Ткачук М.М. Наукові основи створення дренажно-модульних систем в гумідній зоні

summary

1. Аналіз традиційних способів і наукових напрямків досліджень регулювання водного режиму грунтів та методи створення нових

удосконалених регулюючих систем

Великий вклад в теорію та практику регулювання режимів ґрунтових вод внесли українські і закордонні вчені: Янголь А.М., Олійник О.Я., Пивовар М.Г., Скрипник О.В., Поляков В.Л., Кожушко Л.Ф., Лазарчук М.О., Рокочинський А.М., Хлапук М.М., Костяков О.М., Авер’янов С.Ф., Маслов Б.С., Івицький А.Г., Клімков В.Т., Мурашко А.І., Дірсе А.Ю., Томберг У.Х., Шкінкіс Ц.Н. та інші. Аналіз досвіду експлуатації та результатів  численних досліджень ефективності традиційних гідромеліоративних систем для регулювання режиму ґрунтових вод дозволив систематизувати і виявити основні причини їх незадовільної дії. Тому велике значення для удосконалення та підвищення надійності ГМС мають праці з методології удосконалення і теорії надійності Науменка І.І., Гурина В.А., Кір’янова В.М., Коваленка П.І., Мірцхулави Ц.Е., Шумакова Б.Б. і інших.

Невідкладної (в перші п’ять років) докорінної модернізації і реконструкції вимагає близько 1,5 млн. га традиційних дренажних систем, інші 0,5 млн. га на протязі 10 років. Для удосконалення осушувальних систем науковці в нашій країні і за кордоном рекомендують застосовувати мілкий або глибокий дренаж. Спостереження за гідрографом стоку на традиційних дренажах (дрени укладені мілко або глибоко) показали, що на більш глибокому дренажі максимальне значення модуля стоку менше, а тривалість і об’єм стоку більші, ніж на мілкому. Для глибокого дренажу збільшення і зменшення максимумів стоку відбувається повільніше, гідрограф стоку має розтягнуту в часі форму, з меншою висотою підйому і більшою тривалістю пониження. Навпаки на мілкому дренажі гідрограф має форму “шпилів” з більшими максимумами і меншою тривалістю пониження . В умовах Латвії, Литви, Білорусі, Росії при збільшенні глибини дрен на 20%, стік у вологі роки зростає в середньому на 37%. Для забезпечення необхідної норми осушення вчені рекомендують глибину дренажу від 1,1 м до 1,5 м, причому єдиної думки щодо оптимальної глибини укладки дрен немає. Більшість авторів рекомендують глибину укладки дрен в межах 1,2…1,4 м, причому менше значення глибини визначають для більш легких ґрунтів, більше значення – для тяжких. Але аналіз практичного досвіду і наукових досліджень переконує нас, що системи з мілким дренажем є більш ефективні в посушливі роки, але не ефективні у вологі роки, а системи з глибоким дренажем більш ефективні у вологі роки і вкрай не ефективні в посушливі роки. Таким чином, спосіб одностороннього регулювання РГВ за допомогою дренажів різних типів і конструкцій, укладених на однакові глибини, вимагає негайного поліпшення. Наші дослідження роботи дренажу на традиційних системах у вегетаційний період (Р=50%) показали, що більше півтора місяця (травень-червень) РГВ знаходяться на критичний глибині, а тривалістю два з половиною місяців (серпень-вересень) інфільтрація опадів не досягає РГВ, які знаходяться на глибині укладки дрен (глибина дрен 1,2 м, В = 20 м), хоча у серпні місяці опади складали 25,8 мм, у вересні 87,2 мм.

