Сокиран М.Ф. Процесуальні і тактичні питання використання звуко-, відеозапису в кримінальному судочинстві України

summary

У вступі роботи з’ясовано актуальність теми дослідження та обґрунтовано її вибір, охарактеризовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкрито мету та завдання, а виходячи з них – об’єкт і предмет дослідження, методологічну основу дослідження. Також у вступі визначено наукову новизну роботи та положення, які винесено на захист, охарактеризовано практичну значущість висновків наукового дослідження, а також наведено відомості про апробацію окремих положень дисертації.

Розділ 1 «Загальні питання використання звуко-, відеозапису в кримінальному судочинстві» складається з двох підрозділів. У них досліджено історичні тенденції використання звуко-, відеозапису в кримінальному судочинстві (підрозділ 1.1 роботи) та сучасні технічні можливості аудіо- і відеотехніки (підрозділ 1.2 роботи).

Криміналістичний звукозапис і відеозапис в кримінальному судочинстві має свою історію, початок якої слід віднести до виникнення загальної теорії запису та відтворення візуальних і звукових сигналів.

У 1877 р. в США Т. Едісон запатентував фонограф – один з перших приладів для механічного запису звуку та його відтворення. Саме Т. Едісон увійшов до історії як людина, що відкрила світу секрети аудіозапису. Подальший розвиток науки в цьому напрямі привів до народження магнітного запису. В 1898 р. датський вчений-фізик В. Паульсен вперше продемонстрував роботу магнітофона. Довгий час магнітний запис серйозно не вдосконалювався, і на нього не звертали особливої уваги аж до 30-х років ХХ століття. В 1928 р. німецький винахідник Перлемейер запатентував спосіб отримання магнітної стрічки на немагнітній основі. Проводити звукозапис на подібну магнітну стрічку стало значно зручніше і якість його покращала.

Кінець XIX і початок XX століть ознаменувалися проривом у формуванні наукових засобів і методів боротьби зі злочинністю. Майже одночасно з виникненням звукозапису в кінці ХІХ століття французьким інженерам  братам  Люм’єрам  вдалося  створити  апарат  з  елементами  кінематографа.  Вже  за  декілька

місяців кінематограф з’явився у всіх розвинутих країнах. В Росії вперше кіносюжети були продемонстровані в 1896 р. в м. Петербурзі, а згодом і в Україні – у м. Харкові.

Вперше в розслідуванні кінострічка була використана в 1901 р. в м. Чикаго (США). В 1925 р. в кінотеатрах м. Бостона, а потім й інших міст з метою розшуку стали демонструвати фільми-портрети злочинців, що набагато спрощувало пошук і їх затримання.

Незабаром методи запису та відтворення візуальних і звукових явищ перетворилися в засоби дослідження різних галузей науки, техніки та практики, що не оминуло й правові науки. Вчені на сторінках юридичної літератури почали висловлювати думки щодо застосування звукозапису і кінозйомки в кримінальному судочинстві, однак перепоною до їх широкого застосування на практиці була відсутність якісної кіно-, звукозаписувальної та кіно-, звуковідтворюючої апаратури.

В повоєнні часи вітчизняна промисловість освоїла випуск великої кількості магнітофонів, диктофонів, кінокамер, надійних і простих у роботі. З’явилася практична можливість використовувати кінозйомку та звукозапис у розслідуванні кримінальних справ і в суді. Вчені-криміналісти почали приділяти багато уваги питанням застосування звуко-, кінозйомки в кримінальному судочинстві та започаткували розробку процесуальних і тактичних питань застосування кінозйомки та звукозапису в кримінальному судочинстві.

У 1960 р. в КПК УРСР була закріплена можливість фотографування речових доказів під час огляду (ч. 3 ст. 191) і відтворення обстановки й обставин події (ч. 1 ст. 194). Додатками до протоколів слідчих дій було визначено фотознімки, плани, схеми й інші матеріали, які пояснюють їх зміст (ч. 3 ст. 85). Вже тоді поставало дискусійне питання про процесуальну регламентацію застосування звукозапису та кінозйомки.

В 60–80-х рр. ХХ століття настає якісно новий етап у вивченні кримінально-процесуальних проблем науково-технічного прогресу, що пов’язано з подальшим зростанням потреби слідчих і судових органів у використанні допомоги науки й техніки.

Одним із результатів технологічної революції стала поява відеомагнітофонів, перша згадка про які з’явилась у пресі в 1956 р. Одразу після появи, відеозапис розділився на дві самостійні гілки. Одна з часом стала різновидом мистецтва, а інша служить науці.

