Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України: механізми реалізації

summary

У “вступі” обгрунтовано актуальність досліджуваної теми, вказано на зв’язок роботи з науковими темами досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, розкрито ступінь її наукової розробки, визначено мету та завдання дослідження, охарактеризовано методологічні засади дисертації, розкрито наукову новизну, з’ясовано питання теоретичної та практичної значимості роботи, відображено апробацію та впровадження в практику результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження державної молодіжної політики ” проаналізовано основні загальнотеоретичні та методологічні підходи до тематики дисертаційної роботи.

Дослідження спирається на теоретичні розробки щодо проблем підвищення ефективності та якості державної політики та державного управління, які подають Г.Атаманчук, Ю.Тихомиров, А.Пойченко, С.Майборода, Ю.Шаров, І. Надольний та ін.

Дисертант звертається також до напрацювань у галузі механізмів державного управління Н.Нижник,  В.Олуйка, П.Надолішнього, І.Безносенка, В.Князева та ін.

Моделювання в галузі державної політики та механізмів її реалізації були предметом досліджень В.Афанасьева, З.Балабаєвої, В.Бакуменка, Е.Гансової, С. Кравченка, С.Хаджирадєвої, П.Окоіна, Л.Гогіної, Ю.Іванченка, С.Мордвінова та ін.

В світовій та вітчизняній соціально-політичній думці досліджено: соціологічний аспект молодіжної політики з точки зору теорії культурної гегемонії А.Грамши, концепції соціальних дій М.Вебера, ідеї підсвідомого З.Фрейда, концепції ризику М.Дугласа, У.Бека, Е.Гідденса, механізмів ідентифікації молоді (типу спадкоємності або розриву спадкоємності) І.Ільїнського; становлення системи правового захисту молоді та молодіжної політики взагалі базуютьсяся на дослідженнях українських учених Є.Бородіна, М.Головенька, М.Перепелиці, М. Головатого та зарубіжних науковців, таких як російські дослідники соціології молоді В.Криворученко, І Ільїнський, В. Луков. На початку ХХІ століття особливого змісту набуває реалізація та захист громадянських та політичних прав молоді. Зокрема, ці питання знайшли відображення у працях К.Плоского, В.Барабаша та ін.

В дисертації проаналізовані особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства. Дисертант акцентує увагу на тому, що погіршення становища молоді, ускладнення процесів її соціалізації вимагають удосконалення політики держави по відношенню до молодого покоління, показує важливість ролі державної молодіжної політики в розвитку, соціальній активності молоді в умовах змінених ролей традиційних і нових каналів їх соціалізації.

У дисертації автор звертається до робіт у сфері дослідження молодіжної політики ряду провідних учених В. Криворученка, І. Ільїнського, М. Головатого, М. Перепелиці, В. Барабаша, Л. Кривачук. Це дає можливість стверджувати, що молодіжна політика - це комплексне явище, що є результатом практичної, науково-теоретичної, ідеологічної та іншої діяльності соціальних інституцій стосовно молоді. На нашу думку, її можна розглядати як інтегральну функцію багатьох змінних: діяльності держави, партій, громадських, релігійних організацій тощо. Молодіжна політика включає в себе багато елементів і має складну структуру. Однією з її складових є державна молодіжна політика

Виявлено, що для реалізації державної молодіжної політики всі концепції молодіжної політики, які ввібрали в себе основні ідеї формування та реалізації державної молодіжної політики, передбачають: необхідність створення державних виконавчих органів чи інших структур для здійснення державної молодіжної політики; в основному державне фінансування; державна молодіжна політика повинна бути розрахована на всю молодь і на її активну участь. Одночасно вони мають і свої особливості. Це, зокрема, стосується організаційної ролі молодіжних організацій, їхніх керівних органів у здійсненні державної молодіжної політики, створення більш-менш громіздкої управлінсько-виконавчої структури для її реалізації, створення системи фінансування та ролі її суб’єктів у розподілі коштів і здійсненні контролю за цим процесом

Проаналізовано поняття «молодь» як особливу, неповторну соціальну групу, яка суттєво відрізняється від усіх інших.

