Гловюк І.В. Судова діяльність у досудовому провадженні

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення наведених результатів, особистий внесок здобувача у їх одержанні, апробації результатів дослідження.

Перший розділ «Правова природа судової діяльності у досудовому провадженні» складається із п'яти підрозділів, в яких розглянуто питання правової природи судової діяльності у досудовому провадженні, її об'єкт, предмет та межі.

У підрозділі 1.1. «Поняття, ознаки та напрями (функції) судової діяльності у кримінальному процесі» розглядаються поняття, ознаки та напрями судової діяльності у кримінальному процесі. Судова діяльність у кримінальному процесі - це упорядкована система дій, здійснюваних судом (суддею) у кримінально-процесуальній формі з метою охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави при провадженні у кримінальній справі. Вона має специфічні ознаки: є упорядкованою системою дій; суб'єктом здійснення є суд (суддя); здійснюється у кримінально-процесуальній формі; регламентована нормами кримінально-процесуального права; реалізується виключно у кримінально-процесуальних правовідносинах; має публічно-владний характер; метою є охорона та захист прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави при провадженні у кримінальній справі. До напрямів судової діяльності у кримінальному процесі, які одночасно є функціями судової влади у кримінальному процесі, належать: правосуддя; судовий контроль; дозвільна функція; застосування заходів кримінально-процесуального примусу; організаційна функція; кримінальне переслідування; закінчення кримінального переслідування; вирішення питань виконання вироку.

У підрозділі 1.2. «Судова діяльність у досудовому провадженні: сутність та функції» розглядаються питання правової природи та змісту судової діяльності у досудовому провадженні. Сформульовано визначення судової діяльності у досудовому провадженні як упорядкованої системи дій, здійснюваних судом (суддею) у кримінально-процесуальній формі з метою охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави у досудовому провадженні шляхом розгляду та вирішення подань про надання дозволів на провадження процесуальних та оперативно-розшукових дій, про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, скарг на дії, бездіяльність, рішення владних суб'єктів кримінального процесу. З урахуванням наявних наукових досліджень (В. Азаров, І. Таричко, А. Туманянц, Н. Чепурнова) обґрунтовано, що судова діяльність у досудовому провадженні, по-перше, не має тих ознак, які дозволяли б віднести її до правосуддя, по-друге, має специфічні ознаки, іманентні лише їй, а саме: при її здійсненні не вирішується справа по суті; ініціаційний характер судової діяльності у досудовому провадженні; особливий об'єкт та предмет судової діяльності у досудовому провадженні; наявність окремих, які відрізняються за правовою природою, сутністю та метою, напрямів судової діяльності, які можна вважати функціями суду: дозвільна функція, функція застосування заходів кримінально-процесуального примусу, судовий контроль; особливий характер повноважень суду (судді); особлива процедура розгляду матеріалів; визначене коло суб'єктів судової діяльності у досудовому провадженні;

особливий порядок звернення до виконання постанов; особливий порядок оскарження постанов.

Підтримано точку зору Ю. Грошевого, О. Кондратьева, В. Маляренка, Н. Муратової, І. Петрухіна, П. Пилипчука та додатково обґрунтовано, що суб'єктом реалізації судової діяльності у досудовому провадженні має бути слідчий суддя, який має призначатися та обиратися на цю посаду у місцевий суд і має являти собою суддю, який одноособово розглядає справу і діє від імені суду.

Обґрунтовано необхідність розмежовувати види (за змістом діяльності; за часом здійснення; за суб'єктом ініціації; за видом конституційного права, правомірність обмеження якого перевіряється судом; за стадією здійснення) та форми (змагальна та незмагальна) судової діяльності у досудовому провадженні.

