Чернєй В.В. Подолання правового нігілізму - важлива умова розбудови правової держави

summary

У вступі обгрунтовуються актуальність теми, рівень її наукової розробки, вказуються об’єкт і предмет, мета та завдання дослідження, подається характеристика методології й методики, окреслюється наукова новизна та головні положення, що виносяться на захист, зазначаються їх апробація і практична реалізація отриманих висновків та особистий внесок автора в наукову розробку даної теми.

Розділ І “Правовий нігілізм як об’єкт дослідження філософії права” присвячено науковому аналізу феномена правового нігілізму, причин його існування та форм прояву в українському суспільстві, що перебуває в умовах гострої економічної та соціально-політичної кризи; історичного контексту існування нашої держави у складі інших держав з різним рівнем демократичних традицій, а також проблем, які стоять перед Україною, гальмують процес розбудови правової держави і є джерелом  живлення правового нігілізму.

У першому підрозділі “Правовий нігілізм як юридично-філософська категорія: його соціальний зміст і форми прояву” подане наукове визначення правового нігілізму як соціального феномену, категорії філософії права, що відображає певний стан юридичної життєдіяльності суспільства і заперечує ідею верховенства права, правового закону, правової держави.

Правовий нігілізм є похідним від загального поняття нігілізму, що має філософський зміст як заперечення, несприйняття окремими громадянами чи їх верствами існуючих устоїв життя. Нігілізм – це активне практичне втілення соціально-духовного явища, суб’єктивного за формою і об’єктивного за змістом. Він не є лише суб’єктивним переживанням людей, а має конкретне спрямування на всі сфери життя, що особливо  виявляється  в правовому нігілізмі.

В дисертації правовий нігілізм визначається як негативне ставленням громадян до права, законів, наявністю у них і посадових осіб установки на досягнення соціально значимих результатів неправовими засобами. У практичній діяльності правовий нігілізм характеризується відсутністю солідарності з правовими приписами чи з їх виконанням у корисливих інтересах чи під загрозою примусу. Аналіз  сутності правового нігілізму доводить, що в українському суспільстві, яке перебуває в кризовому стані, він набуває демонстративний, агресивний та зухвалий характер, є глибоким, масовим і охоплює широкі сфери суспільства, всі владні структури, маючи значний руйнівний, деструктивний потенціал і гальмуючи процес розбудови правової держави. Боротьба з ним буде складною і тривалою.

У другому підрозділі “Генеза ідеї правового нігілізму в історичному контексті і правовому просторі України” розкрито фон, в якому тривалий час перебувала Україна. Будучи залежною від інших держав, і що виявилося, зокрема, у цілковитому безправ’ї українського народу, відсутності демократичних традицій, досвіду реальної демократії, конституціоналізму, низькому рівні правової культури,  порушенні прав людини, нічим не обмеженій владі  чиновників.

Водночас детально показано досвід дореволюційної і пореволюційної юридичної науки і практики в Росії, який мав найбільший вплив на розвиток суспільних перетворень в Україні. Зокрема в дисертації аналізуються головні концепції дореволюційних теоретиків правового нігілізму: В.С.Соловйова, який розглядав право як інстанцію примусового здійснення “мінімального добра”; Л.М.Толстого – про несумісність права і моралі та цілковите заперечення права на користь моралі. Висвітлено теорії дореволюційних критиків правового нігілізму і прихильників правової держави: С.А.Котляревського, М.І.Палієнка. Особливої уваги заслуговує концепція правознавця Б.Кістяківського як послідовного борця з правовим нігілізмом і захисника правової соціалістичної (соціальної) держави, верховенства закону в суспільстві, розширення гарантій прав особи.

Найбільш впливовою ідеологією, що сприяла розвитку правового нігілізму, на думку автора, була теорія права, що розвивалася в руслі марксистсько-ленінської філософії, і яка абсолютизувала насилля, захищала “революційне беззаконня”,  ігнорувала  світову юридичну  практику. В роботі аналізуються погляди, що виникли в руслі “сталінської” філософії права і обгрунтували тоталітарну концепцію держави та права, зокрема, вчення Е.Б.Пошуканіса – мінову теорію права, приказне праворозуміння Л.Кагановича та А.Вишинського, яке на довгі роки стало офіційною доктриною радянського правознавства. При всій їх зовнішній різновидності всі вони під виглядом критики “буржуазного права” заперечували саму суть права і правової держави.