16 квітня 1984 р., враховуючи потреби практики та теоретичні розробки вчених, Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом законодавчо закріпила застосування відеозапису при проведенні слідчих дій, шляхом внесення змін до ст. 85² КПК УРСР.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України», який набрав чинності з 29 червня 2001 р., КПК доповнено деякими положеннями, які регламентують застосування науково-технічних засобів.

Варто зауважити, що діюча система кримінально-процесуальних норм щодо використання науково-технічних засобів свого часу була зорієнтована на суспільні відносини та рівень розвитку науки й техніки початку 60-х рр., і, незважаючи на деякі зміни та доповнення, внесені до КПК, практично повністю зберегла свої основні риси до цього часу й тому потребує серйозного реформування.

На розвиток вітчизняної криміналістики негативно вплинув фактор ідеології. До початку так званої «перебудови» у вітчизняній криміналістичній літературі повсякчас піддавалася критиці «реакційна сутність буржуазної криміналістики».

Для виконання завдань ефективної боротьби зі злочинністю правоохоронні органи проводять комплекс заходів, результати яких значною мірою залежать від умілого і тактично грамотного застосування різних технічних засобів. Важливе місце в групі спеціальних технічних засобів ОВС займає звуко- і відеозаписувальна апаратура. Сучасні технічні можливості звуко- та відеозапису дозволяють об’єктивно зафіксувати доказову інформацію під час проведення слідчих дій. В слідчій практиці рекомендується використовувати магнітофони (диктофони), що забезпечують точну передачу мовних висловлювань, індивідуальні особливості голосу та достатню гучність.

Інформація, що міститься в електричному сигналі, може бути закодована різними способами (аналоговим і цифровим) і записана на різні носії (магнітні стрічки, оптичні компакт-диски, дискети й жорсткі магнітні диски). Найбільш перспективним вважається цифровий запис сигналів звуку та зображення. Він дозволяє виключити значні втрати якості зображення і звуку при записі й відтворенні та відрізняється простотою в налаштуванні і обслуговуванні апаратури.

Відтворення відеозапису може проводитись наступними способами: відеопоказ, одержання відеосигналу – «натурального» за допомогою відеокамер або синтезованого електронними пристроями, його перетворення й опрацювання при монтажі, записі та відтворенні для досягнення певних ефектів. Поєднуючи в собі динаміку методу кінозйомки і переваги звукозапису, відеозапис має певні переваги та недоліки щодо цих форм фіксації.

Розділ 2 «Процесуальні питання застосування звуко- і відеозапису в кримінальному судочинстві України» складається з трьох підрозділів. У них досліджено процесуальний статус матеріалів звуко- та відеозапису (підрозділ 2.1 роботи), процесуальний порядок здійснення й відтворення звуко- і відеозапису (підрозділ 2.2 роботи) та умови введення в сферу юридичного доказування матеріалів оперативного звуко- і відеозапису (підрозділ 2.3 роботи).

Завдяки досягненням науково-технічного прогресу відкрилися широкі можливості для ефективного використання в судовій практиці науково-технічних засобів, зокрема звуко- та відеозапису. Проте залишається багато нез’ясованого у визначенні їх доказового значення. В  процесуальній науці не повністю вирішене питання про доказове значення виготовлених за допомогою технічних засобів додатків   до   протоколів   слідчих   дій.   Природа  матеріалів,  які  додаються   до протоколів, різна, а  

це виключає можливість отримання однозначної відповіді на питання про їх доказове значення.

Більше того, питання про суть доказів є одним з найскладніших і дискусійних у процесуальній науці.

В підрозділі 2.1 визначено зміст, який вкладається в основні поняття теорії доказів, адже в науці кримінального процесу відсутні єдині концепції, що характеризують дані поняття. Доказування складається з трьох елементів:  збирання, перевірки й оцінки доказів. Необґрунтованими є спроби ряду дослідників визначити фіксацію як самостійний етап процесу доказування.

Фіксація доказів – це система дій уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів, направлена на закріплення у встановлених формах сприйнятої ними інформації, що має значення для справи, з метою її збереження і використання в доказуванні, а також відомостей про умови, засоби та способи її виявлення і процесуального оформлення. Виділяють такі форми фіксації доказів: знакову (вербальну), графічну, наочно-образну та наочну.

