| summary: | У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи; викладено найбільш вагомі результати, що характеризують наукову новизну дослідження; зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.
У першому розділі – “Теоретичні основи формування державної молодіжної політики” – досліджено генезис поняття “державна молодіжна політика”, визначено напрями досягнення бажаних параметрів соціальної безпеки держави через формування державної молодіжної політики України.
|
Як специфічна соціально-демографічна група суспільства, молодь характеризується не лише віковими ознаками, але й місцем, яке вона посідає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення та розвитку. Молодь відрізняється за рівнем освіти, професійної підготовки, ціннісних орієнтацій, соціальної активності, участі у політичних та інших суспільних процесах. Це має принципове значення при розробці і реалізації державної молодіжної політики в Україні. Саме тому постає питання розвитку молоді як суб’єкту суспільних перетворень.
Державна молодіжна політика значною мірою реалізуються через саму молодь, молодіжний рух, молодіжні організації та об’єднання в результаті відповідної їх діяльності. Водночас дотепер недостатньо розробленими є теоретичні та юридичні засади трактування понять молодіжний рух, молодіжні організації, об’єднання.
Молодь, на думку автора, є особливою категорією населення у віці не молодше 14 і не старше 30 років, що характеризується наявністю специфічного правового (конституційно-правового) статусу, сутність якого полягає в необхідності створення з боку держави системи фінансових та інших гарантій, що забезпечують можливість реалізації молодими людьми всієї сукупності конституційних прав.
Відсутність необхідного досвіду соціального управління суспільством в умовах ринкової економіки, а також навиків проведення соціального діалогу з молоддю позначається на ефективності проведення державної молодіжної політики і соціальної політики держави загалом, що нерідко призводить до діаметрально протилежних напрямків вирішення соціальних питань молоді.
Вивчення засад формування сучасної державної молодіжної політики, а також наукового доробку, що супроводжував процес теоретичного обґрунтування державного управління в цій сфері, дозволив автору підійти до власного визначення державної молодіжної політики як діяльності органів влади, спрямованої на розробку доктрини та концептуальних напрямів молодіжної політики, а також на практичне забезпечення реалізації цілісної системи соціально-економічних, організаційних заходів з метою гарантування соціально-правової захищеності молодого покоління, реалізації його прав на соціальний розвиток, творчу ініціативу відповідно до корінних інтересів, схильностей, фізичних можливостей і з урахуванням динамічних інтересів прогресу суспільства.
Варто зазначити, що молодіжна політика реалізується в даний час в основному через структурні підрозділи Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, положення щодо створення якого затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1573 та Указом Президента України від 18 серпня 2005 року № 1176/2005. Сьогодні фактично кожен регіон України має в своєму розпорядженні нормативно-правові акти різного рівня юрисдикції, що визначають зміст роботи з молоддю, систему заходів із реалізації державної молодіжної політики, у тому числі і їх фінансування. Виходячи з визнання істотної ролі самої молоді, її об'єднань у формуванні і реалізації державної молодіжної політики, нормативно-правові акти на місцевому рівні передбачають дві групи суб'єктів регульованих відносин. Першу групу складають уповноважені органи державної влади і місцевого самоврядування та їх посадовці. Друга група — молоді громадяни та їх громадські об'єднання. Виділення цієї групи є принципово важливо, оскільки молодь має мінімальні можливості для впливу на суспільне життя навіть в тих питаннях, які прямо стосуються її прав і законних інтересів.
Державна молодіжна політика має, на нашу думку, здійснюватися головним чином у двох напрямах: соціально-економічному і політичному. Перший повинен охоплювати основні сфери життєдіяльності молодої людини – навчання, професійна підготовка і праця, побут, дозвілля, тобто все, що сприяє соціалізації особи. Щодо другого, то він пов’язаний з формування громадянської позиції, активності молодих людей, їх ціннісних орієнтацій, формування стійких норм моралі.
Державна молодіжна політика є складовою соціальної політики держави. Виважена державна молодіжна політика є запорукою ефективної соціальної політики та забезпечення соціальної безпеки молоді в державі.
Соціальна безпека є станом і характеристикою функціонування, відтворення і розвитку соціальної системи (з рівноцінними і взаємозалежними елементами). Вона забезпечується сукупністю здійснюваних державою і суспільством об'єднаних політичних, правових, економічних, ідеологічних, організаційних і соціально-психологічних заходів, що дозволяють зберігати в суспільстві конституційний лад, соціальну стабільність, не допускаючи їх ослаблення, підриву, а також дають можливість останнім продовжувати напрям ефективного розвитку.
