Будзієвський М.Ю. Техніко-криміналістичне дослідження документів на транспортні засоби

summary

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, стан її наукової розробки, зв'язок з науковими програмами, планами та темами; визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження; розкрито методологічні та теоретичні засади дисертації; висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, відомості щодо їх апробації.    

Розділ 1. – “Поняття й система техніко-криміналістичного дослідження документів” – складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 – “Документ як об'єкт і предмет наукового дослідження” – зосереджується увага на тлумаченні поняття “документ” та  різних найпоширеніших аспектах його вживання.

Оскільки проблема поняття та тлумачення документа досить широка, здобувач вважає за необхідне звернутись до надбань представників таких фундаментальних наук, як філософія, соціологія та інші, які більш детально досліджували питання визначення поняття “документ”.

Насамперед у роботі розглядається загальний зміст поняття “документ”. Звертається увага на великий спектр застосування та тлумачення цього терміну, різноманітність підходів у його розумінні.

Поняття “документ” досить широко застосовується в сучасному законодавстві, правовій теорії й практиці. Проте єдиного наукового визначення його в аспекті нашого дослідження ще немає. Документом часто називають нормативні акти, письмові види операцій, виборчі списки та бюлетені, службове й приватне листування, цінні папери, джерела доказів тощо. У кожному окремому випадку таке різноманітне застосування згаданого терміна у тому чи іншому значенні є виправданим. Але коли йдеться не про окремі письмові акти, що на практиці здобули своє спеціальне найменування, а про їх сукупності (наприклад, про документи, що становлять державну таємницю, офіційні або приватні документи, документи як джерела доказів), то у зв'язку з відсутністю чіткого визначення поняття “документ” застосування його призводить до спотвореного його тлумачення.

Дисертант виділяє та аналізує різні підходи до визначення поняття “документ”. Здійснюючи аналіз криміналістичної літератури автор розділяє позицію вчених-криміналістів В.П. Бахіна, А.В. Іщенка, В.К. Лисиченка, М.Я. Сегая та інших, які чітко розмежовують тлумачення терміна “документ” у криміналістиці від його визначення в різних гуманітарних науках.

У підрозділі 1.2 – “Ступінь розробленості проблеми криміналістичного дослідження документів” – розглянуто історичні етапи виникнення техніко-криміналістичного дослідження документів як самосійної галузі.

Автором систематично викладено найбільш важливі історичні, наукові та теоретичні результати аналізу особливостей вивчення документа, як об'єкта наукового дослідження. Проведений аналіз історії розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів у різні часи його становлення, дав можливість зазначити, що існування та застосування знань у цій сфері криміналістики є об’єктивною необхідністю, і сьогодні спрямовано на вирішення основних завдань експертизи документів.

Говорячи про призначення техніко-криміналістичного дослідження документів, дисертант звертається до історичних передумов виникнення цього дослідження. 

Аналіз законодавчих норм, що регулювали порядок становлення техніко-криміналістичного дослідження документів як самостійної галузі криміналістичної техніки в різні історичні періоди, дав змогу виділити декілька основних етапів розвитку, зокрема:

–                   початковий етап – з часів Давнього Риму (І ст. до н. е.) до часів візантійського імператора Юстініана (VI ст. н. е.); дослідження документів застосовувалось лише при вивченні письмових заповітів та печаток, які їх супроводжували. Найчастіше дослідження проводилось на предмет наявності будь-яких пошкоджень на спірному заповіті;

–                   другий етап (початок ХIV – кінець ХVI ст.) пов’язаний з дослідженням лише письмових документів. Дослідження печаток у цей час було мало актуальним, оскільки вони мало застосовувалися в суспільстві того часу і як правило лише королями. Цей етап характеризувався тим, що об’єктом дослідження виступав почерк певної особи, по суті він став предтечею сучасного почеркознавчого дослідження;

–                   третій етап (початок ХVII – середина ХIХ ст.) – початок розширення дослідження документів лише за їх письмовою формою. У цей час значно більше уваги, порівняно з минулим періодом, приділялося можливості дослідження не тільки почерку, але й об’єктів, на яких було зафіксовано цей почерк. Так у 1643 р. Жан Равено вперше згадує про дослідження письмового документу “на просвіт”, описує способи встановлення давності записів, прийоми виявлення підправлень, вставок, підміни аркушів тощо;

–                   четвертий етап (кінець ХIХ – середина ХХ ст.) – подальше формування техніко-криміналістичного дослідження документів, як самостійного виду дослідження. Перші судово-хімічні дослідження чорнил здійснювались переважно з метою ідентифікації матеріалів письма. Застосування нових оптичних методів та розробка питань криміналістичного дослідження матеріалів документів були запропоновані Є.Ф. Бурінським. Цей етап характеризується виникненням лабораторій та кабінетів науково-судової експертизи, де проводилися техніко-криміналістичні дослідження документів.

