Чорноус Слідчі дії: поняття, сутність, напрями розвитку та удосконалення

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами та планами; визначаються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів; вказуються форми їх апробації та впровадження у законодавчу діяльність, практику досудового слідства, науково-дослідну роботу і навчальний процес.

Розділ 1 “Поняття слідчих дій та їх значення у розслідуванні злочинів” складається з трьох підрозділів, які присвячені визначенню поняття ”слідча дія”, характерних ознак, переліку, з’ясуванню місця та завдань слідчих дій у процесі розслідування злочинів.

У підрозділі 1.1. “Поняття, завдання слідчих дій у процесі розслідування злочинів” зазначається, що тривалий час наука як кримінального процесу, так і криміналістики потребують одно­значного наукового і законодавчого визначення поняття “слідча дія”, їх видів та змісту. На це були спрямовані зусилля провідних теоретиків і практиків, напрацьо­ваний значний дослідницький матеріал, але проблема залишається відкри­тою і актуальною.

Аналізуючи норми Кримінально-процесуального кодексу України, наукову літературу, слідчу практику, слід зазначити, що законодавець, науковці та практичні працівники не завжди використовують однозначне тлумачення поняття „слідчі дії”. У певних випадках їх зміст може передбачати розширене тлумачення, коли під слідчими розуміються всі процесуальні дії слідчого, які він вчиняє під час розслідування злочину. У вузькому значенні під слідчими розуміють дії, направлені на збирання, дослідження, оцінку доказів тощо.

Першочерговим завданням дисертації, на наш погляд, є визначення дефініції “слідча дія”, що вимагає чіткого виділення основних характерних ознак, які відображають відмінний характер інституту слідчих дій від інших процесуальних і непроцесуальних видів діяльності слідчого та у своїй сукупності забезпечують однозначність поняття.

За результатами дослідження були виділені характерні ознаки слідчих дій: а) визначені кримінально-процесуальним законодавством з регламентованою процедурою провадження; б) завдання слідчих дій випливає із загальних завдань кримінального судочинс­тва і полягає у забезпеченні процесу доказування в кримінальній справі че­рез виконання функцій збирання, дослідження, оцінки і використання доказів; в) застосовуються у процесі розслідування злочину в межах порушеної кримінальної справи, крім винятків, зазначених у КПК України; г) проводяться уповноваженими службовими особами за наявності правових і фактичних підстав; д) перебіг підлягає фіксації за єдиними правилами та вимогами, що відображається в протоколі слідчої дії, за умови застосування технічних засобів - на відповідних носіях інформації.

Наведене уможливило визначити слідчі дії як окремий вид процесуальних дій, що проводиться з метою збирання, дослідження, оцінки і використання доказів уповноваженими службовими особами відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства в процесі розслідування злочинів.

У підрозділі 1.2. „Види слідчих дій” особлива увага спрямовується на з’ясування сутності та значення дій слідчого з „суперечливим” процесуальним статусом: одержання зразків для експертного дослідження (ст.199 КПК України), ексгумація трупа (ст.192 КПК України), затримання підозрюваного у вчиненні злочину (ст.106, ст.115 КПК України), накладення арешту на майно і опис майна (ст.129 КПК України). 

За результатами проведених теоретичних і практичних досліджень автором виділені наступні слідчі дії, перелік яких пропонується визначити в межах статті 241 проекту Кримінально-процесуального кодексу України „Загальні правила провадження слідчих дій”: 1) огляд (місця події, місцевості, приміщення, предметів, документів, трупа, житла чи іншого володіння особи, кореспонденції); 2) обшук (приміщення, місця, житла чи іншого володіння особи, приміщення дипломатичних представництв, особи); 3) виїмка (предметів, документів, кореспонденції); 4) допит (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта); 5) очна ставка; 6) освідування; 7) пред’явлення осіб та предметів для впізнання; 8) перевірка показань на місці; 9) слідчий експеримент; 10) накладення арешту на кореспонденцію; 11) зняття інформації з каналів зв’язку; 12) одержання зразків для експертного дослідження; 13) ексгумація трупа; 14) призначення і проведення експертизи.

Підрозділ 1.3. „Співвідношення слідчих дій з процесуальними та іншими діями слідчого” присвячений з’ясуванню видів процесуальних та інших дій слідчого, що здійснюються ним під час розслідування злочинів. Визначено, що розслідування злочину не обмежується провадженням слідчих дій, а відбувається шляхом застосування комплексу різноманітних процесуальних та непроцесуальних заходів, виражених у динамічному, складному за своєю структурою правовому явищі, здійснюваних відповідно до приписів кримінально-процесуального законодавства та направлених на вирішення його завдань.