Соціальна політика є сферою практичного здійснення важливої функції держави із створення умов, що забезпечують кожному членові суспільства реалізацію його потреб з врахуванням системи суспільних цінностей. У центрі такої політики повинна знаходитися людина, яка одночасно виступає як її мета, предмет і суб'єкт.
Соціальна політика повинна передбачати реалізацію першочергових дій держави на користь соціальної безпеки за наступними напрямами.
1. Прийняття соціальної хартії України. У цьому погоджувальному нормативно-правовому акті мають бути відображені питання, пов'язані з життям людини в суспільстві – праця, її умови і оплата, соціальне забезпечення, відпочинок, духовний розвиток особи, охорона життя і здоров'я людей, освіта, проблеми сім'ї та моральності. У ньому повинен міститися комплекс положень, зафіксованих в окремих законодавчих актах Україні, і тих, які можуть стати основою для довгострокових державних програм вирішення корінних соціальних проблем, що стоять перед країною, її громадянами. Окрему позицію мають займати положення щодо становища молоді в державі.
2. Організація моніторингу і експертизи соціальних процесів і соціальної трансформації населення Україні має включати: аналіз соціальної структури суспільства та взаємодії між окремими групами; аналіз соціальної структури економіки; оцінку соціально-економічних відносин, зокрема відносин власності умов, рівня і якості життя соціальних груп, трудової і економічної поведінки населення; оцінку підтримки різними групами економічної і соціальної політики, що проводиться; оцінку трансформації масової свідомості населення.
3. Регулярне заслуховування Радою національної безпеки та оборони України питань, що стосуються соціальної безпеки молоді; підготовка аналітичних доповідей про стан розвитку молодіжних рухів в Україні та їх подання Президенту України з метою вирішення молодіжних проблем.
4. Введення в практику діяльності Уряду України регулярної підготовки доповідей із соціального розвитку, соціальної безпеки і соціальної політики, проведення наукових, громадських акцій (конференцій, семінарів, круглих столів) з метою привертання уваги до проблем соціальної безпеки молоді.
Автор обґрунтовує необхідність розгляду соціальної безпеки в сучасній Україні через призму державної молодіжної політики, яка, у свою чергу, є чинником гарантування соціальної безпеки молоді. Остання розуміється як системні дії держави і суспільства, що забезпечують максимальну реалізацію потенціалу молодого покоління у всіх сферах життя суспільства.
Молодіжний чинник багато в чому визначає спрямованість суспільних процесів, що відбуваються в суспільстві, можливість соціальної стабілізації і економічного зростання. Підростаюче покоління є в перспективі трудовим і економічним потенціалом, від якого залежить прогресивний розвиток суспільства або його занепад. Тому політика держави щодо дітей, підлітків і молоді повинна будуватися так, щоб забезпечити найбільш ефективне їх виховання, повноцінну освіту, успішну соціалізацію.
Основною формою участі молодих людей в державній молодіжній політиці є молодіжні організації, проте теоретичні обґрунтування їх місця та ролі значною мірою дискусійні і дотепер не мають чіткого визначення. Наглядна в останні десятиліття тенденція демонструє, що молоді люди віддають перевагу над традиційними молодіжними організаціями новим формам своєї участі в суспільному житті: неформальним об'єднанням; молодіжним групам, що реалізовують окремі проекти або програми.
Тому основні заходи державної підтримки молоді зводяться нами до наступних напрямів: забезпечення права на працю, зайнятість, освіту - підтримка молодіжного підприємництва; послуги з професійної орієнтації, створення молодіжних бірж праці; формування професійних навчальних центрів служби зайнятості; здійснення квотування прийому на роботу молодих спеціалістів; підтримка підприємницької ініціативи представників молоді – за рахунок встановлення правового статусу молодіжних підприємств; підтримка молодих сімей – надання споживчих довгострокових позик; надання соціальних пільг – в сфері житла; соціальний захист; фізичний і духовний розвиток молоді – встановлення безкоштовних відвідин установ культури; профілактика бездоглядності, правопорушень, алкоголізму, наркоманії, у тому числі, створення спеціалізованих установ, реабілітаційних і профілактичних молодіжних об'єднань; організація дозвілля молоді; сприяння науково-технічній діяльності – подання підтримки науково-технічної діяльності молоді, впровадження науково-технічних проектів молоді.
