Формування та оцінка соціальних напрямків ДЕРЖАВНОЇ інвестиційної політики в регіоні

summary

Розділ 1. Роль держави в розвитку інвестиційних процесів: можливості й обмеження. Досліджено існуючі теоретичні підходи, що розкривають економічну суть інвестицій, визначено та обґрунтовано державні інструменти регулювання соціально-економічних процесів: законодавчі і нормативні акти, центральні і реґіональні структури управління, сформульовано основні напрямки державної підтримки інвестиційної діяльності в країнах з ринковою економікою.

В економічній літературі репрезентовано різні підходи, що розкривають суть інвестицій. Найвідомішими є неокласичний і кейнсіанський. У неокласичній концепції проблема інвестицій розглядається у зв’язку із поясненням рівноваги попиту і пропозиції на ринку товарів. Ринок грошових коштів представлений заощадженнями, попит – інвестиціями, а ціна – нормою банківського відсотка. У кейнсіанській концепції вважається, що не сукупна пропозиція створює попит, а попит – сукупну пропозицію, тобто інвестиції утворюють сукупні заощадження. Через розбіжності у підходах до суті інвестицій економічна система тією чи іншою мірою впорядковується державою. Державне регулювання інвестиційної діяльності й соціальних відносин – цілеспрямована діяльність держави щодо забезпечення стабільності національної економіки і бажаних темпів її відтворення, а також політичних, правових, економічних умов нормального функціонування товаровиробників і гарантування їм соціального захисту. Його головними формами є правові норми, бюджетно-податкові важелі, кредитно-грошові інструменти. 

В Україні правове забезпечення здійснюється за допомогою таких Законів: "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну", "Про цінні папери і фондову біржу" та інших законодавчих актів. Вони становлять основу правового регулювання інвестиційної діяльності.

Державне управління інвестиційним процесом виконують центральні та реґіональні структури. До центральних органів в Україні відносяться Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк та інші.

За допомогою державного бюджету може проводитися інвестування пріоритетних наукових досліджень, програм підготовки висококваліфікованої робочої сили, заходів з охорони природи і раціонального природокористування, формування і реалізація програм модернізації інфраструктури, фінансування галузей соціальної сфери і забезпечення функціонування системи соціального забезпечення тощо.

У масштабі економіки країни були визначені основні економічні суб'єкти – споживачі інвестиційних ресурсів. Це органи державного і місцевого управління, підприємства і підприємці, а також населення (рис. 1).

Основними формами державного управління інвестиційною діяльністю в Україні є регулювання сфер, об’єктів та умов інвестування в країні та за її межами, оподаткування інвестиційної діяльності, фінансової допомоги і проведення  кредитної, а також відповідної амортизаційної політики, процесу експертизи інвестиційних проектів та забезпечення їх захисту.

До реґіональних органів управління і регулювання інвестиційним процесом належать облдержадміністрації, а також спеціальні їх підрозділи – головні управління економіки і управління капітальним будівництвом, які за участю інших відділів формують програми і проекти планів інвестиційного процесу на даній території.  

Проведене узагальнення і критичний перегляд літературних джерел засвідчили, що в розвинутих країнах, а саме в Великобританії, Німеччині,  США, Японії, держава у процесі регулювання інвестиційною діяльністю виконує одночасно декілька функцій.

Перша функція – стимулювання або обмеження загального обсягу інвестицій приватного бізнесу