Процесуальні дії є основною частиною діяльності слідчого, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України та направлені на досягнення завдань кримінального судочинства, виконуються під час розслідування злочину уповноваженою службовою особою чи іншими уповноваженими учасниками кримінального судочинства та закріплюються у відповідних кримінально-процесуальних документах (постанова, протокол, доручення тощо).

Процесуальні дії співвідносяться зі слідчими діями як ціле та частина й відрізняються низкою характерних ознак.

З’ясовано, що під час розслідування злочинів слідчим застосовуються:

- процесуальні дії, до яких відносяться всі передбачені кримінально-процесуальним законодавством заходи;

- слідчі дії як центральна частина процесуальних дій, що виконують функції збирання, дослідження, оцінки і використання доказів;

- розшукові заходи, які реалізуються слідчим у порядку статей 138, 139 КПК України та через надання доручень органу дізнання, оперативно-розшуковим підрозділам на проведення розшукових, оперативно-розшукових заходів (ст.ст.66, 114 КПК України);

 - організаційні заходи, які направлені на забезпечення проведення процесуальних, слідчих дій і розшукових заходів.

Розділ 2 “Сутність слідчих дій у процесі розслідування злочинів” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджуються кримінально-процесуальні, морально-етичні, психологічні, організаційно-тактичні аспекти слідчих дій.

На важливість такого комплексного дослідження слідчих дій вказали 79,5% опитаних слідчих та 86,5% викладачів, які вважають, це необхідно для удосконалення науково обґрунтованих підходів до розуміння їх сутності і змісту. Про те, що вказане дослідження сприятиме удосконаленню кримінально-процесуального законодавства, зазначило 82,9% опитаних слідчих та 84,4% викладачів. 91,9% слідчих та 93,8% викладачів вказали на практичне значення дослідження, оскільки його результати позитивно вплинуть на ефективне провадження слідчих дій під час розслідування злочинів.

     У підрозділі 2.1. “Характеристика кримінально-процесуального аспекту слідчих дій” визначається, що слідчі дії повинні проводитись у відповідності з приписами кримінально-процесуального законодавства, правовими і фактичними підставами, метою і завданнями, колом учасників та їх правовим статусом, процедурою, порядком фіксації та використанням отриманих результатів під час доказування за кримінальною справою тощо.

Визначено, що провадити слідчі дії уповноважені наступні суб’єкти:

-     слідчий (органів внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції, органів безпеки) - ст.102 КПК України;

-     начальник слідчого відділу (підрозділу) відповідно до ст.114-1 КПК України;

-     орган дізнання чи особа, яка провадить дізнання (ст.ст. 22, 104, 108, ч.3 ст.114 КПК України);

-     прокурор згідно зі ст.227 КПК України.

         Слідчі дії проводяться у наступних випадках:

- у порядку виконання невідкладних слідчих дій до порушення кримінальної справи: огляд місця події, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку (ст.190, ст.187 КПК України);

- прийняття слідчим справи до свого провадження (ст.113 КПК України);

- виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого (ст.104, ст.114 КПК України), доручень прокурора (п.4 ч.1 ст.227 КПК України);

- виконання слідчим чи органом дізнання окремого доручення слідчого (ст.118 КПК України);

- за умови порушення органом дізнання кримінальної справи за наявності ознак злочину, що не є тяжким - проведення слідчих дій до встановлення особи, яка вчинила злочин, за ознаками тяжкого злочину – проведення невідкладних слідчих дій у строк до 10 днів (ст.ст.104, 108 КПК України);

- згідно з компетенцією начальника слідчого відділу (ст.114-1 КПК України);

- за умови провадження справи декількома слідчими (ст.119 КПК України);

- відповідно до повноважень прокурора щодо здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання чи досудового слідства (ст.227 КПК України);

- за умови повернення справи на додаткове розслідування прокурором, судом першої інстанції, апеляційним судом, касаційним судом у передбачених законом випадках (ст. ст. 229, 246, 374, 396 КПК України).

- у порядку судового доручення згідно зі ст.315-1 КПК України;

- при відновленні розслідування у кримінальній справі через нововиявлені обставини (ст.400-8 КПК України);

- у випадку виконання доручень згідно з міжнародними договорами України (Закон України від 16 січня 1998 року про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 1959 року, та протоколу 1978 року до Конвенції).

