МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МАТЕРІАЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

summary

Розділ 1 „Особливості державного регулювання і стимулювання  інноваційно-інвестиційної діяльності в матеріальному виробництві” присвячено визначенню теоретичних аспектів проблеми державного регулювання і стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в матеріальному виробництві; з’ясуванню специфічних особливостей інноваційно-інвестиційної діяльності як об’єкта державного регулювання; аналізу механізмів державного регулювання і стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в країнах з розвиненою ринковою економікою; вивченню законодавчої бази для створення системи механізмів державного регулювання і стимулювання інноваційної діяльності в матеріальному виробництві України.

Аналіз літературних джерел дозволив зробити висновок про те, що на етапі ринкової трансформації національної економіки однією з найважливіших задач є формування інноваційної політики держави як основного  пріоритету  на  шляху  забезпечення   її  сталого  економічного розвитку.  Показано,  що динаміка  якісних  змін  у  постіндустріальному суспільстві базується на досягненнях науково-технічного прогресу, які об’єднуються в інноваційний ланцюжок „наука – інновація – виробництво – дифузія – рутинізація”, забезпечують практичну реалізацію концепції випереджального інноваційного розвитку. У цьому процесі неабияка роль відводиться державі, оскільки організаційно-економічні механізми впровадження інновацій визначено діями держави і складаються під впливом ринкової кон’юнктури.

Автором показано, що на сучасному етапі необхідний перехід до державного регулювання і стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності на основі комплексно-цільового підходу, що буде сприяти підвищенню ефективності роботи підприємств і підйому національної економіки.

На основі аналізу досвіду промислово розвинених країн світу в дисертації визначено основні варіанти існуючої інноваційної політики, які використовувалися в багатьох країнах на різних етапах їх розвитку. Вибір того або іншого варіанта державної інноваційної політики залежить від економічних, політичних, соціальних та демографічних умов країни. Однак, незважаючи на існування безлічі варіантів реалізації державної інноваційної політики, автором виділено три основних типи: централізований (Японія, Франція, Німеччина), децентралізований (США, Великобританія) і змішаний (Швеція). Автором зроблено висновок про необхідність розробки з урахуванням накопиченого світового досвіду адаптивної системи методів державного регулювання і стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в матеріальному виробництві, яка б відповідала специфічним умовам трансформаційного періоду в економіці України.

Дисертантом показано, що однією з основних умов механізму реалізації пріоритетів науково-технічного і інноваційного розвитку є наявність чіткої законодавчої бази. В Україні в процесі ринкової трансформації економічної системи в основному створено законодавчі передумови для переходу на інноваційну модель розвитку. Однак чинні закони характеризуються слабким взаємозв’язком, фрагментарністю, а часом і суперечливістю окремих положень. Це є причиною того, що сьогодні ще дуже багато процесів, пов’язаних з переходом до інноваційної моделі розвитку, носять в основному спонтанний і малокерований характер. Обґрунтовано необхідність подальшої роботи зі створення і впровадження на всіх рівнях управління національною економікою взаємозалежної і чіткої системи законів, які забезпечують дієві економічні важелі і стимули для суб’єктів господарювання на всіх етапах інноваційно-інвестиційної діяльності.

У розділі 2 „Методологія державного регулювання і стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності” виявлено інноваційно-інвестиційні пріоритети динамічного розвитку економіки України, визначено  джерела фінансування інновацій та зроблено пропозиції щодо удосконалення фінансово-кредитного механізму інноваційного розвитку економіки.

Головною рисою початку третього тисячоліття є діалектичний перехід від науково-технічної до інноваційної політики. Тому в умовах структурної трансформації національної економіки існує об’єктивна необхідність формування нових пріоритетів розвитку, які дозволили б Україні перейти від поступального індустріального до інноваційно-випереджального типу розвитку.