Лихолат І.П. Раціональне та позараціональне в праві (на матеріалах законотворчості)

summary

У  вступі  розкривається сутність і стан розробки проблеми, її  наукове та  практичне    значення. Обґрунтовується  актуальність  теми дослідження  для  розвитку  філософсько-правової  проблематики  в  Україні  та  шляхів  раціоналізації  законодавчого  процесу. Визначені  мета  та  завдання  дослідження,  його об‘єкт  та  предмет,  подано перелік  використаних  методів.

Сформульовані основні наукові положення і висновки  дослідження із зазначенням рівня новизни  одержаних  результатів   порівняно  з  одержаними  раніше.

Розділ перший “Раціональність  як проблема філософії  та права” присвячений  характеристиці  феномену  раціональності,  який  пронизує  усі  сфери суспільної свідомості  та  людської  активності,  зокрема  і  право. Тому,  оскільки  правова  філософія  лише  починає посідати  належне  їй  місце  в  системі  правових  та  філософських  наук,  доцільно  було  б сформувати  відповідний  категоріальний  апарат  для  аналізу  правової проблематики.

Спочатку  виникає  необхідність у визначенні загальнофілософських понять “раціональність”, “нераціональність”,  “ірраціональність”,  тобто здійснити підготовку  категоріального  апарату для  аналізу юридичної  проблематики. 

В  цьому  розділі: знайшло  своє  відображення загальнотеоретичне та культурно-історичне  значення   поняття  “раціональність” і  акцентовано  увагу  на  змінах,  які   були  привнесені  в  його розуміння   наприкінці  ХІХ  - на  початку ХХ  ст.; простежено  еволюцію   розвитку та наведено  багатоманітність  підходів  до визначення  раціональності вже  в  нашому столітті; охарактеризовано сучасний  (некласичний)  і класичний (картезіанський  ідеал  наукової  раціональності) тип раціональності та подано  порівняльну  характеристику їх  структур; зосереджена увага на  множинності  підходів  до  некласичного  розуміння  раціональності вітчизняних   та  зарубіжних вчених; нарешті зазначено  критерії і  принципи  раціонального знання та діяльності, крізь  призму  яких  доцільно аналізувати проблему раціональності та позараціональності   в   праві.

Поняття раціональності  полісемантичне, а тому для  подальшого  аналізу раціональності крізь призму правових явищ  виникає  необхідність у  визначенні  певної   концепції,  заснованої  на  виборі  критеріїв та принципів  раціональності. У  зв‘язку  з  цим аналізуються різні  підходи   до  визначення   поняття  цього складного  явища,  критеріїв та  принципів раціональності  як  методологічної  і  понятійної бази  для аналізу  правових  явищ.

Здобувач  дійшов висновку  про  доцільність використання  для  аналізу  правових  явищ системи  принципів   раціональності,  запропонованої українським  філософом  С.Б.Кримським. Ця  система  складається  з  двох  груп принципів – тих, що належать  до  методологічної  та  гносеологічної сфери,  і  тих,  що  належать  до  світоглядної сфери. Перша група охоплює принципи визначення  міри,  впорядкованих  послідовностей,  достатньої  підстави,  аналітичності,  можливості  відтворення  в  матеріальному  чи  розумовому експерименті пізнавальних ефектів, нормальності. До другої входять принципи обов‘язковості  доводів розуму  та  ізоморфізму.

Визначені атрибути  раціональної діяльності: контроль,  перевірка,   управління, загальнозначущість. 

Доводиться, що правовому  знанню  і  діяльності окрім  такої  характеристики, як  раціональність,    притаманні   також  нераціональність  та  ірраціональність.  Поняття нераціонального та ірраціонального,  так само,  як  і  поняття раціонального, є  поняттями полісемантичними. Тому наступна частина  дисертації пов‘язана  із з‘ясуванням  понять “нераціональне”  та  “ірраціональне”.

Автор  здійснив  спробу  систематизувати ті підходи  до  розуміння  раціональності,  які  використовувалися різноманітними методологіями. Внаслідок цього сформульовано загальнофілософські поняття  нераціонального  та ірраціонального,  які  стали  базою  для  аналізу  цих  феноменів  в  правовій  сфері.

