Бондаренко Д.А. Розслідування зловживань владою або службовим становищем та перевищень влади або службових повноважень (криміналістична характеристика та початковий етап розслідування)

summary

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, зв'язок роботи з науковими програмами планами, темами, наукова новизна, мета й завдання дослідження, методологічна основа, характеризуються положення, що виносяться на захист, теоретична й практична значимість одержаних результатів, їх апробація, публікації за  темою.

 Розділ 1. «Криміналістична характеристика зловживань владою або службовим становищем та перевищень влади або службових повноважень» складається з чотирьох підрозділів, присвячених детальній характеристиці поняття, видів, способів вчинення, а також аналізу елементів криміналістичної характеристики цих видів злочинів.

У підрозділі 1.1. «Поняття, ознаки, види та зміст криміналістичної характеристики» зазначається зокрема, що основним у злочинному використанні влади чи службового становища виступає зловживання та перевищення службовою особою або представником влади наданих їй згідно  з чинним законодавством повноважень, проаналізовано різні наукові підходи до визначення цього поняття.

У ході проведення порівняльного аналізу зловживань, перевищень влади, службового становища або службових повноважень з подібними злочинами, котрі вчиняються у інших країнах, установлено, що поняття «зловживання» часто використовується як таке, що охоплює поняття «перевищення». У чинному кримінальному законодавстві України перше не охоплює друге.

Виявлення ознак таких злочинів розглядається як самостійний, перший етап боротьби з ними. Необхідність включення в методику розслідування досліджуваного виду злочинів етапу виявлення ознак зумовлено насамперед  специфікою механізму вчинення та особливостями отримання первинної інформації.

Автором виділено ознаки, що відрізняють зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень від інших видів злочинів. Зокрема, суб’єктами злочинів, що розглядаються, виступають службові особи; представники влади, наділені організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарчими функціями; злочини вчинюються ними у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків та владних повноважень; в основі скоєння злочину лежить порушення діючих законів і правил нормативного характеру.

Урахування всієї сукупності вищезазначених ознак дозволяє відокремити досліджувані види злочинів від схожих з ними, наприклад, від злочинів, вчинених у сфері економіки, але не пов’язаних з виконанням службових функцій; від злочинів, скоєних посадовцями у сфері побуту тощо.

Детально розглянуто низку спеціальних термінів, що складають зміст поняття злочину, пов’язаного із злочинним використанням влади, службового становища або службових повноважень, а саме: влада; служба; види служби; службова діяльність.

У підрозділі 1.2. «Типові способи вчинення» встановлено та класифіковано способи вчинення аналізованого виду злочинів. Доведено, що дані про спосіб вчинення злочинів, пов’язаних зі злочинним використанням влади, службового становища або службових повноважень, є основою для: 1) висунення версій; 2) планування та організації розслідування; 3) вибору оптимального напрямку розслідування; 4) визначення системи невідкладних (першочергових) слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів.

Визначено сфери, в яких найбільш часто зустрічаються факти вчинення зловживань, перевищень влади, службового становища або службових повноважень: 1) здійснення економічної діяльності та банківських операцій;     2) адміністративно-управлінська діяльність виконавчої влади; 3) діяльність законодавчої влади; 4) діяльність мілітаризованої державної служби.

На думку дисертанта, всі відомі способи вчинення даних злочинів можна об’єднати в такі загальні групи: 1) зловживання або перевищення влади чи службового становища шляхом надання незаконних послуг, переваг або пільг;  2) зловживання або перевищення влади чи службового становища шляхом привласнення чи незаконного використання державного чи колективного майна, інтелектуальної власності; 3) зловживання владою або службовим становищем шляхом невиконання службових обов’язків; 4) перевищення влади або службових повноважень шляхом застосування насильства.

Проаналізовано основні способи приховання злочинів, що розглядаються, а саме: фальсифікація звітності; внесення змін в облікові документи; заміна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; знищення матеріальних слідів.

У підрозділі 1.3. «Особливості формування «слідової картини»   охарактеризовано «слідову картину» досліджуваних злочинів. Визначено групи об’єктів слідоутворення: 1) документи (адміністративні, відомчі, бухгалтерські, особисті тощо); 2) предмети, пов’язані зі злочинною діяльністю; 3) приміщення (службові, житлові, складські тощо); товарно-матеріальні цінності та грошові кошти; електронні носії інформації (комп’ютери, диски, дискети тощо); пам’ять людей.

