Богославська М.О. Судова лінгвістична експертиза: процесуальні і криміналістичні аспекти

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, визначаються мета і завдання, об'єкт та предмет, методи дослідження, викладається наукова новизна, теоретичне та практичне значення результатів дослідження, їх апробація.

Перший розділ „Мова судової експертизи як формуюча складова судової лінгвістичної експертизи” має три підрозділи, у яких розглядається сутність, розвиток, властивості юридичної мови та мови судових експертиз і їх функції.

У підрозділі 1.1. „Поняття, генезис та види експертної мови” розглядається професійна мова юриста, законодавча та інша нормативна мова із її функціональною специфікою і понятійним апаратом.

Під юридичною мовою, мовою закону в найзагальнішому вигляді розуміється певний набір специфічних засобів, призначених об’єктивувати той або інший юридичний зміст. Проте, в теорії лінгвістичної науки поки що не вироблено єдиного визначення поняття „мова” стосовно правової сфери спілкування, її термінологічного складу. Так, у правовій літературі її іменують „юридична мова”, „мова права”, „мова закону”, „судова мова”, „мова правників”, „мова юристів”, „мова законодавства”, „мова юрисдикційного процесу”, „мова судочинства”.

Проблеми удосконалення та розвитку юридичної і експертної мови висвітлюють в своїх працях як вчені – юристи (С.Е. Зархіна, З.А. Тростюк, Є.О. Харитонов, О.А. Підопригора,  Б.Р. Стецюк, Г.С. Онуфрієнко, С.П. Кравченко,  В.Ф. Статкус, Є. І. Федик, Н.В. Разбєгіна, Т.В. Будко, М.Є. Бондар, В.Я. Радецька, І.В. Гора, Т.С. Волчецька, Н.І. Клименко тощо), так і вчені – філологи (Н.В. Артикуца, Б.Ю. Онишко, М.Б. Вербенєц, О.Ф. Юрчук, Ю.Ф. Прадід та інші). Мова права постійно розвивається, тому особливу увагу слід приділяти вивченню юридичних понять, термінів, категорій.

У мові різних галузей права історично сформувалася особлива ієрархія вербальних форм, склалася своя термінологія. Юридична мова як комплексне поняття охоплює різні види мови права: мову закону, наукову юридичну мову, судову мову, мову публіциста-правознавця, а також інші мови окремих галузей права: мову цивільного, господарського, кримінального, адміністративного права, мову криміналістики і судових експертиз.

Експертна мова – це вид професійної мови, що містить особливі засоби для виразу понять та процесів судово-експертних досліджень, їх наукового розвитку і оцінки, термінологічного і текстуального закріплення.

Експертна мова обслуговує вузькоспеціальну сферу діяльності експертів особливим словарним фондом, який складається із спеціальних термінологічних систем, з характерним специфічним засобом відбору, вживання і організації мовних засобів. Вона являє собою систему експертних знань зі своїм специфічним, концептуальним, понятійним і категоріальним апаратом. Експертна мова відрізняється більшою мірою спеціалізації і абстрактною термінологією ніж мова права або літературна мова.

У підрозділі 1.2. „Становлення, розвиток та властивості мови судових експертиз” розглядається поняття мови судової експертизи в історичному аспекті, обґрунтовується необхідність знання спеціалістами мовно-термінологічних процесів та формування термінологічних систем.

Одним з важливих напрямів є дослідження еволюції експертної мови і термінолексики від найдавніших часів до сучасного стану у тісному зв’язку з історією держави, права, судово-експертною діяльністю, факторами суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку.

Аналізуючи наявні в юридичній літературі точки зору (В.М. Живова, В.А. Томсінова, Б.А. Успенського, Б.О. Унбегауна) щодо розвитку експертної мови, за традиційною версію, історію української експертної мови слід починати від праслов’янської (спільнослов’янської) мовної єдності. Про безперервність історичного розвитку на українських землях свідчать етимологічні тлумачення експертних виразів: а) стародавніх; б) стародавньо-російських; в) староукраїнських.

