МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, з’ясовано зв’язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та оприлюднення.

 У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади державної молодіжної політики” – визначається роль молодого покоління у соціальній структурі суспільства, розкривається сутність державного управління у сфері молодіжної політики, його функції, принципи, завдання та механізми, узагальнюється відповідний зарубіжний досвід.

У дисертаційному дослідженні на основі аналізу різних наукових підходів і концепцій вітчизняних і зарубіжних дослідників визначається зміст дефініції “молодь”, обґрунтовується віковий інтервал, що характеризує дану соціально-демографічну групу, виділяються особливі властивості молоді в умовах модернізації суспільства. Автор зазначає, що молодь є невід’ємною складовою соціальної системи і відіграє значну роль в процесі соціального відтворення. Водночас, саме з молоддю зв'язується тенденція росту конфліктогенних явищ у сучасному суспільстві. Виходячи з потреби наукового вивчення факторів впливу і керування процесами, що відбуваються в молодіжному середовищі в інтересах суспільного розвитку, у дисертації акцентується необхідність виділення в соціальній політиці особливого напрямку – молодіжної політики.

На основі аналізу наукових джерел щодо з'ясування змісту понять “державне управління”, “молодіжна політика”, “державна молодіжна політика”, державне управління у сфері молодіжної політики визначено як системний та цілеспрямований вплив суб’єктів державного управління за участі представників громадськості на процеси у молодіжному середовищі з метою створення умов для ефективної соціалізації й інтеграції молоді у суспільні процеси. Це досягається шляхом: визначення пріоритетних напрямів молодіжної політики; розробки та реалізації нормативно-правових актів; контролю за діяльністю державних органів, установ, що реалізують молодіжну політику; створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для соціалізації молоді; узгодження дій державних і недержавних інституцій.

Виокремлено визначальні принципи державного управління у зазначеній сфері, серед них такі: законності, пріоритетності, системності, комплексності, поваги до поглядів молоді, активної її участі, доступності державної допомоги і рівності правових гарантій, відповідальності, єдності зусиль держави й всіх верств суспільства.

Значну увагу в розділі приділено дослідженню механізмів державного управління у сфері молодіжної політики, їх визначено як сукупність засобів державного впливу (правових норм, принципів, практичних заходів, методів, інструментів), спрямованих на створення суб’єктами державного управління умов і гарантій соціального становлення й розвитку молодих громадян. Обґрунтовано, що найважливішими механізмами державного управління у цій сфері можна вважати правовий, організаційний і фінансово-економічний.

Основу правового механізму складає сукупність законодавчих та нормативно-правових актів. Організаційний механізм має на меті інституційне забезпечення, за допомогою якого відбувається організація діяльності державно-управлінської системи. Фінансово-економічний механізм являє собою систему інструментів органів державного управління, що в сукупності забезпечують матеріально-фінансові можливості для вирішення цілей і завдань молодіжної політики держави.

Особливу зацікавленість викликає питання досвіду здійснення молодіжної політики в розвинених країнах світу, зокрема Швеції, США, Німеччині (у цих країнах склалися три найбільш відомі моделі молодіжної політики). З’ясовано, що з розвитком демократичних процесів відношення держави до молодого покоління набуває принципово нових ознак і перетворюється в комунікацію як єдність двох рівних суб`єктів. Визначено, що ефективності державних заходів стосовно молоді сприяють також: децентралізація державного управління, розвинуті механізми соціального партнерства усіх суб’єктів (держава, соціально-політичні, бізнес-структури суспільства), які надають допомогу молоді, розвиток волонтерства і благодійництва громадян.

У другому розділі – “Аналіз сучасного стану реалізації державної молодіжної політики в Україні” – визначено основні проблеми української молоді, проаналізовано відповідне нормативно-правове забезпечення, визначено структуру та повноваження органів управління у сфері молодіжної політики, розглянуто їх фінансово-економічну діяльність, з’ясовано проблеми і протиріччя функціонування сфери в сучасних умовах.