У другому розділі – “Стан здійснення державної молодіжної політики України” – проведено аналіз проблем розвитку молодіжного руху в Україні, досліджено правове забезпечення молодіжного кредитування як механізму здійснення державної молодіжної політики в Україні, запропоновано авторські рекомендації щодо розвитку чинного законодавства України в сфері державної молодіжної політики.
У даний час частка молоді складає понад 25 відсотків від загальної чисельності населення Україні. Упродовж останніх 18 років свого розвитку український молодіжний рух у складних політичних та економічних умовах пройшов непростий шлях, перш ніж набув тих рис, якими він нині характеризується. Молодіжний рух України відзначається великою кількістю різнопланових за напрямами діяльності і політичними уподобаннями громадських молодіжних організацій. Так, з року в рік зростає кількість всеукраїнських молодіжних та дитячих об’єднань: якщо на 1 січня 1995 р. їх було 28, 1996 – 35, 1997 – 46, 1998 – 52, 1999 – 66, то на початок 2007 р. – уже 796 . Причому, підкреслимо, що темп їх створення поступово підвищується.
Триває поглиблення процесу становлення структур громадських молодіжних та дитячих об’єднань на регіональному рівні. На початок 2007 р. було зареєстровано 802 обласних відділення всеукраїнських організацій, 787 обласних молодіжних і дитячих організацій. На міському та районному рівнях діяло 2054 громадських молодіжних і дитячих структури. Це набагато більше, ніж наприкінці 1998 р. (тоді в Україні існувало трохи більше 500 об’єднань з обласним і понад 1000 – з районним та міським статусом).
Однак масштаби поширення громадських молодіжних і дитячих об’єднань у різних регіонах неоднакові. Наприклад, якщо на обласному рівні у Дніпропетровській області діє 69 громадських молодіжних та дитячих об’єднань, у Львівській – 67, у Донецькій – 64, у Рівненській – 61, то у Херсонській області – 10, Чернігівській – 48.
За даними Державного комітету статистики України, кількість громадських молодіжних і дитячих об’єднань продовжує зростати, але характерним є те, що вони малочисельні за складом. Більшість із них маловідомі для молоді, не користуються в неї належним авторитетом і престижем. Це підтверджують дані соціологічних досліджень. Так, за даними моніторингового дослідження громадської думки населення України, що проводилися Українським інститутом соціальних досліджень з 1992 р., у травні 1993 р. 3,5% молодих людей заявили, що вони є членами громадських молодіжних організацій. Аналогічні показники у червні 1994 р. становили 1,4%, у жовтні 1995 р. – 5,3%, у вересні 1999 р. – 3%, у травні 2000 р. – 2%, у червні 2007 року — 1,5%.
Останнім часом в Україні все більших масштабів набуває волонтерський рух. Причому, волонтерські загони створюються і діють як при громадських об’єднаннях, так і при державних органах. Так, наприклад, тільки у Києві під патронатом Київського центру соціальних служб для молоді працює близько
3 тис. волонтерів. Вони добровільно і безкоштовно надають допомогу інвалідам і сиротам, підтримують багатодітні сім’ї, працюють у центрах реабілітації для дітей і молоді, що постраждали від насильства, в кризових стаціонарах, беруть участь у реалізації програми “Діти вулиці”.
Проте, варто відзначити деякі негативні тенденції в розвитку молодіжного руху в Україні. Так, зокрема, спостерігається падіння соціального статусу молоді, велика частка якої не має можливості, не може або не хоче працювати, особливо займатися продуктивною працею. Спостерігається різке зниження економічного статусу молоді, значна частина якої знаходиться на межі бідності через падіння життєво необхідних витрат на харчування, відпочинок, освіту, побутові потреби тощо.
Відзначається погіршення здоров'я підростаючого покоління, як фізичного, так і психічного. Погіршення демографічної ситуації в суспільстві, численні економічні проблеми привели до деградації його генофонду, зниження етичного й інтелектуального потенціалу і зменшення ролі молоді як соціального ресурсу загалом.
Має місце посилення духовної кризи молоді, девальвація її найважливіших соціально значущих цінностей, зростання маргінального прошарку в молодіжному середовищі, переважання негативних, асоціальних мотивів в процесі пристосування до життєвих умов, що змінилися, перш за все в матеріальному плані, і нерідко протиправним шляхом.
