Філіппова Л.С. Розслідування кримінально-правових проявів вандалізму

summary

У вступі автор обґрунтовує актуальність теми дисертації, показує ступінь її наукової розробки, визначає основні методи дослідження, його мету, завдання, предмет та об’єкт, розкриває наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, зв’язок дисертації з науковими програмами і темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

Розділ 1 “Криміналістична характеристика кримінально-правових проявів вандалізму” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та класифікація кримінально-правових проявів вандалізму” подана історіографія досліджень протидії вандалізму на прикладах боротьби з хуліганством, еволюція законодавчого розуміння кримінальної відповідальності за наругу над могилою, пошкодження релігійних споруд і культових будинків, незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь.

У літературно-довідкових джерелах вандалізм визначається як знищення культурних і матеріальних цінностей. Дослідження вандалізму як кримінально караного діяння у відповідному галузевому законодавстві Російської Федерації, Білорусі, Латвії, Казахстану, Іспанії, Швеції, Данії, ФРН, Китаю дозволило віднести до нього знищення, руйнування і пошкодження пам’яток історії та культури; наругу над трупом, могилою чи іншим місцем поховання; пограбування давніх культурних споруд; осквернення будівель.

Проведене опитування практичних працівників правоохоронних органів України показало, що вони в цілому відносять вищевказані діяння до вандалізму, а саме: умисне знищення, пошкодження або осквернення культурних та матеріальних цінностей (61,5 % оперативних працівників, 70 % слідчих ОВС і прокуратури); хуліганські дії щодо псування майна в громадських місцях, транспорті, житлових будинках (29,1 % і 21 % відповідно); умисне знищення історичних пам’яток (6,8 % і 5 % відповідно); знищення пам’ятників, творів мистецтва, релігійних святинь (2,6 % і 4 % відповідно).

Аналізуючи літературні джерела, вітчизняне та зарубіжне законодавство, дані опитувань, автором виокремлено окремі ознаки, які притаманні кримінально-правовим проявам вандалізму: умисний характер дій; заподіяння матеріальними збитками негативних наслідків щодо духовності, патріотизму або моральності; безглуздий (інколи – корисливий) характер дій; супроводження вандальних дій агресивною поведінкою.

З’ясування сутності й ознак вандалізму та його кримінально-правових проявів дозволило встановити окремі норми КК України, за якими можуть кваліфікуватися відповідні суспільно небезпечні діяння.

Проведено класифікацію протиправних дій за спрямованістю посягання на об’єкти кримінально-правової охорони, предметом посягання, особливостями способу злочину, суб’єктом діяння та його віком, правовими наслідками вчиненого. В підрозділі проаналізовано види кримінально-правових проявів вандалізму з конкретизацією способів вчинення злочинів: шляхом знищення, пошкодження або осквернення. Встановлено, що певні акти вандалізму вчинюються спеціальним суб’єктом – неповнолітніми або службовими особами.

Внаслідок використання методів дослідження виділено групи кримінально-правових проявів вандалізму: 1) суспільно небезпечні діяння, які посягають на об’єкти культурної спадщини та матеріальні цінності (вандалізм у вузькому значенні); 2) протиправні діяння, вчинення яких супроводжується актами вандалізму (ст. 294, 296 КК України); 3) злочини, які є елементами способу підготовки, приховання та вчинення вандалізму (ст. 194, 347 КК України); 4) вандалізм як службовий злочин (ч. 4 ст. 298 КК України та ін.).

Підрозділ 1.2. “Зміст елементів криміналістичної характеристики кримінально-правових проявів вандалізму” присвячено аналізу структури криміналістичної характеристики злочинів взагалі та криміналістичної характеристики кримінально-правових проявів вандалізму, зокрема.

На підставі дослідження літературних джерел, аналізу результатів опитування практичних працівників правоохоронних органів України та вивчення матеріалів кримінальних справ автором визначені елементи криміналістичної характеристики кримінально-правових проявів вандалізму: предмет злочинного посягання; спосіб вчинення злочину; обстановка вчинення злочину; “слідова картина” злочину; особа злочинця. Зазначені елементи детально розкриті в роботі.

Встановлено, що предмети злочинних посягань характеризуються поєднанням матеріальної та духовної цінності, вони є значимими для суспільної моральності. Їх класифіковано на приватне, комунальне або державне майно; культурні, історичні чи моральні цінності (у випадку наруги над могилою); державні символи.