Автор проаналізувала відомі нові і застарілі експертні терміни та встановила, що основний словниковий фонд української експертної мови містить 7 пластів: 1) спільно-індоєвропейську лексику; 2) праслов’янські слова; 3) власно українські; 4) запозичення з інших слов’янських мов (білоруської, польської, чеської, болгарської, російської); 5) запозичення зі східних мов; 6) запозичення з давньогрецької, латинської; 7) запозичення-англіцизми. Сучасний загальний розвиток експертної мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова утворюються на базі вже існуючих експертних понять.

Основу термінологічної системи як юридичної, так і експертної мови становить понятійний і термінологічний апарат правових пам’ятників попередніх історичних епох. У період розвитку Київської Русі існувало тільки дві системи юридичної термінології: церковнослов’янська та ділова російська мова, що вимагало оновлення та розширення системи експертної термінології як якісно, так і кількісно.

Аналізуючи сучасний розвиток експертної мови в Україні, дисертант зазначає, що окремі частини України в той чи інший період входили до складу різних держав (Польщі, Угорщини, Росії), що мало певний мовленевий вплив на термінологічну систему судової експертизи взагалі і судово-лінгвістичної, зокрема.

Автор визначив головні напрями розвитку експертних термінів у взаємозв’язку із розвитком спеціальних знань технічних і природничих наук на базі термінології таких наук як: медицина, фармакологія, хімія, фізика, біологія, психологія, криміналістика та інші. На сьогоднішній день розвиток та впровадження експертних знань пов’язані з діяльністю експертно-дослідних установ, що мають відомчий характер: науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України і їх відділень, МОЗ України, експертно-криміналістичних підрозділів МВС, СБУ, експертних лабораторій дослідження паспортів Державної прикордонної служби України.

Мова судових експертиз, як і будь-яка інша професійна мова, має певні властиві ознаки, які дозволяють виділити експертну діяльність як певний вид професійної діяльності: адекватність, детермінованість, лапідарність, формальність, функціональність, адаптованість, дійсність.

Мова судової експертизи в Україні ще недостатньо типізована та стандартизована, тому потребує подальшого впорядкування, систематизації термінів, запозичених з інших країн.

У підрозділі 1.3. „Функції експертної мови” автор визначає експертну мову як це вид юридичної мови, що розвивається, здатний виразити всю сукупність експертних знань і уявлень про світ і служить для комунікації експертів між собою і з іншими правоохоронними органами.

До її функцій відносяться: комунікативна, розумова, пізнавальна, номінативна, регулятивна, соціальна, металінгвістична, методологічна.

Особливості прояву словарного складу мови судової експертизи, тобто прояви системного характеру лексики, є складними і суперечливими, не піддаються суворій систематизації, класифікації, уніфікації і стандартизації. З метою утвердження мови судової експертизи необхідне її нормування, типізація і стандартизація, без чого експертологія як і інша наука не зможе досягти успіхів в своїй галузі.

Системний підхід до дослідження мови судової експертизи і її лексичного складу відображається і в моделюванні термінологічної і понятійної основи цілісності. Про це свідчить наявність в юридичних словниках понять мови загальної теорії судових експертиз та окремих їх теорій.

Систематизація понять і визначень мови судової експертизи була розпочата у 80 р. ХХ ст. і продовжується до сучасного періоду в спеціальних юридичних і філологічних словниках.

Однією з умов ефективного застосування експертної мови в судово-лінгвістичній експертизі є її формалізація, яка проводиться в експертних дослідженнях з 60-х років ХХ ст. Формалізація мови судової експертизи виявляється в двох напрямах: 1) математизації (алгоритмізація, у вигляді визначених формул) і 2) кібернетизації. У сучасній судовій експертизі спостерігається процес інтенсивного ускладнення експертних досліджень, який проявляється у використанні більш складних технічних засобів дослідження. Тому без володіння спеціальними знаннями у відповідній галузі науки неможливо правильно надати відповідну оцінку при проведенні лінгвістичної експертизи.