Механізм учинення злочинів цих видів передбачає відображення дій злочинців у документах, тому останні є основними слідоутворюючими об’єктами при вчиненні злочинів цих видів. Це пояснюється тим, що реалізація владних повноважень або виконання службових обов’язків є майже неможливими без їх документування. У документах завжди залишається різного роду інформація (сліди), яка має значення при розкритті та розслідуванні злочину.

Види документів, які є слідами досліджуваних злочинів, автором поділено за ступенем важливості на документи: адміністративного характеру; бухгалтерської звітності; різноманітні неофіційні документи (чернетки, записки, розрахунки тощо); аналітичні (довідки, звіти); технологічні; плануючі; товарознавчі; статистичні.

У підрозділі 1.4. «Особа злочинця» характеризуючи особу, що вчинює дані злочини, автор стверджує, що це, перш за все, «білокомірцевий» тип злочинця, який є службовою особою, представником влади, і відноситься до службово-корисливого типу злочинців. Зазвичай такі особи мають багатий досвід роботи в державних органах на посадах, пов’язаних з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарчих обов’язків, тому добре орієнтуються у законодавстві, володіють знаннями у бухгалтерському обліку.

Розділ 2. «Початковий етап розслідування зловживань владою або службовим становищем та перевищень влади або службових повноважень» складається з п’яти підрозділів, що присвячені початковому етапу розслідування, проблемам організації досудового слідства, визначенню місця та ролі слідчих ситуацій та типових версій, формуванню основних напрямків розслідування й визначенню системи невідкладних (першочергових) слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів, а також тактиці проведення окремих слідчих дій.

Підрозділ 2.1. «Особливості порушення кримінальної справи та попередньої перевірки заяв і повідомлень про злочин» присвячено особливостям порушення кримінальних справ цього виду злочинів.

Дисертантом на основі узагальнення матеріалів архівних кримінальних справ та анкетування слідчих МВС і прокуратури України визначено джерела походження інформації про вчинений або підготовлюваний злочин категорії, що досліджується. Ними, як правило, є: публікації в пресі; матеріали, отримані під час досудового слідства чи розгляду в судах кримінальних справ щодо інших злочинів; матеріали профілактичної та оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів; заяви, скарги та пропозиції громадян; матеріали запитів уповноважених державних органів про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці; матеріали перевірок, які проводять органи митної служби; інформація, заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян, працівників правоохоронних, контролюючих органів. Визначено напрямки проведення перевірочних заходів, до яких відносяться: встановлення джерела інформації та підвідомчості її розгляду; встановлення ступеня вірогідності інформації; аналіз відомчих нормативних актів, що регламентують функціональні обов’язки службової діяльності особи; отримання відповідних пояснень від потерпілих, свідків; з’ясування обставин, які пом’якшують або обтяжують відповідальність конкретної службової особи; вилучення документів, які свідчать про причетність конкретної особи до вчинення злочину даного виду, або самого факту його вчинення.

Підрозділ 2.2. «Побудова версій та планування розслідування на початковому етапі розслідування» розкриває питання організації і планування початкового етапу розслідування, містить розгляд типових слідчих ситуацій цього етапу розслідування і найбільш типові версій події, що відбулася.

Значну увагу приділено типовим слідчим ситуаціям, що виникають на початку розслідування досліджуваних злочинів. За висновками здобувача, кримінальну справу найчастіше порушують: 1) внаслідок заяв чи скарг окремих громадян, або матеріалів які знайшли відображення в засобах масової інформації;  2) за матеріалами планових ревізій та аудиторських перевірок;       3) на основі матеріалів іншої кримінальної справи під час розслідування іншого злочину; 4) в результаті оперативно-розшукової діяльності органів дізнання.

Окреслено невідкладні (першочергові) слідчі дії: огляд місця події, виїмка та огляд документів, виїмка та огляд зразків продукції, допити свідків та підозрюваних; і типові оперативно-розшукові заходи: встановлення місця перебування підозрюваних осіб під час вчинення злочину; встановлення імовірних мотивів злочину; встановлення способу життя підозрюваних.

