МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ ЯК ЧИННИКІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ (МОЖЛИВОСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ)

summary

Актуальність теми. Економічна політика України, яка впродовж років незалежності була обумовлена головним чином потребами виживання економічної системи у складних умовах трансформації, потребує нині орієнтації на подолання системних наслідків багаторічного, масштабного економічного спаду і стабілізацію. Цій меті повинні бути підпорядковані засади і принципи регулювання господарської діяльності, а також робота державних інститутів.

Ключовою передумовою переходу від виживання економіки до її сталого якісного зростання й розвитку є істотна зміна регулюючої ролі держави. Умовою підвищення якості державного керівництва економічним розвитком є спрямування зусиль не так на самі інновації та якісні структурні зрушення, як на створення відповідного інституціонального середовища.

Глобалізація і світовий науково-технологічний прогрес виразно обмежу­ють рамки вибору моделі розвитку. Країни, що прагнуть успіху, змушені обирати й реалізовувати лише таку інституціональну модель, яка, зрештою, забезпечує досягнення постіндустріального стану, тому що все інше дає проміжний успіх та означає відставання від країн світового авангарду, яке із часом не зменшуватиметься, а тільки зростатиме.

Проблеми інституційних трансформацій за умов перехідних економік належно проаналізовані в багатьох наукових працях. Методологічною базою даної дисертації слугували роботи таких визнаних дослідників інституціональ­ної економіки, як Т.Веблен, Дж.К.Гелбрейт, Р.Коуз, Д.Норт, В.Ойкен К.Оффе, Е.Сото. Серед російських вчених, що займались дослідженням проблем інституціональних змін в постіндустріальних суспільствах та питань інноваційного розвитку, слід відзначити наукові праці М.Делягіна, В.Іноземцева, Р.Капелюшнікова, К.Лаврова, О.Шастітко, Н.Шелюбської. Автор широко послуговувався також доробком вітчизняних авторів з даної проблематики, таких як В.Александрова, А.Гальчинський, В.Геєць, О.Лапко, В.Новицький, Ю. Пахомов, А.Поручник, В.Савчук та ін.

Водночас, дослідження перспектив реалізації інноваційної моделі розвит­ку в Україні потребує подальшого узагальнення міжнародного довіду та аналізу можливостей його адаптації до умов України. Мета інноваційного розвитку припускає (разом зі стабілізацією) періодичну конструктивну дестабілізацію й ринкову нерівновагу, які спонукають до створення інститутів упередження та запобігання криз, зокрема фінансових. Як свідчить досвід найуспішніших країн з перехідною економікою та нових ринкових економік, ті з них, які послідовно впроваджували світовий досвід реалізації моделі якісного зростання, спромоглися на помітні зрушення в економічному розвитку та в інституціональній облаштованості економіки. Ці положення зумовлюють актуальність, практичну значущість теми дисертації, а також визначають мету, структуру та зміст дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов’язана з тематикою науково-дослідних робіт відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема виконана в контексті наступних НДР: «Довгострокова стратегія економічного розвитку України в контексті інноваційної трансформації» (№ державної реєстрації 0103U005169); «Стратегія трансформації індустріально-інерційної моделі розвитку в модель інноваційну» (№ державної реєстрації 0104U000689).

Мета і завдання дослідження. Метою даної наукової роботи є дослідження й розробка теоретико-методологічних підходів та рекомендацій щодо формування інститутів якісного, в тому числі інноваційного, розвитку та запобігання криз в Україні з посиланням на світовий геоекономічний досвід.

Для досягнення поставленої мети було опрацьовано наступні завдання:

·        проведення комплексного аналізу ідей інституціоналізму, а саме: систематизація особливостей концепцій інституціоналізму німецької історичної школи; узагальнення характеристик «старого» інституціоналізму (традицій Веблена-Айрса та Коммонса) та неоінституціоналізму;

·        виявлення природи світових фінансових криз, а також джерел їх пом'якшення, подолання їхніх негативних наслідків;

·        дослідження геоекономічних аспектів вибору інституціональної моделі розвитку економіки з урахуванням специфіки України, а також інституціональних передумов стратегії якісного зростання;

·        всебічне розкриття ролі інститутів як чинників упередження й запобігання фінансових криз в умовах високодинамічного розвитку;

·        аналіз інституціонально-антикризових проблем формування фінансової політики в специфічних умовах нових ринкових та перехідних економік;

·        визначення системи інститутів і інструментів, які забезпечують каналізацію та освоєння фінансових потоків, що вибудовуються у вигляді «довгих грошей» відповідно до стратегічних національних пріоритетів.