Після з‘ясування  філософських  аспектів  дисертаційного дослідження стало  можливим перейти  до  виконання  основної частини  роботи  -  постановки  проблеми раціональності  в  праві  та  законотворчості; визначення поняття раціональності, нераціональності  та  ірраціональності в праві та законотворчості; з‘ясування причин та  меж  позараціональності  і    наслідків  їх  функціонування.

Для  вирішення  завдань  дисертаційного  дослідження  здійснено  огляд   підходів  до  розуміння  раціональності  в  праві,  тобто аналізується  те,  що  вже було  досліджено  в  цій  галузі; формулюється  проблема  раціональності  в  праві; право характеризується  як  об‘єкт  розгляду  проблеми  раціональності; аналізуються  нераціональні  та  ірраціональні  елементи   у   праві  тощо.

В  ході  дослідження  з‘ясовано,  що  постановка  проблеми  раціональності  в  філософії  права  не   є   абсолютно  новою,  проте  протягом  тривалого  часу  вона  фактично залишалася  поза  межами  наукових  інтересів  як  філософів,  так  і  юристів. Методологічні   передумови  для  дослідження  позараціональних  засад  права  містяться  ще  в  класичній  філософії: вже  І.Кант  та  Ф. Гегель  торкалися  питань  аналізу  співвідношення  раціональних  та  ірраціональних  елементів  в  праві. І  після  тривалого періоду  занепаду  зацікавленості цією  проблематикою в  останнє  десятиріччя  відбувається  відновлення  інтересу  до  питань  позараціональності  в  праві.  

Право в  межах  цього  дослідження  виступає об‘єктом   аналізу  проблеми   раціональності, оскільки  раціоналізація  структурних і  динамічних  характеристик права   створює умови для  вдосконалення  цього суспільного  феномена  в цілому. Обґрунтовується  це  тим,  що в  структурі  як  права  в  цілому,  так   і   юридичної  науки  зокрема  можливо  виділити  елементи,  яким притаманне  нераціональне та  ірраціональне. До того ж наявність позараціональних елементів в праві іноді може виявитися  не тільки  можливою, але й бажаною. Це  є   підставою   для  проведення  аналізу  нераціонального та ірраціонального в  праві,  що зумовлює існування  аксіологічних понять, закономірностей  та  випадковостей  у  правовій  діяльності, функціонуванні  правових   принципів  та  аксіом, в окремих  механізмах законотворчого процесу та  деяких  аспектах  правозастосовчої  діяльності,  зокрема  прийнятті  судових  рішень  тощо.

Оскільки  право  є  багатоаспектним  феноменом,  то проблему  раціональності стосовно  нього доцільно  розглядати  в  онтологічному,  гносеологічному,  нормативному,  аксіологічному,  антропологічному  та  праксіологічному    аспектах.

В  праві  як   об‘єкті  аналізу  раціональності  можна  виокремити  як    раціональне, так   нераціональне  та  ірраціональне. При  цьому співвідношення  раціональних та  позараціональних елементів   у  праві,  безумовно,  не є  рівнозначним,  оскільки  право  являє  собою  в  цілому  раціональну конструкцію (що  не  виключає  наявності  в  ньому позараціональних  елементів).

Раціональне  в  праві  детерміноване призначенням  права  як  регулятора суспільних відносин, практичною  спрямованістю  права  взагалі  та  правового   знання  зокрема, нормативною  структурою  права   та   його    метою.

Враховуючи  юридичну  специфіку  предмета  дослідження,  обсяг понять  "нераціональне" та  "ірраціональне" дещо звужений  порівняно  із  загальнофілософським  їх значенням,  оскільки  не  всі їх  складові     придатні  для  юридичного аналізу.