Доведено, що способи вчинення кримінально-правових проявів вандалізму полягають у знищенні, пошкодженні або оскверненні певних об’єктів.

Автором аргументовано, що знищення відбувається шляхом розбиття, розламування, розрізання, розривання, розкопування і потрави худобою (щодо археологічної пам’ятки), підпалу, вибуху, погромів, зносу, затоплення, повного розчинення у воді або інших рідинах. Пошкодження вчинюється шляхом руйнування, деформації, нанесення написів, символів, знаків, малюнків, викрадення окремих предметів або частин об’єкту, часткового розчинення у воді або інших рідинах. Для осквернення характерно розмальовування і домальовування, спотворення зображень, тексту, розривання, знищення або пошкодження надмогильних споруд, від’єднання окремих елементів місця поховання, нанесення на них написів, символів тощо, відправлення природних потреб, демонстрація зневаги різними антисуспільними вчинками.

Автором проаналізовані знаряддя злочину залежно від виду кримінально-правового прояву вандалізму та способу його вчинення. В роботі класифіковані знаряддя вандалізму за джерелами походження на: придбані злочинцем у місцях торгівлі; виготовлені самим злочинцем; знайдені злочинцями на місці вчинення злочину.

Дослідження особи злочинця за матеріалами кримінальних справ проводилося за віком, статтю, освітою, трудовою зайнятістю, наявністю судимостей (їх видами) та іншими критеріями. Встановлено, що в 73,8 % випадків кримінально-правові прояви вандалізму вчинюються групою осіб. Доведено, що члени злочинної групи використовують комбіновані способи вчинення вандалізму, як правило, приховують сліди злочину.

Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що типовий час вчинення кримінально-правових проявів вандалізму – з 18 до 22 год., типове місце – громадське (прилегла територія до житлових будинків; заповідники, меморіальні комплекси; кладовища; релігійні споруди, культові будинки та ін.), типовий злочинець – група неповнолітніх віком 14-18 років. Після вчинення суспільно небезпечних діянь, як правило, залишаються сліди від знарядь злочину та сліди людини (сліди рук – 64,8 %, сліди взуття – 17,6 %). В роботі наведені і розглянуті сліди, які характерні для вчинення кримінально-правових проявів неповнолітніми.

Автором встановлено, що кримінально-правові прояви вандалізму вчинюються з хуліганських спонукань, помсти, ревнощів, злості, ненависті, заздрощів, сексуальних спонукань. Вандалізм може супроводжуватися декількома спонуканнями (ненависті й користі та ін.). Неповнолітні вчинюють вандалізм для самоствердження, протесту проти встановлених у суспільстві норм поведінки, для підняття власного статусу в групі ровесників.

Виявлено та розглянуто кореляційні взаємозалежності між елементами криміналістичної характеристики кримінально-правових проявів вандалізму. Встановлено, що предмет злочинного посягання при вандалізмі визначає конкретні місця виявлення слідів злочину та їх види. Сліди вандалізму в повному обсязі виражають спосіб його вчинення і характеризують особу злочинця. Зміст написів на будинках, культових спорудах, могилах тощо дозволяє звузити коло осіб, серед яких потрібно шукати злочинця. В цьому зв’язку виявлена зворотна залежність. Обстановка вчинення вандалізму знаходиться у взаємозв’язку зі способом та слідами вчинення злочину.

При розгляді елементів криміналістичної характеристики, висвітлено значення відомостей про особу потерпілого, мотиви і цілі злочину для швидкого, всебічного й об’єктивного розслідування кримінально-правових проявів вандалізму.

Розділ 2 “Особливості початкового етапу розслідування кримінально-правових проявів вандалізму” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Обставини, що підлягають встановленню” автор досліджує співвідношення понять “предмет доказування” й “обставини, що підлягають встановленню”.

Дослідження літературних джерел (Л.Я. Драпкін, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, С.М. Стахівський та ін.) стосовно предмету доказування, дозволило автору стверджувати про відмінність між ним та обставинами, що підлягають встановленню. Обставини, перераховані в ст. 64 КПК України, не відображають в повному обсязі особливостей предмета доказування з окремих видів кримінальних справ, у тому числі й щодо розслідування кримінально-правових проявів вандалізму.

У роботі зазначено, що після проведення початкових слідчих дій визначаються обставини, які підлягають встановленню та складають основу плану розслідування. Зміст предмета доказування розкривається стосовно конкретних обставин справи після визначення напряму її розслідування. Тому обставини, що підлягають встановленню, ширші за своїм обсягом, ніж обставини, які підлягають доказуванню.