Молодіжна політика реалізується через механізми – конкретні заходи, які вживаються державою та суспільством для реалізації головних принципів молодіжної політики.

Формування системи державного управління молодіжною політикою починається з найвищого (загальнодержавного) рівня і спускається до рівня окремої людини. Аналіз наукових джерел показує, що одним із елементів ефективної реалізації молодіжної політики є залучення до цього процесу молоді та молодіжних організацій.

Узагальнюючи дані про сучасний молодіжний рух в Україні, на основі підходів В.Головенька, В.Степаненка, Ю. Булатецького, Л.Кривачук, В.Якушика, виділяємо складові молодіжного руху, їх класифікацію та роль на суспільні процеси в Україні.

Заслуговує на увагу й класифікація молодіжних організацій за характером діяльності, здійснена В.Куліком. Він, зокрема, виділяє: молодіжні фахові об’єднання, організації за інтересами; молодіжні релігійні організації; благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди; національні молодіжні організації; студентський рух; громадсько-політичні організації молоді; молодіжні філії політичних партій; молодіжні партії.

Виявлено, що взаємодія місцевої влади та молодіжних громадських об'єднань передбачає роботу над: місцевою нормативно-правовою базою; місцевими соціальними програмами; реалізацією конкретних проектів з окремими установами органів державної влади та органами місцевого самоврядування; грантовими програмами для молоді, що надаються органами місцевого самоврядування.

Отже, виявлено, що молодь і проблема співпраці влади та молоді для вироблення дієвого механізму реалізації держаної молодіжної політики мають надзвичайно багато аспектів, як і молодіжна політика та становище молоді в Україні в цілому. Один із шляхів вирішення всіх цих проблем - це активна участь молоді та молодіжних громадських організацій в управлінні державою та роботі державних органів з даних питань, а з боку влади - це нормативне закріплення та всебічне сприяння цій участі.

У другому розділі «Міжнародний досвід реалізації молодіжної політики (на прикладі країн Європейського Союзу)» проаналізовано ідеологічні та правові засади молодіжної політики як елемента соціальної політики ЄС, нормативно-правове забезпечення прав та інтересів молоді в Європі та здійснено порівняльний аналіз молодіжної політики в Україні та ЄС.

Молодіжну політику як аспект європейської соціальної політики в умовах глобалізації досліджували А.Турен, Ю.Платинський, В.Рукавишников, Л.Халман, П.Естер, В.Мошняга, М.Каргалова, М.Минева, О.Холстова, Н.Лукша та ін. Питанням вивчення теорії та практики молодіжної політики у країнах Європи надавали увагу ряд західноєвропейських дослідників як Р.Томсон, Д.Рош, С.Такер, Р.Флінн, А.Счізеротто, Г.Гаспероні, Д.Галлі, С.Паугам, К.Мантгейм, П.Кваккестейн, К.Лазос, П.Лаурітцен, Ф.Мюллер, М.Харрісон, К.Хартман-Фріч.

У країнах Європи молодіжна політика є невід’ємною часткою державної соціальної політики.

Визначну роль у розвитку молодіжної політики на світовому рівні відіграє Організація Об’єднаних Націй (ООН), яка прийняла низку документів, що проголошували нові принципи у стосунках із молоддю та стали засадничими для розбудови молодіжної політики в країнах-членах.