Нераціональне доцільно  розуміти як комплекс  психологічних  та  гносеологічних  феноменів – афектів,  емоцій,  почуттів,  переживань  тощо;  те  в  дійсності, що є поки  що  інтелектуально  не  пізнане,  алогічне  та  виходить на  даному  етапі пізнання  цього  об‘єкта  за  межі  розуміння,  але  принципово  пізнається;  незаплановані (побічні)  чи  непередбачені  результати  людської  діяльності, якщо  причиною  цих  результатів  є  недосконалість  знання,  яке   може  бути   вдосконалено; дія  передсвідомого  в людський  психіці,  яке  протистоїть  свідомості  як  засобу  здійснення  опосередкованого знання.

Ірраціональним можна  вважати  незаплановані  (побічні)  чи   непередбачені  результати  людської  діяльності,  коли  їх  настання  не   є  наслідком  недосконалості  людських  знань,  передбачуваних, прогнозованих процесів та  явищ, а результатом  дії випадковостей у  функціонуванні  всієї правової  системи;  дію безсвідомого в людський  психіці,  яке  протистоїть  свідомості  як  засобу  здійснення  опосередкованого знання; ірраціональні  форми  освоєння  світу, які  протистоять логіко-дискурсивному  мисленню,  вираженому  в поняттях,  судженнях,  умовиводах – інтуїція  та  віра.

Розділ  другий  “Проблема  раціональності  в  законотворчому  процесі”  присвячений   дослідженню  питання  раціональності  безпосередньо  в  законотворчості. Законотворчість    аналізується з точки зору можливості, меж та характеристик раціональності. Цей  аналіз  можливо  здійснити внаслідок  того,  що  законотворчість  є:

- соціальним  процесом,  який в широкому  розумінні  полягає  у  створенні  закону,  відображає  динаміку  суспільних  відносин,  має  яскраво виражений творчий характер,  в  якому присутні   раціональні  та  позараціональні   елементи;

-   об‘єктом, придатним  для аналізу  не  тільки  пізнавально-правових,  але  й  діяльнісних аспектів  раціональності;

-  найважливішим  видом   правотворчості,  яка є  первинним елементом процесу  правового  регулювання та  кінцевою  ланкою  правотворення;

-  процесом,  значна  частина якого (законодавчий  процес) документально фіксована, чим відкривається  можливість  для  повноцінного аналізу  раціональних  та  позараціональних  елементів;

-  метою  цього  процесу   є  ефективний  закон  - акт  законодавчого органу державної  влади,  який створює  реальну  можливість  для  подальшого  здійснення процесу  законодавчого  регулювання. Закон  є  основною  формою  права  в  країнах  романо-германської  правової сім’ї, у тому числі в Україні.

На  матеріалах  законотворчості  виявляють  як  раціональні, так  і   нераціональні  та  ірраціональні елементи  права.

Логіка  викладення  дисертаційного  дослідження  вимагає  визначення  понять  раціонального   та  позараціонального  в  законотворчому процесі,  окреслення  їх  структури  та  характерних  рис.

У свою чергу визначення позараціональних характеристик потребує проведення  дослідження   гносеологічних  та  психологічних особливостей  законотворчості.

Уявляється, що, з  гносеологічної  точки  зору, процес законотворення є  процесом  виникнення  нового,  досить  своєрідного знання. Тобто   законотворчий  процес  являє  собою  процес  утворення   специфічної  пізнавальної  системи.  Специфіка знання, яке з‘являється в законотворчому процесі,  детермінується  тим,  що  воно не є продуктом "чистого   пізнання”: законотворець  іноді  вимушений  поступатися  вимогами логічності,  гармонійності,  несуперечливості  задля  досягнення  більш  прагматичних  цілей  - узгодженості,  системності  законодавства,  пристосування  його   до  практики  тощо. Гносеологічні особливості  законотворчого  процесу  взагалі  та  закону зокрема проявляються  в його меті, завданнях,  механізмі  реалізації,  практичній  спрямованості,  суб‘єктному  складі,  природі  самого  процесу  та  його результатах.

Однак  специфіка  законотворчості  як  процесу  створення   юридичного  закону  полягає  не  тільки у  відкритті  об‘єктивних  якостей  та  зв‘язків,  але  й  в  їх  спрямуванні  в галузь  практичну. Продуктом  законотворчості  є  специфічне знання  - інформаційна  система, спрямована  на  врегулювання суспільних  відносин,  встановлення  адекватних  моделей  та  правил  поведінки.