На підставі аналізу узагальнених даних опитування оперативних працівників, слідчих ОВС і прокуратури та матеріалів кримінальних справ автором конкретизовані обставини, які підлягають встановленню в ході розслідування кримінально-правових проявів вандалізму: 1) характер події, що відбулася; 2) дані про предмет злочинного посягання; 3) способи вчинення злочину і його суспільна небезпека; 4) час і місце вчинення акту вандалізму; 5) винність конкретної особи у вчиненні злочину і його мотиви; 6) обставини, що впливають на ступінь тяжкості вандалізму, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують або обтяжують покарання; 7) характер і розмір шкоди, завданої злочином; 8) обставини, що сприяли вчиненню вандалізму. В підрозділі розкриті обставини, які підлягають встановленню, під час розслідування акту вандалізму, вчиненого посадовою особою.

Автор наголошує, що з’ясування розміру і виду завданих вандалізмом збитків впливає на розмежування відповідних адміністративних проступків і злочинів. Визначення шкоди, заподіяної злочином, можливе шляхом встановлення вартості відновлення первинного стану об’єкта злочинного посягання і можливості його використання надалі. Також наведені рекомендації для встановлення характеру й розміру матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінально-правовими проявами вандалізму.

У підрозділі 2.2. “Порушення кримінальної справи” розглянуто приводи та підстави порушення кримінальних справ щодо вчинених кримінально-правових проявів вандалізму.

Дисертант звертає увагу, що вирішуючи питання про порушення кримінальної справи, важливо відмежовувати кримінально карані прояви вандалізму від дій, що породжують адміністративну і цивільно-правову відповідальність. У роботі детально розкриті ознаки, які розмежовують відповідні правопорушення. Доведено, що адміністративне та кримінальне діяння розмежовуються за розміром заподіяної актом вандалізму шкоди та особливостями диспозицій статей КК і КУпАП, які передбачають відповідальність за вчинене.

Узагальнення емпіричного матеріалу показало, що приводами для порушення кримінальної справи щодо актів вандалізму є: заяви громадян (42,9 % оперативних працівників, 52 % слідчих); повідомлення посадових осіб підприємств, установ, організацій (25 % і 48 % відповідно); безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину (31 % і 26 % відповідно); явки з повинною та повідомлення в пресі (1,1 % та 6,4 % відповідно).

Виокремлено найбільш ефективні заходи органу дізнання з перевірки заяв і повідомлень про вчинений злочин та встановлення злочинця. До них віднесено: опитування, обхід прилеглої території й опитування її мешканців, поквартирний обхід, розшук злочинців “за гарячими слідами”, витребування документів, проведення оперативно-розшукових заходів та ін.

Автор наводить перелік найбільш типових помилок, які допускаються при отриманні пояснень від громадян, до яких віднесено: зайвий схематизм, стислість відомостей, викладених в поясненні; непотрібна деталізація обставин вандалізму; неправильне визначення часу, місця й обстановки злочину.

З метою недопущення таких помилок запропоновано типові переліки запитань при отриманні пояснень з урахуванням характеру вчиненого, зокрема при розслідуванні осквернення релігійних споруд, культових будівель, святинь або могил, знищенні або пошкодженні майна. У підрозділі розглянуті особливості отримання пояснень від неповнолітніх у цій категорії справ.

Окреслено основні форми взаємодії слідчого з оперативними працівниками при перевірці заяв і повідомлень про кримінально-правові прояви вандалізму.

У підрозділі 2.3. “Типові слідчі ситуації та алгоритми їх вирішення” на підставі аналізу результатів опитування практичних працівників правоохоронних органів, вивчення матеріалів кримінальних справ і літературних джерел наводяться типові слідчі ситуації, які виникають під час розслідування кримінально-правових проявів вандалізму.

У роботі зазначено, що основним засобом вирішення слідчих ситуацій є побудова і перевірка версій. Проведене дослідження дозволило автору запропонувати типові версії, які висуваються на початковому етапі розслідування кримінально-правових проявів вандалізму: 1) вчинено акт вандалізму, який передбачений окремою нормою КК України; 2) вчинено адміністративне, цивільно-правове правопорушення; 3) відбулося невинне заподіяння шкоди (казус); 4) подія сталася внаслідок звичайного природного впливу.