Проаналізовано історичні шляхи виникнення техніко-криміналістичного дослідження документів і його становлення як самостійного виду дослідження. Зроблено висновок, що цій проблематиці приділялася належна увага протягом усього розвитку науки різних часів, що й відображалося в працях учених минулих років.

У підрозділі 1.3. – “Поняття й система методів техніко-криміналістичного дослідження документів” – розглядається поняття техніко-криміналістичного дослідження документів, його зміст та особливості методів, які вживаються.

Техніко-криміналістичне дослідження документів є одним із найпоширеніших видів криміналістичної експертизи. Проблеми судового дослідження документів були предметом інтересу зарубіжних і вітчизняних криміналістів та юристів ще з XVI століття, але в юридичній літературі, незважаючи на широке використання терміна “техніко-криміналістичне дослідження документів”, було зроблено лише декілька спроб дати дефініцію цього поняття.

Тому дисертантом було проведено аналіз значення техніко-криміналістичного дослідження документів та запропоновано своє розуміння зазначеного терміна. Зокрема, таке: “Техніко-криміналістичне дослідження документів є галуззю криміналістичної техніки, у якій вивчаються способи виготовлення документів, печаток, штампів, а також способи їх підроблення, розробляються наукові основи використання інформації, що міститься в документах, з метою розкриття й розслідування злочинів”.

Арсенал методів техніко-криміналістичного дослідження документів є широким і різноманітним. Проте слід зазначити, що в нових соціально-економічних умовах однією з головних особливостей розвитку суспільства стає цінність інформації для всіх сфер діяльності.

Вимоги, що висуваються до техніко-криміналістичного дослідження документів, сучасні досягнення природничих наук та криміналістики, практичний досвід, зростання технічної оснащеності криміналістичних підрозділів сприяють постійному розвиткові та вдосконаленню використовуваних методів, розробці й апробації нових. Такий процес немислимий без чіткого уявлення про зміст і структуру методів, без їх узагальнення в межах практично корисних класифікаційних систем. На це неодноразово звертали увагу вчені-криміналісти (Р.С. Бєлкін, А.І. Вінберг, А.В. Іщенко, В.К. Лисиченко, М.Я. Сегай та ін.).

Як уже зазначалося, питанню про методи дослідженню в криміналістичній експертизі взагалі й техніко-криміналістичному дослідженні документів зокрема присвячено чимало праць. Проте в деяких із них наявний лише аналіз загально-методологічних вимог до досліджень у цілому, а інформаційні особливості криміналістичних досліджень до уваги не беруться. Інші автори зосереджуються виключно на технічних особливостях криміналістичних методів аналізу документів, зводячи, таким чином, інформаційну значущість цього аналізу до констатації фактів.

У підрозділі 1.4 –  “Предмет, завдання і об'єкти техніко-криміналістичного дослідження документів” – ретельно вивчено наукові праці, присвячені питанню визначення предмета техніко-криміналістичного дослідження документів, розглянуто його завдання та об’єкти. 

При вивченні предмета автором були доповнені й згруповані завдання, а також розроблені нові й удосконалені відомі раніше об'єкти техніко-криміналістичного дослідження документів.

У дисертації з’ясовано співвідношення та розмежуванні “техніко-криміналістичних досліджень документів” та “техніко-криміналістичної експертизи документів”. Відмінність згаданих понять має умовний характер, і лише з юридичного погляду. Свою точку зору автор вважає правильною з таких підстав:

1. При техніко-криміналістичному дослідженні експерт, який проводить дослідження, не попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від проведення дослідження або за подання завідомо помилкових результатів. У разі здійснення технічної експертизи документів експерта письмово попереджають про настання юридичних наслідків за вказані вище дії або бездіяльність відповідно до ст. 384, 385 КК України.