У дисертації зазначається, що у 70-80-ті роки ХХ ст. відбувається поступова переорієнтація радянських вчених на ідеї правової держави, провідної ролі природного права, правового закону. Якісно нова ситуація склалася після розпаду СРСР. Але проблема правового нігілізму не тільки не зникла, а й постала з новою силою. Правовий нігілізм зберіг деякі ознаки минулого і водночас набув нового змісту: з’явилися нові чинники, що цого породжують та живлять. Правовий нігілізм, що виник в Україні в умовах гострої соціально-економічної кризи, становить безпосередню загрозу українській державності.

 У третьому підрозділі “Головні проблеми розбудови правової держави в Україні” проаналізовано різні концепції правової держави, їх характерні  ознаки і  принципи. Значна увага  приділяється дослідженню сутності  української держави і доводиться, що в Конституції України визначені основні засади розбудови правової держави, які базуються на теорії природного права. Сформульовані нагальні проблеми, що вимагають термінового розв’язання в економічній, соціально-політичній та правоохоронній сферах.

Так, в економічній сфері поглиблюється криза, що призводить до масового зубожіння народу, спричиняє хаос у процесі здійснення державно-правової реформи, створення ринкової економіки. Значні проблеми виникають внаслідок впровадження нових форм власності, які не мають достатньої правової регламентації,  а це, в свою чергу, є причиною зростання організованої злочинності, корупції,  “тіньової економіки”.

У правоохоронній сфері найважливішою проблемою є удосконалення правового механізму захисту прав і свобод людини та громадянина, що є ядром демократичного суспільства, головним принципом правової держави. Тому незадовільний стан  з реалізацією прав людини як вищої цінності, проголошеної Конституцією України,  потребує  найскорішого виправлення.

У дисертації проаналізовано проблему формування політичної та правової культури, яка є важливою умовою розбудови правової держави. Йдеться про низьку правову культуру населення, рецидиви політичного популізму, що за певних умов переростає в екстремізм та радикалізм. Підкреслюється необхідність створення національної правової системи, та вдосконалення чинного законодавства. Особлива увага приділена проблемі конституційного поділу влад і сучасного протистояння владних структур, що провокує нестабільність і сіє серед населення зневіру в державу, право, закони.

Окремо розглядаються питання вдосконалення діяльності правоохоронних органів, зокрема  міліції, яка має стати гарантом забезпечення законності і правопорядку,  демократичних перетворень і захисту прав громадян.

Загалом автор доходить висновку, що новий погляд на державу в умовах демократії  не дає підстав принижувати її роль в житті суспільства. Демократія не означає послаблення держави, особливо в перехідний період, але її сила полягає не в репресіях та розширенні повноважень силових структур, а в удосконаленні законодавства, підвищенні рівня правової культури, реальному  забезпеченні прав людини.

Розділ 2 “Основні напрямки юридичного забезпечення подолання правового нігілізму в умовах переходу від тоталітарної держави до правової” присвячено розгляду конкретних шляхів і методів юридичного забезпечення державно-правової реформи, спрямованої на подолання правового нігілізму та створення умов для розбудови  правової держави.

У першому підрозділі “Правове забезпечення економічної реформи в умовах переходу від адміністративно-командної системи господарюван-ня до ринкової” висвітлено першочергові завдання, пов’язані з формуванням ринкової економіки на засадах  верховенства права.

Головна увага в дослідженні приділена правовому забезпеченню різноманітних форм власності, регулюванню підприємницької діяльності. Цивілізоване підприємництво може існувати лише в правовій державі на засадах різних форм власності та розвиненого законодавства. У зв’язку з цим розглядаються два основні процеси, що сприяють проведенню економічної реформи – приватизація і роздержавлення. Водночас у роботі підкреслюється, що зміни на краще відбудуться лише за умови позитивних зрушень у законодавстві,  переходу від декларування реформ до їх практичного здійснення. Дієве правове забезпечення радикальних економічних реформ в Україні є одним із вирішальних заходів подолання економічної кризи, тих факторів, що сприяють існуванню правового нігілізму. Цивілізоване вирішення проблеми приватизації та роздержавлення автор пов’язує із прийняттям низки законів України про приватизацію.

