| summary: | У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, методи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження та їх апробація.
Розділ 1 „Юридична природа Міжнародного комітету Червоного Хреста” складається з трьох підрозділів, у кожному з яких досліджується один із елементів юридичної природи цієї організації. У підрозділі 1.1 „Юридичні підстави діяльності Міжнародного комітету Червоного Хреста” узагальнено основні підходи до визначення юридичних підстав діяльності міжнародних неурядових організацій, дано характеристику основних документів, на основі яких діє МКЧХ. Вказується, що правову базу його діяльності складають найрізноманітніші за своєю юридичною природою документи. Серед них слід виділити міжнародні договори, резолюції міжнародних організацій та міжнародні звичаї, які складають основу правового регулювання статусу МКЧХ в міжнародному праві. Крім того, юридичними підставами його діяльності є документи Руху, національне законодавство держав та внутрішні документи МКЧХ. Наголошується на тому, що крім норм міжнародного права, які регулюють діяльність всіх чи деяких груп суб’єктів, у міжнародних договорах зокрема у Женевських конвенціях 1949 р. та Додаткових протоколах до них 1977 р. містяться низка норм, які регулюють виключно статус МКЧХ, що свідчить, що такий статус є унікальним.
Підрозділ 1.2 „Права та обов’язки Міжнародного комітету Червоного Хреста в діючому міжнародному праві” поділяється на два пункти, у кожному з яких досліджується окрема група прав, в залежності від підстав їх виникнення. Пункт 1.2.1 „Права і обов’язки МКЧХ, що передбачені Женевськими конвенціями 1949 р. та Додатковими протоколами 1977 р.” присвячується дослідженню прав і обов’язків цієї організації, які закріплені в чинних нормах міжнародного права. Відзначається, що всі права МКЧХ, які передбачені нормами міжнародного права та обов’язки, слід розділити на дві групи прав: 1) права та обов’язки, якими наділені всі неупереджені гуманітарні організації; 2) права та обов’язки, якими наділений лише МКЧХ. Наголошується, що норми даних договорів сформульовані таким чином, що прямо не передбачають жодного обов’язку МКЧХ. Однак, вони містять умови використання певного права. І лише коли МКЧХ використовує певне конкретне право, він зобов’язаний виконувати покладені на нього у зв’язку із цим обов’язки. Тобто, обов’язки виникають лише в тому випадку, коли МКЧХ на це погоджується. Вказується, що для того, щоб за МКЧХ визнавався особливий статус і відповідно він міг користуватися відповідними правами, ця організація має відповідати певним вимогам, встановленим в самих Конвенціях, а саме бути неупередженою гуманітарною організацією. Тому у випадку, якщо МКЧХ відмовиться від принципу неупередженості, він не зможе використовувати ці права та користуватися особливим статусом. В Пункті 1.2.2 „Права та обов’язки, що випливають з права на ініціативу” відзначається, що крім прав МКЧХ, чітко визначених нормами міжнародного права, він володіє правом на ініціативу. Аналізується історія виникнення даного права та його юридична природа. Подається авторське поняття права МКЧХ на ініціативу як можливість пропонувати сторонам збройних конфліктів прийняти гуманітарні дії на користь жертв цих конфліктів. Виділяється два основні види цього права в залежності від джерел, в яких воно закріплено: 1) право, яке випливає з договірних норм 2) право, яке випливає з позадоговірних норм. Наголошується на тому, що право на ініціативу не є необмеженим, воно повинно здійснюватися в рамках передбачених нормами міжнародного права, у відповідності з Основоположними принципами руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (Основоположними принципами). Відзначається, що праву МКЧХ на ініціативу кореспондує обов’язок держав прийняти цю ініціативу або дати обґрунтовану відмову.