2. У більшості випадків порушенню кримінальної справи передує  техніко-криміналістичне дослідження документів, яке розкриває фактичні дані в кожному конкретному випадку і має ту саму юридичну силу, що й висновок експерта. Слід також відзначити, що технічне дослідження документів здійснюється також на підставі заяви фізичних та юридичних осіб, і в цьому випадку є досить спірним твердженням те, що предметом техніко-криміналістичного дослідження документів є сукупність завдань, розв'язуваних у ході цього дослідження.

 3. При техніко-криміналістичному дослідженні експерт не вказує метод або методи, якими він користувався для отримання результату. Однак при проведенні експертизи експерт зобов'язаний не лише вказати ці методи, але й описати результати та ознаки, які були одержані ним при застосуванні цих методів.

Був доповнений та систематизований перелік завдань техніко-криміналістичного дослідження документів.

Усе розмаїття завдань, вирішуваних техніко-криміналістичним дослідженням документів, автор пропонує поділити на п'ять груп:

1. Встановлення способу виготовлення документа та його окремих фрагментів. При цьому встановлюється таке:

а) спосіб виготовлення бланка документа;

б) чи не використовувався для виготовлення документа наперед заготовлений бланк;

в) чи не використана для складання документа частина іншого документа (з підписом або іншими реквізитами);

г) чи не складений документ з декількох частин, що раніше були частинами інших документів; 

д) спосіб виготовлення печатки або штампу, відтиски яких розташовані на досліджуваному документі;

е) вид писального приладу.

Таким чином, до об'єктів безпосереднього технічного дослідження документів належать:

2. Сам документ, який у техніко-криміналістичному дослідженні здебільшого є аркушем паперу з нанесеним, як правило, друкарським способом текстом, графами, малюнком, засобами захисту (захисною сіткою, захисними волокнами тощо) або з іншими необхідними елементами, призначеними для складання документа за встановленою формою;   

3. Реквізити документів, котрі є сукупністю необхідних позначень, що індивідуалізують документ. Реквізитами можуть виступати: номер, текст, фотознімок, вихідні дані поліграфічного підприємства (відомості про власника тощо), відтиски печаток і штампів, позначки, резолюції тощо;

4. Слідотвірні поверхні, за допомогою яких виготовляється документ: друкарські набори, друкарські машинки, печатки й штампи, пера, кулькові ручки, касові апарати, компостери та ін. Деякі з названих предметів внаслідок громіздкості або необхідності постійного використання в організації чи установі для безпосереднього дослідження експертові не надаються. У таких випадках об'єктами стають зразки відтисків їх друкувальних (писальних) поверхонь;

5. Об'єкти, розташовані на випадкових предметах, аналогічні до об'єктів, що увійшли до поняття “зміст документа”.

Розділ 2. – “Методологія техніко-криміналістичного дослідження документів” – складається із чотирьох підрозділів. 

У підрозділі 2.1 – “Основні способи змін первинного змісту й реквізитів документів” – автором були визначені та доповнені найбільш поширені способи змін первинного змісту та реквізитів документів. Проаналізовано їх особливі ознаки та розглянуто шляхи їх встановлення. Детально розглянуто ряд спеціальних термінів, що становлять зміст основних способів підробки документів, без знання яких неможливе проведення повного та якісного дослідження.

Комплексний розгляд цієї проблеми дав змогу авторові стверджувати, що використання різноманітних методів у ході проведення досліджень та експертиз дає можливість встановити факти підробки (фальсифікації) документів та сприяє своєчасному виявленню злочинців.

Спираючись на загальнотеоретичні криміналістичні положення, автор акцентує увагу на необхідності формування криміналістичної класифікації дослідження документів.

У підрозділі 2.2 –  “Порядок призначення та проведення експертиз” – було проведено ретельний аналіз судово-слідчого та експертного матеріалу, розглянуто питання виконання техніко-криміналістичної експертизи документів, щодо розслідування кримінальних справ, де об’єктом дослідження виступають документи водія автомобіля.

Дисертантом було розглянуто правові основи техніко-криміналістичної експертизи, її суб'єктів, порядок призначення і проведення, правове становище експерта.

Автором було розглянуто також загальні теоретичні аспекти та запропоновано впровадження в практичну діяльність сучасних методичних рекомендацій щодо особливостей призначення та проведення техніко-криміналістичної експертизи документів водія автомобіля.