Об’єктом дослідження є глобальні світогосподарські процеси, в тому числі процеси регіоналізації та економічні перетворення, що відбуваються в перехідних економіках (насамперед в Україні) та в економіках високорозвинутих країн, які зумовлюють еволюцію відтворювальних систем інформаційної доби.

Предметом дослідження є інститути та механізми інноваційного розвитку постіндустріальних економік.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети в якості теоретико-методологічної бази дослідження застосовані роботи вітчизняних і зарубіжних економістів, які займаються проблематикою функціонування інститутів як чинників інноваційного розвитку з урахуванням відповідного міжнародного досвіду, виявленням можливостей його імплементації для України.

При аналізі, специфікації й узагальненні методологічних підходів щодо ролі інститутів у системі формування інноваційної парадигми розвитку еконо­міки, зокрема при вивченні теоретичних аспектів інституціональної економіки (підрозд. 1.1), застосовувалися методи системного та структурного аналізів.

Дослідження геоекономічних аспектів вибору інституціональної моделі розвитку економіки з урахуванням специфіки України та інституціональних передумов створення стратегії якісного зростання (підрозд. 1.2, 1.3) базується на діалектичному методі пізнання, який дає можливість вивчати економічні явища в розвитку та взаємозалежності.

При виробленні інституціонально-фінансових механізмів упередження інвестиційного перегріву і запобігання фінансових криз, зокрема глобальних та внутрішніх чинників фінансових криз, інститутів як чинників упередження і запобігання фінансових криз за умов високодинамічного розвитку (підрозд. 2.1, 2.2) застосовуються методи статистичного та логічного аналізів, евристичні методи тощо. При опрацюванні інституціонально-антикризових проблем формування фінансової політики в нових ринкових та в перехідних економіках (підрозд. 2.3) застосовувалися методи індукції та дедукції, системного співвід­ношення загального та індивідуального з використанням класифікаційних принципів, компаративниих характеристик.

При вивченні ролі інститутів як інструментів структурно-інноваційної перебудови економіки, відповідних підходів щодо інституціонального упорядкування системи власності й управління, а також ролі інститутів та механізмів перерозподілу фінансів до високотехнологічних сегментів економіки України (підрозд. 3.1, 3.2), застосовувалися принципи кількісно-якісного підходу, методи класифікації, наукової абстракції, історизму, критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів.

При формулюванні підходів щодо інституціонального забезпечення монетизації та капіталізації економіки (підрозд. 3.3) використовувалися методи галузево-секторального аналізу, порівняльно-економічний та емпіричний методи пізнання.

Наукова новизна отриманих у дисертації результатів полягає в тому, що в роботі:

вперше:

–   обґрунтовано положення відносно того впливу на інституціональну облаштованість перехідних (насамперед, пострадянських) економік, який є похідним від зрушень у системі світогосподарського ядра, що виражають тенденції до зміни співвідношень економічних потенціалів країн – світових лідерів (США, Китай, Індія, Росія) і внаслідок яких у глобальній економіці слабшають ознаки євроатлантизму і набирають силу позиції економічних систем Східної й Південно-Східної Азії; зокрема дістало подальшого розвитку дослідження геоекономічних чинників вибору інституціональної моделі розвитку економіки з урахуванням специфіки України: так, поряд з необхідністю генерування й використання високих наукомістких технологій як основи формування сегментів постіндустріальної економіки акцентовано на необхідності інституціональної облаштованості економіки з метою формування інвестиційно привабливого середовища та упередження фінансових криз у разі надмірного припливу короткотермінових позичок;

–   доведено, що інституціональні інструменти найбільш ефективно забез­печують оптимальне співвідношення між фінансовою (в тому числі іноземною) активністю, яка обумовлена інституційною привабливістю середовища, і завдан­нями попередження перегріву економіки внаслідок припливу короткотермі­нових позичок і надмірного кредитування; зокрема обґрунтовано висновки про те, що в умовах наростаючої глобальної фінансової нестабільності в моделях інноваційного розвитку на передній план виходять стратегії довготермінового програмування й проектування та, відповідно, формування інститутів, які забезпечують реалізацію довгострокових програм і проектів; доведено, що головною ланкою тут виступає держава, яка підтримує довгостроковість через синтез механізмів ринку і відповідних інститутів, а серед них, перш за все, –індикативне довгострокове планування (поки що відсутнє в Україні) і система держзамовлень по контрактам;

удосконалено:

–   положення про роль держави в інституціональних трансформаціях країн із перехідними (пострадянськими) економіками, які відчули на собі на старті вплив так званої шокової терапії. Зокрема обґрунтовано висновки, згідно з якими реалізація інноваційної відтворюваної моделі, на відміну від інерційного індустріального розвитку, не може обійтися без інститутів і механізмів, що забезпечують перерозподіл ресурсів і коштів у напрямку структурних інноваційних зрушень; на основі аналізу світового досвіду обґрунтовуються положення про черговість формування й специфіку налагодження механізмів впливу держави на економіку, згідно з якими спочатку створюється господарське середовище, що переборює інерційність і орієнтує на розвиток, і лише потім впроваджуються інститути, які забезпечують мотивований перехід до інноваційної моделі;

–   обґрунтування шляхів зміцнення безпеки конкурентновразливих перехідних (пострадянських) економік в умовах вступу у СОТ. Відповідно до цього завдання, на конкурентновразливі галузі й окремі чутливі до конкуренції сегменти країн, які вступають (або вступили, як Україна) у СОТ, проектується й, відповідно, адаптується досвід держав, які успішно освоюють правила функціонування економік в умовах СОТ (Китай, країни Центрально-Східної Європи та інші). Із цією метою обґрунтовується прийнятність прискореного впровадження й адаптації до економіки широкої гами інститутів, інструментів і стандартів, які в сукупності полегшують проходження країною перехідних (початкових) етапів, обумовлених у договорах про вступ країни у СОТ;

дістали подальшого розвитку:

–   трактування теоретичних концепцій інституціоналізму з позицій обґрунтування їх важливості для розробки положень, які стосуються розвитку перехідних економічних систем у напрямку становлення інноваційної моделі; зокрема поглиблено розуміння ролі держави в інституціональних змінах країн з перехідною економікою; зокрема показано, що державна політика має бути насамперед спрямована на створення умов для становлення інститутів і ефективної інституціональної інфраструктури, за допомогою яких держава мінімізує своє пряме вторгнення в економічні процеси; адміністрування заміняється опосередкованим впливом, що здійснюється через тонке налаштування відповідних інститутів ринкової інфраструктури;

–   положення про те, що чинники нелегітимності та деструктивності відносин власності, які має місце в деяких перехідних економіках (зокрема в Україні), суттєво блокують оптимальне міжгалузеве, внутрішньогалузеве і регіональне фінансове обслуговування. Зокрема визначено причини зволікання з процесами легалізації та упорядкування відносин власності в Україні, які пов’язані, перш за все, із соціально-економічною генетикою становлення України, а саме – із шоковою терапією і, як наслідок, наступним домінуванням кланово-олігархічної моделі;

–   система механізмів, інструментів і форм, яка полегшує транскордонну взаємодію бізнес-структур та інших суб'єктів економічної діяльності; зокрема розроблена й запропонована методика, яка є придатною для практичного застосування в умовах сусідства України із країнами ЄС.

Практичне значення отриманих результатів полягає в доведенні основних положень дисертації до рівня конкретних пропозицій та рекомендацій, які можна брати до уваги при розробці нормативних документів щодо формування інститутів інноваційного розвитку в Україні.

Висновками та практичними рекомендаціями, отриманими в результаті дослідження, послуговувалося Управління стратегії реформування економіки та стратегічного планування Департаменту економічної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України при опрацюванні проекту Державної програми еко­номічного і соціального розвитку України на 2005 рік (розділ ІV «Модернізація економіки на основі інноваційної моделі розвитку») та підготовці інформації про хід виконання завдань, які випливають з Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки».

Результати дослідження були використані при розробці навчальних планів та робочих програм факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету з навчальних дисциплін “Міжнародні економічні відносини”, “Міжнародна економічна діяльність”, ”Регулювання світової економіки”, ”Ризик-менеджмент у міжнародному бізнесі” (довідка №2410-В1/к75 від 23.11.2004 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовані у виступах на Міжнародній науковій конференції «Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти» (Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина), 10–12 квітня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції «Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації» (Київ, 4 липня 2002 р.). Результати роботи неодноразово обговорювалися на засіданні відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи було викладено у 7 публікаціях, зокрема у 5 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях (з них 1 в науковому журналі і 4 у збірниках наукових праць), а також у 2 тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків, 3 додатків та списку використаних джерел, що нараховує 152 найменування. Основний текст дисертації викладено на 179 стор. Текст дисертації містить 4 таблиці на 4 стор. та 1 рис. на 1 стор.