Сербин Р.А. Правова культура - важливий фактор розбудови правової держави




  • скачать файл:
title:
Сербин Р.А. Правова культура - важливий фактор розбудови правової держави
Альтернативное Название: Сербин Р.А. Правовая культура - важный фактор развития правового государства
Тип: synopsis
summary:

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, охарактеризовано рівень її наукової розробленості, визначено предмет, об’єкт, мету та завдання дослідження, теоретико-методологічні засади, сформульовано наукову новизну, розкрито наукове і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію результатів дослідження.


У першому розділі „Концепція правової культури в контексті сучасної філософії права” досліджується поняття правової культури та її структура, розвиток правових феноменів в цілому, що ґрунтуються на принципах природного права та загальнолюдських цінностях; розкриваються основні засоби та механізми впливу правової культури на розв’язання завдання — розбудову Української правової, соціальної держави.


Відповідно у першому підрозділі автор розглядає правову культуру як особливу складову духовної культури людства, яка фіксує досягнення суспільства у сфері юридичної теорії та практики; розкриває роль правових ідеалів та цінностей в житті суспільства, реальних здобутків держави у галузі захищеності прав і свобод людини. Критично аналізуються різні погляди на правову культуру радянських, зарубіжних та вітчизняних вчених і дається  власне визначення категорії правової культури, що відповідає контексту цього дисертаційного дослідження.


Правова культура — це категорія філософії права, яка характеризує обумовлене природним правом, всім соціальним, духовним, політичним, економічним ладом правове життя людини й людства, що полягає у досягнутому рівні розвитку правової діяльності, правосвідомості та загалом, у рівні правового розвитку суб’єктів (людини, різних груп, всього населення, людства взагалі), і забезпечує верховенство права у суспільному житті, дієвість гуманітарних принципів справедливості, свободи й гуманізму, людини як вищої соціальної цінності, захист її честі й гідності, а також гарантованість державою, міжнародними інституціями захисту прав і свобод, загальнолюдських цінностей. Таке розуміння правової культури в цілому відповідає перехідному етапу розвитку українського суспільства, проблемам, що виникають і кореспондується із розв’язанням стратегічного завдання — розбудовою правової, соціальної держави.


Особлива увага приділяється  аналізу понять „правова культура” та „юридична культура”, які розглядаються як взаємопов’язані, але не тотожні. Проводиться думка, що зміст категорії „юридична культура” зводиться до знань чинних законів, законодавчих актів, вміння тлумачити та застосовувати в житті ті чи інші юридичні документи.


Поняття „правова культура” відображає внутрішній духовний стан людини та суспільства, характеризує міру пристосованості їх до вимог природного права, визначає правове життя взагалі, а також правопорядок у суспільстві, й, у свою чергу, суттєво впливає на характер його розвитку.


Автор вважає і доводить, що найбільшою загрозою для демократизації сучасного українського суспільства є правовий нігілізм, який виступає головною перешкодою на шляху розбудови правової, соціальної держави.


У другому підрозділі аналізується структура правової культури, такі її рівні, як теоретичний та буденний; види правової культури — правова культура суспільства, особи і професійної групи.  


Особливе значення для подальшого дослідження поставленої теми має професійна правова культура, що складається у осіб, які внаслідок свого соціального становища та специфічної професійної діяльності безпосередньо стикаються із використанням та застосуванням права, більш високим рівнем знання та розуміння правових явищ у відповідній галузі професійної діяльності. Йдеться про юристів, правоохоронців, державних службовців та керівників різних рангів, професійна діяльність яких так чи інакше пов’язана з юридичною практикою.


Окремо досліджуються основні функції правової культури — пізнавальна, оціночна, регулятивна, виховна, що розкривають зміст правової культури, і ту роль, яку вона відіграє у розбудові правової, соціальної держави.


У третьому підрозділі аналізуються основні механізми впливу правової культури на демократизацію суспільства та розбудову правової, соціальної держави через систему юридичної освіти, правове виховання, діяльність громадян, посадових осіб, урядовців, систему правоохоронних органів тощо.