Сформовані типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування кримінально-правових проявів вандалізму з визначенням різновидів версій та процесуальних і слідчих дій, направлених на їх перевірку. Автор наводить такі типові слідчі ситуації: 1) у органу розслідування є інформація про обставини вчинення вандалізму, підозрюваний затриманий на місці події, є сліди злочину та його очевидці (11,2 % слідчих ОВС і прокуратури); 2) особа, яка вчинила акт вандалізму, з місця події зникла, на місці злочину залишені сліди злочинця, є очевидці злочину (27,4 %); 3) встановлений факт вчинення акту вандалізму, будь-яка інформація про злочинця та очевидців злочину відсутня (61,2 %).

Автор підтримує позицію дослідників, що вважають створення системи слідчих дій відповідно до типових ситуацій найбільш оптимальними (В.О. Коновалова). Тотожність слідчих ситуацій надає можливість алгоритмізувати дії слідчого. Відповідно до типових слідчих ситуацій у справах про вандалізм запропоновані алгоритми дій слідчого, направлені на їх вирішення, що забезпечує застосування комплексів тактичних прийомів окремих слідчих дій.

Розділ 3 “Організація і тактика проведення окремих слідчих дій під час розслідування кримінально-правових проявів вандалізму” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Огляд місця події” на підставі аналізу літературних джерел, вивчення слідчої практики запропоновані завдання огляду місця події при розслідуванні кримінально-правових проявів вандалізму, досліджена підготовка до проведення цієї слідчої дії.

Запропоновано окремі криміналістичні рекомендації щодо проведення огляду місця події у справах про вандалізм, зокрема, робочий етап огляду доцільно проводити ексцентричним способом. Окремо визначений порядок огляду місця події за фактами пошкодження релігійних споруд, культових будинків, об’єктів культурної спадщини, осквернення релігійних святинь, наруги над могилою шляхом нанесення написів і малюнків.

Серед особливостей тактики огляду у справах про кримінально-правові прояви вандалізму наголошено на використанні допомоги спеціалістів. Залежно від виду вандалізму запропоновано залучати до огляду місця події фахівців: археологів, істориків, мистецтвознавців, працівників архівних установ, перекладачів, інспекторів пожежного нагляду та ін. На підставі дослідження матеріалів кримінальних справ зроблено висновок про недостатнє використання науково-технічних засобів при проведенні цієї слідчої дії.

Окремо досліджено проведення огляду місця події у справах про вандалізм, вчинений неповнолітніми. Наведено ознаки, що вказують на вчинення злочину неповнолітніми: спосіб вчинення вандалізму; використання певних знарядь і засобів; неприховування слідів суспільно небезпечного діяння; залишення окремих матеріальних слідів (записки, автографи та ін.).

Запропонована технологія вилучення написів при проведенні огляду місця події, зокрема в разі вчинення актів вандалізму шляхом нанесення написів на об’єкти культурної спадщини або інші споруди. Окреслені правила вилучення написів (цілком або частково), нанесених на об’єкти або предмети великих розмірів.

У підрозділі 3.2. “Допит свідків, підозрюваних та обвинувачених” розглянуто чинники, що впливають на тактику допиту у справах про кримінально-правові прояви вандалізму. Допит проаналізовано залежно від процесуального статусу допитуваного та етапів цієї слідчої дії.

Встановлено, що слідчі до початку допитів активно використовують можливості оперативних підрозділів для збору відомостей, які характеризують особу допитуваного. Така підготовка дозволяє прогнозувати поведінку свідка, підозрюваного або обвинуваченого під час проведення слідчої дії.

Тактика допиту свідків, підозрюваних та обвинувачених розглянута залежно від ситуацій допиту. Наведені групи тактичних прийомів допиту свідків: по-перше, в ситуації, коли свідки володіють повною і достовірною інформацією та дають правдиві показання; по-друге, при даванні неповних і неточних свідчень через об’єктивні та суб’єктивні умови сприйняття злочину; по-третє, у випадку повідомлення свідками повністю або частково неправдивих показань.

На основі вивчення слідчої практики розроблені рекомендації застосування тактичного прийому допиту – деталізації показань у справах про кримінально-правові прояви вандалізму. Наведені групи деталізуючих запитань залежно від завдань допиту. Окремо наголошено на ознаках повідомлення неправдивих показань та особливостях їх виявлення в ході проведення допиту.