Психологічною особливістю  законотворчого  процесу  є  те,  що  він  має  переважно  творчий  характер і  здійснюється  невизначеним  (законодавчо  нерегламентованим)  колом  суб‘єктів  (які  іноді  взагалі  не  мають  спеціальних повноважень  в  законотворчій  сфері). В механізмі  взаємовідносин  учасників  законотворчого  процесу  такі  чинники,  як  емоції,  відчуття,  оцінки  та  оцінювання,  віра,  інтуїтивне  прийняття рішення, почуття,  воля,  впевненість,  переконання  відіграють  неабияку  роль. Вони  не  зводяться  до  жодної  логічної  схеми  і не  можуть  бути  раціоналізовані.  Причина  цього також полягає в  самій  природі  творчого акту  та  у психологічних характеристиках суб‘єктів  законотворчості.  Серед  них  можна  назвати  такі: самореалізація  творчих  здібностей  людини в  процесі  творчого  акту;  законотворчість - різновид  колективної  творчості;  в законі поряд з об‘єктивними    закономірностями   суспільних  відносин,   які ним регулюються,  міститься відбиток  особистості,  суб‘єктивності  самого творця  цього  акта.

З‘ясування  питання меж та характеристик  раціональності законотворчої  діяльності  логічно  пов‘язане  з питанням раціональності  знання,  яке з‘являється в процесі законотворення.

Така  характеристика  законотворчої  діяльності, як контроль,  з  психологічної  точки  зору, є  можливістю  перевірки  та  застосування  санкцій.  З  гносеологічного  боку - це пошук  істини,  вдосконалення  знання та  запобігання  прийняттю  неістинних  рішень. 

Можливість ефективної перевірки забезпечує  відповідність законодавчого акта таким  характеристикам,  як  закінченість, дискретність, обмеженість,  формалізованість (як   того  вимагають  критерії  раціональності).

Управління  являє  собою  цілеспрямований  вплив  на  законотворчий  процес  з  метою  збереження  його  структури,  порядку  здійснення,  дотримання  процедури,  підтримання  режиму  діяльності,  визначеного  законодавчим  шляхом.

В  дисертації разом з тим  зазначається,  що  всі  ці  критерії  далеко  не  завжди  можуть  бути надійними  індикаторами  раціональної  діяльності, зокрема  законотворчої,  оскільки  раціоналізація  законотворчої  діяльності  має  свої  природні  обмеження.   Законотворча діяльність  містить  чимало  позараціональних  елементів,  які  можуть  як позитивно,   так  і  негативно  впливати на  її  результати.

Особливості  гносеологічної та психологічної організації  людини, які проявляються  в   законотворчості,   безумовно  впливають  на  результати  законотворчості  і,  врешті-решт,  позначаються  на  змісті закону. Це  привносить у  процес  законотворення  чимало  позараціональних елементів,  які  можуть мати  як  позитивний,  так  і  негативний  характер. Незалежно  від їх  характеру, ці особливості  підлягають  вивченню з  метою  подолання  негативних  наслідків  та  вдосконалення  законотворчої  роботи.

Раціональні  та  позараціональні  характеристики  законотворчого  процесу  проаналізовані  крізь  призму  принципів  раціональності  знання  та  критеріїв  раціональності  діяльності. Для  цього піддані дослідженню різноманітні  характеристики  законотворчості (стадії процесу,  кількісні  та  якісні  його характеристики,  стан  законодавства,  динаміка прийняття  законів,  типи  нормативних  актів,  правові  засади,  які  діють  в  законотворчому  процесі)  з  точки  зору наявності в  них   раціональних та  позараціональних  елементів. В результаті дослідження  автор  доходить  висновку,  що  абсолютне  дотримання  жодного  з  принципів  раціональності  неможливе:  в  кожній,  навіть  максимально  раціоналізованій  процедурі  залишається  місце  для  позараціональних  елементів.