Молодь як майбутнє європейського континенту, привертає надзвичайно велику увагу Ради Європи, про що свідчить низка документів, прийнятих цією організацією та спрямованих на оптимізацію молодіжної політики в регіоні. Особливої уваги у процесі реалізації молодіжної політики в країнах Європи заслуговує Європейська хартія про участь молоді в муніципальному та регіональному житті. У структурі Секретаріату РЄ діє Директорат з питань молоді та спорту. Найважливіші рішення щодо змісту молодіжної політики в Європі приймаються на регулярних Європейських Конференціях міністрів у справах молоді. З 70-х років XX ст. існує Європейський молодіжний фонд, створений для фінансування молодіжних проектів та програм, що здійснюються в масштабах регіону, під егідою РЄ було відкрито два Європейських молодіжних центри.

Події в молодіжній сфері в більшій мірі є відповідальністю державних, регіональних і місцевих органів влади країн-членів ЄС. Однак при більш детальному розгляді Договору Європейського Союзу (TEU) Договору про створення Європейського Співтовариства (ТЕС), виявляється факт поширення Європейського виміру по справах молоді в значній кількості областей дії Співтовариства. Ці питання входять до компетенції інституцій та структур Європейського Союзу - Європейської Комісії, Європейського Парламенту, Європейського Соціально-економічного Комітету, Комітету Регіонів, Комітету у Справах молоді, Молодіжного Форуму Європейського Союзу.

 Дослідження у молодіжній сфері свідчать про те, що у країнах Європи, визначених як такі, що мають молодіжну політику, можна виділити її спільні елементи соціальний взаємозв’язок (ланцюг) між урядом, молодими людьми і суспільством через консультації та вплив;

§        поради та інформація про права молодих людей та можливості для них;

§        свобода культурного, творчого та політичного вираження;

§        культура продовження освіти і професійної освіти;

§        підтримка молодим сім’ям;

§        відповідна спеціальна підтримка для молодих людей “груп ризику” таких як з особливими потребами чи молоді в’язні;

§        підтримка і заохочення активного проведення вільного часу;

§        правильна організація професійної підготовки тих, хто працює з молодими людьми;

§        дослідження труднощів, з якими стикаються молоді люди;

§        сприяння міжнародним зв’язкам між молодими людьми.

Поняття молодіжної політики у країнах Європи дещо відрізняється від вітчизняного хоча б тому, що в кожній країні склалися національні традиції роботи з молоддю. Грунтуючись на учасниках молодіжного сектора, способах координації молодіжної політики, молодіжному законодавстві, країни Європи можна класифікувати на 3 категорії:

§        З наявним розвиненим молодіжним сектором. Тут молодіжна політика безпосередньо сконцентрована у добре визначеному та домінуючому молодіжному секторі. Прикладами є Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія.

§        З обмеженим молодіжним сектором. Молодіжна політика частково передана до спеціалізованого молодіжного сектора, а частково розпорошена серед таких традиційних секторів, як освіта, працевлаштування, охорона здоров’я і т.д. Це спостерігається у Нідерландах, Франції, Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Швеції, Норвегії.

§        Без спеціального молодіжного сектора. Молодіжна політика розподілена по традиційних секторах без явно вираженого центра. Це ми спостерігаємо у Великобританії, Ісландії, Італії, Данії.

 Європейське законодавство щодо молоді можна поділити на 3 типи:

§        Закони про підтримку і стимулювання молоді – в деяких країнах називаються про молодіжну роботу, сприяння молоді, молодіжної діяльності.

§        Законодавство про соціальне забезпечення (велфер) молоді. Ці закони визначають межі між обов’язками сім’ї та суспільства щодо молодих людей.

§        Законодавство про захист молоді. Цей тип законодавства включає в себе захист молоді в несімейних сферах життя: на ринку праці і в суспільному просторі.

На основі типології моделей соціального забезпечення (велферу), яка запропонована Д.Галлі та С.Паугамом, а також на аналізі роботи з молоддю у Європі згідно зі звітом “Освіта та навчання у галузі роботи з молоддю у Європі”, моделі молодіжної політики можна визначити, користуючись її важливими характеристиками:

§        універсалістська модель країн Скандинавії;

§        громадівська модель Великобританії;

§        протекційна модель країн Центральної Європи;

§        централізована модель країн Середземномор’я.