Другий розділ „Експертні поняття і термінологічні системи як передумова розвитку понятійного апарату судово-лінгвістичної експертизи” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Юридична і експертна термінологія. Особливості формування та  функціонування” автор показує, що з отриманням Україною статусу суверенної держави постало завдання перегляду відповідної юридичної термінології української мови, зокрема криміналістичної (експертної) мови.

Визначається поняття і специфіка системи юридичних термінів як активної частини лексики, що відображає рух науково-технічного прогресу. Становлення юридичного термінознавства як науки вимагає від фахівців системного й усебічного дослідження, вироблення концепції юридичного термінотворення, яка повинна засновуватися на національному ґрунті і вміщувати в собі міжнародний досвід і сучасні надбання.

Дисертант аналізує особливості формування юридичної і експертної термінології, визначає їх функціонування.

Визначаються основні способи утворення юридичних термінів: 1) зміна значення слова вітчизняної мови; 2) створення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів вітчизняної мови; 3) запозичення з інших мов (етранжизми).

Юридична термінологія – це комплексне, системне ціле, яке включає: загально-наукову, загально-юридичну, спеціальну юридичну (окремих юридичних галузей), термінологію окремих галузей наук та „розмовну юридичну термінологію”.

Автор визначає ієрархію структури юридичної терміносистеми, міграцію юридичних термінів, розвиток юридичних понять.

Аналізуючи спеціальну літературу, автор визначає основні вимоги, що ставляться до юридичного терміну: 1) однозначність, точність; 2) загальновизначеність, загальнодоступність; 3) стійкість, стабільність; 4) простота; 5) стилістична нейтральність, відсутність експресії. Недотримання встановлених вимог до юридичної термінології породжує неможливість чіткої і правильної інтерпретації юридичного тексту, зокрема експертного.

Експертна термінологія – це логічно зв'язана родова система, що виражає внутрішньо єдину і взаємозалежну сукупність понять відповідних галузей експертного знання і сприяє оптимальній інформативності судових експертиз.

У підрозділі 2.2. „Класифікація експертної термінології” розглядається лексичний склад експертної мови, її терміносистеми. Історичні та політичні  події в Україні впливають на появу змін у мові, нових термінів, зокрема, стихійно народжених. Процес динаміки, змін у мові проявляється в особливому пласті лексики – термінології судової експертизи.

Автор визначає інтеграційну структуру термінології судової експертизи. До судово-експертної термінології він включає: загально-експертна, загальнонаукова, загально-юридична, термінологія окремих класів експертиз, окремих галузей наук, криміналістична, розмовна експертна. Вона має певні характерні властивості. Тому виникає потреба систематизації та кодифікації експертної термінології.

Експертні терміни, які використовуються в експертній практиці, відображаються в енциклопедіях і спеціальних словниках, проте, не з усіх галузей експертних знань вони складені.

У судово-експертній мові виділяються наступні терміносистеми: криміналістична, економічна, товарознавча, інженерно-технічна, інженерно-технологічна, фармацевтична і фармакологічна, харчових продуктів, ґрунтознавча, судово-біологічна, судово-екологічна, судово-ветеринарна, судово-медична, судово-психологічна, судово-психіатрична, судово-мистецтвознавча, експертизи інтелектуальної власності, які в свою чергу, поділяються на відповідні підсистеми. В судово-лінгвістичній експертизі можуть використовуватися всі вказані терміносистеми.

Визначаються історичні етапи формування термінології судових експертиз.

Термінологія судової експертизи – це єдине  термінологічне ціле, яке не може бути витвором однієї наукової течії або думки вченого, не може бути й мовою окремого регіону України. Автор визначає чинники, на яких повинна формуватися термінологічна система судових експертиз.

На підставі аналізу експертної практики терміновживання та термінотворення пропонуються наступні вимоги, з метою створення  якісних експертних термінів: термін повинен позначати окремий об'єкт;  мати суттєві ознаки, що відділяють одне явище від іншого; семантичну об'ємність, експертну змістовність; скорочення за першими літерами слів (якщо складається з кількох слів) для більш легкого сприйняття.