Доводиться, що узгодженість правового виховання з сучасними державотворчими процесами в Україні в сучасних умовах передбачає проведення широкого кола соціальних заходів з формування належної правової поведінки, правової культури широких мас населення, соціальних груп та осіб.


На думку автора, в сучасному українському суспільстві вплив правової культури на державорозбудовчі процеси має відбуватися демократично, в межах закону, і усувати методи адміністрування. Саме тому сучасна епоха вимагає більш досконалих засобів та механізмів підвищення правової культури населення, більш високих вимог до стандартів правовиховного процесу, що має забезпечити ефективне розв’язання значно складніших завдань державобудівництва, озброїти громадян правовими здобутками.


Розглянувши питання правової освіти та правового виховання, дисертант вважає, що сьогодні зміст їх діяльності слід оцінювати, виходячи із того, наскільки вони звільнилися від спадщини тоталітарного минулого і водночас наблизилися до європейських та світових стандартів демократії, наскільки вони сприяють формуванню правової культури  громадян України.


У другому розділі дисертації „Теоретичні та методологічні засади розбудови правової держави в умовах глобалізації” аналізуються основні труднощі на шляху розбудови правової, соціальної держави: з одного боку, сучасна держава розбудовується в умовах глобалізованого світу, подолання залишків тоталітарної, адміністративно-командної системи, а з іншого — відбувається перехід до демократичних форм суспільного життя, що гальмуються не розв’язаними серйозними проблемами у політичній, економічній, соціальній сферах. На їх розв’язання засобами правової культури спрямовано подальше дисертаційне дослідження.


У першому і другому підрозділах аналізується сучасна Українська держава, її провідні ознаки, і на підставі цього робиться загальний висновок про те, що хоч у ст. 1 Конституції України наша держава проголошена як правова, соціальна, фактично ми ще не маємо такої держави, але її розбудова розглядається як стратегічна мета, бажаний ідеал. Становлення соціально-правової державності в Україні — це процес тривалий, що має власну, відмінну від західних держав, логіку розбудови та розвитку.


У дисертації науково обґрунтовано провідні ознаки правової держави загалом і Української держави зокрема, які в перехідний період розвитку нашого суспільства є першочерговими: верховенство права, визначальна роль прав людини, що характеризує гуманістичну спрямованість держави як правової, соціальної; принцип взаємної правової та соціальної відповідальності держави і людини; поділ влад, який безпосередньо пов’язаний із принципом верховенства права і забезпечує його фактичну реалізацію.


Значна увага приділяється дослідженню процесу глобалізації правової культури та її впливу на суверенітет держави. Критично аналізуються  концепції тих вчених, які вважають, що суверенна національна держава як центральний суб’єкт міжнародних відносин в епоху глобалізму, уже не відповідає новим суспільним реаліям. Дійсно, поняття суверенітет держави в умовах глобалізму набуває нового змісту, але його потрібно розуміти і трактувати не як відмову, чи втрату на користь наддержавних структур, а як пошук розумного компромісу між державою та міжнародними інституціями, на загальноправовій основі, як перехід від минулої силової концепції державного суверенітету до сучасної правової.


У третьому підрозділі детально аналізуються сучасні проблеми розвитку українського суспільства, що викликані реаліями перехідного періоду і негативно впливають на розвиток правової культури населення: різке майнове розшарування в суспільстві, низький рівень життя народу, втрата упевненості окремої частини населення у своєму  майбутньому;  стан справ із реальним забезпеченням у нашій державі прав людини поки що не можна вважати задовільним; прояви правового нігілізму, який заважає демократичним перетворенням у нашій державі, проведенню політичної та правової реформ, гальмує процес розбудови правової держави; неузгодженість та протистояння між гілками влади; збільшення ролі адміністративного впливу на всі сторони суспільного життя, недоліки у сфері реалізації законів, порушення чинного законодавства правоохоронними органами.