У підрозділі 1.3 „Міжнародна правосуб’єктність Міжнародного комітету Червоного Хреста” на основі аналізу основних підходів до питання правосуб’єктності міжнародних організацій вирішується питання про міжнародну правосуб’єктність МКЧХ. Відзначається, що для міжнародних неурядових і міжнародних міжурядових організацій існують різні вимоги щодо її змісту. Так, на думку більшості вчених, для набуття статусу суб’єкта міжнародного права, неурядовій організації достатньо отримати консультативний статус, у той час як питання про зміст правосуб’єктності міжурядових організацій вирішується на основі аналізу відповідних міжнародних прав та обов’язків, а саме щодо їх: права на привілеї та імунітети, права на укладення договорів з державами та іншими міжнародними організаціями, права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями, обов’язку щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії. На основі аналізу на відповідність МКЧХ вказаним умовам зроблено висновок, що він є суб'єктом sui generis і відповідно володіє правосуб'єктністю особливого роду, що поєднує елементи характерні як для міжнародної міжурядової, так і неурядової організації.
Наголошується на тому, що міжнародна правосуб’єктність МКЧХ виникає не на підставі установчого документа (як це характерно для більшості міжурядових організацій), у якому держави визначають її обсяг. У цьому МКЧХ більше схожий на класичну неурядову організацію, міжнародна правосуб'єктність якої виникає з факту її визнання шляхом надання відповідного консультативного статусу при міжнародній організації. Але визнання МКЧХ має кілька особливостей. Крім надання консультативного статусу, правосуб'єктність МКЧХ може виникати в наслідок інших форм визнання. Серед таких форм особлива роль належить визнанню шляхом укладення спеціальних договорів з іншими суб'єктами міжнародного права, у першу чергу - державами.
Розділ 2 „Правове положення Міжнародного комітету Червоного Хреста” складається з трьох підрозділів. Він розпочинається підрозділом 2.1 „Внутрішньо-організаційний механізм Міжнародного комітету Червоного Хреста”, у якому досліджуються питання діяльності органів МКЧХ. Вказується на те, що як і в більшості міжнародних організацій внутрішньо-організаційний механізм МКЧХ включає три основні - вищий, виконавчий і адміністративний та ряд допоміжних органів. У відповідності із Статутом МКЧХ, органами цієї організації є: а) Асамблея; б) Рада Асамблеї; в) Президент і його заступники; г) Директорат; д) Контрольний орган. Звідси випливає, що МКЧХ має дещо нетипову структуру.
Відзначається, що Статут та інші документи не достатньо чітко визначають повноваження кожного із органів МКЧХ. Саме тому, важливу роль у регулюванні діяльності окремих органів відіграє доктрина МКЧХ.
У підрозділі 2.2 „Місце Міжнародного комітету Червоного Хреста в Міжнародному русі Червоного Хреста та Червоного Півмісяця” досліджуються відносини МКЧХ з іншими учасниками Руху. Розглядається питання юридичної природи Руху, який будучи міжнародною неурядовою організацією, є особливою формою співпраці держав учасниць Женевських конвенцій 1949 року. Детально проаналізовано внутрішньо-організаційний механізм та завдань Руху. Особливу увагу приділено аналізу Основоположних принципів, які складають основу діяльності всіх учасників Руху, в тому числі МКЧХ.
Досліджується співпраця МКЧХ із Рухом та всіма його учасниками, а саме Національними товариствами Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Федерацією національних товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Відзначається, що співпраця, як правило, здійснюється з питань, що представляють спільний інтерес, таких як підготовка до дій під час збройних конфліктів, розшук безвісті зниклих осіб, дотримання Женевських конвенцій, їх розвиток і ратифікація, а також поширення знань про Основоположні принципи Руху та МГП.
Підкреслюється, що МКЧХ займає унікальне місце серед учасників Руху. Ця унікальність відмічена в Статуті Руху, відповідно до якого МКЧХ отримав мандат захищати жертв війни, розвивати та контролювати виконання МГП.