Різко знизилась в 90-і рр. та на початку ХХІ ст. ефективність роботи державних органів, організацій і відомств із патріотичного виховання. Спостерігається відсутність зацікавленості цих структур у повній і всебічній реалізації завдань цього напряму виховання. Помітна відсутність необхідної концепції патріотичного виховання в органах державної влади, а головне - небажання займатися професійно цією діяльністю. Молодь, що була позбавлена, багато в чому завдяки зусиллям ЗМІ, світоглядних поглядів, що традиційно склалися у старших поколінь, позицій і орієнтирів, виявилася схильною до найрізноманітніших впливів незвичної, багато в чому ворожої нам системи цінностей Заходу: культу жорстокості, насильства, збочення і наживи.
Так, зокрема, за останні 10 років в кіноіндустрії відбулася “тиха революція”. Якщо в 1985 р. вітчизняна кінопродукція складала 74%, а зарубіжна – 25 %, то в 2006 р. вітчизняні фільми складали тільки 14%, решта частини – зарубіжні, зокрема 71 % – американські фільми. Кожен другий кіноглядач у віці 11-18 років є пристрасним прихильником американського кіно, а у віці 11-25 років таких дві третини. При цьому йдеться, як правило, про низькопробну кінопродукцію.
Відсутня зацікавленість і професійні навики в організації роботи з патріотичного виховання у керівників громадських організацій і недержавних комерційних структур.
Знизилась ролі сім'ї у формуванні у дітей і підлітків громадянськості і патріотизму. До цього привела низка чинників, зокрема, неміцність сімей, відсутність у 40% сімей батька; соціальна напруженість в родині із-за безробіття одного, а іноді і всіх членів сім'ї. Такий стан примушує багато дітей працювати в збиток навчанню в школі, здобувати гроші самими різними способами, зокрема незаконними.
Відбувається неухильне зниження якості освіти і виховання в школі та вищих навчальних закладах. У педагогів все менше залишається часу на культивування моральності, патріотизму, працьовитості, порядності, соціальній активності.
Аналіз статистичних даних щодо стану соціально-економічного розвитку держави показав, що в офіційній статистиці недостатньо відображені статистичні дані щодо сучасного стану динаміки розвитку молоді, молодіжних рухів, діяльності молодіжних організацій та об’єднань. Зокрема, не виокремлено молодіжні вікові групи серед економічно активного населення України, не представляється можливим проаналізувати динаміку зайнятого населення серед молоді.
Однією із основних проблеми самореалізації молоді в державі є відсутність можливості самостійного належного заробітку молодих людей, які щойно закінчили вищі навчальні заклади. Це позначається, зокрема, на питанні житлового забезпечення молоді. Так, зокрема, це питання стає надзвичайно гостро при трудовій міграції молодих людей в інші регіони, до м. Києва зокрема. Проблема відсутності власної оселі на сьогоднішній день, мабуть, найактуальніша серед молоді. Вона є однією з основних причин розлучень серед молодих сімей, і вона ж спонукає до небажання народжувати дітей, що негативно позначається на демографічній ситуації в країні.
Питання пошуків житла актуальне для 40 відсотків української молоді. Тому в країні назріла потреба створити умови, подібні до тих, які існують в розвинених державах, де молода сім'я може отримати довгостроковий пільговий житловий кредит на 30 років і матиме задоволення від життя не в пенсійному віці, а в молодості. Отож, чи не єдиною можливістю для таких людей є пільгове молодіжне житлове будівництво, яке пропонує Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву.
На жаль, підтримку держава у цьому питанні може надати небагатьом. Нинішній механізм молодіжного кредитування недостатньо ефективний, особливо враховуючи наслідки фінансово-економічної кризи наприкінці 2008 р. та на початку 2009 р. Вартість квартир в Україні коливається досить хаотично у бік збільшення. Лише наприкінці 2008 року ціни на нерухомість почали знижуватися в силу кризових явищ в економіці. Лише одиниці молодих людей отримують кредит у порівнянні з кількістю громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Тому слід розробити концепцію щодо молодіжного кредитування, переглянути план діяльності Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву і внести деякі зміни до чинного законодавства.
Одним з дієвих механізмів здійснення державної молодіжної політики у сфері забезпечення молоді житлом має стати прийняття нових законів України, які були б спрямовані на розвиток державної молодіжної політики.
У зв’язку із вище наведеним пропонуємо прийняти новий закон України “Про покращення житлових умов молоді”. Структура законопроекту “Про покращення житлових умов молоді” відображена у дисертаційному дослідженні постатейно. Обґрунтовуємо прийняття цього проекту закону України наступним чином. Державна молодіжна політика, що спрямована на сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, реалізується через низку загальнодержавних і регіональних програм, а також через законодавство, що передбачає державні соціальні та фінансові гарантії молоді у сфері житлового забезпечення. Насамперед, це заходи, передбачені Державною програмою забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки.