Проаналізовані відхилення і деформації пов’язані, по-перше, із збереженням певних залишків від радянського минулого; по-друге, із некритичним запозиченням елементів західноєвропейської політико-правової культури; по-третє, із тими негативними надбаннями, що виникли в часи розбудови незалежної держави. Водночас підкреслюється, що українське суспільство успадкувало від минулого та створило за часи розбудови незалежної демократичної держави багато позитивного, що можна і потрібно зберігати та розвивати  відповідно до  сучасних потреб та можливостей.


У третьому розділі „Основні напрями впливу правової культури на розбудову Української правової держави” зроблено спробу показати безпосередній вплив правової культури на практичне розв’язання проблеми розбудови Української держави у сфері вдосконалення інституту народовладдя, поглиблення політичної та правової реформ і, зокрема, системи правоохоронних органів.


У першому підрозділі досліджується основоположний принцип правової держави — верховенство права, що визначає її демократичний зміст та гуманістичну сутність. Він полягає у тому, що всі  державні органи та посадові особи мають здійснювати свої повноваження, виходячи не із політичної доцільності, а лише із пріоритету права. Доводиться, що у нашому суспільстві це ще не стало реальністю, і причина цього не тільки у низькому  рівні правової культури населення, а й в успадкованій з радянських часів безкарності, посадової „недоторканості”. Усунення подібного становища можливе лише за умови відновлення авторитету закону в суспільній свідомості та загальному підвищенні правової культури.


У другому підрозділі розглядається провідний принцип організації і функціонування правової держави — захист прав і свобод людини, що посідає провідне місце у системі гуманітарних цінностей, гуманізує зміст правової культури, виступає ядром правової держави, демократичного суспільства.


У даному дисертаційному дослідженні теоретичні положення про права і свободи людини і громадянина, розглядаються не тільки як проблеми індивідуальної правосуб’єктності людини, але й як методологічний принцип, вихідного правового начала, як правової держави так і правової культури. Вони мають не тільки регулююче значення, а й виступають як загальнообов’язковий стандарт і конституційна вимога для визначення правової якості офіційних нормативних актів та діяльності державної влади.


У дисертації зазначається, що рівень правової культури у сфері захисту прав людини, значною мірою залежить від обізнаності громадян про існування своїх законних прав і свобод, закріплених у міжнародно-правових актах (деклараціях, конвенціях, договорах, угодах), і які ратифікувала наша держава. У сучасних умовах індивід часто перебуває у ситуації зростаючого інформаційного дефіциту, оскільки значна частина потрібної інформації з прав людини не завжди оприлюднюється, що негативно впливає на виховання правової культури населення.


Дисертант доводить, що розв’язання проблеми захисту прав людини безпосередньо залежить від розвитку правової культури громадян, яка покликана подолати залишки патерналістичного світогляду і створити умови для формування демократичних цінностей. Саме піднесення рівня правової культури громадянами нашої держави, розуміння кожним своїх прав та обов’язків, уміння цивілізовано захищати власну гідність, є умовою розбудови правової, соціальної держави.


У третьому підрозділі розглядається  взаємозв’язок правової культури із функціонуванням системи народовладдя, що проявляється у процесі:


забезпечення широкої участі населення у реформуванні організації й діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування; реформуванні процедури виборів до представницьких органів влади;


забезпечення гласності законодавчого процесу, створення належної системи інформаційного забезпечення правотворчої діяльності державних органів; застосування широких загальнонародних обговорень законопроектів, особливо тих, які безпосередньо впливають на стратегію розбудови Української держави;


поширення застосування форм безпосередньої демократії, які стосуються майбутнього державного устрою та розв’язання окремих питань місцевого значення.


Зростаюча роль правової культури населення значною мірою проявляється у процесі проведення політичної реформи, яку слід розглядати як подолання, протистояння гілок влади, пошук гармонійних відносин між ними у межах єдиної влади, та забезпечення перспективи переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки.