У підрозділі 2.2. “Морально-етична характеристика слідчих дій” розкривається проблема, пов’язана із законним, моральним та етичним провадженням слідчих дій. Акцентується увага на забезпечення прав та свобод особи, виходячи з положення про те, що пріоритет права людини, домінування загальнолюдських норм, положень Конституції України та міжнародних стандартів є основою побудови українського суспільства.

Морально-етичні норми, які регламентують провадження слідчих дій, ґрунтуються на засадах суспільної моралі та закріплені в Конституції України, кримінально-процесуальному законодавстві, ратифікованих міжнародних документах. Структурними елементами морально-етичної характеристики  слідчих дій є: загальні морально-етичні принципи суспільства; норми Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство; положення криміналістичної тактики; морально-етичні вимоги, що ставляться до службової особи, уповноваженої на провадження слідчих дій.

У діяльності слідчого морально-етичні положення використовуються як засіб соціальної орієнтації під час розслідування злочину; сприяють вірному тлумаченню, оцінці слідчим норм закону під час правозастосовчої діяльності; необхідні для морально-етичного обґрунтування вибору слідчої дії, методів та прийомів, які будуть використовуватись; являються морально-етичним критерієм допустимості тактичних засобів, особливо у випадку неврегульованості слідчої ситуації нормами закону; виступають як одна із основних складових особистості слідчого, його позитивного іміджу.

У підрозділі 2.3. „Психологічна характеристика слідчих дій” з’ясовано, що її зміст проявляється у складних пізнавальних, конструктивних, комунікативних, організаційних, засвідчувальних видах діяльності, що здійснюються слідчим з метою встановлення об’єктивної істини у справі.

Психологічна суть тактичних прийомів виражається у психологічному механізмі їх реалізації. Особливого значення під час провадження слідчих дій набуває психологічний вплив, що є елементом процесуальних заходів, тактичних прийомів чи діяльності слідчого в умовах як конфліктної, так і безконфліктної слідчої ситуації. Психологічний вплив об’єктивно властивий діяльності слідчого з провадження слідчих дій, відображає її сутність та зміст. Проте застосування психологічних засобів впливу відбувається за умови їх об’єктивної необхідності, правомірності, доцільності, дотримання прав і свобод людини з метою ефективного і результативного провадження слідчих дій.

Специфіка кожної слідчої дії залежить від того, які пізнавальні, конструктивні, комунікативні, організаційні, засвідчувальні операції складають її зміст, яке їх співвідношення і вагомість. Їх поєднання залежить від виду слідчої дії, особливостей кримінально-процесуальної регламентації, наявної слідчої ситуації, слідів злочину, що досліджуються, належності слідчої дії до групи вербальних, нонвербальних чи складних (змішаних).

Підрозділ 2.4. „Характеристика організаційно-тактичного аспекту слідчих дій” присвячений, насамперед, визначенню місця та значення тактики слідчих дій у системі криміналістичної тактики. З’ясовано, що тактика слідчих дій є підрозділом криміналістичної тактики, й виражається у теоретичному аспекті як вчення, а в практичному – як сукупність рекомендацій раціонального та ефективного провадження слідчих дій. Теоретичний і практичний аспекти перебувають у тісній взаємодії, підпорядковуючись спільним завданням.

Тактичний аспект проявляється в тому, що порядок провадження будь-якої слідчої дії можна розглядати як систему тактичних прийомів, завданням яких є забезпечення об’єктивності, повноти, ефективності, результативності провадження та забезпечення процесуальних прав осіб, що беруть в ній участь.

Організаційний аспект слідчих дій виражається у застосуванні слідчим комплексу процесуальних, тактичних, технічних заходів, взаємопов’язаних та спрямованих на розслідування злочину.

Співвідношення організаційних і тактичних елементів у структурі слідчої дії полягає у частковому суміщенні, оскільки поряд із застосуванням власне організаційних заходів і тактичних прийомів, існують заходи спільного організаційно-тактичного характеру, які однаковою мірою відносяться як до тактики слідчих дій, так і до організації їх проведення.

Розділ 3 „Напрями розвитку та удосконалення слідчих дій” складається із двох підрозділів, присвячених визначенню шляхів розвитку та удосконалення слідчих дій з метою внесення пропозицій до кримінально-процесуального законодавства, розвитку положень тактики слідчих дій.

         У підрозділі 3.1. „Удосконалення кримінально-процесуального законодавства, що регламентує провадження слідчих дій”, наголошується на недосконалості кримінально-процесуального законодавства, що регламентує провадження слідчих дій, про що зазначили 82,5% опитаних слідчих та 91,7% викладачів.

