ДЕРЖАВНА СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ПРИМОРСЬКИХ РЕГІОНІВ

summary

Розділ 1. Теоретичні засади раціонального природокористування. У розділі розглянуто еволюцію теоретичних уявлень про поняття і принципи стійкого розвитку територій, законодавчу базу природоохоронної діяльності в Україні і роль раціонального природокористування як складової частини стійкого розвитку регіонів.

Аналіз теоретичних підходів до визначення поняття і змісту стійкого розвитку територій показав, що він має передбачати збереження і відтворення високої якості оточуючого природного середовища з одночасним включенням у природні процеси господарської діяльності людини для забезпечення необхідного і достатнього людського розвитку існуючого і майбутніх поколінь. До компонентів життєвого середовища людини поряд з природним, перетвореним людиною природним середовищем, середовищем, створеним людиною, входить соціальне середовище, яке охоплює соціальні взаємовідносини між людьми і виникає у результаті суспільного життя.  Граничні прояви незбалансованості системи “суспільство - природа” характерні для великих промислово розвинених міст та інших територіальних форм організації суспільного господарства, які характеризуються високою концентрацією і локалізацією промислових виробництв, високою щільністю населення, розвиненою інфраструктурою тощо. Включення людини у природну систему не як біологічного виду, а як соціальної істоти вимагає вивчення і обов’язкового врахування особливостей взаємодії, зв’язків між людським суспільством та оточуючим середовищем, тобто застосування положень і принципів соціальної екології для обґрунтування пріоритетів соціального й економічного розвитку територій. У дослідженні різноманіття явищ, пов’язаних з суспільним виробництвом, це зумовлює перехід від системи «суспільство» до системи «суспільство – природне середовище», тобто від моделі економічної системи до моделі системи еколого-економічної.

Визначення принципів стійкого розвитку еколого-економічних систем і аналіз стратегічних завдань України із забезпечення стійкого розвитку дозволили дійти висновку, що головні причини еколого-економічного конфлікту на мезорівні полягають у неадекватному виборі механізмів реалізації екологічних рішень на рівні регіону. Соціально-економічні процеси можуть бути обмежені адміністративними кордонами, однак вони можуть бути значно ширшими, якщо розглядати екологічну складову як одну з невід’ємних частин сталого розвитку.

Правове регулювання природоохоронної діяльності і природокористування в Україні спрямоване на регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності. Розподіл повноважень між державними, регіональними органами влади і управління, місцевого самоврядування, уповноваженими державними органами виконавчої влади у сфері охорони природного середовища і раціонального природокористування не виключає їх перетинання і дублювання функцій. Слабкість фінансової бази органів місцевого самоврядування ставить під загрозу можливість реалізації не тільки їх виключних повноважень у сфері охорони природного середовища і раціонального природокористування, але й делегованих органами державної влади і управління. Законодавче визначення терміну «територія» відповідає адміністративно-територіальній одиниці, а не екосистемі, ареал якої може не співпадати з адміністративними кордонами, що не відповідає вимогам збереження цілісності природних екосистем. Законодавчо встановлюється програмно-цільовий метод реалізації екологічної політики України, який може виступати лише одним з шляхів забезпечення цілісного управління розвитком природних об’єктів і комплексів, зокрема охорони і відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, заснованого на басейновому підході до природокористування

Територіальний аспект виводить на перший план проблему виділення регіонального рівня управління природокористуванням і природоохоронними заходами. Найбільш адекватним з позицій концепції стійкого розвитку, для якої є характерними принципи раціонального використання природно-ресурсного потенціалу, є підхід до регіону як до соціуму. Він є значно ширшим за економічний і включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя, а також їх синтез. При формуванні нового типу еколого-економічної взаємодії на засадах концепції стійкого розвитку територій природні ресурси мають розглядатися не тільки як елементи природи, що використовуються у господарській діяльності, але як засоби існування людського суспільства, що надає нового значення і суспільної ваги неутилітарним формам ставлення до природних ресурсів: адаптивній, інтимній та естетичній. Проявом такого ставлення до природних ресурсів є концепція їх раціонального використання. Одним з основних шляхів суспільного розв’язання соціально-економічних і екологічних проблем є забезпечення чіткого функціонування механізму охорони довкілля і раціоналізації природокористування. Особливої гостроти питання набуває мірою переходу до управління раціональним природокористуванням територій, межі яких не відповідають кордонам адміністративних одиниць територіального поділу країни, зокрема приморських регіонів.

Розділ 2. Обгрунтування методичних підходів до забезпечення стійкого розвитку приморських регіонів. Розділ присвячений формуванню інноваційних підходів до методів управління природокористуванням приморських територій на основі дослідження параметрів стану антропо- техногенно трансформованої приморської території Донецької області і визначення закономірностей і взаємозв’язків виробничих і екологічних циклів.

Основну проблематику екологічного стану Азовського моря складають: високий рівень забруднення води; загроза непоправної втрати біорізноманіття і біоресурсів моря; зменшення обсягів вилову риби і заготівлі морепродуктів; зниження якості морських рекреаційних ресурсів; деградація і руйнування земель прибережної смуги; відсутність системи інтегрованого управління природокористуванням у прибережній смузі. Такий стан зумовлений техногенним і антропогенним навантаженням, що утворюється внаслідок господарської діяльності на прилеглих до узбережжя територій суходолу. Дослідженням виявлено: обмеженість ресурсів прісної води; залягання радіоактивних монацитових руд; підтоплення і зменшення родючості грунтів; зниження рекреаційно-оздоровчого потенціалу; зростання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і недостатньо очищених вод у водойми; зростання промислових і побутових відходів та територій стихійних сміттєзвалищ. Погіршення якості природного середовища існування позначається на стані здоров’я населення: зростає загальна захворюваність, кількість захворювань органів дихання, системи кровообігу, нервової системи, органів травлення, алергічні реакції.

Аналіз забезпеченості програм соціально-економічного розвитку м. Маріуполь за позицією «Охорона оточуючого природного середовища» показав щорічне зростання видатків  за усіма джерелами фінансування, однак виконання передбачених заходів має значні відхилення від плану (рис. 1), в результаті чого неодноразово переносяться строки виконання природоохоронних заходів.

Починаючи з 2003 року поряд з невиконанням ряду складових програми  має місце перевищення планових завдань програми у цілому за рахунок реалізації заходів, що не були раніше передбачені програмою, однак мають суттєве значення для досягнення її генеральних цілей. Додаткові заходи здійснювалися як органами місцевого самоврядування, так і підприємствами-учасниками.

Дослідженням установлено, що основною причиною дисбалансу соціально-економічного і екологічного розвитку території є розрив природних екологічних циклів, здатних до самооновлення, росту і розвитку. Безперервність екологічного циклу заснована на синхронізації темпів перебігу процесів виробництва продукції і утилізації відходів. Природний замкнутий екологічний цикл при включенні у нього нерівноважних технологічних процесів отримує розрив, певний ресурс випадає з циклового каналу і у подальшому не бере участі у природних трансформаціях речовин. Якщо він не має механізму природної трансформації поза циклом,  відбувається його накопичення, яке представляє собою забруднення оточуючого середовища.