У підрозділі 1.3. «Проблеми співвідношення судової діяльності та прокурорського нагляду у досудовому провадженні та деякі шляхи їх вирішення» досліджено співвідношення судової діяльності у досудовому провадженні та прокурорського нагляду. Співвідношення судової діяльності та прокурорського нагляду у досудовому провадженні проявляється у їх єдності, відмінностях та взаємодії. Взаємодія судової діяльності у досудовому провадженні та прокурорського нагляду повинна являти собою двоступеневий порядок обмеження найважливіших прав та свобод фізичних та юридичних осіб. Судова діяльність не може підміняти собою прокурорський нагляд, оскільки вони відрізняються одне від одного за сферою діяльності, порядком діяльності, формами та методами діяльності.

У підрозділі 1.4. «Об'єкт та предмет судової діяльності у досудовому провадженні» з урахуванням наявних наукових досліджень В. Клочкова, М. Колоколова, О. Кондратьева, P. Магізова, А. Туманянц, О. Хімічевої розглянуто питання об'єкта та предмета судової діяльності у досудовому провадженні. У зв'язку із цим визначено об'єкт судової діяльності у досудовому провадженні як найважливіші права фізичних та юридичних осіб; права фізичних осіб при здійсненні службової або іншої діяльності; права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, інтереси держави у зв'язку з існуванням інформації, яка належить до передбачених законодавством таємниць, що можуть бути порушені або обмежені у кримінально-процесуальній діяльності та бездіяльності суб'єктів, які ведуть кримінальний процес, та оперативно-розшуковій діяльності підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Водночас предметом судової діяльності у досудовому провадженні є те, що безпосередньо забезпечується або перевіряється у процесі судової діяльності - їх дотримання у кримінально-процесуальній діяльності та бездіяльності суб'єктів, які ведуть кримінальний процес, та оперативно-розшуковій діяльності підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Підтримано та розвинене концепцію обмеженої судової діяльності у досудовому провадженні (Ф. Багаутдінов, В. Кашепов, В. Маляренко, П. Пилипчук). У відповідності до цієї концепції об'єктом судової діяльності

у досудовому провадженні мають бути такі найважливіші права фізичних та юридичних осіб: право на свободу та особисту недоторканність, право на безпеку, право на повагу особистого життя, право на недоторканність житла чи іншого володіння особи, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на захист, право на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, право на працю, право на доступ до правосуддя. Виходячи із цього, суд (суддя) повинен надавати дозволи на провадження процесуальних дій, які пов'язані з обмеженням цих прав, та тільки суд (суддя) може застосувати заходи кримінально-процесуального примусу, якими обмежуються ці права, а скарги на порушення цих прав мають бути вирішені в порядку окремого провадження. У зв'язку із цим доцільно допустити невідкладний судовий контроль порушення тільки тих прав, які не охороняються при здійсненні інших функцій суду (судді) у досудовому провадженні. Це такі права, як право на свободу та особисту недоторканність (при процесуальному затриманні особи, незвільненні її після закінчення строку затримання чи тримання під вартою), право на безпеку (при відмові у застосуванні або скасуванні заходів безпеки), право на захист (при відмові у допуску захисника, ненаданні або обмеженні зустрічей із захисником), право на доступ до правосуддя.

У підрозділі 1.5 «Межі судової діяльності у досудовому провадженні» досліджено питання меж судової діяльності у досудовому провадженні, визначено межі судової діяльності у досудовому провадженні як границі кримінально-процесуальної діяльності суду (судді) у досудовому провадженні, які визначаються певними критеріями.

