ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

summary

Розділ 1. Теоретичні основи державного регулювання і підтримки інноваційної діяльності малого підприємництва. Інноваційна діяльність в розвинутих країнах світу - об'єкт державного регулювання. Вона реалізується за допомогою цілеспрямованого впливу органів державного управління на економічні інтереси суб'єктів інноваційної сфери. Органи державного регулювання є сукупністю органів законодавчої і виконавчої влади, а також створених ними підприємств, організацій, установ. Для розкриття сутності і особливостей державної регулювання інноваційної діяльності в роботі проаналізовано методологічні основи державного регулювання інноваційного розвитку. Методи державного регулювання, не дивлячись на їх певну різноманітність, як показує аналіз світового економічного досвіду, класифіковані в групи: адміністративні і правові, прямі і непрямі методи економічного регулювання, по яких зафіксовані певні функції.

Проаналізовано напрямки регулюючої ролі держави у сфері інновацій. В інноваційній сфері особливості державного регулювання інноваційних процесів обумовлені, по-перше, вирішальним значенням інновацій для стабілізації економічного розвитку і зміцнення національної безпеки України, по-друге, відносною обмеженістю ринкових механізмів в області отримання і впровадження науково-технічних результатів. Процес державного регулювання інноваційної діяльності є процес взаємовигідного з'єднання і взаємодії всіх інституційних одиниць ринку нововведень. Доведено, що втручання держави в організацію інноваційного підприємництва повинне бути сурово дозованим в рамках певної мети і задач і не повинне зводитися до реалізації функцій безпосереднього координатора вже існуючого ринкового процесу. З другого боку, “незрима рука” ринку може привести до повного фіаско суб'єктів інноваційної сфери, якщо держава пасивно спостерігатиме за явищами і процесами, що відбуваються, на ринку інновацій. Тут потрібна активна позиція держави, - її економічна політика повинна бути зорієнтована на всебічний розвиток цієї сфери економіки.

Доведено, що система державного регулювання інноваційної діяльності малих підприємств включає різні форми взаємодії між державною владою і органами місцевого самоврядування, так само як між урядом і органами координації приватного сектора. Реалізація державою у сфері малого підприємництва своєї інноваційної політики сприятиме розповсюдженню в ній організаційних структур, найефективніших з погляду розробки і впровадження інновацій, що забезпечує зниження ризиків малих підприємств, підвищення стабільності створюваних організаційних структур. У свою чергу, за допомогою створених організаційних структур стає можливим (разом із створенням сприятливого економічного і правового середовища і вдосконаленням механізмів державного сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень і експериментальних розробок) формування національної інноваційної системи. Під нею розуміється сукупність організацій приватного і державного сектора, які у взаємодії у межах юридичних і неформальних норм поведінки забезпечують і ведуть інноваційну діяльність в масштабі держави.

Проаналізовано систему органів державного регулювання інноваційної діяльності, основними інструментами якої є фінансова підтримка, управлінська підтримка, податкова політика, антимонопольна політика. Державна політика підтримки малого бізнесу за рубежем, яка розглянута на прикладі окремих країн, багатоманітна за формою і змістом. Поєднання прямих і непрямих заходів допомоги даним категоріям господарюючих суб'єктів, орієнтовано на компенсацію недоліків, об'єктивно властивих підприємництву, створює загальні сприятливі умови для розвитку їх ділової активності.

Як показують результати дослідження, формуванню механізму інноваційного розвитку малої компанії передує розробка стратегії інноваційного розвитку.

Висновки аналізу свідчать, що при розробці питань стратегії інноваційного розвитку компанії малого бізнесу доцільно виділяти ієрархію груп взаємообумовлених чинників. Перша група чинників включає чинники інноваційного розвитку світової економіки. Друга група - це чинники, що визначають довгостроковий розвиток економіки держави, його геополітичне положення, світові зв'язки, національну безпеку країни. Виділені чинники відносяться до чинників зовнішнього середовища. До третьої групи віднесено чинники виробничі: модернізація виробництва, реконструкція, технологічне оновлення, збільшення випуску продукції, освоєння випуску нової продукції, створення нових робочих місць, поліпшення умов праці.

