ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДТВОРЮВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ПРОМИСЛОВОСТІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробленості обраної теми, її зв'язок із науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, описано наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі “Наукові засади державного регулювання відтворювальних процесів у промисловості” викладено методологічні засади державного управління відтворювальною діяльністю і форм реалізації відтворювальної політики держави в умовах глобалізації, проведено системний аналіз наукового доробку з теми, охарактеризовано стан джерельної бази роботи й визначено напрями дослідження.

Виявлено, що наукові дослідження питань державного управління відтворювальною діяльністю останнім часом розширили теоретико-методологічну базу. Насамперед це стосується змісту і напрямів відтворювальної політики держави, закономірностей та принципів її розвитку. Цьому сприяло творче засвоєння напрацювань вітчизняних і зарубіжних учених у галузі управлінської науки, екстраполяція їх на сучасні державотворчі процеси. Основам державного управління відтворювальною діяльністю присвячені праці М. Альберта, Б. Андрушківа, І. Ансоффа, В. Бодрова, Р. Бойка, Л. Водачек, О. Водачкової, В. Рижих та ін. Дослідженню різних відтворювальних моделей розвитку присвячені праці С.С. Арутюняна, Ю.М. Бажала, А.Є. Батюка, С.О. Білої, А.С. Гальчинського, М.В. Гамана В.М. Геєця, М.Х. Корецького, Д.М. Черваньова та ін. Дисертант повністю погоджується з думкою провідних учених, що напрями вдосконалення державного управління відтворювальною діяльністю слід розробляти з урахуванням інтересів та особливостей на макро- і мікрорівнях.

Виходячи з цього, запропоновано головну ціль державного управління відтворювальним розвитком промисловості, яка полягає у забезпеченні кількісних і якісних змін у структурі промислового виробництва на основі зростання обсягів капітальних активів, стимулювання інноваційних зрушень у використанні людського, інтелектуального, соціального та культурного капіталів у процесі формування економіки постіндустріального типу. Для відтворювальної сфери знання головної цілі державного управління є важливим з погляду розуміння змісту й напрямів співпраці державних галузевих і територіальних органів управління. Головна ціль деталізує актуальну політику держави та забезпечує напрями й орієнтири для визначення стратегій різних державних інститутів.

Проведено структурування головної цілі державного управління відтворювальним розвитком з урахуванням особливостей національної промисловості й виділено такі її складові:

1. Визначення пріоритетних підгалузей виходячи з їх внутрішньої орієнтації  в  соціальній  та економічній сферах, із забезпечення окремих верств населення продукцією промисловості, діяльності окремих суб’єктів господарювання, форм і методів реалізації відтворювальних програм. Для цього необхідно виявити конкретні галузі сфери матеріального виробництва, що є пріоритетними для втручання держави, й способи впливу на них.

2. Мінімізація впливу зовнішнього середовища на діяльність державних інститутів. Тобто створення такого економічного, соціального та політичного становища в країні, яке визначає робочі принципи цих державних інститутів. Безперечно, що для державного управління відтворювальними процесами у промисловості провідними складовими зовнішнього середовища є сфера матеріального виробництва та соціальна ситуація.

3. Впровадження відтворювальної культури всієї сукупності державних інститутів. Це передбачає створення умов ефективного використання відтворювального потенціалу (особистості, підприємства, організації) в інтересах розвитку промисловості. Разом з тим не можна зводити всі ці процеси тільки до впливу відтворювальної культури, поряд з нею існують потужні політичні, економічні, соціальні й інші фактори. Однак вони детермінуються станом культури в цілому і насамперед її відтворювальної складової.

Розглядаючи головну цілі всієї сукупності державних інститутів з погляду визначення основних потреб громадян, суб’єктів господарювання та їх ефективного задоволення, керівництво державних інститутів (тобто держави, якщо ширше тлумачити діяльність таких державних органів) фактично створює прихильників певного державного устрою щодо управління відтворювальними процесами у промисловості в майбутньому.

Запропоновано підхід до розгляду системи функцій та методів державного управління відтворювальними процесами у промисловості як до виключно самостійної, абсолютно не подібної до менеджменту сфери. Незважаючи на певну схожість у назвах функцій, у їх змісті може спостерігатись цілковита відмінність. По-перше, об’єктом державного управління є суспільні процеси, державні інституції, у тому числі й відтворювальна сфера, на відміну від управління людьми у менеджменті. По-друге, для державного управління відтворювальними процесами у промисловості економічний інтерес має приватний характер, тобто він притаманний лише державним службовцям як найманим працівникам. По-третє, до складу можливих об’єктів державного управління відтворювальними процесами у промисловості входять соціальна, фінансова та сфера економіки. сфера. По-четверте, суб’єктом управління виступають державні органи управління та їх представники в особі державних службовців, а не вищий керівний орган або окрема керівна особа.

