Громадські лікарські організації як суб’єкти формування та реалізації державної політики україни в галузі охорони здоров’я

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, встановлено ступінь її наукової розробленості, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано інформацію щодо апробації головних ідей та результатів роботи, вказано загальні відомості про публікації за темою дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Теоретико-методичні засади дослідження діяльності громадських лікарських організацій як суб’єктів формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я” – на основі аналізу офіційних документів та наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів висвітлюється діяльність громадських лікарських організацій в Україні та за кордоном. Доведено, що сучасний етап державотворення в Україні диктує необхідність активного розвитку системи громадських організацій, у тому числі громадських лікарських організацій та лікарського самоврядування, що є ознакою соціальної спрямованості держави, її прагнення до становлення громадянського суспільства.

Комплексний аналіз літературних джерел дав підстави зробити висновок про те, що розуміння необхідності участі громадськості у вирішенні низки питань галузі охорони здоров’я було причиною створення в Європі медичних об’єднань ще на початку ХІХ ст. І сьогодні практично в усіх економічно розвинених країнах світу основне місце в організації лікарської діяльності традиційно посідають національні медичні самоврядні організації, які несуть моральну, а також правову та фінансову відповідальність перед державою і суспільством за якість медичної допомоги, професійну підготовку медичних фахівців, дотримання норм медичної етики та вирішують інші питання охорони здоров’я.

Встановлено, що на сьогодні сформувалися базові принципи розподілу повноважень між лікарськими організаціями та органами державного управління, тобто виникла державно-суспільна система управління охороною здоров’я. Сутність такої системи полягає в активній участі громадських лікарських організацій у розробці концепцій, принципів і програм розвитку охорони здоров’я, у формуванні політики і стратегії реформування галузі, розробці та реалізації медичних програм, у роботі органів охорони здоров’я різних рівнів, у здійсненні контролю за ринком лікарських засобів, у проведенні експертиз, у виконанні міжнародних проектів і заходів медичного характеру, в широкій роз’яснювальній роботі, підготовці керівних та інших медичних кадрів, а також в інформаційному забезпеченні професійної медичної діяльності тощо.

З метою з’ясування ролі лікарського самоврядування у становленні громадянського суспільства було розглянуто розвиток міжнародних та національних медичних асоціацій США, Канади, Великобританії, Німеччини, Норвегії, Болгарії, Польщі, Словенії та Російської Федерації. На цій основі обґрунтовано, що громадські лікарські організації мають бути незалежними впливовими структурами, основними принципами діяльності яких є:

­     консолідація лікарського співтовариства щодо розв’язання проблемних питань галузі охорони здоров’я;

­    співпраця з органами державної влади, політичними організаціями, професійними спілками, а також іншими громадськими організаціями з питань, що стосуються охорони здоров’я населення.