Вдосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави (регіональний аспект)

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значимість, ступінь наукової розробки проблеми, показано зв’язок роботи з напрямками наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи управління корпоративними правами держави» – розглянуто теоретико-методологічні основи управління державними корпоративними  правами; досліджено еволюцію поглядів на реструктуризацію управління державною власністю; проаналізовано сучасний концептуальний підхід щодо управління державною власністю в умовах трансформації економіки; розкрито сутність держави як суб’єкта корпоративних відносин.

У розділі, в контексті теми дисертації, осмислюються теоретичні напрацювання вітчизняних та зарубіжних авторів. В результаті аналізу джерельної бази, з’ясовано, що з одного боку, у вітчизняній науковій літературі в сфері державного управління та економіки є чимало робіт, присвячених  різним аспектам процесу реструктуризації державного управління власністю (А.Н. Бондар, В.Є. Воротін, А.С. Гальчинський, Є.І. Головаха, С.А. Давимука, О.Й. Пасхавер, О.Д. Рябченко, М.В. Чечетов), а також проблемам удосконалення механізмів державного управління взагалі (В.Б. Авер’янов, В.Д. Бакуменко, В.М. Князєв, В.В. Цвєтков, Л.П. Юзьков). Проте механізми управління процесами приватизації та державними корпоративними правами на даний час залишаються науково не обґрунтованими.

Аналіз наукових досліджень в галузі реструктуризації управління корпоративними правами держави показав, що динамічно зростає значущість органів влади як регулятора та постачальника суспільних благ. На підставі аналізу виявлено, що управління процесами приватизації та державними корпоративними правами є специфічним напрямком діяльності органів виконавчої влади, який тісно пов’язаний з досягненням соціально-економічних та фінансових цілей держави.

Доведено, що ключовими моментами методології управління власністю є: управління державною власністю, як одна із специфічних форм сучасного менеджменту; державна власність, як форма власності, родове коріння якої закладено в економічній суті власності; роль та місце державної власності в системі відносин власності, які визначаються специфікою поточного періоду. Слід відзначити, що в України й дотепер відсутня єдина концепція управління корпоративними правами держави. Наявність значної за обсягом державної власності з невизначеними економічними функціями породило стихійні спроби її захоплення й приватизації стратегічних підприємств. У результаті спотворюються ринкові сигнали для всіх суб’єктів господарської діяльності, які так чи інакше стосуються  цієї сфери діяльності держави.

У найзагальнішому вигляді функції державної власності поєднуються з функціями держави, оскільки вона виступає матеріальною основою забезпечення діяльності останньої. Проте діапазон функціонування державної власності вужчий, ніж у держави, тому, що для досягнення мети держава не обов'язково повинна використовувати державну власність. Це лише один з інструментів регулювання державою усієї системи відносин у суспільстві.

Підвищення ефективності управління корпоративними правами держави визначається розподілом власності держави за рівнями та суб’єктами господарювання. Мова йде про такий розподіл державної власності, який забезпечує реалізацію суспільних інтересів. Слід зазначити, що суб’єкти господарювання  прагнуть закріпити такі способи використання державної власності – через створення норм (передусім, правових), що інституційно закріплюють їх діяльність, або перешкоджаючи створенню норм, ускладнюючи таким чином їх діяльність. В останньому випадку створюється ситуація, за якою розподіл прав на державну власність виявляється розмитим.

Ця проблема має два аспекти. Перший аспект – використання державної власності регіональною та місцевою елітою для досягнення власної мети. Це можливо через відсутність чіткого законодавчого розмежування державної власності, а також через розмежування повноважень різних рівнів влади. На сьогодні відносини центральної влади з регіонами не чіткі, обумовлені не стільки регіональною, економічною, культурною, національною специфікою, скільки правовими проблемами, невирішеність яких часто призводить до того, що і політична, і економічна влада зосереджується в руках регіональної еліти та сформованих нею команд. Другий аспект проблеми полягає в необґрунтованому залученні для використання та управління державною власністю законодавчої влади, яка через відсутність чіткого розмежування повноважень між гілками влади та через недосконалість законодавства ставить розподіл державної власності в залежність від змін політичної кон’юнктури.