У підрозділі 2.3. „Співвідношення „поняття” і „терміну” в мові судових експертиз, їх подальша систематизація і стандартизація” визначається, що однією з відмінностей судової експертизи від інших галузей юридичної науки є її основний понятійний апарат, тобто система термінів.

Автор розкриває співвідношення між поняттям, змістом та обсягом експертного терміну. Визначає, що категорії „поняття” і „термін” нерозривно пов'язані, проте не є тотожніми. Поняття – це відображення об'єктивної дійсності в її суттєвих ознаках, думка, яка відображає сутність експертного явища. Термін уособлює експертне поняття у відповідній знаковій формі, є його носієм, зовнішнім символом. Категорія „термін” є більш вузькою і відображає короткий зміст (або назву) ширшого в цьому розумінні „поняття” (визначення або дефініції). Поняття не саме явище або предмет, це його відображення. Поняття – це уявний образ предмета або явища, які неможна змішувати з самими предметами і явищами, відображеними в цих поняттях. Поняття має зміст та обсяг. Термін – це слово або сполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо. Виникає необхідність подальшої систематизації і стандартизації понять і термінів відповідно різних видів експертиз.

Третій розділ „Сутність і можливості судової лінгвістичної експертизи” складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються поняття, можливості судово-лінгвістичної експертизи і особливості її призначення.

У підрозділі 3.1. „Місце судової лінгвістичної експертизи в системі криміналістичних експертиз” показано виділення серед видів криміналістичних експертиз авторознавчої експертизи як самостійного виду експертизи (середина ХХ ст.: А.А. Топорков, Л.Є. Ароцкер, В.О. Коновалова, А.К. Домброускайте тощо), а потім лінгвістичної (кінець ХХ ст.: С.М. Вул, А.Ф. Дьяченко, Т.В. Будко, Ю.Ф. Прадід тощо).

Автор пропонує вийти з пропозицією до МЮ України про внесення змін у „Перелік основних видів судових експертиз  та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта”, де серед видів криміналістичних експертиз вирізняти лише лінгвістичну, а в її рамках передбачити авторознавчі, семантичні і термінологічні дослідження.

У підрозділі 3.2. „Поняття, об’єкт, предмет, завдання, види та особливості призначення судової лінгвістичної експертизи” дається визначення судово-лінгвістичної експертизи, її об’єкту та предмету, розглядаються особливості призначення.

Авторознавча експертиза – вид криміналістичної експертизи, предметом якої є факти, дані про автора й умови складання тексту документа, що встановлюються експертом на основі спеціальних знань при дослідженні документів та інших матеріалів.

Судово-лінгвістична експертиза – це експертне дослідження, на основі спеціальних знань в галузі лінгвістики, яке встановлює дані про особу автора тексту, або його облік, семантичний і термінологічний зміст тексту, його емоційно-експресійне значення.

Об’єктом судової лінгвістичної експертизи є текст мовного повідомлення, або його фрагмент, як реалізація мовленевих навичок людини.

Предметом її є фактичні дані, які встановлюються за допомогою спеціальних знань в галузі судової лінгвістики і суттєві для розслідування, судового розгляду кримінальних, цивільних, господарcьких і адміністративних справ.

Спеціальні лінгвістичні знання включають: соціопсихолінгвістику, етнопсихолінгвістику, нейролінгвістику, патопсихолінгвістику, філософію мови, суміжних наук, спираючись на загальні і окремі норми мови, зафіксовані в граматиках, словниках, довідниках і іншій лінгвістичній літературі.

Судова лінгвістика дозволяє вирішувати ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні завдання.

Судова лінгвістична експертиза включає наступні види досліджень: авторознавчі, семантичні і термінологічні.