Засоби фіксації ходу та результатів слідчих дій – це встановлені кримінально-процесуальним законом носії інформації у вигляді протоколів, фотографічних негативів, знімків, кінострічок, діапозитивів, фонограм, касет відеозапису, носіїв комп’ютерної інформації, креслень, планів, схем, зліпків і відтисків слідів, на яких у відповідній формі повністю або частково зафіксовані хід і результати слідчих дій.

Форма фіксації доказів і форма доказів – це явища різного порядку. Перше вказує на особливості збереження доказової інформації про сліди, друге ж характеризує лише зовнішній вираз доказу, без якого він не може реально існувати.

Правова природа доказів у кримінальному процесі складається з належності, допустимості, достовірності, які властиві кожному окремому доказу, а доброякісність і достатність характеризують роль доказів у кримінальному процесі. При цьому перша служить умовою сили окремого доказу та їх сукупності, а друга виражає роль сукупності доказів, яка необхідна для пізнання обставин справи.

Проведений аналіз поняття та структури доказів дозволив дослідити й правильно визначити процесуально-правову природу матеріалів відео- і звукозапису, що використовуються в доказовій діяльності у кримінальному процесі України. Фонограми звукозапису та відеофонограма відеозапису, які є результатом фіксації проведення слідчої чи судової дії, слід вважати додатками до протоколу відповідної дії, які мають повноцінне доказове значення, але лише разом з протоколом відповідної слідчої дії. З іншого боку, матеріали звуко- та відеозапису можуть виступати самостійними речовими доказами в сенсі ст. 78 КПК. Матеріали звуко- і відеозапису, які надходять від сторонніх осіб, в залежності від наявності ознак, передбачених ст. 78 або 83 КПК можуть мати статус речових доказів або документів.

Слідчий здійснює свою діяльність у визначених кримінально-процесуальним законодавством межах, у тому числі використовує звуко- та відеозаписувальну апаратуру  при  проведенні  окремих  слідчих  дій. Результати застосування цих засобів відповідним чином фіксуються в процесуальних документах, і лише в такому вигляді вони можуть мати юридичне значення та використовуватись у разі потреби в кримінальному судочинстві – це є темою дослідження підрозділу 2.2 дисертації.

Матеріали відео-, звукозапису повинні відповідати певним умовам. Такі процесуальні умови є складними, вимагають додаткових затрат часу. Зростанню ролі цих технічних засобів у кримінальному процесі не відповідає застарілий порядок їх закріплення. В результаті, як показує практика, такий запис, покликаний служити засобом прискорення і полегшення роботи слідчого, значно втрачає свою ефективність. Ускладнений порядок оформлення факту застосування відео-, звукозапису при проведенні слідчих дій викликає на практиці зростання типових помилок процесуального характеру, які допускаються слідчими.

Таким чином, щоб вказані процесуальні форми були ефективними, вони повинні бути оптимальними, простими і мають сприяти широкому впровадженню досягнень науково-технічного прогресу в кримінальне судочинство.

Протокол слідчої дії, в разі застосування науково-технічних засобів фіксації, містить дублюючу інформацію, що невиправдано ускладнює діяльність слідчого і викликає на практиці обґрунтовані критичні зауваження. Проте повна відмова від складання протоколу є передчасною, не дивлячись на всі переваги технічного запису перед протоколюванням. Це питання майбутнього, коли буде створена відповідна правова основа, а «технізація» розслідування кримінальних справ підніметься на вищий рівень. Заміна протоколу слідчої дії технічним записом у даний час потребує зміни не лише тих статей, що регламентують порядок використання технічних засобів при провадженні слідчих дій, але й ряду загальних норм доказового права. Врешті-решт це призведе до необхідності розширення процесуальних видів доказів, тоді як діюча система доказів повинна бути збережена через її універсальність. Крім того, вирішення даного питання виведе застосування технічних засобів у ході слідчих дій за рамки процесуальної форми, що зумовить значне зниження доказової цінності одержаних матеріалів. Тому необхідне розумне поєднання протоколювання та технічного запису, оскільки в кримінальній справі повинен бути процесуальний документ, що містить інформацію про застосування відео-, звукозапису, а також короткий виклад основних фактичних даних.