Виходячи з вищезазначеного запропоновано відповідний поділ на загальні та спеціальні функції державного управління відтворювальними процесами у промисловості. До складу загальних функцій державного управління можна зарахувати: державне нормування; державний контроль і моніторинг;  державне  прогнозування  й  планування; державне стимулювання; державне регулювання та координування. До складу спеціальних функцій державного управління – державне регулювання промисловості; державний фінансовий контроль.

На сьогодні Україна представлена на світовій арені як країна з порівняно низьким життєвим рівнем громадян, що не становить конкуренції провідним державам у жодній галузі й придатна лише на роль споживача низькосортної продукції та постачальника напівоброблених сировинних товарів – чорних металів та деяких видів хімічної продукції. Досвід років ринкової трансформації економіки в Україні показав, що просте запозичення теоретичних досягнень та організаційних рішень від тих країн, де ринкова економіка ефективно працює століттями, ще не гарантує успіху.

З огляду на великий нагромаджений потенціал наукових розробок у сфері озброєнь, який не набув попиту в умовах державної незалежності й фактичного воєнного нейтралітету України, пропонується вести цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність з метою пошуку зовнішніх ринків для реалізації продукції вітчизняного ОПК, яка в іншому разі не знайде збуту. Сучасне промислове виробництво вимагає значних витрат на науково-технічні розробки, впровадження їх результатів, і в багатьох випадках цей тягар є непосильним для окремих суб’єктів господарювання в умовах жорсткої конкуренції.

Щоб зайняти відповідне місце серед розвинутих держав, потрібно повністю відповідати сучасним світовим вимогам науково-технологічного рівня продукції, що виробляється. Вважаємо, що його не можна кардинально підвищити, спираючись на малі підприємства та індивідуальний бізнес, не приділяючи достатню увагу структурі промисловості, місцю в ній великих підприємств, які здатні відповідати найновішим досягненням технічного прогресу. У нашій державі з перших років незалежності надмірно активно, на наш погляд, в контексті антимонополізму відбувається боротьба з концентрацією промислового виробництва. У суспільній свідомості занадто міцно закріпилося уявлення про будь-яку монополію як негативне явище, а вже про транснаціональні корпорації – як про абсолютне негативне.

Необхідно довести до суспільної свідомості думку, що крупний бізнес забезпечить Україні рівноправне членство у світовій спільноті. Проведений аналіз товарної структури вітчизняного експорту свідчить, що позиції, які має Україна на світовій арені, гарантують їй великомасштабне промислове виробництво. Активний розвиток відтворювальної діяльності у цій галузі можливий лише за активної державної підтримки.

Наголошено на необхідності остаточно визначитися, в яких науково-технічних сферах Україна здатна утримати успадковані досяг­нення і нарощувати їх, а які слід відсунути на другий план чи взагалі згорнути. З цією метою доцільно здійснити глибокий і реалістичний порівняльний аналіз наявних досягнень та подальших перспектив у кожному напрямі. Варто покладатися не на оптимістичні заяви власне дослідників, а на оцінку незалежних  і  кваліфікованих експертів, здатних  мислити загальнодержавними кате­горіями. Лише після такого вибору можна досягти ефективного використання державних коштів: прямим фінансуванням наукової діяльності, чи закупівлею її результатів за державним замовленням. Цілком зрозуміло, що таке рішення в будь-якому випадку зашкодить цілим напрямам і науковим колективам, підтримку яких держава припинить, але його прийняти потрібно – в іншому разі деградують одночасно всі напрями науково-технічних досліджень.

Показано, що Україна на шляху відтворювального розвитку промисловості повинна розраховувати переважно на власні сили. Благодійна допомога та співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями не забезпечують очікуваної користі. Застосовувати досвід інших країн варто не в порядку виконання порад, тим більше вказівок зарубіжних фахівців і установ, а після докладного вивчення його придатності для українських умов.

До того ж належним чином не враховано досвід інших країн з трансформаційною економікою, що довірливо поставилися до зарубіжних порад і зазнали краху, як, наприклад, Аргентина. У жодній галузі економіки України, в які навіть вкладався іноземний капітал, не відбулося серйозних технологічних зрушень. Як результат, у структурі експорту домінують продукція та послуги сировинних галузей із низьким рівнем технології переробки, що не відповідає міжнародним стандартам. У зв’язку з цим постає питання пошуку нових та вдосконалення діючих підходів до державного регулювання відтворювальних процесів у промисловості.