Важлива роль у подоланні правового нігілізму належить вдосконаленню податкової політики і реформуванню податкового законодавства, зокрема, прийняттю Податкового кодексу Дисципліна і справедливість у сфері оподаткування, прозорість господарчих відносин створювали б умови для розширення виробництва і на цій основі розвитку соціальної сфери, підвищенню ділової активності громадян та їх правової культури. 

У другому підрозділі “Демократизація політичної влади і формування правової та політичної культури в процесі здійснення державно-правової реформи”  проаналізовано основні заходи юридич-ного забезпечення повноцінних механізмів народовладдя, захисту прав і свобод людини, стабільних правовідносин, утвердження в суспільстві високої правової культури.

Розглянуто конкретні шляхи практичної реалізації державно-правової реформи, спрямованої на подолання правового нігілізму і розбудову правової держави. Це передбачає вирішення низки завдань: формування правової та політичної культури громадян, утвердження в суспільній свідомості ставлення до права як найвищої соціальної цінності; вдосконалення правотворчого процесу в напрямку його демократизації й відповідності економічним і соціально-політичним перетворенням; виховання поваги до права у громадян та реформування юридичної освіти.

Здійснення державно-правової реформи можливі лише за умови високої правової культури громадян, яка є важливим чинником подолання правового нігілізму, екстремізму, радикалізму, популізму та інших негативних явищ суспільного життя. Формування правової і політичної культури в дисертації розглядається у тісному зв’язку з вихованням правосвідомості, електорально-правової культури, що набуває великого значення в ході демократизації суспільства і розбудови правової держави. Демократичне суспільство спирається на високу правову і політичну культуру громадян, в основі якої лежать свідоме оволодіння правовими знаннями й практичним досвідом,  забезпечення законності й правопорядку, запобігання конфліктам, досягнення злагоди між гілками влади. Це вимагає використання різних підходів, стримувань і противаг, узгоджувальних процедур та можливість звернення до Конституційного Суду.

Певна увага в дисертації приділена проблемам формування  правосвідомості й правового виховання, що передбачає поважне ставлення громадян  до закону, правоохоронних органів, дотримання норм права, звичок до правомірних дій. Це тісно пов’язано з реформуванням системи юридичної освіти в державі. В роботі висвітлюються конкретні заходи щодо вдосконалення юридичної освіти, яка здатна задовольняти  потреби демократичного суспільства.

Розбудова правової держави вимагає також створення також відповідної національної правової системи, яка б відповідала вимоги Конституції України, економічним, соціально-політичним умовам життя, рівню правової й політичної культури громадян. Але на сьогодні, на думку автора, в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодержавна національна правова система, як і цілісна система правового виховання.

Вдосконаленню нормативно-правової бази міліції, форм і методів її роботи присвячується третій підрозділ: “Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів  –  важлива умова у подоланні правового нігілізму”.  Тут насамперед йдеться про необхідність розробки нової філософсько-правової концепції правоохоронної діяльності, яка б відповідала   специфічним реаліям життя в перехідний період від адміністративно-командної до ринкової економіки, від тоталітарної до демократичної суспільно-політичної системи. Дана концепція має бути спрямована на ствердження демократичних  установ, що запобігало би  розмиванню її силодіючого змісту в суспільстві під виглядом демократичної демагогії і скочування до методів поліцейсько-бюрократичної держави. 

В дисертації показано, що в радянські часи згідно з марксистсько-ленінською теорією про “відмирання держави” правоохоронні органи розглядались як оплот партійно-політичної системи. Оскільки тоталітарний  режим  забезпечував більш менш стабільність криміногенної обстановки, то й основний наголос в роботі правоохоронних органів робився на виховних методах  роботи з населенням. Критерієм їх діяльності слугувало зменшення рівня злочинності і збільшення процентності розкриття злочинів. Це призводило до формалізму, укриття частини злочинів, окозамилювання і приписок. Бажане видавалось за дійсне, що створювало умови для “тіньової економіки”, зародку організованої злочинності.  Нині в умовах гострої соціально-економічної кризи і протистояння між різними політичними угрупованнями вкрай загострилась  криміногенна ситуація. А тому увага правоохоронних органів концентрується не тільки на профілактичних заходах,  а  й формуванні відповідної системи  покарання, яка б запобігала кримінальним проявам у суспільстві. Покарання  не суперечить вихованню, а є її складовою. Разом з тим,  покарання повинно бути своєчасним, оперативним і незворотнім.