Призначається експертиза за розсудом слідчого або суду, які приймають постанову або рішення (ухвалу) (статті 196 КПК, 144 ЦПК, 41 ГПК, 81 п. 5 КАС України), виходячи з конкретних обставин справи, необхідності застосування спеціальних знань (статті 75 КПК, 143 ЦПК, 41 ГПК, 81 КАС України) і неможливості встановлення фактичних даних іншим шляхом. Експертиза проводиться в період розслідування або судового розгляду справи. Призначення експертизи є процесуальною дією, її проведення можливе лише після порушення кримінальної справи, відкриття провадження у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Призначаючи експертизу, слідчий (суд) повинен визначити, до якого виду вона відноситься, у якому експертному закладі має проводитися, чи є необхідність в комплексній експертизі тощо. Питання не можуть виходити за межі компетенції експерта. Обсяг корисної інформації, яку можна виявити з тексту, залежить не стільки від обсягу тексту, скільки від специфіки відображення у ньому зазначених навичок особи-виконавця. Аналогічно оцінюється і якість порівняльних зразків писемної мови.

У підрозділі 3.3. „Сучасний стан теорії і практики вирішення питань судової лінгвістичної експертизи” дисертант вказує, що коло питань (ідентифікаційні, класифікаційні, ситуалогічні), що ставляться судовими, слідчими або іншими органами перед експертами-лінгвістами надто широке і різноманітне.

Вирішення їх здійснюється на підставі аналізу всіх сторін логіко-розумової і мовленевої організації тексту. Досліджуються стилістичні, лексичні, фразеологічні, синтаксичні, пунктуаційні, орфографічні особливості, композиційна будова, графіка тощо.

Ці питання вирішуються за допомогою спеціальних знань в галузі лінгвістики. Проводити цю експертизу має право лише особа з вищою філологічною освітою і спеціальною (експертною) підготовкою. Тому проведення подібної експертизи повинно доручатися особам з відповідною філологічною та експертною підготовкою.

Сучасна українська судова лінгвістична експертиза ще не отримала свого визнання і  правового статусу.

На сьогоднішній день судова лінгвістична експертиза активно розвивається в теоретичному і методологічному плані, стає більш затребуваною практикою. Основні  види її досліджень (авторознавчі, семантичні, термінологічні) пов’язані із завданнями, які вона вирішує, типовими питаннями, які ставляться перед нею. Це підкреслює роль юридичної лінгвістики, одним із завдань якої є унормування термінології мови юридичної науки взагалі і експертної зокрема.

Все це обґрунтовує необхідність включення її в реєстр видів експертиз МЮ України.

На даному етапі певної розробленості досягли авторознавчі дослідження, проте семантичні та термінологічні дослідження є новітніми і потребують подальшої теоретичної і методичної розробки.

Четвертий розділ „Методика дослідження судової лінгвістичної експертизи і оцінка її в судочинстві” складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються методика судової лінгвістичної експертизи, допит експерта-лінгвіста та оцінка його висновку в суді.

У підрозділі 4.1. „Методика  судової лінгвістичної експертизи та тенденції її вдосконалення” дисертант зазначає, що основні положення експертної методики досить докладно висвітлені в літературі. Приділяється увага методиці дослідження текстових документів різних видів судової лінгвістичної експертизи в рамках процесу дослідження, розглядаються особливості аналізу писемного мовлення, як загальний алгоритм дій судового експерта на кожній його стадії:

- підготовча стадія (ознайомлення з поставленими експерту питаннями, всебічне ознайомлення з текстом, висунення експертних версій щодо обраної методики дослідження);

- аналітична стадія (вивчення тексту документа і зразків, основних чинників досліджуваної ситуації мовленевого спілкування, його мети, адресата та мовної поведінки автора документа);

- порівняльне дослідження (порівняльний аналіз ознак досліджуваного тексту і зразків, якщо вони є, виділення в тексті інформативних вербальних (лексичних, граматичних тощо) і невербальних (змістовних, інтелектуальних) елементів і структур, в яких відображуються відповідні діагностичні ознаки писемного мовлення автора для формування висновку різної категоричності);

- синтезуюча стадія (оцінка важливості встановлених ознак писемного мовлення, їх достатності для формування певного висновку).

Діяльність експерта, що вирішує діагностичні завдання (семантичні і термінологічні), здійснюється на тих же методологічних основах, що і діяльність експерта в процесі ідентифікації (встановлення авторства).