У другому розділі “Оцінка державного регулювання відтворювальних процесів у промисловості” досліджується необхідність державної підтримки відтворювальних процесів у промисловості й акцентується увага на пріоритетних напрямах цього процесу, зокрема, створення нових відтворювальних інституцій та фінансування відтворювальних розробок.

Україна не має іншої можливості зайняти провідне місце на світовому ринку, ніж перейти на відтворювальний шлях розвитку, досягти зростання обсягів виробленої продукції та підвищення її конкурентоспроможності не збільшенням витрат ресурсів, а за рахунок активного використання нових знань та їх матеріалізованих результатів. Цей шлях полягає в безперервному оновленні спектра товарів і послуг, що пропонуються на ринку, а також технологій їх виробництва. Відтворювальний шлях забезпечить постійне зменшення енерго- та ресурсоємності одиниці продукції, збільшення продуктивності праці. Сподівання на те, що відтворювальна модель розвитку сформується лише під впливом ринкових замовлень і механізмів, на нашу думку, виявилися марними. У дисертаційній роботі наголошено на необхідності на основі концентрації зусиль усього суспільства свідомо й цілеспрямовано будувати ефективно діючу систему державного управління відтворювальними процесами у промисловості, яка була б спрямована на формування в суспільстві потреб у різноманітних інноваціях, а також організацію підтримки вирішення проблем  їх  вироб­ництва  та  збуту.  Названа  система  сприятиме   підвищенню стабільності та безперервності інноваційних циклів “проблема – дослідження – розробка – виробництво – використання”, а також, що важливо, забезпечуватиме своєчасне врахування соціально-економічних наслідків від нововведень.

Державну підтримку відтворювальних процесів у промисловості запропоновано здійснювати шляхом:

–        визначення й підтримки пріоритетних напрямів відтворювальної діяльності державного, галузевого, регіонального рівнів;

–        формування й реалізації загальнонаціональних, регіональних, місце­­вих та галузевих відтворювальних програм;

–        удосконалення нормативно-правової бази та економічних меха­нізмів для підтримки й стимулювання відтворювальної діяльності;

–        захисту прав та інтересів суб’єктів відтворювальної діяльності;

–        фінансової підтримки виконання відтворювальних проектів;

–        стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання відтворювальних проектів;

–        встановлення пільгового оподаткування суб’єктів відтворювальної діяльності;

–        підтримки функціонування й розвитку сучасної відтворювальної інфра­структури.

Показано, що зазначені заходи тісно пов’язані один з одним, проте на особливу увагу заслуговують визначення й підтримка пріоритетних напрямів відтворювальної діяльності державного, галузевого, регіонального рівнів, створення правових та економічних механізмів для її підтримки і стимулювання, які насправді можуть претендувати на роль основних у процесі запровадження відтворювальної моделі розвитку. Інші лише конкретизують їх зміст та сутність.

Виявлено, що за наявності позитивних передумов головним чинником негативних тенденцій розвитку відтворювального потенціалу промисловості України є відсутність виваженої науково-технічної політики як на рівні держави в цілому, так і на всіх рівнях організації економічного життя загалом. Відтворювальна діяльність, тим більше така, що поширюється на міждержавний рівень, може бути ефективною лише за наявності чітко працюючої системи державного управління нею, стабільного правового поля, яке регламенту­ватиме права, обов’язки та “правила гри” суб’єктів відтворювальної діяль­ності, створюватиме умови для її стимулювання. Необхідною умовою відтворювального розвитку промисловості є забезпечення засобами державної політики тісного взаємозв’язку між усіма складовими суспільного життя, органічне включення до неї відтворювальних факторів, поєднання ринкових перетворень з активним використанням наукових знань, високих техно­логій та інформації як головних джерел економічного зростання.

На нашу думку, вирішенню цих проблем може сприяти створення на вищому  державному  рівні  науково-координаційної установи, підпорядкованої Президентові України і Президентові Національної академії наук України. Такою установою міг би стати Національний інститут науково-технічної та відтворювальної політики при Раді національної безпеки і оборони України та Національній академії наук України.

