МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ

summary

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи формування державної інноваційної політики» –  визначено інноваційну діяльність як об’єкт державного управління. Досліджено інноваційну політику як складову сучасної соціально-економічної політики держави.

Визначено, що основними характеристиками корисності інновації є: практична застосовність, комерційна реалізованість і позитивна соціальна спрямованість.

Практична застосовність означає, що це нововведення може бути реально затребуване при обслуговуванні яких-небудь конкретних потреб людини (групи людей, суспільства), при виробництві товарів і послуг та передбачає, що нововведення володіє певними перевагами перед уже наявними продуктами за споживчими властивостями і водночас сумісне з культурно-історичними традиціями суспільства, країни, соціальної групи, на обслуговування якої воно націлене, досягнутим технічним рівнем і прийнятими технологіями життєзабезпечення.

Комерційна реалізованість – це здатність інновації давати виробникові прибуток. Ця особливість є однією з найбільш істотних властивостей і відрізняє інноваційну діяльність від наукової, головним завданням якої є отримання нових знань. Комерційна реалізованість виступає щодо інновації як потенційна властивість. Її виявлення потребує певних зусиль з боку суб'єктів інноваційної діяльності.

Позитивна соціальна спрямованість означає, що нововведення не є соціально небезпечним, не справляє руйнівного впливу на фізичне здоров'я людини і моральність; крім того, позитивні соціальні, економічні,  екологічні ефекти від його застосування істотно перевищують можливі негативні наслідки. Ця властивість випливає з самої філософії впливу інновацій на суспільні процеси і дає змогу розділяти бажані й небажані для суспільства напрями науково-технічного прогресу за критеріями соціальної користі та моральності. При перелічуванні характеристик корисності інновації багато дослідників зазвичай опускають цю властивість, проте, на нашу думку, це є неправомірним.

З огляду на це під інновацією пропонуємо розуміти новий продукт, що є результатом практичного застосування наукових або науково-технічних знань і становить економічну і соціальну цінність. Це визначення дає змогу досить повно відобразити властивості інновації як об'єкта державною управління.

Встановлено, що інноваційний потенціал є складовою соціально-економічного потенціалу регіону. Враховуючи становище інноваційної діяльності в процесі передачі накопиченого знання з науки в практику, слід зазначити, що сфери визначення науково-технічного, інноваційного і промислово-виробничою потенціалу тісно пов’язані одна з одною і частково перетинаються.

Для комплексної характеристики стану інноваційного розвитку регіонів разом з поняттям «інноваційних потенціал» пропонуємо також використовувати ширше поняття – «інноваційні можливості». При цьому під інноваційними можливостями регіону слід розуміти сукупність оцінки потреби регіону в інноваційному оновленні (передусім виробничо-технологічної сфери), її інноваційного потенціалу, а також наявних у регіоні організаційно-правових, фінансово-економічних, інституційних, виробничо-технологічних, соціально-психологічних та інших умов для розгортання інноваційної діяльності.

Роль регіонів в управлінні територіальним розвитком сьогодні обмежена контрольно-координуючими функціями. Серед функцій, які надані регіонам, найбільший інтерес, з погляду впливу на розвиток інноваційних процесів у регіоні і їх активізації, становить розробка програм соціально-економічного розвитку регіонів і організація контролю за їх виконанням. Цим закладаються основи для формування регіональної соціально-економічної політики, зокрема інноваційної.

На регіональному рівні визначають пріоритети інноваційною розвитку регіону, формують і реалізують регіональні програми, можуть вводити в рамках його компетенції додаткові податкові пільги, інші механізми впливу на розвиток інноваційних процесів у регіоні.

Крім державного та регіонального рівнів, у структурі державної інноваційної політики виділяють ще два додаткові рівні: державно-регіональний і міжрегіональний, завданням яких є узгодження дій по вертикалі та горизонталі управління.

Формування інноваційної політики регіону йде одночасно у двох напрямах: згори вниз і знизу вгору. Регіони подають свої пропозиції вищим органам. Згори доводяться установки, склад програм, рівень і форми участі вищого суб'єкта управління в реалізації інноваційної політики регіону. Потім, в принципі, можливе узгодження дій.