З урахуванням позицій В. Клочкова та Р. Магізова сформульовано критерії визначення меж судової діяльності у досудовому провадженні: 1) сфера судової діяльності у досудовому провадженні; 2) дії, на провадження яких суд (суддя) може дати дозвіл; ними мають бути - негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; огляд житла чи іншого володіння особи, крім невідкладних випадків; обшук житла чи іншого володіння особи, крім невідкладних випадків; примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи, крім невідкладних випадків; перевірка показань на місці у житлі чи іншому володінні особи; слідчий експеримент у житлі чи іншому володінні особи; проникнення до житла чи іншого володіння для накладення арешту на майно та його вилучення, крім невідкладних випадків; особистий обшук, крім невідкладних випадків; примусова виїмка в особи предметів та документів, крім невідкладних випадків; примусове освідування, крім невідкладних випадків; накладення арешту на кореспонденцію; застосування технічних засобів отримання інформації; 3) заходи кримінально-процесуального примусу, які може застосувати суд (суддя) за поданнями органів та осіб, які ведуть процес; до них мають відноситися: взяття під варту; продовження строків тримання під вартою; поміщення до приймальника — розподільника для дітей; поміщення обвинуваченого до медичної установи для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; усунення захисника від участі у справі;

накладення арешту на майно, кошти, вклади та рахунки, крім невідкладних випадків; привід, пов'язаний із проникненням до житла чи іншого володіння особи; 4) особи, дії, бездіяльність, рішення яких можуть бути оскаржені в порядку окремого провадження; такими особами мають бути: слідчий, прокурор, начальник слідчого відділу, орган дізнання, дізнавач, начальник місця досудового ув'язнення, адміністрація місця попереднього ув'язнення; 5) дії, бездіяльність, рішення, які можуть бути оскаржені в порядку окремого провадження; до них слід віднести скарги на: відмову у порушенні кримінальної справи; відмову у прийнятті заяви або повідомлення про злочин; неприйняття рішення за заявою або повідомленням про злочин у встановлений строк; зупинення провадження у справі; закриття кримінальної справи; відмову у визнанні потерпілим; відмову у визнанні цивільним позивачем; бездіяльність у прийнятті рішення з визнання потерпілим або відмові у цьому; бездіяльність у прийнятті рішення з визнання цивільним позивачем або відмові у цьому; затримання особи; незвільнення після закінчення строку затримання або тримання під вартою; відмову у застосуванні заходів безпеки; скасування заходів безпеки; відмову у допуску особи як захисника; бездіяльність у прийнятті рішення з допуску особи як захисника або відмові у цьому; відмову у наданні побачень підозрюваному, обвинуваченому, який перебуває під вартою, із захисником; обмеження кількості побачень підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під вартою, із захисником; обмеження часу побачень підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під вартою, із захисником; обмеження конфіденційності побачень підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під вартою, із захисником; відсторонення обвинуваченого від посади; огляд, обшук, примусову виїмку із житла чи іншого володіння особи, здійснені у невідкладних випадках; проникнення до житла чи іншого володіння для накладення арешту на майно та його вилучення, здійснені у невідкладних випадках; особистий обшук, примусову виїмку в особи предметів та документів, здійснені у невідкладних випадках; примусове освідування особи, здійснене у невідкладних випадках; накладення арешту та вилучення майна, здійснене у невідкладних випадках; 6) повноваження суду (судді) у досудовому провадженні; 7) предмет судового дослідження у досудовому провадженні.

Другий розділ «Характеристика функцій суду у досудовому провадженні» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей реалізації дозвільної функції, судового контролю, функції застосування заходів кримінально-процесуального примусу у досудовому провадженні.

У підрозділі 2.1. «Дозвільна функція суду у досудовому провадженні: сутність та порядок реалізації» розглянуто сутність та порядок реалізації дозвільної функції суду у досудовому провадженні. Змістом дозвільної функції суду є надання судом (суддею) дозволу органу дізнання, слідчому, прокурору, керівнику або заступнику керівника оперативного підрозділу на проведення певної процесуальної або оперативно-розшукової дії. Дозвільною цю функцію можна назвати тому, що суд (суддя) сам не здійснює

процесуальні або оперативно — розшукові дії, дозвіл на здійснення яких він дає, а в постанові доручає їх виконання, тобто безпосереднє їх здійснення, певним органам, посадовим, службовим особам. Отримання судового дозволу є необхідним, як правило, для здійснення процесуальної або оперативно-розшукової дії, завдяки здійсненню якої будуть отримані докази.