У відповідності з моделями молодіжної політики пропонується аналогічна типологію щодо роботи з молоддю:

-                    Універсалістська / патерналістська. У Скандинавських країнах (Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція, менше Ісландія) робота з молоддю розвивається як громадська інфраструктура щодо молодих людей як громадян. Також держава дуже зацікавлена у освітніх цілях (особливо пропаганда здоров’я) як елемента роботи з молоддю. Наголос – на груповому навчанні.

§       Ліберальна / громадівська. Характеризується великою зацікавленістю місцевих органів влади у забезпеченні молодіжних клубів. Недостатність інфраструктури державної підтримки і зацікавленості створює можливості сильної роботи, направленої на громаду.

§       Консервативна / корпоратистська. З одного боку, глибока зацікавленість держави у нормальній соціалізації молоді. При цьому соціопедагогічні аспекти такі ж важливі, як і у Скандинавських країнах, але з іншої точки зору. З іншого боку, акцент діяльності направлений на волонтерів, які перебувають “у корпорації” з місцевими, регіональними та державними органами влади.

§       Середньоземноморська / суб-інституціоналізована. Хоча Південно-Європейські країни характеризуються як консервативні завдяки корпоратистській ролі Католицької чи Православної церкви, Галлі і Паугам наголошують на втраті соціокультурної доречності і впливу церкви, що веде до дефіциту чи вакууму регулювання. Часто лише відповідальність місцевої влади приводила до високої регіональної диференціації відповідно до місцевих ресурсів і політичних інтересів. Разом з Третім Сектором, який щойно сформувався, вони дуже повільно заповнюють соціокультурні прогалини.

Для більшості європейських країн характерна триступенева “каскадна” структура проведення молодіжної політики. Законодавча база та загальні напрями її реалізації розробляються на рівні уряду – це верхній (або перший) рівень. Уряд, у свою чергу, делегує можливості її здійснення регіональним та муніципальним адміністраціям – другий рівень. Молодіжні організації, які є основним інструментом участі молоді у процесах реалізації молодіжної політики – третій рівень.

Сучасна система розробки молодіжної політики в європейських країнах базується на таких принципах: відкритості, відповідальності, ефективності, узгодженості. Виходячи з цього, визнаними європейською спільнотою методами координації молодіжної політики є: участь (залучення), волонтерські послуги, інформування, зміна ставлення органів влади до молодіжної проблематики.

Фактором, що впливає на відповідність або невідповідність цим критеріям, є рівень активності громадського сектора в ході розробки та реалізації молодіжної політики. Цей фактор можна представити через два показники:

§                   рівень участі молоді у діяльності громадських організацій (НДО);

§                   рівень залучення молоді до процесу розробки та прийняття управлінських рішень.

На основі проаналізованого матеріалу щодо формування і реалізації молодіжної політики в країнах Європи можна ввести узагальнене поняття європейських стандартів молодіжної політики, а саме:

Європейські стандарти молодіжної політики – це норми впливу суб’єктів молодіжної політики на молодь як об’єкт молодіжної політики та їх взаємодія з метою формування та реалізації гідного рівня життя та розвитку молоді через:

§                   участь;

§                   освіту;

§                   зайнятість, професійну освіту, подолання соціальної ізольованості;

§                   добробут, незалежність, культуру;

§                   європейські цінності, мобільність, відносини зі світом.

Третій розділ «Шляхи вдосконалення механізмів реалізації молодіжної політики з урахуванням європейського досвіду» присвячений аналізу сучасного стану державної молодіжної політики в Україні, виявленню проблемних питань та розробці концептуальної моделі державної молодіжної політики та механізму її реалізації з урахуванням реальних потреб молоді та кращих зразків європейського досвіду.