За дослідженнями Скрипника О.В. і А.В. Черенкова таке явище спостерігається, особливо при забезпеченості опадами Р=71%. Починаючи із середини травня і закінчуючи вереснем місяцем (майже весь вегетаційний період), РГВ знаходяться на глибині 1,2…1,3 м і глибше, знову ж на критичній глибині для рослин. Навіть незважаючи на велику різницю відстаней між дренами (В₁ = 18 м; В₂ = 24 м; В₃ = 30 м). РГВ майже весь вегетаційний період займають сталу глибину – глибину укладки дрен, а це приводить до того, що в другій половині весни і літом на гідромеліоративних землях можливість активного регулювання водного режиму ґрунтів шлюзуванням зводиться до мінімуму. Як самостійний спосіб шлюзування може використовуватися при умові, якщо стік переважає випаровування. Враховуючи, що в другій половині весни і в літні місяці випаровування  складає 4…6 мм/добу, то необхідне надходження води повинне бути 0,5…0,7 л/сек. на 1 га на протязі всього вегетаційного періоду, хоча модуль дренажного стоку в цей період дуже рідко перевищує 0,1 л/с на 1 га. Тому, можна зробити висновок, що попереджувальне шлюзування ефективне лише у весняний передпосівний період. За дослідженнями Янголя А.М., Лазарчука М.О., Маслова Б.С. попереджувальне шлюзування доцільно застосовувати в тому випадку, якщо площа водозбору осушувальної системи перевищує площу, що шлюзується в 15…30 разів, в іншому випадку необхідно створювати додаткові зовнішні джерела води за межами системи і технічні засоби подачі її в канали. Крім того, необхідні особливі умови використання шлюзування каналів і закритого дренажу: 1) ґрунти повинні мати коефіцієнт фільтрації k_ф не менше 1,2...1,7 м/добу, при k_ф = 0,5...1,2 м/добу можливе шлюзування тільки для екстенсивного некерованого зволоження, при k_ф = 0,4...0,7 м/добу на супіщаних залужених ґрунтах, легких і середньо суглинистих ґрунтах і потужних торфовищах, при k_ф = 0,3...0,5 м/добу підгрунтове шлюзування можливе при кротуванні і щілюванні грунтів,

2) оптимальні поверхні ділянок для шлюзування повинні мати похили і = 0,001...0,002, 3) неглибоке залягання водоупору (1...3 м). Шлюзування потребує густої мережі дрен для швидшого підйому ґрунтових вод, а дозволоження шляхом інфільтрації води з відкритих каналів ефективне тільки в ґрунтах з високим коефіцієнтом фільтрації (піски, супіски) і при відстанях між каналами 20…30 м. Цей спосіб потребує нарізання кротових дрен через 1…3 роки.

Дощування є значно ефективним при вибіркових поливах, але водночас на  осушувальних системах з 70-х років минулого століття в гумідній зоні не використовується, як трудо, енерго і затратно місткій  спосіб.

 В останні роки вченими запропоновано ряд конструкцій меліоративних систем, з яких особливу увагу заслуговує регулююча дренажна мережа О.В Скрипника, що виконана з малим похилом або похилом рівним нулю. Вони доцільні на рівнинних територіях з середнім природним похилом поверхні близько 0,0003, а проектування дренажу вимагає збільшення діаметра труб, хоча дає змогу збільшити водопоглинаючу здатність, довжину дрен і міждренні відстані.

Для підвищення ефективності регулювання водного режиму у УкрНДІГіМ, а також в НУВГП разом з Укрдіпроводгоспом розроблено двоярусні осушувально-зволожувальні системи, в яких колектори розміщуються на глибині 1,2…1,6 м, а дрени на глибині 0,5…0,7 м, відстані між колекторами 40…100 м, між дренами – 10…15 м. Недоліком являється те, що в зимовий період в елементах, що з’єднують яруси створюються льодові пробки, які в весняний період ускладнюють осушення ґрунтів, а також висока складність ручних робіт і їх висока трудомісткість при будівництві.

Виходячи з аналітичного аналізу відомих теоретичних залежностей і функціонування гідромеліоративних систем в умовах гумідної зони, нами пропонуються регулюючі системи, що включають дренажні модулі (рис. 1) влаштовані з дрен мілкої і глибокої укладки, що дозволяє створювати на системах регулювання, навіть саморегулювання режиму РГВ.

Аналіз результатів досліджень впливу гідромеліоративних систем на  території із сусідніми господарствами показав, що гідромеліоративні системи значно впливають на природно-територіальні комплекси довкілля і навпаки. Найбільший негативний вплив чинять нагірно-ловильні канали.

Велике значення для науки і виробництва мають праці з дослідження екології і впливу гідромеліоративних систем на довкілля на осушених землях таких вчених як В.Є.Алексієвського, С.Т.Вознюка, А.В.Яцика, М.Д.Будза,  Ф.Р.Зайдельмана, Клименка М.О. та інших в яких пропонуються і інші ефективні заходи. Найближче до вирішення проблеми, з точки зору гідромеліорацій, є водонакопичувальні системи із сучасних органічних фільтрів  розроблені Л.Ф. Кожушко.