За результатами дослідження визначено, що молодь, як велика соціальна група (сьогодні в Україні більше 15 млн. молодих людей у віці від 14 до 35 років, або 32,6% від усього населення), в умовах реформування українського суспільства вимагає до себе особливої уваги. Проведений аналіз статистичних даних дозволяє констатувати різке погіршення становища молоді в останні роки, що негативно впливає на виконання нею суспільних функцій. Масове порушення конституційних прав і гарантій молодих українців на освіту, працю, житло, охорону здоров’я, соціальний захист та ін. створює передумови, при яких спроби влади вирішити молодіжні проблеми мають незначний ефект. На основі проведеного автором соціологічного дослідження встановлено, що молодь досить критично оцінює зміст урядових мір, лише третина, вважає молодіжну політику пріоритетним напрямом діяльності держави. Незважаючи на низький рівень довіри нового покоління до влади, молодь зазначає, що здатна прийняти участь в стабілізації суспільства.                                 

Важливе місце відведено з’ясуванню стану розвитку державного управління у сфері молодіжної політики, з цією метою проаналізовано правові, організаційні та фінансово-економічні умови його здійснення.

На підставі аналізу законодавчого забезпечення з’ясовано, що в Україні створена розвинена правова база, яка регулює різні сфери життєдіяльності молоді. Однак, автор відзначає, що чинні закони, нормативно-правові акти стосовно молоді здебільшого є декларативними, недосконалими, внутрішньо суперечливими, проблематичним залишається їх реалізація. Доведено, що законодавча база потребує доопрацювання, зокрема, з огляду на відсутність регламентації основ співпраці державних і недержавних інституцій у справі соціалізації молоді. Визначено необхідність посилення державного контролю за неухильним дотриманням законів, нормативно-правових актів стосовно молоді, а також розвитку механізмів громадського контролю.

Розгляд функціональних повноважень та основних напрямів діяльності органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, свідчить про те, що в Україні створено розгалужену інституційну систему державного управління у сфері молодіжної політики, яка забезпечує одночасність здійснення владних функцій на всіх рівнях управління (рис. 1). Це дає можливість забезпечення цілісності молодіжної політики та формування єдиного стандарту послуг молоді. Разом з тим, визначено, що відсутність довгострокового планування, досить часте реформування органів державного управління у цій сфері, недостатня міжгалузева координація, проблеми формування та розвитку кадрового потенціалу призводять до неефективного управління.

Слід зазначити, що бюджетне фінансування цієї сфери за “залишковим принципом” обумовлює недостатнє фінансування програм і заходів стосовно молоді, значне погіршення матеріально-технічного стану закладів для молоді і унеможливлює надання ними якісних послуг, які відповідають потребам молодих громадян. Підкреслюється, що актуальності набуває залучення позабюджетних джерел, водночас, позабюджетний механізм фінансування є малорозвиненим, що зв'язано з не розробленістю нормативно-правової бази, яка б стимулювала благодійну діяльність і сприяла залученню інвестицій у сферу.

Значної уваги в роботі приділено аналізу комунікативних зв’язків, що склалися у процесі здійснення державної молодіжної політики. Визначено, що однією з проблем державного управління у цій сфері є відсутність дієздатних механізмів та низький рівень участі молоді, громадськості у процесі прийняття управлінських рішень.

Автор резюмує, що державна молодіжна політика в сучасних умовах не є достатньо системною та структурованою, про що свідчать виокремленні основні суперечності її провадження, зокрема: невідповідність офіційно проголошених цілей, завдань молодіжної політики держави засобам і механізмам її здійснення; недостатній ресурсний потенціал та неадекватність організаційно-управлінської діяльності потребам молоді, сучасним процесам у молодіжному середовищі.

У третьому розділі – “Удосконалення механізмів державного управління у сфері молодіжної політики” – обґрунтовано напрями вдосконалення нормативно-правової бази та організаційного і фінансово-економічного механізмів державного управління у сфері молодіжної політики.

У дисертації зроблено висновок, що шляхи рішення молодіжних проблем лежать в удосконалюванні всієї системи державного управління у сфері молодіжної політики – як на рівні принципів, так і на рівні конкретної діяльності органів влади. Напрями вдосконалення механізмів державного управління у сфері молодіжної політики зображено на рис.2.