У дослідженні визначено, що ефективність та цілеспрямованість механізму реалізації молодіжної політики значною мірою визначається глибиною, всебічністю та систематичністю оцінки процесів, що проходять у молодіжному середовищі, впливів соціально-економічних перетворень на становлення і розвиток української молоді. Особлива роль молоді, її соціальне становлення нерозривно пов'язані з такими важливими інститутами соціалізації, як родина, система освіти тощо, які сприяють успішній самореалізації підростаючого покоління та створенню безпечного середовища для неї.

У цьому контексті в дослідженні проаналізовано соціальний портрет молоді, що дало можливість для об'ємного якісно-кількісного бачення її соціальних характеристик. Станом на 1 червня 2007 року юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становили 14840,3 тис. осіб. Частка молоді в усьому постійному населенні України зросла від 31,6% у 2001 до 33,0% у 2007 році (абсолютна кількість молоді теж зросла). Структура соціального портрету містить соціально-демографічні дані, дані соціального самопочуття, освітні, соціокультурні та політичні показники.

Визначено, що важливою характеристикою соціального становища української молоді є її ціннісні орієнтації. У роботі виявлено рейтинги в системі ціннісних орієнтацій молоді. Виявлено, що базовими цінностями молоді є сім'я, здоров'я, матеріальний добробут, друзі. Політика та релігія традиційно посідають останні місця в ієрархії цінностей, але одночасно зростає кількість молодих людей, які відносять себе до віруючих. Характеризуючи культурну і громадянську ідентичність української молоді, зазначено, що вплив радянської культурної традиції на молодь згасає, але в той же час посилюється вплив європейської культурної традиції, до якої молодь відносить себе частіше, ніж представники старших вікових груп.

Відповідно до кластерної моделі молоді в Україні, яку було використано у дослідженні, показано, що молодь поділяється на такі групи: постмодерністи-прагматики (4%), постмодерністи-ідеалісти (18), модерністи-індивідуалісти (24%), модерністи-комуналісти (32%), нові традиціоналісти (22%).

У роботі виявлено, що молоде покоління сучасної України є відносно стабільною соціальною групою, яка вимагає до себе постійної уваги держави і всього суспільства.

Зазначено, що на сьогодні в Україні сформовано структуру для координації молодіжної політики, яка включає Комітет Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. На рівні регіонів (областей) діють управління у справах сім’ї та молоді (або ж управління у справах сім’ї, молоді та спорту тощо), які є структурними підрозділами облдержадміністрацій, підзвітні і підконтрольні голові облдержадміністрації та Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту. Соціальна робота є одним з основних напрямів діяльності органів державної влади, і провадить її мають центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦССДСМ). Говорячи про реалізацію державної молодіжної політики та органи, що опікуються нею, не можна обминути увагою роботу Спілок, які за власною ініціативою, власними силами створюють кращі умови для розвитку молодіжного руху.

 Для формування та реалізації ефективної державної молодіжної політики в Україні необхідними є такі основні заходи, як прийняття низки законодавчих та інших нормативно-правових актів, проведення слухань у Верховній Раді та підготовка доповідей про становище молоді, діяльність структурних підрозділів з питань молоді, створення соціальних служб, розробку та реалізацію цільових комплексних молодіжних програм, бюджетне фінансування державної молодіжної політики, формування спеціальних фондів тощо.

Проаналізовано нормативне забезпечення процесу реалізації державної молодіжної політики в Україні. Базисом законодавчо-нормативного забезпечення є Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (1992 р.) та закони України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993 р.), “Про охорону дитинства” (2001 р.), “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (2001 р.), “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки” (2003 р.). Вирішення ряду проблем молоді покладається на національні, державні, галузеві програми з конкретних питань загально-соціального і державного спрямування, положення яких спрямовані на розв’язання соціальних проблем молоді, сприяння її соціальному розвитку. Це, зокрема: Програма підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання, Державна програма „Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року, Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року, Національна програма забезпечення молоді житлом на 2003–2012 роки, Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки, Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки, Державна програма розвитку фізичної культури і спорту на 2007–2011 роки, Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007–2009 роки та ін. Комплексний підхід до вирішення молодіжних проблем закладений у Загальнодержавній програмі підтримки молоді на 2004-2008 роки.