Аналізуючи різні способи регулювання водного режиму ґрунтів, ступеня осушення, можна зробити наступні висновки: 1) аналіз сучасного стану проблем регулювання режиму РГВ в гумідній зоні, систематизація новітніх досягнень наукою і практикою, рівня та об’єму знань з цього питання дали змогу визначити найбільш потенційно перспективні і надійні підходи з питань регулювання РГВ на гідромеліоративних системах, 2) системи повинні забезпечувати безумовне регулювання РГВ у посівний і вегетаційний періоди, в відповідності з вимогами сільськогосподарського виробництва, 3) в умовах дефіциту ґрунтових і глибинних вод в гумідній зоні, бути водозберігаючими і економними, 4) підвищення надійності систем, що підлягають реконструкції (будівництва) вимагає нових методологій удосконалення, модернізації тих, що підлягають реконструкції та будівництва, на основі системного аналізу досягнень у гідромеліоративному комплексі, 5) дренажно-модульні системи повинні враховувати недоліки, пов’язані з роботою традиційних дренажних систем, сприяти інтенсивному пониженню надмірної води в кореневмісному шарі під час критичних і екстремальних станів водного режиму ґрунтів і ефективному регулюванні РГВ на протязі всього вегетаційного періоду, не допускати не обґрунтовані втрати води на дренажній мережі і значні втрати при скидах у відкриту мережу.

Дослідження дренажно-модульних систем дозволили нам запропонувати  декілька варіантів інженерних рішень. Одним з яких є вдосконалення дренажних модулів, шляхом влаштування поруч дрени водонепроникного екрану. Конструкція “екран - дрена” (дренажно - екранний модуль, рис. 1-б) може використовуватися, як альтернативний варіант нагірно-ловильним каналам та у більшості випадках дозволяє замінити їх, що приводить до збільшення ефективних площ для с.-г. використання, зменшення собівартості будівництва і покращення умов проведення агротехнічних заходів.

Принциповою особливістю дренажних модулів є: 1) обов’язкове укладання дрен, що влаштовуються поруч на різну глибину у співвідношенні: мілка – середньо глибока; мілка – глибока; середньо глибока – глибока (в протилежному випадку досягти регулюючий ефект неможливо), 2) дренажні модулі  працюють в двох водних режимах – інтенсивного пониження рівня ґрунтової води до норми осушення в період весняної повені та літніх  паводків (внаслідок зливових дощів) і регулювання РГВ протягом вегетаційного періоду, а також розподілу сезонних стоків, 3) дренажні модулі є мобільними

Рис. 1 Дренажно – модульна система: а), б) - схеми типів модулів різноглибоких дрен, відповідно - в межах двох глибоких дрен розташовані дві і більше мілких дрен;  в межах двох глибоких дрен розташована одна мілка дрена; в) дренажно-екранний модуль; В - відстані між дренами; РГВ-1 - рівень ґрунтової води в повінь і паводки; РГВ-2, РГВ-3 - рівні ґрунтової води при роботі модуля в регулюючому режимі; 1-дрена; 2-колектор; 3-відкритий водоприймач; 4-екран

 для проведення модернізації і реконструкції гідромеліоративних систем і забезпечують акумуляцію (накопичення), економію ґрунтової води на дренажній мережі на протязі вегетаційного періоду, з перерозподілом її (в разі необхідності) по ґрунтовому профілю (без скиду в канал і наступним поверненням її на дренажну мережу) , 4) дренажно – модульна система адаптована до гідрологічних, геологічних, кліматичних і надзвичайно чутливі до погодних умов.

2. Лабораторні дослідження дренажно - модульних систем для вдосконалення регулювання водного режиму ґрунтів

Для вивчення особливостей роботи дренажних модулів  проведені дослідження ефективності їх гідрологічної дії за розробленою нами методикою на великій ґрунтовій моделі, уточненій за результатами попередніх досліджень, яка враховує залежність відстані впливу одиночних дрен від напору на дрену (Rвп = 0,52+3H) при роботі останньої в підрусловому режимі (довжина лотка 6,0 м, висота 1,8 м, ширина 0,7 м). Параметри фільтраційного потоку, характер його формування і руху, а також величини вхідних опорів і фільтраційних напорів, вивчались за системою п’єзометрів, розташованих за методикою А.І.Мурашко, зокрема, в придренній зоні. Граничні умови в дослідах перевірялись на відповідність теоретичному рішенню В.В. Ведернікова і Мурашко А.І., при роботі досконалої дрени в підрусловому режимі. Коефіцієнт фільтрації ґрунту визначався за методиками Пивовара М.Г. та іншими.