У процесі дослідження встановлено, що розвиток механізму взаємодії державних і недержавних суб’єктів молодіжної політики має за мету на основі єдиного підходу вплинути на соціалізацію молоді, а через це на майбутній стан суспільства. Сутність таких відносин полягає в тому, що на кожному етапі здійснення цієї політики взаємодія органів влади і молоді, представників громадськості відбувається у вигляді застосування соціальних технологій, а саме: стратегічного планування, інформування громадськості, громадського консультування, громадського обговорення, громадської експертизи, громадянської просвіти, створення рад соціального партнерства, громадських слухань, розробки та реалізації спільних програм розвитку молоді, соціального замовлення.

В дисертації вказується на необхідність створення правового підґрунтя для такої взаємодії і пропонується внести окремі доповнення до законодавчих актів України, зокрема: Декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” щодо уточнення принципів і механізмів здійснення цієї політики (ст. 4; 8); Законів України: “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (ст. 3; 5) стосовно уточнення принципів проведення соціальної роботи з молоддю, розширення кола її суб’єктів; “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 32) щодо форм участі молодіжних громадських та інших недержавних організацій у наданні послуг молоді.

У зв’язку з викладеним вище, визначено, що важливу роль мають відігравати органи державного управління, які покликані ініціювати співпрацю з громадськістю й перетворити її на плідне партнерство, шляхом ширшого застосування таких функцій управління як координація та мотивація.

Формування потужного кадрового корпусу, спроможного забезпечувати діяльність згідно із сучасними вимогами, зумовлює необхідність розроблення науково обґрунтованої концепції кадрової політики. Вказано на важливість здійснення наступних кадрових заходів: прогнозування і планування потреби у кадрах, діагностики та моніторингу, мотивації молоді до роботи в державному секторі. Запропоновано запровадити нові принципи діяльності органів державного управління у сфері молодіжної політики: стратегічної спрямованості, відкритості, соціального партнерства, а також здійснювати спеціалізовану підготовку службовців цієї сфери з питань встановлення і підтримки зв’язків з громадськістю.

У дослідженні обґрунтовано доцільність розробки стратегії державної молодіжної політики, метою якої є якісне поліпшення становища молодих українців та розвиток соціальної суб’єктності молоді і її організованості. Напрями її реалізації полягають у такому: викорінювання убогості і значної соціально-економічної нерівності молоді; розширення демократичної участі молодих громадян в розвитку суспільства, розширення їх прав у політичній і економічній областях, забезпечення представництва молоді на всіх рівнях прийняття рішень.

Саме від здатності нового покоління бути активною, дієздатною та творчою силою залежать перспективи державорозбудовчого процесу в Україні. Встановлено, що забезпечення участі молодих громадян у державному управлінні буде сприяти зміцненню зв’язків і взаємної довіри між владою й молоддю. Отже, з цією метою запропоновано: формування системи постійного представництва молоді в органах влади; створення консультативно-дорадчих та експертних органів; розвиток системи державної підтримки молодіжних громадських організацій та взаємодії з ними на умовах договорів, надання на конкурсній основі грантів тощо.

Молодь вимагає не тільки пильної уваги суспільства, а й довгострокових інвестицій, без яких її потенційні можливості ніколи не розкриються. Доведено, що вдосконалення фінансово-економічного механізму державного управління у цій сфері потребує визначення і дотримання нових принципів фінансування заходів, а саме: інвестиційного принципу, потребує активних інвестицій в молодь за умови їх адресності і чітких критеріїв звітності; принципу багатоканального фінансування, передбачає акумулювання державно-громадських ресурсів на проведення системної довгострокової роботи з молоддю, включає не тільки бюджетні асигнування, а й благодійні внески фізичних і юридичних осіб, кошти міжнародних і українських фондів, громадських організацій тощо.

Результати дослідження довели, що залучення позабюджетних надходжень у зазначену сферу можливо за умов надання інвесторам відповідної інформації. З огляду на це, запропоновано регулярне інформування бізнес-кампаній і громадськості для можливості надання допомоги найбільш вразливим категоріям молоді, введення фіскальних та моральних стимулів для благодійництва.

Проведене дослідження переконливо свідчить, що діалогова взаємодія влади з громадськістю на перехідному етапі розвитку суспільства є багатофункціональною системою оптимізації механізмів державного управління у сфері молодіжної політики. Комплексна і узгоджена реалізація механізмів, що досліджуються, та зазначених заходів сприяє виробленню якісної державної молодіжної політики в Україні.