Так, у результаті проведених досліджень з’ясовано, що на сьогодні існує чітка й усвідомлена потреба розширення кола слідчих дій, які дозволяється проводити до порушення кримінальної справи. Нині доцільним є надання законодавчого дозволу на призначення та проведення експертизи до порушення кримінальної справи з метою з’ясування підстав для прийняття правильного рішення щодо її порушення (таку пропозицію підтримало 77,8% опитаних слідчих та 86,5% викладачів).

З метою урегулювання часу провадження слідчої дії обґрунтовується необхідність доповнення ст. 32 КПК України (ст. 6 проекту КПК України)  пунктом, що тлумачить поняття “нічний час” як період доби з 22 до 6 години. По-друге, положення про заборону провадження слідчих дій в нічний час, крім невідкладних випадків, слід поширити на всі слідчі дії.

Наступна проблема пов’язана із залученням та функціями понятих під час провадження слідчих дій. Залучення слідчим понятих повинно вирішуватися на його розсуд, виходячи із обставин кримінальної справи (про це зазначило 84,7% опитаних слідчих та 88,5% викладачів). У випадках, коли провадження слідчих дій пов’язане з обмежен­ням конституційних прав та свобод громадян (недоторканість особистого життя, житла тощо), залучення понятих є доціль­ним в якості додаткового засобу забезпечення законності провадження слідчих дій, у тому числі захисту слідчого від необґрунтованих звинувачень.

Визначено, що носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані хід та результати слідчих дій, є джерелами доказів. З огляду на зазначене, пропонуємо доповнити ч.2 ст.65 КПК України (ч.3 ст. 158 проекту) положенням про те, що джерелами доказів є “протоколи слідчих і судових дій, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані слідчі та судові дії”.

З метою розширення можливостей запровадження досягнень науково-технічного прогресу у розслідуванні злочинів, підтримується пропозиція вчених (В.К. Лисиченко, В.В. Циркаль та інші) про потребу визначення у кримінально-процесуальному законодавстві критеріїв, яким повинно відповідати застосування технічних засобів фіксації перебігу і результатів слідчих дій (науковість, законність, етичність, безпека, ефективність та достовірність тощо).

Удосконалення кримінально-процесуальної регламентації слідчих дій неможливо без врахування положень їх морально-етичного аспекту. Передбачається, що застосування примусових заходів допускається за обставин крайньої необхідності, коли мета слідчої дії є суттєвою і ніяким іншим способом не може бути досягнута. Неправомірним є необґрунтоване обмеження прав і свобод людини, коли дії та рішення службових осіб, що застосовують процесуально-примусові заходи, не обумовлені фактичними обставинами справи і не підтверджені належним чином сукупністю доказів у справі, а також пов’язані із незаконними методами ведення досудового слідства (ст.22 КПК України).

Актуальним завданням під час провадження слідчих дій є забезпечення таємниці особистого життя людини. Пропонується законодавче закріплення норми про те, що “під час провадження слідчих дій слідчий та інші уповноважені особи повинні вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя будь-яких осіб незалежно від їх відношення до справи”.

За результатами проведених досліджень пропонується удосконалити кримінально-процесуальне законодавство, що регламентує провадження слідчих дій, низкою запропонованих положень, зокрема відобразити їх у межах ст. 241 “Загальні правила провадження слідчих дій” проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 3456-1).

Підрозділ 3.2. „Шляхи розвитку та удосконалення тактики слідчих дій” присвячений доповненню тактики слідчих дій низкою наукових положень, формулюванню на їх основі практичних рекомендацій з ефективного та результативного провадження слідчих дій.

Пропозиції щодо напрямів розвитку та удосконалення тактики слідчих дій стосуються стадії прийняття слідчим рішення про їх провадження, підвищення ефективності та результативності взаємодії слідчого та органу дізнання, організаційно-тактичних особливостей невідкладних, першочергових, наступних і повторних слідчих дій.

Для удосконалення тактики слідчих дій слід також враховувати наукові положення їх психологічного аспекту, зокрема поширення форм спілкування з учасниками слідчої дії на вербальні та невербальні комунікації. Особливого значення використання слідчим таких психологічних прийомів і засобів набуває з метою глибокого пізнання особливостей психології учасників кримінального судочинства та у процесі викриття неправдивих показань учасників слідчої дії.

Окреслені напрями розвитку та удосконалення тактики слідчих дій та  науково обґрунтовані практичні рекомендації направлені на підвищення ефективності,  результативності провадження слідчих дій  з метою розслідування злочинів.