Таким чином, вдосконалення процесуального порядку використання відео- та звукозапису при проведенні слідчих дій полягає в збереженні єдності технічного запису і процесуального документа, але при:

а)  скороченні описової частини протоколу слідчої дії до короткого викладу основних фактичних даних;

б)  повному або частковому відтворенні відео-, звукозапису після закінчення слідчої дії при ознайомленні зі справою лише за клопотанням кого-небудь з його учасників.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити наступні пропозиції:

– у ч. 3 ст. 85¹ КПК України слова «перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії» доцільно замінити словами «перед закінченням слідчої дії звукозапис відтворюється учасникам цієї дії за їх клопотанням повністю або частково»;

– у ч. 2 ст. 85¹ КПК України слова «при пред’явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв’язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання й іншим учасникам процесу», варто замінити словами «при пред’явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв’язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання й іншим учасникам процесу повністю або частково».

З моменту запровадження в кримінальному процесі звуко-, а потім і відеозапису, завдяки вивченню практики були виділені обов’язкові випадки, коли застосування цих технічних засобів визнається доцільним:

– при допиті:

а) обвинувачених, що вчинили злочин, за який може бути призначено довічне позбавлення волі;

б) осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані;

в) глухонімих;

г) осіб, які володіють відомостями, що відіграють важливу роль у справі, але яким погрожують вбивством, застосуванням насильства або іншими протиправними діями;

– при прослуховуванні телефонних та інших переговорів;

– при огляді місця події: у випадках значних аварій, катастроф, пожеж, вбивств, коли є умови для незворотної зміни обстановки та втрати слідів.

Розширення сфери обов’язкового застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі за рахунок відео- та звукозаписів вимагає зміни й доповнення ряду статей КПК України положеннями, що не лише допускають, але й зобов’язують слідчого застосовувати їх.

У зв’язку з цим виникає необхідність доповнити ст. 143 КПК України частиною сьомою наступного змісту: «При допиті обвинувачених у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, застосовується відео- або звукозапис».

Ст. 167 КПК України слід доповнити частиною п’ятою наступного змісту: «При допиті свідка, який знаходиться в небезпечному для життя стані або не може  з поважних причин з’явитися в судове засідання, або володіє інформацією, яка має важливе значення для справи, але якому загрожують вбивством, застосуванням насильства або іншими протиправними діями, застосовується відео- або звукозапис».

До ч. 3 ст. 191 КПК України доцільно внести зміни та викласти в такій редакції:  «В необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає  план і креслення оглянутого місця й окремих предметів, а також за можливості фотографує їх, а під час огляду місця події при значній аварії, катастрофі, пожежі, вбивстві, або коли є умови незворотної зміни обстановки, втрати слідів, застосовується відеозапис».

В підрозділі 2.3 роботи досліджено умови введення в сферу юридичного доказування матеріалів оперативного звуко- та відеозапису.

На сьогоднішній день зловмисники вживають активних заходів протидії розслідуванню злочину, застосовуючи при цьому сучасні засоби комунікації. Телефонний зв’язок використовується учасниками злочинних груп для переговорів між собою набагато частіше, ніж поштово-телеграфна кореспонденція. Це пояснюється і бурхливим розвитком телефонної мережі в останнє десятиріччя, і оперативністю обміну інформацією. В таких умовах загальноприйняті методи боротьби зі злочинністю виявилися вже недієвими. У зв’язку з цим виникла необхідність використання нових доказових засобів. Шляхи вирішення цього питання різні, зокрема – розширення числа слідчих дій, серед яких важливе місце повинна займати нова слідча дія – зняття інформації з каналів зв’язку.

В багатьох зарубіжних країнах цей ефективний засіб застосовується вже досить тривалий час, тоді як у нашій країні він почав використовуватись як слідча дія лише після внесення змін до КПК України в червні 2001 р., якими було доповнено даний кодекс новими слідчими діями: накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку; огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку. КПК України приймався у 1960 р., коли, в основному, вся інформація знаходилася на паперових носіях. З того часу науково-технічний прогрес стрімко розвивався, в тому числі й у застосуванні науково-технічних засобів фіксації в кримінальному судочинстві.

Протокол, який складається під час дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку належить до такого виду доказів, як протокол слідчих дій, але при цьому необхідно визначити доказове значення фонограми цих переговорів. У КПК України вказується, що носій знятої інформації, тобто фонограма, є доказом і приєднується до матеріалів кримінальної справи.