Ґрунтова модель розроблена на основі теорії фізичної та математичної подібності явищ, при яких фільтраційним процесам в системі, яка вивчалась, відповідали фільтраційні процеси в подібних системах, з достатньою для практики точністю. При дослідженні спільної роботи мілкої і глибокої дрен отримані наступні дані: 1) спільний стік з дрен, 2) результати розподілу ліній рівних напорів в міждренній смузі, 3) зони впливу дрен, 4) акумулюючу спроможність дренажного модуля, 5) математичні моделі при спільній роботі мілкої і глибокої дрен.

Лабораторні дослідження спільної роботи мілкої і глибокої дрен дали можливість отримати функціональні залежності q=f(Dt_др) - стоку q  від різниці глибин укладки суміжних дрен Dt_др,  при Dt_др = 0, Dt_др = 0,2 м, Dt_др = 0,4 м і Dt_др = 0,6 м: для сумарного стоку  q=-11,67Dt³_др+11,5Dt²_др-4,73Dt_др+3,39), R²=1, стоку з глибокої q = -5,83 Dt³_др+3,63 Dt²_др-0,69 Dt_др +1,7, R² = 1 та мілкої дрени q = -5,83 Dt³_др+7,88 Dt²_др-4,04 Dt_др +1,69, R² =1. Аналіз сумарного стоку, стоку з глибокої і мілкої дрен в залежності від  Dt_др показали, що по мірі збільшення Dt_др, загальний сумарний стік дренажного модуля зменшується, однак це зменшення не перевищує 23,4% (при Dt_др=0,4 м), що вказує на високу регулюючу та акумулюючу спроможності дренажного модуля і пониження рівня ґрунтової води до необхідної норми осушення. З досліджень видно, що при збільшенні різниці глибин укладання дрен, стік з глибокої дрени зменшується менш суттєво, ніж з мілкої, а також простежується тенденція до наявності екстремуму.

В порівнянні з традиційним дренажем, дренажні модулі в залежності від Dt_др (з збільшенням Dt_др) суттєво акумулюють ґрунтову воду в межах модуля. Так, при Dt_др = 0,2 м дренажний модуль акумулює 18,2%, при Dt_др = 0,4 м – 23,8% і Dt_др = 0,6 м – 36,2%. Із збільшенням різниці глибин укладання мілкої та глибокої дрен до певної критичної величини (>0,4 м) спостерігається тенденція до зростання різниці стоку, а при подальшому збільшенні Dt_др=0,52 м, різниця стоку з дрен зменшується, функціональна залежність q=f(Dt_др) має вигляд: q = - 404,17 Dt³_др + 400Dt²_др –154,83Dt_др + 100), R² =1. Результати досліджень також показують, що при зменшенні глибини укладки, мілка дрена забезпечує більше 41,4 % міждренного стоку, а глибока дрена значно більше, що становить 58,6 % загального дренажного стоку, а функціональна залежність описується рівняннями – для глибокої дрени q=-63,75Dt² _др+57,35Dt_др +49,92, R²=0,9987 для мілкої дрени q=63,75Dt²_др+57,35Dt _др+50,08, R²=0,9987. Таке співвідношення практично не змінюється при перепаді глибин укладки від Dt_др=0,4 м (37,1%) і Dt_др=0,6 м (38,7%). Зменшення глибини укладки в деякій мірі погіршує гідрологічний вплив мілкої і незначно глибокої дрен, але сприяє збереженню ґрунтової води в межах дренажного модуля, що надзвичайно вигідно в другій половині вегетаційного періоду.