” складається з трьох пунктів, у яких аналізуються взаємовідносини МКЧХ з державами та міжнародними організаціями. У Пункті 2.3.1. „Співробітництво Міжнародного комітету Червоного Хреста із державами” зазначається, що МКЧХ співпрацює з державами як в мирний час, так і під час збройних конфліктів. Така співпраця може здійснюватися в двох основних формах − в рамках конференцій і на двосторонньому рівні. Серед питань, що як правило є предметом співпраці, слід виділити наступні: ратифікація договорів в сфері МГП, імплементації їх норм в національне законодавство держави, розповсюдження знань про цю галузь міжнародного права, захист прав біженців та вимушених переселенців і розшук безвісті зниклих осіб.
У підрозділі 2.3.2. „Особливості взаємовідносин Міжнародного комітету Червоного Хреста і Швейцарської Конфедерації” аналізуються обставини, що зумовлюють особливі відносини цих суб’єктів. Серед найважливіших слід виділити, те що: МКЧХ було створено відповідно до Швейцарського законодавства, його штаб-квартира знаходиться в Женеві (тобто на території цієї держави), його членами можуть бути виключно громадяни цієї держави; Швейцарія є депозитарієм Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів до них 1977 та 2005 року. Серед особливостей відносин МКЧХ з Швейцарією слід виділити наступні − по-перше, МКЧХ є повністю незалежним від політичного та будь-якого іншого впливу Швейцарії, як юридично так і практично. По-друге, незважаючи на те, що МКЧХ є суб’єктом національного права, відносини між ними будуються на основі норм міжнародного права, зокрема, міжнародної угоди.
У підрозділі 2.3.3. Співробітництво Міжнародного комітету Червоного Хреста з іншими міжнародними організаціями відзначається, що МКЧХ досить тісно співпрацює з іншими міжнародними організаціями, як міжурядовими, так і неурядовими, Так на даний момент МКЧХ має угоди про співпрацю з такими організаціями: ООН, Африканським союзом, Організацією Американських Держав, Європейським Союзом, Організацією Ісламська Конференція, Лігою арабських держав Співдружністю Незалежних Держав та рядом інших. Особливо тісною та продуктивною є така співпраця з організаціями, сфера діяльності яких якимось чином перекликається з діяльністю МКЧХ.
Відмічається, що, оскільки співпраця МКЧХ з іншими міжнародними організаціями регулюється досить незначною кількістю норм, то основними вимогами цього виду діяльності є співпадіння інтересів МКЧХ та іншої організації та відповідність цієї діяльності Основоположним принципам.
Розділ 3 „Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста у розвитку та формуванні міжнародного гуманітарного права” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 „” робиться висновок, що МКЧХ відіграє досить важливу роль у формуванні доктрини МГП. Розроблену ним доктрину можна розділити на дві групи, внутрішню доктрину, яка регулює внутрішні питання його функціонування, і зовнішню доктрину, яка складає основу сучасної доктрини МГП. Відзначається, що діяльність МКЧХ щодо формування доктрини носить цілеспрямований характер та є першим етапом у процесі формування норм договірного та звичаєвого права. Автор зазначає, що розробка доктрини МГП є пріоритетним напрямком діяльності МКЧХ. Проте, формування доктрини МГП не є кінцевою метою МКЧХ., а є лише одним із етапів правотворчої діяльності, що має на меті перенести основні ідеї, які містяться в доктрині у договірні та звичаєві норми міжнародного права. Незалежно від форми впливу МКЧХ на формування доктрини, основними методами, за допомогою якої відбувається таке формування, є збір інформації з першоджерел, а також залучення до процесу розробки доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів. Все це привело до того, що більшість доктрини МГП була розроблено саме МКЧХ. Акцентується увага на тому, що вплив МКЧХ на формування доктрини гуманітарного права здійснюється у двох основних формах: розробка нових вчень та тлумачення норм МГП. Перша, проводиться у сферах, неврегульованих нормами міжнародного гуманітарного права або у випадках, коли таке регулювання є неефективним. Основне її завдання полягає в тому, щоб заповнити прогалини в міжнародному праві та розробити правила поведінки у таких випадках, щоб, хоча б у мінімальній формі врегулювати ці відносини. Що ж стосується тлумачення норм МГП, то воно здійснюється з метою більш ефективного регулювання відносин, шляхом покращення реалізації чи поширення існуючих норм МГП на нові відносини. Наголошується, що МКЧХ отримав від міжнародної спільноти мандат розробляти доктрину МГП. Відповідні положення містяться в Женевських конвенціях 1949 року, Додатковому протоколах 1977 року та у Статутах МКЧХ і Руху.