Запропоновані групи тактичних прийомів допиту підозрюваних та обвинувачених: 1) в ситуації проведення допиту відразу після затримання особи “за гарячими слідами”; 2) при повному визнанні обвинуваченим своєї вини; 3) при частковому визнанні вини обвинуваченим; 4) при невизнанні вини взагалі; 5) в ситуації повної або часткової зміни показань; 6) при повідомленні неправдивих показань; 7) при відмові від дачі показань.

Наведено типовий перелік запитань при застосуванні деталізації показань стосовно підозрюваних та обвинувачених, які дають неправдиві показання, у справах про кримінально-правові прояви вандалізму.

У підрозділі 3.3. “Обшук та виїмка” встановлено, що при розслідуванні кримінально-правових проявів вандалізму найчастіше проводяться обшуки житла, відкритої території, особисті обшуки. З урахуванням особливостей вчинення актів вандалізму і приховування їх слідів розглянуто підготовку до проведення обшуку. Наголошено на використанні в ході слідчої дії науково-технічних засобів, зокрема пошукових приладів.

Визначено предмети, що підлягають пошуку і вилученню, які класифіковано на: 1) предмети (знаряддя) вчинення акту вандалізму; 2) одяг і взуття, які були на підозрюваному в момент злочину і можуть нести на собі його сліди; 3) документи, що характеризують особу підозрюваного; 4) об’єкти, що вказують на зв’язки підозрюваного і на можливі місця його знаходження у випадку переховування від слідства.

Розкрита технологія проведення обшуку житлових приміщень, особистого обшуку та обшуку відкритих ділянок при розслідуванні кримінально-правових проявів вандалізму, описані психологічні настанови поведінки для слідчого в ході цієї слідчої дії.

Окреслені завдання виїмки, серед яких виділено вилучення майна з метою подальшої можливої його конфіскації або забезпечення цивільного позову у справах про кримінально-правові прояви вандалізму. Деталізовані фактичні і формальні підстави проведення слідчої дії. Встановлено, що в ході виїмки у справах про вандалізм вилучаються засоби і знаряддя злочину, об’єкти протиправного посягання або їх частини.

У підрозділі наведені правила виїмки предметів різного виду, їх упакування та фіксації.

У підрозділі 3.4. “Призначення судових експертиз” виділені основні види судових експертиз, які проводяться під час розслідування кримінально-правових проявів вандалізму: почеркознавчі, експертизи матеріалів, речовин і виробів (лакофарбних матеріалів та покриттів), трасологічні (дактилоскопічні, слідів ніг і взуття, знарядь злочину), біологічні, ґрунтознавчі, пожежно-технічні та ін., розкрито їх призначення для вирішення конкретних завдань у цій категорії кримінальних справ.

Судові експертизи розглянуті залежно від складових підготовки до призначення: збір необхідних об’єктів та матеріалів; вибір моменту призначення експертизи; визначення предмета експертизи й обсягу завдання; формулювання запитань; вибір експертної установи та експерта.

Наведені рекомендації щодо визначення предмета експертизи, обсягу завдання, видів об’єктів, які направляються на дактилоскопічну і судово-почеркознавчу експертизи, експертизу слідів ніг і взуття.

Вивчення матеріалів кримінальних справ дозволило окреслити особливості судово-почеркознавчої експертизи та експертизи лакофарбних матеріалів і покриттів щодо актів вандалізму. Визначені об’єкти судово-почеркознавчого дослідження у справах про вандалізм. Наведені вимоги до вільних та експериментальних зразків почерку, сформовані рекомендації щодо правил їх одержання. Враховуючи випадки неможливості вилучення оригіналів досліджуваних написів у справах про вандалізм, автором запропоновано проводити їх фіксацію за допомогою фотографування. Така фотографія, направлена на експертизу, буде опосередкованим об’єктом.

Окремо наведено рекомендації стосовно формулювань запитань експертові при призначенні дактилоскопічних, судово-почеркознавчих досліджень, експертизи слідів ніг і взуття. Автор зазначає про діагностичні завдання, які може вирішувати судово-почеркознавча експертиза щодо написів і малюнків.

У роботі зазначено, що для з’ясування способу нанесення написів на поверхні культових будинків, релігійних споруд та інших об’єктів призначається експертиза лакофарбних матеріалів і покриттів, зокрема для дослідження об’єктів із забарвленими поверхнями. Наведені особливості вилучення предметів для проведення експертизи лакофарбних матеріалів і покриттів та вказано перелік таких об’єктів.