Водночас акцентується, що успішність реалізації державної молодіжної політики залежить від того, чи буде вдосконалено механізми реалізації цієї політики, що гнучко поєднують правові, державно-владні складові як на рівні компетентних органів державної влади, так і на рівні органів місцевого самоврядування, які забезпечують управління, координацію у молодіжній сфері та реалізацію державної молодіжної політики, а також громадські інституції, діяльність яких є важливою умовою залучення широких верств населення, насамперед молоді, до вирішення загальносуспільних завдань, формування механізмів соціальної самоорганізації громадян, їх громадянсько-правової свідомості та відповідальності.

Наголошується, що нормативне регулювання молодіжної сфери все ще залишається надто складним для розуміння не лише для пересічних громадян, а й для фахівців, які безпосередньо забезпечують реалізацію молодіжних заходів. Воно не завжди відповідає реаліям життя і потребує внесення певних коректив та змін. Розв’язання ряду проблем молоді покладається на національні, державні, галузеві програми з конкретних питань загально-соціального і державного спрямування.

З урахуванням проведеного аналізу вітчизняного та європейського підходів щодо реалізації державної молодіжної політики, концептуальна модель державної молодіжної політики України в умовах європейського вибору представляється як цілісна система з великою кількістю внутрішніх зв’язків, що відображають багатоманітні суспільні зв’язки. Ця система перебуває у зв’язку з більш загальною системою, яку можна розглядати як відображення процесів взаємодії держави, громадянського суспільства і молоді взагалі.

Реалізація окресленої моделі державної молодіжної політики вимагає відповідного механізму. У цілому його можна уявити як процес проектування управлінської діяльності на молодіжну сферу.

Рис. 1. Модель механізму реалізації державної молодіжної політики

(управлінський аспект).

Механізм реалізації молодіжної політики в контексті європейського вибору повинен забезпечувати узгодження загальнонаціональних інтересів з інтересами областей, районів, міст, інших адміністративно-територіальних одиниць, а також колективних та особистих інтересів молоді. Молодіжна політика і умови, які вона ціленаправлено формує, повинні створювати і підтримувати певний (відносно високий) соціальний статус молодого покоління, а також, відповідно статусу, певний рівень життя.

Цей процес, на нашу думку, повинен складатися з такої сукупності дій:

ˉ        Здійснення соціальної діагностики середовища.

ˉ        Виявлення на основі висновків діагнозу цілей і пріоритетних напрямів політики.

ˉ        Розробка стратегічних і тактичних заходів щодо практичної реалізації політики через організаційне, правове, фінансове, інформаційне забезпечення та проектування управлінської діяльності на молодіжну сферу через залучення молоді до реалізації молодіжної політики.

Активізація співпраці держави та громадськості в рамках молодіжної політики, має передбачати:

-          підвищення суб'єктності молодіжної спільноти;

-          стимулювання громадської активності молоді;

-          сприяння долученню молоді до процесу розробки та реалізації молодіжної політики;

-          якісне покращення інформаційної складової молодіжної політики шляхом забезпечення багатовекторної взаємодії між різними суб'єктами молодіжної політики, використання різних засобів в ході поширення інформації, сприяння орієнтації інформації на конкретні категорії молоді.

-          розробка критеріїв для оцінки ефективності державної молодіжної політики

-          моніторинг результатів реалізації державної молодіжної політики.

Запропонована концептуальна модель державної молодіжної політики та модель механізму її реалізації відображають сучасні тенденції світової традиції роботи з молоддю з урахуванням можливостей та традицій нашої країни в контексті європейської інтеграції.