У підрозділі 3.2 „” на основі аналізу практики відзначається, що МКЧХ відіграє важливу роль у процесі формування міжнародних звичаїв. Цей вплив МКЧХ може здійснювати як на першій, а особливо, на другій стадії формування звичаєвої норми. Виділено декілька основних форм впливу МКЧХ на формування міжнародних звичаїв в залежності від стадії формування звичаю. Так, МКЧХ може впливати на формування загальної практики держав. Тут можливі три варіанти впливу, в залежності від того чию поведінку покликана регулювати дана норма. По-перше, він може сприяти створенню звичаєвої норми в результаті його активних дій, шляхом повторення однієї і тієї ж поведінки. В даному випадку звичай створюється лише активними діями МКЧХ. Роль інших суб’єктів гуманітарного права в даному процесі є досить малою і зводиться до підтримання пропозиції, а частіше в утриманні від вчинення певних дій. По-друге, він може сприяти створенню звичаєвої норми в результаті його активних дій, проте ці дії спрямовані не стільки на формування практики безпосередньо його поведінкою, скільки здійснюються з метою впливу на поведінку інших суб’єктів для формування загальної практики. Тобто дії МКЧХ зводяться до пропозицій та закликів діяти певним чином. Такий вплив досить схожий на формування opinio juris держав, з однією відмінністю, що в даному випадку загальної практики ще не існує. Третя форма є поєднанням двох попередніх, тобто для формування звичаю потрібні активні дії МКЧХ та держав, які разом формують загальну практику.
МКЧХ може сприяти створенню звичаєвої норми, формуючи opinio juris держав та інших суб’єктів міжнародного права, домагаючись визнання певної норми поведінки загальнообов’язковою юридичною нормою, тобто міжнародним звичаєм. У такому випадку МКЧХ всіма можливими способами впливає на держави, щоб вони визнали певні існуючу практику юридичною нормою. Серед них можна виділити: сприяння державі в імплементації окремих норм МГП, обговорення питань на нарадах експертів та публікація звітів їх роботи, скликання наукових конференцій, круглих столів тощо та публікація звітів їх роботи, проведення всебічних освітніх програм для держслужбовців, військовослужбовців, наукових та педагогічних працівників.
У підрозділі 3.3 „Вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста на становлення, розвиток та кодифікацію договірних норм гуманітарного права” проведено аналіз впливу МКЧХ на розробку та підписання основних договорів у сфері МГП, а саме: Женевської конвенції 1864 р.,. Вказується, що МКЧХ отримав від міжнародної спільноти мандат розвивати МГП. Дане право закріплено в Женевських конвенціях 1949 р. та у Статуті Руху. Особливо важливу роль у цьому процесі відіграє право МКЧХ на ініціативу.
Наголошується на тому, що МКЧХ ніколи не бере участь у договорах, які він розробляє. Така практика дає йому змогу зберігати нейтралітет і не порушувати власні статутні принципи, а саме неупередженість та нейтралітет. Крім того, МКЧХ прагне виконувати контрольну функцію у відношенні учасників договорів, а у випадку їх підписання він сам стає суб’єктом, за яким треба здійснювати контроль.
Відмічається, що основними формами участі МКЧХ в розробці договорів в сфері МГП є: а) створення спеціальних органів для розробки договорів; б) проведення конференцій; в) надання допомоги на всіх стадіях правотворчого процесу як експертна організація. |