Розподіл стоку між глибокою і мілкою дренами в порівнянні з традиційними дренами при Dt_др = 0,  Dt_др = 0,2 м; Dt_др = 0,4 м і Dt_др = 0,6 м описується рівняннями: відповідно з глибокої і мілкої дрен q = - 331,25Dt ³_др + 197,5Dt ²_др –34,75Dt_др + 100, R²=1, 2) q = - 297,92Dt ³_др + 427,5Dt ²_др –233,08Dt_др + 100, R²=1 (загальний стік дорівнює 100%). В процентному відношенні стік в залежності від Dt_др становить: для глибокої дрени при Dt_др= 0,2 м – 98,3%; приDt_др= 0,4 м – 96,5%; при Dt_др= 0,6 м – 78,7%, для мілкої дрени відповідно – 68,1%, 56,1%, 49,7%. Дослідженнями розподілу стоку між глибокою і мілкою дренами, в порівнянні з традиційними дренами, також простежується акумулюючий ефект на користь дренажного модуля, особливо на цей результат впливає мілка дрена, яка, разом з тим, активно працює на інтенсивне пониження рівня ґрунтової води, що створюється від інфільтрації води від дії опадів.

Розподіл ліній рівних напорів при однаковій глибині укладки дрен (Dt_др=0) є симетричним відносно осі розподілу ліній рівних напорів, а при різних глибинах укладки дрен (Dt_др = 0,2 м і Dt_др = 0,4 м) відбувається зміщення і “розтягування” ліній рівних напорів в бік мілкої дрени. Зміщення п’єзометричних ліній в бік мілко укладеної дрени вказує на зменшення її впливу, тобто в міждренні дренажного модуля проходить частковий перерозподіл ліній токів. Глибоко укладена дрена працює більш інтенсивно на пониження рівня води і зона її впливу збільшується. Однак, не дивлячись на незначне зменшення зони впливу, мілко укладена дрена також достатньо добре відводить воду, що підтверджують дані досліджень розподілу стоків.

Дослідженнями встановлено, що сумарні витрати води з глибокої та мілкої дрен, при їх спільній дії, можна визначити за (1)

                                (1)

Результатами дослідження встановлено існування закономірного зв‘язку між стоком, напором, фільтраційними опорами, а також перепадом між глибинами укладки дрен, що підтверджується залежністю стоку від напору H, додаткового фільтраційного опору Ф_д  і перепаду глибин укладки мілко-глибоких дрен.

Порівняльний аналіз розрахованих за формулою (1) і дослідних даних, отриманих на ґрунтовій моделі (спільної роботи глибокої та мілкої дрен) показав, що значення відрізняються на 1...4,6 %. Таку різницю значень стоку можна вважати в межах норми. В цілому дослідження спільної роботи мілкої та глибокої дрен підтверджують висновки, отримані за результатами досліджень окремих дрен з різною глибиною їх укладки.

Таким чином, встановлено, що: 1) зменшення глибини укладки дрен покращує умови підходу фільтраційного потоку до дрен. А тому при зменшенні глибини укладки дрени на 32 % (відповідно і зменшенні напору) дренажний стік зменшується тільки на 18 %. При спільній роботі мілка дрена забезпечує від 40 до 41 % загального дренажного стоку, 2) оптимальна різниця глибин укладки дрен встановлена від 0,2 до 0,52 м, наступне збільшення цієї різниці (при досліджуваній нами умові) приводить до зменшення спільного дренажного стоку і падінню осушувального ефекту модуля, 3) регулювання рівнів ґрунтових вод дренажними модулями цілком успішно можна використовувати на практиці, при цьому проектування дренажних модулів може бути здійснене за формулами для розрахунку міждренних відстаней які включають різницю глибин дрен укладених поруч, 4) результати досліджень переконують, що дренажні модулі є необхідною умовою при проектуванні гідромеліоративних регулюючих дренажно-модульних систем.

Проведені дослідження показали задовільну роботу дрен при зменшенні їх глибини укладки, при цьому стік з дрени і радіус її впливу змінюються незначно, що дозволяє запропонувати для комплектування дренажного модуля з мілко-глибоких дрен з такими параметрами: мінімальна глибина укладки мілких дрен t_др = 0,7 м (або не менше чим за ДБН В2.4-1-99); рекомендована глибина укладки глибоких дрен не більше t_др=1,2…1,5 м; перепад глибин укладки між мілкими і глибокими дренами _Δ t_др = 0,2...0,6 м.

3. Дослідження регулювання рівнів ґрунтових вод дренажно-екранними модулями

В основу досліджень способів регулювання РГВ дренажно-екранними модулями покладене припущення про роздільний притік ґрунтової води до дрени під екраном (з довкілля) і з боку гідромеліоративної системи (від водорозділу між систематичними дренами).