Планування розслідування за справами, порушеними на основі оперативно-розшукових матеріалів, має свою специфіку. Такими специфічними рисами є зашифровування шляхів одержання даних про осіб, які вчинили такі злочини, необхідність поєднання слідчих дій з оперативно-розшуковими заходами в ході всього розслідування, а також забезпечення можливості легалізації інформації, одержаної оперативним шляхом.

У підрозділі 2.3. «Тактичні схеми допиту осіб, причетних до вчинення злочинів» приділено увагу проведенню допиту осіб, причетних до вчинення злочинів розглянутого виду, визначено його особливості, а саме спрямованість  на встановлення та перевірку всіх обставин, пов’язаних з порушенням законодавства в цілому, та відповідних нормативних актів, які регламентують діяльність представників влади та службових осіб, зокрема, встановлених під час попередніх заходів. Сформульовано позитивні та негативні особливості, що впливають на результати проведення допиту. До особливостей проведення допиту також віднесено: відшукання негативних обставин при проведенні інших слідчих дій та використання їх під час проведення допиту; наявність можливості підготовки до допиту, вибірковий підхід до застосування тих чи інших тактичних комбінацій та прийомів допиту; проведення допиту-інсценування з зашифруванням його справжніх цілей. До числа негативних моментів, що справляють вплив на виникнення несприятливої (конфліктної) слідчої ситуації та зумовлюють застосування тих чи інших тактичних прийомів під час допиту, віднесено: протидію встановленню істини у справі; певна поінформованість допитуваного щодо зібраних у справі доказів; можливість знищення слідів злочину; дача завідомо неправдивих свідчень допитуваною особою (підозрюваним у ході попередньої перевірки та на досудовому слідстві); сумлінна омана деяких свідків тощо.

Визначено коло осіб, які підлягають обов’язковому допиту, та особливості залучення спеціалістів до проведення допиту щодо злочинів досліджуваного виду.

Підрозділ 2.4. «Організація та пізнавальні можливості слідчого огляду документів» присвячено тактичним особливостям проведення цієї слідчої дії. Визначено коло документів, які найчастіше стають джерелами доказової інформації під час розслідування цих злочинів, узагальнено прийоми їх огляду. Встановлено документи, які можуть слугувати письмовими доказами, та здійснено їх поділ на: 1) документи, складені незалежно від провадження кримінальної справи; 2) документи, що фіксують обставини події, наявність або відсутність ознак злочину, складені на стадії порушення кримінальної справи (акти ревізії, інвентаризації; пояснення службової особи); документи, які фіксують фактичні дані, відомі укладачам особисто або з інших документів та складені на вимогу органів слідства, суду чи за клопотанням учасників процесу (довідки про переміщення вантажів, характеристики тощо).  Для вдосконалення тактики слідчого огляду документів та підвищення його результативності необхідно враховувати процеси, пов’язані з діями осіб, уповноважених оформлювати документи, розпоряджатись ними. У зв’язку з цим уточнено поняття документації та документообігу.

У підрозділі 2.5. «Організація та тактика провадження обшуку й виїмки» увагу приділено особливостям провадження цих слідчих дій у справах про досліджувані злочини. Дисертантом вони віднесені до категорії невідкладних, адже своєчасне проведення таких дій запобігає знищенню документів та інших матеріальних джерел доказової інформації. Особливу увагу приділено виїмці комп’ютерної техніки  та магнітних носіїв інформації.

Наголошено на організаційних та тактичних особливостях проведення обшуку як за місцем проживання підозрюваної особи, так і в службових приміщеннях, а саме: приміщеннях секретаріату; бухгалтеріях; службових кабінетах. Визначено інші місця можливого проведення обшуку: вищестоящі установи, організації; підприємства, організації, які є комерційними партнерами; організації, підприємства, установи, які є філіями. Шляхом дослідження слідчо-судової практики встановлено об’єкти пошуку, з метою відшукання яких проводиться більшість обшуків у справах про цей вид злочинів, а саме: нормативні документи (з можливими позначками на полях), що можуть свідчити про усвідомлення службовою особою порядку здійснення нею службових, владних повноважень; розписок про отримання грошових (інших) коштів; записок, листів, у тому числі чернеток, в яких йдеться про службову діяльність, або міститься інформація, яка прямо вказує на вчинення злочину, особистих записників, у тому числі електронних; комп’ютерів та інших носіїв електронної інформації. Узагальнено прийоми та технічні засоби, які доцільно використовувати під час проведення цих слідчих дій.