В роботі визначено зв'язок малого і великого бізнесу щодо інноваційного розвитку. Методологія формування стратегії інноваційного розвитку крупної компанії малого бізнесу будується на основі багаторівневого підходу де на макрорівні - це промислова політика держави. Це дозволяє визначити стратегічну мету інноваційного розвитку малої компанії на державному, регіональному і виробничому рівнях управління. Стратегія державної промислової політики визначається на основі довгострокової політики держави в області формування промислового комплексу як системи взаємозв'язаних підприємств і організацій, здатних забезпечити економічну безпеку і економічне зростання України. Вона є основою визначення стратегічної мети інноваційного розвитку малих форм бізнесу стосовно виділених рівнів управління: державний рівень - забезпечення модернізації і структурної перебудови виробничого потенціалу, ефективне освоєння науково-технічних розробок, затвердження на цій основі України як високотехнологічної держави; регіональний - техніко-технологічне переозброєння на основі самофінан-сування, залучення вітчизняних і зарубіжних інвесторів в цілях збільшення випуску товарів, конкурентноздатних на світовому і внутрішньому ринках; виробничий - формування наукоємних виробничих процесів, що забезпечують випуск продукції, конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Розділ 2. Аналіз ефективності системи державної підтримки інноваційної діяльності малого підприємництва в Україні. Серед пріоритетних заходів державної підтримки малого підприємництва в Україні, які досліджено в роботі і знайшли відображення в формуванні механізму, визначено розвиток інфраструктури малих форм підприємств у науково-технічній сфері, підвищення інноваційної активності малих підприємств у регіонах з високим науково-технічним потенціалом, вдосконалення нормативної правової бази, регулюючої цю сферу економіки.

Проведено аналіз розвитку інноваційних процесів у малому підприємництві, який багато в чому обумовлений станом інноваційної діяльності в цілому. Загальний стан характеризується значним науково-технічним потенціалом і низьким результуючим показником інноваційної активності. Інноваційний розвиток, який найактивнішим був в останнє десятиріччя в світовій економіці, в Україні не був таким послідовним і однозначним. Початком сучасного етапу можна рахувати 2000 р., коли зростання промислового виробництва стало реальністю для більшості промислових підприємств. Проте все ще залишається дуже низькою частка підприємств, що впроваджують інновації (14%), неоднозначною є ситуація з динамікою кількості створених зразків нових типів техніки для таких найважливіших її видів як електротехнічне устаткування, металоріжучі верстати, електронна техніка.

Продовжує скорочуватися чисельність співробітників наукових організацій, низький об'єм фінансування наукових і науково-технічних робіт. В умовах зменшення попиту на інноваційну продукцію, організації скорочують об'єми виробництва наукоємної продукції, віддаючи пріоритет у виробництві технічно більш простій і дешевій. Слабкий розвиток інноваційної діяльності в країні призводить до того, що Україна вкрай мало виробляє продукції, яку можна віднести до наукоємної і високотехнологічної. Знижуються об'єми виробництва продукції п'ятого технологічного устрою, технологічним ядром якого є електронна промисловість, обчислювальна, оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, робото будування. За офіційними даними ЮНЕСКО до початку 90-х років в Україні було зосереджене 7% світового науково-технічного потенціалу при 0,1% мешканців від населення світу. В Україні все ще достатньо високі відносні показники чисельності наукових співробітників. В 2003 р. на 1000 економічно активних чоловік в країні працювало в середньому 4,2 наукові співробітники, у тому числі - дослідників - 3,2. Ці показники гірше, ніж, наприклад, в Польщі (5,1 і 3,4), Угорщині (5,1 і 2,9), Іспанії (5,9 і 3,7) і значно гірше, ніж в такій індустріально розвинутій країні як, наприклад, Японія (13,7 і 9,6). Науково-технічний і технологічний потенціал, що зберігся в країні, може служити основою для перспективного розвитку інноваційних процесів у вітчизняній економіці. Проте, дана тенденція вимагає подальшого закріплення і розвитку за участю держави.

Основний напрям державної інноваційної політики в цій сфері полягає в тому щоб, з одного боку, зберегти накопичений науково-технологічний потенціал і, з другого боку, розвивати необхідну інфраструктуру і економічні механізми, які стимулюють інноваційні процеси. Проте, як показують проведені дослідження, інноваційна політика держави, яка знаходить віддзеркалення в основоположних документах, не призвела до вдосконалення структури науково-технічного потенціалу: не зроблені кроки в області створення головних галузевих науково-технологічних центрів по розвитку пріоритетних напрямів техніки і технологій; не отримала свого розвитку “заводська” або “фірмова наука”; не створені заплановані міжгалузеві науково-технічні комплекси.

Доведено - сучасний період повинен стати періодом закріплення позитивних тенденцій у напрямі інтенсивного використання інноваційного потенціалу шляхом створення гнучких організаційних структур підприємств і активного використання можливостей малого підприємництва. Визначено роль малих технологічних фірм, які займаються доведенням наукових досліджень і розробок до готового ринкового продукту, випуском малих серій продукції. Вони грають роль посередника між наукою, виробництвом і ринком, сканують ринок, поставляють замовлення на ринок, орієнтовані на дослідження і розробки, здійснюють просування розробок на ринок. Вкладені в інноваційну інфраструктуру кошти повертаються підвищенням зайнятості і збільшенням збору податків.