Якість методики дослідження залежить від правильної оцінки експертом (фахівцем-професіоналом) специфічності діагностичних ознак, що виявлені під час дослідження, здійснюваного з врахуванням всіх чинників досліджуваної комунікативної ситуації шляхом орієнтації на еталон мови. Саме від ступеня специфічності встановлених конкретних ознак писемного мовлення залежить їх обсяг і достатність для обґрунтування висновку. Тут важливе значення має володіння експертом мовою судової експертизи і її термінологічними системами.

З метою попередження експертних термінологічних помилок під час дослідження дисертант пропонує: частіше проводити термінологічні конференції щодо проблем, розвитку та вдосконалення експертної термінології та юридичної термінології взагалі; створити український експертний мовно-інформаційний фонд; сформувати і випустити на компакт-диску інтегровану лексикографічну експертну систему „Словник експертові”; створити галузевий Термінологічний центр, розробити електроний багатотематичний російсько-українсько-англійський експертний тлумачний словник, який би охоплював науково-експертні поняття і містив для кожного з них терміни російською, українською та англійською мовами і тлумачення російською і українською мовами (для українських та російських слів іншомовного походження надати також етимологічну довідку); ввести в навчальні плани факультетів вищих юридичних закладів України, де готують експертів, спецкурси фахового спрямування: „Наукові основи судової експертизи”, „Актуальні проблеми судових експертиз”, „Судова експертологія” (з такими підрозділами як „Мова експерта-криміналіста”, „Мова експерта-вибуховотехніка” тощо, „Термінологія окремих судових експертиз”).

Експерт повинен бути не тільки висококваліфікованим професіоналом експертних досліджень, але й добре володіти експертною мовою і термінологією.

У підрозділі 4.2. „Допит експерта слідчим і в суді” дисертант зазначає, що допит експерта слідчим (стаття 201 КПК) і в суді (статті 311 КПК, 189 ЦПК, 151 КАП, 41 ГПК України) проводиться з метою роз’яснення і доповнення його висновку. Питання, поставлені експертам, і відповіді на них, заносяться до протоколу судового засідання (статті 311 КПК, 46 КАС, 81¹ ГПК України) або приєднуються до справи (189 ЦПК, 148 КАП України), або заносяться до журналу судового засідання (147 ЦПК України). Це процесуальна форма використання спеціальних лінгвістичних знань в судочинстві, самостійна слідча або судова дія.

Проведений аналіз сучасної експертної лінгвістичної експертизи свідчить, що причини виклику експерта на допит різноманітні. До формувань висновку експерта проведення допиту неможливо, бо відсутній предмет допиту.

У підрозділі 4.3. „Оцінка результатів дослідження експерта і використання їх в судочинстві” зазначено, що висновок експерта є одним із джерел доказів, передбачених процесуальним законодавством (статті 65 КПК, 32 ГПК, 57 ЦПК, 69 КАС України). Він не має заздалегідь встановленої сили і підлягає обов’язковій оцінці суб’єктами доказування. Слід дотримуватися загальних правил оцінки доказів щодо їх допустимості, належності, достовірності і в сукупності своїй достатності для вирішення справи. Необхідно враховувати особливості лінгвістичної експертизи: повноту і якість використаних матеріалів, наукових методик дослідження, повноту відповідей експертів на поставлені питання. Використати висновок експерта-лінгвіста в судочинстві – означає встановити за його допомогою обставини і факти, які підлягають доказуванню (статті  64, 23 КПК; 33 ГПК; 60 п.3 ЦПК; 82 п.3 КАС України).

Вивчення справ, за якими проводилась судово-лінгвістична експертиза, показало, що коло фактів, які встановлюються експертом, різноманітне і стосується як самої події злочину так і інших обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Так, судова лінгвістична експертиза встановлює: а) автора документу, б) його облік: де навчався, вік, стать, місцевість, де проживає, тощо, в) на основі семантичного аналізу тексту зміст і характер впливу тексту на адресата; ґ) на основі термінологічного аналізу тексту тотожність або відмінність термінів.

Дисертант відмічає, що діяльність слідчих і суддів, пов’язана з оцінкою і використанням у судочинстві висновків експерта, потребує подальшого вдосконалення.