Так,  аналіз  законотворчого  процесу  крізь  призму  загальних  принципів  раціональності   свідчить,  що,  хоча  в  результатах  законотворчої  діяльності  і  міститься  знання,  яке  спрямоване  передусім  на    практичну  реалізацію і   є  за  своїм  характером  переважно  раціональним,  це не  виключає  в  самому  процесі  наявність  позараціональних  елементів. Безумовно,  що  за  своїми  цілями  законотворчий  процес  є  раціональним,  але  засоби  їх досягнення    містять  нераціональні та  ірраціональні елементи.

В  роботі  представлено  аналіз  усіх  принципів  раціональності  з  врахуванням  специфіки  та  особливостей   законотворчого  процесу. Зазначено,  що  саме практика  законотворчості демонструє  обмеженість дії  цих  принципів.

Треба  зауважити,  що  аналіз  позараціональних  елементів  законотворчості проведено  не  в  повному  обсязі,  а  лише  на  прикладі  окремих  феноменів  законотворчого  процесу.  Це  пов’язано  з  тим,  що  оскільки  проблема  раціональності  та  позараціональності  в  законотворчому  процесі   недостатньо  розроблена,  звести  усі  позараціональні  явища, які присутні в  законотворчості,  в структуру  чи  систему  уявляється  надто  складним  завданням.  З огляду на це автор обмежився аналізом окремих, найбільш  яскравих  проявів  позараціональності.

У  законотворчому  процесі  позараціональні елементи  проявляються  в  особливостях  пізнання тих  явищ  законотворчого процесу та  діяльності з  їх  врегулювання,  які  реалізуються  суб‘єктами,  що  беруть в  ньому участь:  в різноманітті інтересів,  потреб,  прагнень  окремих  індивідів та  соціальних груп. До  позараціональних  елементів законотворчого  процесу  можна  віднести: цінності,  оцінки  та  оцінювання,  в  яких  втілюється  як  нераціональне,  так  і  ірраціональне;  існування   груп  тиску (лобізму);  наявність  харизматичного  лідера  (формального  чи  неформального);  вплив  різноманітних  неправових   норм  та  суспільної  думки  на законотворчий  процес; прояв  випадковостей;  окремі  парламентські  процедури, наприклад  голосування  тощо.

У процесі  розгляду  проблеми  раціональності  в  законотворчому  процесі виникла  необхідність  окремо  проаналізувати закон  як  сферу  поєднання  раціональних  та  позараціональних  елементів. Увага  автора  переважно  зосереджена  на  з‘ясуванні  змісту   понять  “закон”,  “підзаконний  акт”,  “сфера  законодавчого  регулювання”.  На  основі   дослідження робиться  висновок,  що  наявність в  праві  неоднозначних,  аксіологічних  та  законодавчо невизначених понять  неминуча. Одним  з  таких  понять  є поняття  закону,  яке,  як  відомо,  вживається  в  різних  значеннях   (вузькому,  формально-юридичному і  широкому).  Це  стосується  також  визначення “найважливіших  суспільних  відносин”  та  “сфери  законодавчого  регулювання”. Позараціональне  міститься  безпосередньо  у  визначенні  закону як  акта,  який  регулює  найважливіші  суспільні  відносини,  оскільки  вже  в цьому  визначенні  закладено  оціночне  (аксіологічне)  поняття. Тому  при  наповненні  його  конкретним  змістом   великого  значення  набувають   суб‘єктивні  характеристики,  зокрема  інтереси,  потреби,  мотиви,  їх  зіткнення  та  боротьба,  уявлення суспільства  та  безпосередньо  суб‘єктів  законодавчої  діяльності  про  важливість  суспільних  відносин.

Позараціональні  елементи  містяться  і  у  визначенні  підзаконного  акта. Підзаконний  акт видається  на  основі та  на  виконання Конституції і закону,  приймається  відповідно  до  них  та  не  може  їм  суперечити.  Але оскільки  підзаконний  акт  визначається  через  поняття  закону,  він  успадковує   усі  раціональні  та  позараціональні  ознаки цього  поняття.