Особлива увага у дисертації приділяється дослідженню такої складової політичної та правової культури, як „культура виборчої демократії”. Вона спрямована на становлення нової системи соціально-політичних орієнтацій та виборчої практики, на подолання у широких верств населення байдужості до суспільних справ, негативного ставлення населення до політики, а з іншого боку — на подолання рецидивів правового нігілізму та політичного популізму, що дезорієнтують та дезорганізують громадян, виключають їх із демократичного політичного процесу.


Окремо у дисертації досліджується проблема особливої ролі правової та політичної культури народних депутатів. Доводиться думка про те, що рівень їх правової та політичної культури перевіряється насамперед створенням якісного законодавства, а якісний стан парламенту залежить від рівня правової культури виборців, їх уміння оцінити політичні, ділові, професійні якості обраних представників до законодавчого органу держави.


Значна роль у розв’язанні проблеми розбудови демократичної, правової держави надається партіям, рівню правової культури партійних діячів і членів партії. Але сьогодні у нашій країні переважна більшість політиків, які формально виголошують свою відданість принципам демократії, фактично не володіють відповідними цим принципам основами політичної і правової культури дискусій та компромісів, не готові, не вміють і, здається не бажають виражати і захищати інтереси народу. У зв’язку з цим, у дисертації піддається гострій критиці правовий та політичний популізм, що розрахований на відвертий обман народу.


У четвертому підрозділі досліджується правова культура співробітників міліції та її роль у створенні демократичних засад правової, соціальної держави. Автор вважає, що практична реалізація правової культури  відбувається у процесі розв’язання таких завдань: боротьба із корупцією, організованою злочинністю, хабарництвом; захист прав і свобод людини і громадянина, втілення в життя працівниками міліції принципу взаємної відповідальності держави і особи; подоланні правопорушень серед співробітників міліції; забезпечення нової філософії їх діяльності, яка передбачає високий рівень правової культури населення і міліції, вдосконалення форм і методів їх діяльності. Важливою умовою розв’язання цих завдань є реформування системи правоохоронних органів, підвищення рівня правової культури працівників міліції.


У зв’язку з проведенням політичної реформи актуальною стає проблема реформування системи правоохоронних органів з метою створення якісно нової української міліції, діяльність якої відповідала б сучасним світовим стандартам, назрілим потребам часу. Тому правова культура має сприяти втіленню в життя нової філософії діяльності МВС України — міліція на службі у народу. Ця модель потребує насамперед змінити психологію десятків тисяч офіцерів, піднімати на більш високий рівень їх правову культуру.


 


Європейський вибір нашої держави зобов’язує впроваджувати провідні демократичні стандарти в діяльність правоохоронних органів, підпорядковувати вимогам міжнародного права. Правоохоронні органи повинні дотримуватися тих вимог, що їх пред’являють державам, які прагнуть ввійти в коло європейських країн, наблизитись до стандартів європейської демократії. 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST THESIS

Значение алгоритмов минимизации правожелудочковой электростимуляции в профилактике рецидивов фибрилляции предсердий у пациентов с синдромом слабости синусового узла Иванчина Анна Евгеньевна
Изменение жесткости сосудистой стенки и активности матриксных металлопротеиназ у больных с ожирением и фибрилляцией предсердий Оганесян Каринэ Арсеновна
Клинико-прогностическое значение пошагового алгоритма диагностики сердечной недостаточности с сохраненной фракцией выброса у симптомных пациентов с артериальной гипертонией. Эффекты комбинированной антигипертензивной терапии Гудиева Хяди Магометовна
Комбинированная антитромботическая терапия у пациентов с фибрилляцией предсердий, перенесших острый коронарный синдром: эффективность и безопасность Батурина Ольга Александровна
Комплексная оценка статуса сердечной недостаточности у пациентов с сахарным диабетом 2 типа по данным госпитального регистра Ешниязов Нурлан

THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)