ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРОМИСЛОВОСТІ

summary

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – “Теоретичні та організаційні основи державного регулювання інвестиційної діяльності” – здійснено виклад теоретико-методологічних засад державного регулювання інвестиційної діяльності, розглянуто принципи організації управління інвестиціями, охарактеризовано форми і методи державного регулювання інвестиційної діяльності в промисловості.

Основною проблемою розвитку промисловості в сучасних умовах становлення ринкових відносин є переведення її на інвестиційний тип розвитку. Без цього неможливо здійснити інтенсифікацію промислового виробництва. У вирішенні цієї проблеми важливу роль відіграє науково обґрунтована політика держави в активізації інвестиційної діяльності в промисловості. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснення раціональних та ефективних заходів для виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих програм розвитку промислового виробництва.

Ринковий підхід до аналізу сутності, форм і принципів здійснення інвестиційної діяльності знайшов своє відображення при визначенні терміна "інвестиції" в українському законодавстві. При цьому інвестиційна діяльність визначається як сукупність практичних дій підприємця, спрямованих на реалізацію інвестицій. При такому визначенні не враховується цільове використання інвестицій. Рішення такої проблеми вимагає розробки й упровадження в практику спеціальних механізмів державного регулювання інвестиційної діяльності, які б ефективно забезпечували цільове використання інвестицій. Це, у свою чергу, потребує вдосконалення правового, організаційного й економічного механізму регулювання інвестиційної діяльності.

Незважаючи на наукове значення і практичну важливість проблеми розвитку інвестиційної діяльності, в наукових публікаціях наявне досить неоднозначне тлумачення понять інвестиційного процесу та інвестування. В економічних словниках інвестиційний процес тлумачиться як послідовна зміна стадій розвитку інвестицій, а інвестування розглядається як основа інвестиційної діяльності. При цьому втрачається розгляд їх сутності та взаємозв’язку у складі інвестиційної діяльності.

Тому інвестиційний процес пропонується розглядати як стратегічно спрямоване вкладення інвестиційних ресурсів, яке здійснюється з метою отримання підприємством індивідуальних конкурентних переваг або вигід у будь-якій формі в майбутніх періодах. Інвестування є способом дії фінансових відносин між господарюючими суб'єктами на господарський процес, у результаті якого об'єднують свої інтереси підприємства, що пропонують тимчасово вільні грошові кошти, з підприємствами, які мають потребу в них.

Інвестиційний процес не існує сам по собі, тому його потрібно розглядати в рамках цілісного підходу, тобто у взаємозв'язку з господарськими процесами. Це дає змогу вичерпно описати місце і роль інвестиційного процесу в промисловості і в системі регіональних відносин.

На сьогодні найбільш вивченим у державному управлінні є вплив на об'єкти управління з боку державних органів як суб'єктів управлінської діяльності. Водночас немає достатніх теоретичних розробок у сфері стратегії розвитку інвестиційних процесів на регіональному рівні, не представлений механізм управління розвитком цього виду процесів, не налагоджена система відносин учасників регіональних інвестиційних процесів.

Доведено, що сучасна теорія державного регулювання інвестиційної діяльності будується на неокласичній основі, яка включає у поле наукового аналізу поведінку індивідуального інвестора у міжнародній інвестиційній діяльності, що не охоплена кейнсіанською та інституціональною теоріями. Синтезуючи кейнсіанські та інституціональні інвестиційні теорії, неокласики обґрунтовують положення про те, що міжнародний рух капіталів і товарів є взаємозамінними і взаємодоповнюючими процесами. Ураховуючи теорію граничної корисності, фактори виробництва рухаються звідти, де їхня гранична продуктивність є низькою, туди, де вона є високою.

Тому глобалізація економік об'єктивно зумовлює необхідність розробки єдиних засад, що регулюють діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності на міжнародному ринку.

Дослідження особливостей регулювання інвестиційної діяльності в промисловості в умовах ринку засвідчило, що механізм управління формувався разом із становленням та розвитком ринкової системи господарювання. Держава управляла інвестиційними процесами безпосередньо у часи становлення ринкової системи та у кризові періоди й опосередковано через регулювання законодавчими й адміністративними механізмами. У часи стабілізації економічного розвитку в промисловості регулювання інвестиційної діяльності відбувалось на основі саморегулюючих механізмів ринку, які функціонували в умовах ліберальної економіки на конкурентних засадах. В останні десятиліття інвестиційні процеси зазнають зовнішніх впливів, що виходять за суто економічні межі. Тому інвестиційні рішення в промисловості суб'єкти господарювання приймають уже не тільки на основі економічних параметрів, а й з урахуванням соціальних, політичних, національних, культурних чинників.

Проведений аналіз сучасної західної теорії управління інвестиційною діяльністю дає змогу зробити висновок, що вона орієнтована на реалізацію принципів економічної свободи, а не на пряме втручання органів державного управління в економічний процес. Нагромаджений західний досвід і наукові підходи до управління інвестиціями в країнах з розвиненою ринковою економікою становлять певний інтерес і для економіки України і її регіонів, що полягає у рішенні проблеми з нормалізації економічних відносин в інвестиційній діяльності. Проте західний досвід і результати наукового пошуку західних учених повинні адаптуватися з урахуванням специфіки нестабільної економіки України і її регіонів. В українських умовах державні органи управління повинні брати активну участь в економічних процесах на всіх етапах інвестиційної діяльності в промисловості.

Існує специфіка розвитку інвестиційної діяльності в окремих регіонах України. Розглянуті форми і методи державного регулювання інвестиційної діяльності на регіональному рівні дали змогу вирішити ряд завдань, що стосуються ефективного розвитку інвестиційного середовища. Такими завданнями є, по-перше, відновлення привабливості вкладень у промисловість; по-друге, підключення банківського сектора, який у даний час практично не бере участі в матеріальному виробництві, до вирішення інвестиційних проблем; і, по-третє, відновлення державного регулювання промисловості, оскільки останніми роками роль держави надзвичайно послабилась, перш за все, через прагнення розв'язати економічні проблеми шляхом встановлення повної свободи підприємствам.

У другому розділі – “Сучасний стан державного регулювання інвестиційної діяльності в промисловості” – проведено аналіз сучасного стану інвестиційної діяльності в промисловості регіону, проаналізовано державне регулювання залучення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування інвестицій у промисловість, проведено оцінку системи регулювання використання інвестиційних ресурсів.