Таким чином, автор з урахуванням проведеного дослідження висловлює думку, що специфіка оцінювання умов призначення та проведення криміналістичної експертизи органами досудового слідства як джерела фактичних даних включає:

-                     аналіз дотримання процесуального порядку призначення і проведення експертизи;

-                     перевірку компетентності експерта і його незацікавленості в результаті справи;

-                     дотримання "процесуального режиму" оформлення об'єктів, підданих експертному дослідженню;

-                     правильність оформлення висновку експерта-криміналіста.

У підрозділі 2.3 – “Особливості техніко-криміналістичного дослідження документів на транспортні засоби” – автор, спираючись на попереднє обґрунтування власного підходу до криміналістичної класифікації документів, запропонував методично виправдану ідею розробки методики криміналістичного дослідження водійських документів.

На основі практичного досвіду дисертанта на посаді експерта було внесено пропозиції щодо розробки та вдосконалення алгоритму особливості дослідження водійських документів, надано ілюстровані приклади висновків.    

Практичне використання результатів дослідження дисертант пов'язує з викладанням криміналістики, організацією розкриття і розслідування злочинів та криміналістичної експертизи. Пропозиції, висловлені в цьому дисертаційному дослідженні, являють собою спробу знайти  нові підходи до вирішення комплексу проблем, пов'язаних із процесом вивчення документів з водіння, володіння й керування автомобільним транспортом.

З точки зору криміналістичного дослідження водійських документів, особливий інтерес становить технічний бік виготовлення й можливої фальсифікації подібного роду документів. Тому наш аналіз почнемо з викладу тих початкових відомостей, які необхідні експертам, котрі спеціалізуються в техніко-криміналістичному дослідженні водійських документів.

Автором був проведений моніторинг кількості техніко-криміналістичних досліджень та експертиз документів, виконаних експертами НДЕКЦ при ГУМВС України в Запорізькій області в 1998–2008 рр.

Таким чином, вивчаючи статистичні дані, ми доходимо висновку про  те, що найчастіше як об'єкт злочинної діяльності використовуються грошові знаки (63,9% від загальної кількості досліджень і 46,2% від загальної кількості проведених експертиз) та водійські документи (23,6% від загальної кількості досліджень; 13,4% від загальної кількості проведених експертиз).

У підрозділі 2.4 –  “Проблеми техніко-криміналістичного дослідження документів” – дисертантом були виявлені й проаналізовано основні причини експертних помилок при проведенні техніко-криміналістичного дослідження цього виду об'єктів, запропоновано шляхи їх вирішення й подальшого не допущення.

У роботі дисертант звертає увагу на те, що з кожним роком способи підробки документів стають поширеними та їх виявлення стає важким

Проведене автором дослідження засвідчило, що під час розслідування злочинів новітні технічні досягнення, за винятком традиційних, використовуються недостатньо. Результати проведеного анкетування та інтерв’ювання слідчих, дають змогу стверджувати, що причини цього є досить різними. З-поміж експертних помилок при проведенні техніко-криміналістичного дослідження документів 68,4 % опитаних називають погане оснащення експертних підрозділів; 13,2 %  – відсутність методичних рекомендацій в експертних підрозділах; 13,2 %  –  низький професійний рівень експертів-криміналістів, а 2,9 % респондентів дають власний варіант відповіді (терміновість виконання експертизи, низький рівень спеціальних знань експертів).

Результати вивчення практики також засвідчують низьку повноту використання експертних досліджень. З-поміж основних причин цього найчастіше всього називають: недостатню поінформованість про можливості деяких видів експертиз, відсутність методичних матеріалів та літератури щодо методик дослідження, неможливість придбання реактивів, необхідних для проведення дослідження. Тому 89,5 % респондентів (працівники слідчих відділів та слідчого управляння УМВС України в Запорізькій області) проведення спільних занять із працівниками експертно-криміналістичних підрозділів вважають необхідністю, і лише 10,5 % вважають це зайвим.

У зв’язку з цим пропонується активізація роботи щодо аналізу та систематизації криміналістичних рекомендацій з метою створення сприятливих умов для їх практичного застосування та обліку при розробці нових рекомендацій. Виходячи з наведених посилань, автор детально розглядає особливості використання технічних засобів та досвід експертів в експертній практиці, звертаючи увагу на технічні та методичні розробки, що останнім часом з’явилися в Україні.    

Прикладний характер науки криміналістики засвідчує узагальнення сучасного передового теоретичного й практичного досвіду при дослідженні документів, пов'язаних з водінням, володінням і керуванням автомобільним транспортом, та розробка методичних рекомендацій для практичних працівників експертних підрозділів системи МВС.