Проаналізовано процедуру звернення з поданнями та їх розгляду та вирішення судом (суддею), визначено напрями її удосконалення.

У підрозділі 2.2. «Судовий контроль: поняття та реалізація у досудовому провадженні» досліджено питання сутності судового контролю, процедури розгляду скарг на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, постанову про порушення кримінальної справи, постанову про закриття кримінальної справи, уніфікацію процедур розгляду скарг на рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, які впливають на хід кримінального судочинства.

Судовий контроль у досудовому провадженні - це здійснювана у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку діяльність суду (судді) із розгляду та вирішення по суті скарг на дії, бездіяльність, рішення органу дізнання, дізнавача, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора та інших владних суб'єктів кримінального процесу. Його ознаками є: процесуальний порядок здійснення; ініціативний характер з боку учасників кримінального процесу та осіб, які сприяють веденню кримінального провадження; скарга як привід здійснення; спрямованість на вирішення по суті кримінально-процесуального конфлікту; перевірочний характер; специфічний предмет дослідження (законність та обґрунтованість дій, бездіяльності, рішень органу дізнання, дізнавача, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора та інших владних суб'єктів кримінального процесу).

З урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 р. обґрунтовано, що судовий контроль у кримінальному процесі має кримінально-процесуальну природу, і тому дії, рішення, бездіяльність владних суб'єктів процесу можуть бути оскаржені лише у кримінально-процесуальному порядку.

Проаналізовано процедуру оскарження та розгляду скарги на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, скарги на постанову про порушення кримінальної справи, скарги на постанову про закриття кримінальної справи, визначено недоліки нормативного регулювання цих процедур. Обґрунтовано необхідність та розглянуто напрями уніфікації процедур розгляду скарг на рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, які впливають на хід кримінального судочинства (на постанови про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття кримінальної справи).

У підрозділі 2.3. «Функція застосування заходів кримінально-процесуального примусу: окремі проблеми реалізації у досудовому провадженні» розглянуто сутність та порядок реалізації функції застосування заходів кримінально-процесуального примусу у досудовому провадженні

Зазначено, що ця функція має специфіку, яка відрізняє її від інших функцій суду, у першу чергу - від дозвільної функції суду. Адже при здійсненні процесуальних дій, пов'язаних із застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу, саме суд (суддя) шляхом прийняття рішення за поданням здійснює процесуальні дії, пов'язані з обмеженням конституційних прав та свобод. Незважаючи на те, що фактичне виконання постанови суду (судді) може бути покладено на відповідні органи, посадових та службових осіб, саме процесуальну дію, яка полягає у застосуванні заходу кримінально-процесуального примусу, здійснює саме суд (суддя).

Проаналізовано нормативну регламентацію та правоінтерпретаційну практику застосування взяття під варту та продовження строків тримання під вартою у досудовому провадженні, визначено недоліки регламентації цих процедур.

Розглянуто питання застосування таких заходів кримінально-процесуального примусу, як поміщення обвинуваченого до медичної установи для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; поміщення малолітнього у приймальник — розподільник для дітей; усунення захисника від участі у справі. Доведено, що порядок розгляду подання про направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу не має бути повністю ідентичним порядку розгляду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, враховуючи мету направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу та стан його здоров'я. У зв'язку з цим мають бути встановлені особливості кола учасників розгляду подання, предмета та засобів дослідження. Обґрунтовано, що підстави для застосування поміщення малолітнього у приймальник — розподільник для дітей є аналогічними підставам застосування запобіжних заходів, а процедура має бути близькою до процедури розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з урахуванням особливостей суб'єкта, який вчинив суспільно-небезпечне діяння. Указано на фрагментарність регламентації процедури усунення захисника від участі у справі у КПК України. У ст. 61^і КПК не встановлено форми подання та належного кола його суб'єктів, прокурорського нагляду за внесенням подання, прав та обов'язків учасників розгляду тощо.