Проте аналіз загальних положень доказового права (ст. 65, 78, 82, 83 КПК України) свідчить про те, що протоколи слідчих дій, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, речові докази та фонограми, отримані під час зняття інформації з каналів зв’язку, – різні види доказів, які відрізняються як за природою об’єкта-носія, так і за процесуальним режимом закріплення. По-перше, доказом виступає документ – протокол відповідної слідчої дії та носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії. По-друге, провідне положення займає сама річ, предмет, а акти, що складаються при цьому, мають допоміжне значення як необхідна умова, форма закріплення речі. По-третє, фонограма запису переговорів має значення для розслідуваної кримінальної справи завдяки своєму змісту, – вона не має ознак речового доказу, а її зміст відповідно до ст. 83 КПК України є ознакою, яка характеризує такий доказ, як документ.

Сказане дозволяє зробити висновок, що фонограма запису телефонних переговорів – це фактичні дані, на підставі яких можна встановити наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для справи. Фонограма запису телефонних переговорів не має властивостей речового доказу, який є знаряддям злочину або створюється злочином. Тому, на нашу думку, правильним є віднесення фонограми запису телефонних переговорів до документів.

Розділ 3 «Тактичні особливості застосування звуко- і відеозапису на досудовому слідстві» складається з п’яти підрозділів. У них досліджено тактику застосування звуко-, відеозапису під час проведення огляду місця події (підрозділ 3.1 роботи), при проведенні допиту і очної ставки (підрозділ 3.2 роботи), при перевірці показань на місці (підрозділ 3.3 роботи), під час проведення слідчого експерименту (підрозділ 3.4 роботи) і при проведенні обшуку та виїмки (підрозділ 3.5 роботи).

Використання засобів аудіовізуальної фіксації слідчих дій на досудовому слідстві істотно підвищує їх повноту, всебічність та об’єктивність.

Відеозапис доцільно використовувати у випадках, коли обстановка місця події є особливо складною та носить специфічний характер. При здійсненні відеозапису користуються, зазвичай, загальним, середнім, крупним і детальним планами.

Тактичні прийоми відеозапису в ході огляду залежать від обраної тактики огляду. Вибір суб’єктів зйомки в кожному окремому випадку залежить від конкретних умов і ситуації на місці події, від цілей використання матеріалів відеозапису, що були одержані при огляді. Найбільш доцільною є безперервна фіксація обстановки на місці події та дій слідчого щодо її вивчення, однак можлива й вибіркова фіксація вузлових моментів.

При огляді місця події звукозапис застосовується як технічний засіб, що замінює письмові чорнові замітки і дозволяє заповнити прогалини в пам’яті. Кримінально-процесуальним законом подібне застосування звукозапису не регулюється, тому одержана фонограма, в даному випадку, використовується лише як чернетка при складанні протоколу. Доказового значення вона не має, а служить засобом підвищення продуктивності роботи слідчого і наукової організації його праці, що забезпечує повну та швидку фіксацію обстановки.

Найбільш поширеною слідчою дією є допит. При допиті, як і при будь-якій іншій слідчій дії, важливо не лише одержати необхідну інформацію, але й зафіксувати її повно та правильно.

Протокольна форма фіксації показань, будучи основною, має низку істотних недоліків – неповнота відображення процедури допиту та змісту бесіди, що відбулася, незбереження характеру й стилю викладу інформації допитуваним тощо. Неякісний  запис  у  протоколі  може  бути і наслідком неуважності або поспішності

слідчого, а також упередженості, захопленості певною версією, незнання слідчим усіх тонкощів предмету розмови.

З урахуванням недоліків протоколювання, суттєвого значення набувають інші способи фіксації показань, зокрема, звуко- та відеозапис, які дозволяють з вичерпною повнотою зберегти для слідства і суду те, що нездатний відобразити протокол.

Практика свідчить про те, що звукозапис допиту частіше й ефективніше використовується на повторних і додаткових допитах, коли вже, певною мірою, визначилася цінність одержаних показань, а слідчий з урахуванням зібраних матеріалів має можливість підготуватися до допиту із застосуванням магнітофона. Проте при деяких слідчих ситуаціях доцільно використовувати звукозапис вже на першому допиті. При цьому, слід враховувати те, що застосування магнітофона в ході допиту відразу ж після події злочину може дати небажаний результат через ремінісценцію.

Вибір тієї або іншої тактики допиту із застосуванням магнітофона визначається особливостями справи, що розслідується, процесуальним статусом допитуваного, вибраною ним позицією сприяння або протидії встановленню істини, обсягом доказів, які має в своєму розпорядженні слідчий, іншими умовами проведення слідчої дії.

В підрозділі 3.3 зроблено короткий огляд ретроспективи особливостей зародження такої слідчої дії, як перевірка показань на місці та звернено увагу на сутність цієї процесуальної дії та тактичні особливості її підготовки і проведення із застосуванням технічних засобів фіксації.

