводить до настання самих різних негативних за своїм характером наслідків. В роботі міститься їх аналіз, викладаються рекомендації щодо попередження можливості їх настання.

У четвертому підрозділі - "Гарантії забезпечення  безпеки суб'єктів кримінального процесу" досліджуються важливі не тільки в теоретичному, але і в безпосередньо практичному відношенні питання щодо суті гарантій взагалі і гарантій забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу, зокрема, їх види, викладається правова і технологічна характеристика. При цьому під гарантіями безпеки розуміються спеціальні засоби, які забезпечують захист суб'єктів кримінального процесу від загрози їх життю, здоров'ю, майну і житлу, які ліквідують їх психічну напругу і сприяють нормальному виконанню названими суб'єктами своїх обов'язків.

З точки зору урегульованості тих чи інших гарантій нормами права (або відсутності такої регламентації) одні гарантії забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу іменуються правовими, а інші - неправовими. З урахуванням специфіки правової регламентації до правових гарантій відносяться дисциплінарні, адміністративно-правові, кримінально-правові, процесуальні, матеріально-правові (або майнові) та ін. До неправових гарантій забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу належать організаційні, матеріально-технічні, фінансові та ін. Усі гарантії в реальному процесі реалізуються  у взаємозв'язку і тільки в своїй єдності забезпечують безпеку суб'єктів кримінального процесу. При цьому всі гарантії розглядаються як необхідні для забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу, а їх комплексне використання на практиці дозволяє кваліфікувати їх в якості гарантій, які достатні для досягнення поставленої мети захисту. Якщо в названому комплексі гарантій не вистачає яких - небудь із тих, що необхідні, то останні стають і повинні іменуватись недостатніми гарантіями забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу.

Оскільки працівники судів і правоохоронних органів окрім своєї безпеки повинні забезпечувати безпеку інших учасників процесу, визнано доцільним комплексний розгляд гарантій забезпечення безпеки відносно усіх суб'єктів кримінального процесу. Враховуючи те, що протиправні дії, які створюють загрозу суб'єктам кримінального процесу можуть скоюватись як посадовими особами, що ведуть процес або здійснюють оперативно-розшукову діяльність, так і сторонніми до даного процесу особами і навіть самими його учасниками або особами, яких взято під захист, в дисертації основну увагу приділено характеристиці правових гарантій кримінально-правового характеру як найбільш ефективних, виходячи з їх детальної правової регламентації і особливого порядку реалізації передбачених процесуальним законодавством.