МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВЛАСНІСТЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на зв’язок роботи з науковими темами досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано використані методи, ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення; наведено дані щодо апробації та впровадження в практику результатів дослідження, кількості публікацій за темою дисертації.

Перший розділ – „Теоретико-методологічні засади інституту власності на регіональному рівні та механізмів управління нею” – складається з трьох підрозділів. У розділі подано огляд літератури за темою дисертації, визначено ступінь дослідженості проблеми та її джерельну базу, обґрунтовано вибір напрямів наукової розвідки дисертанта, розглянуто методологічні підходи, що сприяло вирішенню визначеного наукового завдання, здійснено аналіз специфіки державної та спільної власності територіальних громад.

У розділі в контексті теми дисертації критично осмислюються теоретичні напрацювання вітчизняних та зарубіжних авторів. З’ясовано, що питання управління власністю на регіональному рівні та пов’язаних з ним явищ є доволі дискусійним. З одного боку, такі категорії, як „власність”, „привласнення”, „відчуження” були і залишаються предметом дослідження багатьох поколінь учених – від класиків (К.Маркс, Д.Міль, Д.Рікардо, А.Сміт) до сучасних закордонних і вітчизняних учених (Л.Абалкін, М.Бутко, В.Вакуленко, Р.Капелюшников А.Колганов, Р.Коуз, В.Кравченко, І.Кузьминов, Ю.Осипов, М.Пухтинський, В.Радаєв, О.Сидорович, М.Цаголов, В.Черковець, В.Шкредов та ін.). З іншого боку, дотепер немає єдності думок у розумінні сутності, змісту, форм і суб’єктів і змісту власності на регіональному рівні, критеріїв її класифікації, форм її реалізації і механізмів управління тощо.

Зроблено висновок, що найбільш вагомий внесок у розробку загальної теорії власності зробили представники двох напрямів економічної науки: марксизму й інституціоналізму (насамперед неоінституціоналізму). Хоча підходи представників цих шкіл до аналізу власності істотно відрізняються (дослідники марксистської школи аналізують власність з боку її глибинної, сутнісної природи, тоді як неоінституціоналісти зосередилися на аналізі поверхневих форм прояву власності, розглядаючи її як “жмутик” правомочностей суб’єктів власності). Обидва ці підходи стали надзвичайно плідними з погляду з’ясування природи і напрямів розвитку різних форм власності, у тому числі державної та комунальної.

Дослідження публічної власності на регіональному рівні як вітчизняних, так і зарубіжних учених має в основному прикладний характер, де особлива увага приділяється дослідженню юридичних, політичних і управлінських аспектів. Найбільш відомі в цій галузі праці В.Алексєєва, Є.Бабенкова, Р.Гринюка, С.Давимука, Р.Денчук, М.Домашенко, Г.Задорожного, Р.Клапгама, М.Камишанської, О.Клішової, Л.Мельника, М.Корецецького, В.Огаренка, Л.Музики, А.Муховикова, А.Паскара та В.Польового, Ю.Пацурківського, В.Сизоненко, Н.Колесник, Н.Сментини, В.Устименко, Н.Чеснокової та ін.

Проте в роботі зазначається, що дослідження проблем власності, наявні в сучасній літературі, зовсім мало уваги приділяють такому найважливішому завданню, як аналіз теоретичних основ управління державною та комунальною власністю на регіональному рівні: сутності, природі, суб’єктам і функціям. Великий, але недостатньо вивчений, блок являють собою питання, пов’язані з процесом і формами реалізації спільної власності територіальних громад.

З метою комплексного аналізу механізму державного управління власністю на регіональному рівні проаналізований масив актів органів публічної влади. Найсуттєвіше значення для аналізу власності на регіональному рівні належатиме актам, що прийняті Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, рішенням місцевих державних адміністрацій та органів спільної компетенції територіальних громад. Проте здійснений у розділі аналіз дозволив дійти до висновку, що в результаті їх як спільних, так і розрізнених дій склався різнорідний, а іноді і суперечний конгломерат правових актів, що вимагає свого удосконалення в напрямку гармонізації. З іншого боку, у наявній джерельній базі, у першу чергу законодавчій, існують численні прогалини щодо регулювання власності на регіональному рівні, що вимагає свого вирішення.

У демократичній системі управління різним видам публічної влади відповідає певний вид власності, тому в розділі розглянуто види власності на регіональному рівні. Структура форм прояву власності дозволила подати систему форм власності на регіональному рівні (рис. 1). Множинність форм організації економіки пов’язана з розходженнями в рівні усуспільнення виробництва, неоднозначністю, суперечливістю процесів усуспільнення, що виявляється, з одного боку, у розвитку інституціональної єдності економіки, а з іншого – у створенні нових передумов для відокремлення, локалізації різних рівнів економіко-господарської ієрархії. Це означає, що формується процес ускладнення структури відносин власності, тобто в рамках регіонального соціально-економічного розвитку відбувається наростання різноманіття форм власності.

У зв’язку з відсутністю відповідних фахових досліджень у розділі значна увага приділена змісту й основним напрямам формування спільної власності територіальних громад у системі регіонального управління. Визнання спільної власності територіальних громад як одного з різновидів публічної форми власності дозволило визначити її орієнтацію на спільне присвоєння результатів функціонування об’єктів власності. Виявлено, що особлива природа об’єкта спільної власності територіальних громад як матеріальної основи виробництва суспільних благ припускає, з одного боку, неподільність об’єктів власності, тобто неможливість виділення частки кожної конкретної територіальної громади в межах регіону і відшкодування її в грошовому еквіваленті, а з іншого боку – неприбутковий характер функціонування системи спільної власності територіальних громад, націленої на безпосереднє задоволення соціально-економічних потреб населення регіону, розвиток і вдосконалення об’єктів власності.