Функціями запропонованої установи визначено такі:

–        забезпечення постійного моніторингу стану науково-техно­ло­гічного та відтворювального розвитку промисловості України;

–        аналіз ефективності державного регулювання в науково-техно­логічній та відтворювальній сфері;

–        розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень у сфері науково-технологічної та відтворювальної політики;

–        виконання довго- та середньострокових прогнозів науково-техно­логічного та відтворювального розвитку України, у тому числі розробка комплексних прогнозів на довгостроковий період;

–        підготовка пропозицій щодо застосування прогресивного досвіду розвинутих країн у науковій, технічній та відтворювальній сферах;

–        організація підготовки щорічної державної доповіді про стан науково-технологічної та відтворювальної сфери України, тенденцій і перспектив її розвитку;

–        інформаційно-аналітичне та організаційно-технічне забезпечення роботи Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, Міжвідомчої комісії з питань науково-техно­логічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, Міжвідомчої ради з координації фундаментальних досліджень при Національній академії наук України;

–        наукова розробка та експертиза проектів законодавчих актів, які стосуються науково-технічної та відтворювальної сфери;

–        підготовка й підвищення кваліфікації державних службовців з питань організації відтворювальної діяльності;

–        здійснення науково-просвітницької роботи для відповідного сприйняття стратегії відтворювального розвитку, усвідомлення виняткової ролі науки та відтворювальної діяльності в соціально-економічному й національно-культурному відродженні України науковцями, підприємцями, фахівцями-управлінцями та широкими верствами населення.

Виявлено, що суттєвим чинником стримування відтворювального процесу у промисловості є відсутність належного фінансового забезпечення відтворювальної діяльності, неготовність менеджменту до активних дій у цій сфері, руйнація зв’язків розробників нововведень з виробництвом, а також занепад стимулювання в науці. Немає належного бюджетного фінансування фундаментальних наукових досліджень і похідних від них практичних розробок, воно здійснюється “від досягнутого”, за залишковим принципом і в мізерних обсягах. Відповідно, відсутні й належні умови та стимули до впровадження   новітніх   технологій  і  продуктів   у  безпосереднє  промислове виробництво. Зовсім не використовується таке джерело, як нагромаджені державою валютні резерви.

Визначено, що активізація відтворювально-інвестиційної діяльності в промисловості суттєво залежить від рівня політичної та економічної стабільності в суспільстві, ефективності чинної законодавчої бази, рівня лібералізації зовнішньоторговельного режиму, наявності розвинутого фондового ринку та ефективної ринкової інфраструктури, надійної системи страхування інвестиційних ризиків, платоспроможності конкретних вітчизняних підприємств, сприятливості податкового, митного та валютного режимів, своєчасного та об’єктивного висвітлення особливостей суспільно-політичної й соціально-економічної ситуації в Україні тощо. Проблеми залучення інвестицій актуалізуються в контексті загострення конкуренції на ринках капіталу.

У третьому розділі “Удосконалення механізмів державного регулювання відтворювальних процесів у промисловості” запропоновано заходи державної підтримки відтворювальних процесів у цій сфері, визначено концептуальні засади стратегії відтворювального розвитку промисловості України.

Показано, що основними причинами відсутності попиту з боку підприємств на наукові досягнення та застосування власного відтворювального потенціалу є збитковість виробництва, особливо високотехнологічного та науко­ємного, порівняно з торговельно-посередницькою та банківською діяль­ністю, фінансові спекуляції; орієнтація на імпорт кінцевого продукту замість організації його виробництва в Україні; традиційна зневага до професії інженера та інженерної діяльності з боку керівників державного й приватного секторів виробництва, їх орієнтація на імпорт технологій.

Для усунення цих перешкод запропоновано змінити податкову систему, щоб розробка нової продукції та технологій була прибутковіше за безпосереднє виробництво, а те, у свою чергу, – за торгівлю, а остання забезпечувала більший прибуток, ніж банківсько-фінансова діяльність. Наразі маємо протилежне співвідношення між цими видами економічної діяльності.

Варто також зорієнтувати митну політику таким чином, щоб імпорт передового технологічного обладнання, яке не виробляється промисловістю України, приладів, матеріалів і реактивів для наукових досліджень, науково-технічної літератури, інформаційних матеріалів не обкладався митом та ПДВ. Слід заохочувати імпорт дешевої сировини, яка не добувається в Україні, і стримувати імпорт застарілих товарів та технологій (наприклад, автомобілів, що були у використанні, демонтованих виробничих ліній тощо). Митна політика має заохочувати експорт товарів з великою часткою доданої вартості і гальмувати експорт товарів з низьким вмістом доданої вартості (не переробленої сировини). Варто встановити мінімально дозволений відсоток доданої вартості в експортованому товарі, і в разі порушення цього правила зобов’язати   українського   експортера   сплатити   додатковий   податок,   який підвищив би ціну товару на суму, що збільшує додану вартість до дозволеного мінімуму.