Для вивчення ефективності роботи екрана спільно з дренажним модулем, обґрунтування місця розташування екрана відносно дрени на великій ґрунтовій моделі, на якій моделювався направлений фільтраційний потік різної інтенсивності і можливість перехоплення його дреною.

Слід відмітити, що при підрусловому режимі роботи контрольної (без екрана) дрени відбувається симетричний притік води, про що свідчить розподіл ліній рівних напорів відносно дрени, разом з тим при підрусловому режимі роботи дренажно-екранного модуля стік із дрени був більший на 8,5%, чим з традиційної дрени (контролю), але спостерігався перерозподіл фільтраційних потоків зліва і справа від екрана. В цьому випадку лінії рівних напорів деформувались, еліпсоїдно витягуючись від дрени до піднапірної зони. Характерним являється випадок спільної роботи дрени з екраном при ґрунтовому живлені і однакових напорах води з обох боків, коли лінії рівних напорів еліпсоїдно витягуються від дрени до бокового відсіку лотка, що вказує на інтенсивне дренування цієї зони. Ця закономірність мала місце і при зміні напорів, перепад яких у відсіках досягав 0,5 м.

На основі проведених дослідів нами отримані залежності q=f(h) (дренажного стоку від напору h) - для дрени без екрана і дрени з екраном. Аналіз апроксимованих залежностей  показує, що наявність екрана не знижує водоприймальну здатність дрени, яка працює стало, з однієї сторони для перехоплення фільтраційного потоку з-під екрана, а з іншої – на дренування прилеглої гідромеліоративної ділянки.. Крім того, аналіз результатів досліджень спільної роботи дренажного модуля і екрана дозволив нам теоретично обґрунтувати і отримати математичну модель сумарного дренажного стоку, який створюється від напорів з верхнього та нижнього б’єфів і має вигляд для реальних умов

,                                          (2)

де к_ф –коефіцієнт фільтрації ґрунтів; ω – площа живого перетину під екраном; (b + b₁) – довжина змоченого підземного контуру вздовж екрану, з двох боків; h₂ – напір в міждренні з під напірного боку; l_др – довжина дрени; t_др – глибина закладання дрени; d – діаметр дрени; Ф_д – додатковий фільтраційний опір реальної дрени недосконалої за характером розкриття водоносного шару.

Формула (2) дає можливість теоретично дослідити і проектувати оптимальні геометричні параметри екрана з метою мінімізації впливу дрени на довкілля і навпаки, а графік (рис. 2) показує, що від зміни напорів на екран, стік від впливу дрени за екраном змінюється незначно в порівнянні з впливом з боку ДМС.

Результати аналізу математичної моделі та порівняння її з експериментальними даними вказують на їх відповідність (середня неузгодженість даних складає 7,35 %). Разом з тим, конструкція “дрена - екран” дозволяє: 1) досягати максимального перехоплення фільтраційного потоку з боку довкілля, забезпечити дренування з боку осушувальної ділянки, забезпечити необхідну норму осушення на гідромеліоративній системі, при максимальних напорах з боку надходження фільтраційного потоку, зменшити вплив системи на довкілля, збільшувати ефективність регулюючих дренажних модулів (більш ефективним являється таке взаємне розміщення дрени і екрана, при якому основний тиск фільтраційного потоку з верхнього б’єфу приймає екран, а дрена забезпечує необхідне пониження РГВ з під напірної і напірної зон), 2) проектувати гідромеліоративні системи такі, що не впливатимуть на сусідні з ГМС території і навпаки, відмовитись від нагірно-ловильних каналів, зменшити трудомісткі витрати праці при експлуатації регулюючих споруд типу РТ (РТК) на них і збільшити ефективну площу земель, придатну для сільськогосподарського використання, покращати умови експлуатації системи і проведення сільськогосподарських робіт, а також  зменшити

Рис. 2 Залежність питомого стоку q від напору на екрані b (1…4) та напору Н₂  з боку дрени (5…8) при спільній дії дрени і екрану

собівартість будівництва і експлуатації гідромеліоративних систем, 3) використовувати для підвищення стійкості укосів каналів і дамб при високому виході депресійної кривої, а також для захисту території від підтоплення, як в сільському господарстві, так і в будівництві.