Гуманістична філософія права передбачає соціально-правову захищеність громадян, а тому сьогодні потрібне не “залатування дірок” у старому законодавстві, а принципово нова концепція розробки нормативно-правових актів. Затягування з прийняттям нових кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та кодексів пов’язане, на думку автора, з їх філософсько-правовою невизначеністю – на яке суспільство має бути спрямована їх дія.  Цьому сприяє різнобіжність у соціально-політичних орієнтаціях різних верств, нашого населення. Ми вважаємо, що  необхідне нове тлумачення складових правоохоронної діяльності: правотворчості, правовиконання, правозастосування, щоб чіткіше визначити функції тих чи інших юридичних інституцій.

У дисертації детально аналізуються  практичні завдання щодо реалізації конституційного принципу взаємовідповідальності держави і особи. Розглядаються різні погляди на проблему скасування смертної кари. Визнається доречним виконання Україною взятих на себе перед Радою Європи з цього приводу зобов’язань. Показується участь нашої держави в роботі європейських інституцій і виконання нею підписаних угод. Зокрема, велике значення для захисту прав громадян має діяльність в Україні Уповноваженого з прав людини (Омбудсмена).

Нова філософсько-правова концепція правоохоронної діяльності  передбачає юридичну захищеність самих правоохоронців. З цієї точки зору вимагає перегляду Закон “Про міліцію”. У правовому плані  діяльність міліції має бути відносно автономною, захищеною від чвар і примхів вищих державних чиновників,  використання її в політичних цілях. Закон  і тільки закон мусить бути єдиним орієнтиром у роботі органів внутрішніх справ.

Окреме місце в дисертації відводиться кадровому забезпеченню міліції: підбору і розстановці кадрів згідно з інтелектуально-фізичними якостями; проведенню конкурсів на заміщення вакантних керівних посад; використанню психологічного тестування; залученню до роботи в міліції через спеціальну підготовку випускників цивільних вузів; плануванню і прогнозуванню кількості та якості випускників профільних навчальних закладів системи МВС. В цьому контексті з’ясовуються причини морально-професійної деформації співробітників міліції і плинності кадрів. Стверджується, що вимагає перегляду положення про проходження служби начальницьким і рядовим складом міліції.   В  кінці розділу робиться висновок, що посилення ефективності діяльності міліції тісно пов’язане з удосконаленням нормативно-правової бази, поліпшенням організаційної структури і матеріально-технічного забезпечення, зміцненням законності  в роботі всіх підрозділів міліції, підвищенням рівня правової культури.

У  Висновках узагальнюються результати дослідження, обгрунтовується їх практична значимість, формулюються рекомендації, спрямовані на подолання правового нігілізму і розбудову української державності.

Загалом, можна констатувати, що хоча в Конституції України наша держава проголошена як соціальна і правова, вона ще не  створила умови для забезпечення гідного людини життєвого рівня, не гарантувала конституційно проголошених соціальних послуг, в наслідок чого вона ще не є  соціальною державою. Водночас  вона ще не є і правовою, оскільки не завершена державно-правова реформа, мають місце правовий нігілізм, низька правова культура громадян та посадових осіб. Не подолавши правового нігілізму, не можна створити правову державу, а, з іншого боку, кожний крок по шляху розбудови правової держави означає послідовне розв’язнення проблеми правового нігілізму. Тому можна сказати, що ми маємо не правову державу, а “напівправову” або ж “частково” правову. Правова держава для України ще не є реальністю, а певним ідеалом, що має  програмне значення, до якого ми повинні поступово наближатись, долаючи на  цьому шляху соціально-економічну кризу і залишки тоталітаризму, що виступають джерелом існування та відтворення правового нігілізму.