Доведено необхідність запровадження матеріального заохочення для відтворювального розвитку промисловості, включаючи підтримку і стимулювання попиту споживачів на наукоємну продукцію, зокрема шляхом надання податкових та інших пільг, у тому числі через лізингові механізми; оцінювання вартості інновацій з урахуванням вимог міжнародних стандартів та світового рівня цін; прийняття чітких методик з оцінювання державних інвестицій у різних сферах відтворювальної діяльності.

Вважаємо за доцільне розширити систему сертифікації та контролю за якістю промислової продукції. При цьому контролювати відповідність не лише продукції визначеним технічним умовам на неї, але й вітчизняних технічних умов і стандартів світовому рівню аналогічної продукції, у заздалегідь проголошеному плановому порядку підвищувати рівень вимог до технічного рівня.

Наголошено на необхідності створити умови для впровадження технологій безперервної інформаційної підтримки життєвого циклу виробів, стимулювати впровадження на промислових підприємствах інформаційних технологій у галузі управління, включаючи відтворювальні потоки.

Доведено доцільність спонукання керівників і власників підприємств до пошуку інженерів-розробників та інших інноваторів для реалізації ефективної відтворювальної промислової політики. За цієї обставини для поліпшення економічних показників промислових підприємств виникає необхідність у відтворювальних винаходах та систематичному замовленні наукових розробок. Власне умови економічної діяльності змусили б великі підприємства створювати та підтримувати наявний відтворювальний потенціал: прикладні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, лабораторії, інженерні центри тощо, а також залучати на довготермінових засадах потенціал вищої школи та прикладних інститутів Національної академії наук України.

На особливу увагу заслуговує питання економічного зростання, що потребує зміни підходів економічної політики, переходу від обмежувального регулювання періоду фінансової стабілізації до активного підтримування позитивних тенденцій, що на­мітилися. Економічне пожвавлення, що спостерігається в Україні з 2000 р., стало не підтвердженням правильності економічної політики держави, а наслідком впливу зовнішніх факторів (а саме – зростання експорту), воно так і не створило в Україні надійних осередків розвитку, які здатні були б існувати без зовнішньої підтримки. Кошти, отримані національною економікою в період сприятливої кон’юнктури для експорту, не були використані галузями-експортерами ні на інвестиції в більш технологічні сфери, ні навіть на технологічну модернізацію й відтворювальний розвиток головної експортної галузі – гірничо-металургійного комплексу. Справжній економічний розвиток розпочнеться лише тоді, коли стимули до розвитку та необхідні для нього фінансові ресурси з’являться у функціонуючого капіталу.

Можна сподіватися, що венчурне фінансування стане невід’ємним атрибутом фінансових відносин.

Показано, що за останні роки в Україні вжито певні заходи щодо створення ефективно діючої нормативно-правової бази забезпечення відтворювальної діяльності. Проте в цілому правова основа такої діяльності залишається недосконалою. Насамперед потрібно чітко визначити межі та форму участі держави у вирішенні проблем стимулювання й підтримки інновацій. Створення узгодженої правової системи передбачає гарантування: законодавчого визначення науково-технічної стратегії, спрямованої на розбудову відтворювальної моделі розвитку промисловості та суспільства; врегулювання питань формування інфраструктури забезпечення відтворювальної діяльності, а також сучасної інформаційної індустрії обслуговування інвесторів і споживачів відтворювальної продукції; вирішення проблем інтелектуальної власності, винахідництва та патентно-ліцензійної роботи, оцінювання та оплати інтелектуальної праці, діяльності науково-дослідних організацій, технопарків, інших відтворювальних підприємств; забезпечення існування контрактно-конкурсної системи розробки та реалізації відтворювальних проектів; стимулювання міжнародного співробітництва у сфері відтворювальної діяльності, зовнішньоекономічної та спільної з іноземними партнерами науково-підприємницької співпраці тощо.

У зв’язку з цим органам державної влади рекомендовано активізувати заходи, спрямовані на розробку та прийняття на рівні закону стратегії відтворювального розвитку промисловості України. Основу концептуальних засад стратегії відтворювального розвитку промисловості України повинні становити такі напрями розвитку:

–        створення економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання досягнень науки в усіх секторах національної промисловості;

–        розбудова ефективно діючої відтворювальної системи, що об’єднує компанії, дослідні центри, університети, венчурні підприємства тощо;

–        здійснення якісних перетворень в освіті з можливістю отримання всіма якісної та безперервної освіти на основі об’єднання зусиль державних і благодійних фондів;

–        формування динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інформаційного сектору промисловості.