Пропонований законопроект має за мету визначити правові, економічні, соціальні та організаційні засади державного фінансування, цільового довгострокового кредитування молодих сімей і одиноких молодих громадян України, які постійно проживають на території України, а також правові основи діяльності Державного фонду молодіжного житлового кредитування, до повноважень якого пропонується віднести питання сприяння проведенню державної молодіжної політики шляхом акумулювання коштів державного та місцевих бюджетів, коштів, що надходять від юридичних і фізичних осіб, коштів забудовників, громадських організацій, кредитних спілок і банків, позабюджетних коштів.
У третьому розділі – Розвиток державної молодіжної політики в Україні” – запропоновано ключові положення Стратегії державної молодіжної політики в Україні, досліджено напрями вдосконалення державної молодіжної політики України, визначено критерії оцінки ефективності державної молодіжної політики.
Стратегія державної молодіжної політики (далі – Стратегія) має бути розроблена на період до 2016 року і визначати сукупність пріоритетних напрямів діяльності держави, орієнтованих на молодь, включають завдання, пов'язані з її участю в реалізації пріоритетних національних проектів.
Стратегія розглядає пріоритетні напрями у сфері державної молодіжної політики в Україні. Проекти, розроблені для реалізації пріоритетних напрямів, що адресуються всій молоді України, відкриють можливості для рівної участі в них всіх молодих людей, незалежно від статі, національності, професії, місця проживання і соціального статусу, нададуть молоді можливості, які понад усе відповідають її інтересам.
До теперішнього часу накопичено великий арсенал методичних засобів в роботі з молоддю. Проте в масовій практиці їх застосування здійснювалося як набір непов'язаних між собою заходів, що реалізовуються різними відомствами, що не забезпечувало необхідного системного ефекту. Запропонована Стратегія розглядає проектний підхід в якості системоутворюючого напряму розвитку державної молодіжної політики і визначає систему проектів, покликаних сформувати державний компонент молодіжної політики в Україні.
Дані проекти є засобом та інструментом безпосереднього залучення молоді у вирішення власних проблем і загальноукраїнських завдань. Розроблені відповідно до методології цієї Стратегії, вони звернені до всієї молоді України, тобто делегують молодому поколінню право, повноваження і відповідальність у вирішенні пріоритетних задач національного розвитку, відкривають перед молодими людьми всеукраїнські масштаби і перспективи розвитку та досягнень.
Стратегія визначає мету і основні параметри кожного з проектів. Їх специфічний зміст буде створено і реалізовано молодими людьми й організаціями, що їх представляють, на всій території країни. Таким чином, кожний з проектів об'єднуватиме проектну й інноваційну діяльність тих організацій, молодіжних об'єднань і ініціатив, які зможуть запропонувати кращі варіанти їх реалізації, що забезпечують найбільш ефективне досягнення мети.
Точні параметри кожного з проектів на конкретний термін визначаються органами державної влади. Зокрема, будуть сформульовані уточнені вимоги до процесуальних і результативних характеристик кожного проекту, обґрунтовані ключові індикатори і способи оцінки їх ефективності.
Для досягнення мети і вирішення задач, визначених в Стратегії, потрібно створити організаційно-правові та матеріально-фінансові умови. Тобто, відповідно до положень цієї Стратегії необхідно внести зміни і доповнення до нормативно-правових актів, що стосуються вдосконалення механізмів взаємодії органів державної влади, місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в реалізації пріоритетних напрямів державної молодіжної політики, створення умов для підтримки діяльності молодіжних суспільних об'єднань, молоді, що знаходиться у важкій життєвій ситуації, а також молодих сімей.
Для реалізації пріоритетних напрямів Стратегії, що включає залучення молоді до суспільного життя і її інформування про потенційні можливості розвитку в Україні, ми пропонуємо наступні проекти: Молодіжна інформаційна мережа “Новий погляд”; “Доброволець України”; “Кар'єра”; “Молода сім'я України”.
Проект “Доброволець України” має бути спрямований на системне залучення молодого покоління до багатообразних соціальних практик, розвитку навиків самостійної життєдіяльності через організацію добровільної діяльності. Головні напрями реалізації даного проекту є: розвиток і підтримка ефективної соціально-проектної діяльності громадських організацій і молодіжних об'єднань; формування інформаційних банків даних про потреби і можливості організації добровільної праці молоді в регіонах України і за кордоном; залучення молоді до добровільної праці в регіонах України і за кордоном; розвиток добровільної праці молоді в сферах масового молодіжного спорту, туризму і дозвілля; популяризація ідей добровільності; інтеграція добровільності в міжнародний добровольчий рух.