Основним засобом фіксації змісту та результатів перевірки показань на місці є протоколювання. Застосовування звуко- та відеозапису виправдане у випадках, коли потрібна досить повна й точна фіксація умов і порядку ходу проведення цієї слідчої дії.

Найбільш вдалим є застосування звуко- та відеозапису в ході перевірки показань на місці здійснене спеціалістом. Для відображення цілеспрямованості, композиційності та технічної правильності майбутнього відеозапису доцільно складати план, у підготовці якого повинен брати участь спеціаліст.

Останнім часом все більш популярною процесуальною дією стає слідчий експеримент, оскільки науково-технічні досягнення дають можливість максимально наблизити обстановку проведення експерименту до середовища, в якому було вчинено злочин. Перебіг і результати слідчого експерименту фіксуються в протоколі цієї слідчої дії. Проте слідчий експеримент є дуже складною слідчою дією, в її зміст завжди входять дослідні дії, у зв’язку з чим дуже важко зафіксувати їх динаміку тільки протоколюванням, тому доцільно при його проведенні використовувати технічні засоби фіксації – аудіо- та відеозапис. За їх допомогою можна ефективно відобразити хід і результати слідчих експериментів всіх  вищевказаних  видів.  Залежно  від  виду  й  призначення  слідчого  експерименту перевагу

потрібно надавати відеозапису, який дозволяє синхронно зафіксувати зображення та звук.

При фіксації результатів такої слідчої дії як обшук аудіовізуальні методи фіксації ефективно використовувати у випадках, коли словесний опис в протоколі чи фотографування не забезпечують наочності. Відеозапис слід використовувати для фіксації реакції особи, яку обшукують і в конфліктних ситуаціях.

Розділ 4 «Процесуальні і організаційно-тактичні умови застосування та використання звуко-, відеозапису в суді» складається з двох підрозділів. У них досліджені використання й оцінка судом результатів застосування звуко-, відеозапису на досудовому слідстві (підрозділ 4.1 роботи) та особливості фіксування судового процесу шляхом застосування звуко-, відеотехніки (підрозділ 4.2 роботи).

У випадках, коли точність і повнота судового процесу не може бути зафіксована протоколюванням, виникає необхідність використання технічних методів фіксації. Перелік науково-технічних засобів і методів, визначений кримінально-процесуальним законом, не адекватний з переліком науково-технічних засобів фіксації, що використовуються на практиці. Формами використання науково-технічних засобів у суді є відтворення в судовому засіданні фонограм і відеофонограм, виготовлених у ході дізнання та досудового слідства. Слід звернути увагу на облаштування приміщень суду технікою звукозапису й засобами відеофіксації. Впровадження технічної фіксації судового процесу позитивно впливає на виконання обов’язків, покладених законом на кожного його учасника.

В суді доречно відтворювати не всю фонограму або відеофонограму, а лише певну її частину, яка відповідає тій частині протоколу, що оголошена.
В багатоепізодних справах відповідні фонограми доцільно відтворювати за епізодами або за групою епізодів. Всі дії, що проводяться з використанням магнітофонних записів і відеострічок, слід ретельно фіксувати в протоколі судового засідання.

В апеляційній і касаційній інстанціях матеріали звуко- і відеозапису, що здійснювалися в ході дізнання, досудового слідства та в судовому засіданні, можуть відтворюватися за клопотанням учасників апеляційного або касаційного розгляду справи, а також за рішенням суду, який розглядає справу.

Науково-технічні засоби та методи, що використовуються судом з метою фіксації інформації, повинні відповідати критеріям допустимості використання науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві. Розповсюдження вимог, що пред’являються до фіксації на стадії досудового розслідування, на фіксацію інформації в суді неприпустимо. За своєю процесуальною природою фіксація в суді відрізняється від фіксації на слідстві тим, що фіксує вже не фактичні дані, а процес дослідження й оцінки судом доказів. Умови, за яких проводиться фіксація в суді та слідстві, теж абсолютно різні.

Існує суттєва відмінність суб’єктів діяльності щодо фіксації в суді та слідстві, отже діяльність щодо фіксації на досудовому слідстві повинна бути забезпечена додатковими процесуальними гарантіями.

Недоліки протоколів судового засідання, як способу фіксації, обумовлені тим, що фіксація в даному випадку є вибірковою, а не повною, маючи суб’єктивний характер, оскільки визначається секретарем судового засідання самостійно.