Організація добровільної діяльності молоді дозволить системно вирішувати проблему залучення молоді в соціально значущу діяльність, підвищить соціальну активність молоді. В даний час організація добровільної діяльності молоді в Україні не носить системний, організований характер. Водночас, багато громадських організацій будують свою діяльність, використовуючи методи і підходи добровільної діяльності, направлені на підвищення якості життя перш за все в місцевих співтовариствах. Реалізація проекту дозволить додати добровільній діяльності необхідний статус, створить організаційні умови для підвищення ефективності молодіжної добровільності.
У рамках реалізації пропонованої нами Стратегії доцільно здійснювати моніторинг, аналіз ефективності реалізації як державних цільових молодіжних програм, так і державної молодіжної політики. Зокрема, ми пропонуємо наступні критерії оцінки.
1. Критерій задоволення інформаційних потреб молоді.
Актуальність і важливість проблеми інформаційного забезпечення молоді особливо значуща в даний час, коли інформаційні потоки у сфері управління соціальною сферою стають все більш інтенсивними, а інформатизація різних областей суспільного життя досягла достатньо високого ступеня автоматизації. У багатьох областях діяльності успішно застосовуються комп'ютерні методи соціолого-аналітичної роботи з використанням спеціалізованих електронних баз даних і глобальної мережі Інтернет.
Даний критерій повинен показати ступінь впливу заходів, що проводяться, на задоволення конкретних інформаційних потреб молоді. Використання критерію повинне підвищити ефективність і цілеспрямованість підготовки та проведення заходів в області інформаційного забезпечення молоді.
2. Критерій задоволення наукових потреб молоді України.
Сьогоднішні наукові потреби молоді є маловивченою темою. Для їх цілеспрямованого розвитку потрібні комплексні дослідження, засновані на сучасній концепції розуміння ролі наукових потреб в становленні інформаційного мислення. Це дозволить вивчити наукові потреби молодіжного середовища, виявити їх основні характеристики, визначити пріоритетні шляхи їх задоволення і розвитку. Даний критерій повинен показати ступінь охоплення науковими заходами, що проводяться, широкого круга молодіжних проблем і ступінь задоволення інформаційної потреби в наукових даних про стан молодіжного середовища. Використання критерію дозволить підвищити ефективність вибору напрямів наукових досліджень і методик обробки наукових даних.
3. Критерій ефективного використання сучасних інформаційних технологій.
Організаційно-технологічною основою інформаційності суспільства виступають глобальні мережі, У зв'язку з бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційного суспільного середовища стає очевидним необхідність її класифікації і удосконалення методів управління інформаційними потоками.
Даний критерій повинен показати ступінь використання сучасних технологій в області інформаційного забезпечення молоді, а також рівень інтеграції застосованих методик в єдину молодіжну інформаційну систему.
4. Критерій відповідності молодіжних потреб регіональним особливостям соціально-економічного розвитку. Інформаційні послуги, ресурси і програмні продукти поширені на території України украй нерівномірно, саме тому вимагає швидкого рішення завдання вирівнювання інформаційного потенціалу. Вказані проблеми можна вирішити тільки шляхом формування єдиного інформаційного простору України як сукупності баз і банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечують інформаційну взаємодію організацій і молодих громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб.
Формування і розвиток єдиного молодіжного інформаційного простору передбачає, в першу чергу, забезпечення оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів і проведення робіт по їх включенню в єдину інформаційну систему.
Даний критерій повинен відображати ступінь вивченості регіональних особливостей і показувати ступінь впливу заходів, що проводяться, на зміну ситуації у сфері інформаційного забезпечення молоді в регіонах. Використання критерію повинне підвищити ефективність заходів, що проводяться, з урахуванням регіональних особливостей.
Запропоновані вище критерії аргументують актуалізацію процесу соціальної безпеки молоді в сучасному українському суспільстві. З їх допомогою можна отримати правдиву інформацію про стан справ державної молодіжної політики. Робота, що проводиться державою для поліпшення положення дітей, підлітків і молоді в країні, орієнтація державної молодіжної політики на середньострокову, і особливо важливо, на довгострокову перспективу, також діє у напрямі формування ефективного процесу соціальної безпеки в Україні. |
