ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Автореферат

У першому розділі «Теоретичні засади економіко-правового регулювання природокористування» поглиблено теоретичні положення, що розкривають суть і значення природних ресурсів в макроекономічній моделі державного регулювання процесу природокористування, сутність його правового регулювання. Дослідження дозволило показати, що «природні ресурси» - це елементи і властивості природи, які використовуються людиною для одержання матеріальних та інших благ. Щоб перетворити природні ресурси на сировину, паливо, енергію і т.д., необхідні певні витрати праці на пошук, вивчення і освоєння, добування, відтворення й збереження. Внаслідок цих дій з боку людини вони стають компонентами соціально-економічної сфери, тобто набувають соціально-економічної сутності. Ступінь поновлення та вичерпності ресурсів багато в чому залежить від характеру природокористування. Природні ресурси, залучені до сфери людської діяльності, відносяться одночасно до природної та соціально-економічної сфери і стають одним з основних об’єктів природокористування, а ступінь поновлення та вичерпності ресурсів багато в чому залежить від його характеру, що являє собою одночасно і процес суспільного виробництва загалом, і раціональне використання природних ресурсів, їх охорона і відтворення та належні умови природного життєвого середовища. Вибір найбільш раціональних шляхів природокористування є економічною проблемою, що закладає напрямки майбутнього розвитку всього людства. Важливим питанням є економічна оцінка природноресурсного потенціалу. Існують різні підходи до виділення видів природокористування та їх класифікації. Найбільше розповсюдження одержали природоресурсний, господарський, екологічний підходи та підхід «від реципієнта». Одним із інструментів розв’язання проблеми вибору оптимальних варіантів використання природних ресурсів і природного життєвого довкілля виступає об’єктивний критерій ефективності природокористування і охорони природного довкілля, який повинен узгоджуватися з міжнародними актами, а також з національним екологічним законодавством.

Обґрунтовано необхідність розробки нового механізму державної екологічної політики і, відповідно, нової стратегії природокористування, що має сприяти досягненню сталого розвитку економіки не тільки окремої держави, але й усіх держав світу. Провідними принципами при виробленні такої стратегії мають бути попереджальний підхід і розділення відповідальності. Серед різноманітних заходів, які відбуваються на державному рівні щодо охорони навколишнього середовища, провідна роль належить екологічному праву, яке відображає узагальнений інтерес, узаконену суспільну потребу в збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього середовища в цілому, цінних природних об’єктів і комплексів, екосистем та ландшафтів, клімату, життя і т.д.

Основою екологічно-правової системи України є Конституція. Система екологічного законодавства в Україні складається з таких елементів: конституційне регулювання екологічних правовідносин; регулювання правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства; регулювання правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства; еколого-правове регулювання; міжнародно-правове регулювання. Першочерговим завданням в Україні є приведення національного законодавства у відповідність із чинними нормами міжнародного права і забезпечення того, щоб нові законодавчі акти узгоджувалися з міжнародними вимогами. Серйозною вадою чинного на сьогодні природоохоронного законодавства є відсутність комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиної системи.

Аналіз зарубіжного досвіду та міжнародних аспектів природокористування показав, що в багатьох країнах світу розроблені і діють національні програми природокористування, що передбачають взаємодію органів державного управління, приватного сектору, науки, фінансових установ. В усіх країнах прийняті кодекси законів про охорону природи і її окремих складових. Позитивним досвідом зарубіжних країн є те, що в них крім спеціально уповноважених органів державного управління, у тому числі й галузевих, створені центральні органи державного управління з широкими повноваженнями, що відповідають за загальне керівництво в національному масштабі політикою в галузі навколишнього природного середовища, за координацію дій інших зацікавлених юридичних і фізичних осіб, установ і відомств, за участь у міжнародних програмах співробітництва. Міжнародне співробітництво в галузі природокористування реалізується через Програму по охороні навколишнього природного середовища, Світовий фонд дикої природи, Міжнародну спілку охорони природи, Міжнародні організації ЮНЕСКО, Всесвітню організацію охорони здоров'я, Продовольчу та Аграрну організації, які розробили довгострокові програми по оцінці взаємодії людини і навколишнього природного середовища.

Україна є активною учасницею міжнародних організацій, пов’язаних з охороною довкілля. Сьогодні активізували свою діяльність природоохоронні організації України – Товариство охорони природи, асоціація «Зелений світ», численні екологічні центри, асоціації й фонди локального та регіонального масштабу. Глобальний характер природокористування обумовлює необхідність сумісних дій держав по рішенню екологічних проблем на основі міжнародного досвіду і характеру міжнародних економічних відносин. Серед методів і засобів цієї діяльності організаційно-правові, адміністративні та фінансово-економічні міри. У високорозвинених країнах діє чіткий механізм реалізації екологічного законодавства, його правового та екологічного аспектів. Для реалізації кожного природоохоронного закону в цих країнах із державного бюджету виділяються асигнування на захист природного середовища. З метою здійснення державної політики в сфері навколишнього середовища та контролю за дотриманням законодавства на всіх рівнях влади сформовані спеціалізовані адміністративні органи, чиї завдання обмежено регуляційними функціями.

У другому розділі «Аналіз проблем економіко-правового регулювання природокористування» визначено економіко-екологічну політику держави в контексті раціонального управління природокористуванням, проаналізовано стан природокористування в Україні та її регіонах, розглянуто податково-правові аспекти природокористування в межах державного регулювання раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, проаналізовано існуючі проблеми економіко-правового регулювання природокористування. Дослідження довело наявність в Україні і світі значної кількості екологічних проблем, вирішення яких ставить перед наукою задачу осмислення сучасних тенденцій еколого-економічного розвитку і необхідність розробки принципово нових концепцій розвитку. Сучасний тип еколого-економічного розвитку економіки науковці визначають як техногенний. Діяльність регіонів України супроводжується нарощуванням темпів природокористування і нераціональним використанням ресурсів. У зв’язку з цим з’явилася потреба в розробці нової концепції охорони навколишнього природного середовища та створення відповідних державних структур.

Сьогодні особливу актуальність набувають економічні аспекти проблем сучасного природокористування та необхідність адекватного відображення тих закономірностей і змін, які відбуваються під впливом науково-технічного прогресу між суспільним виробництвом і природою. Тому логічним є перехід від традиційного економічного аналізу та оцінки виробничо-господарської діяльності людини до інтегрального, еколого-економічного аналізу і еколого-економічної оцінки цієї діяльності. Враховуючи істотне погіршення екологічної ситуації на всіх рівнях – глобальному, регіональному та локальному, виникає необхідність розвитку нового еколого-економічного мислення, заснованого на відповідній державній політиці, головним напрямком якої має стати розробка принципово нових методів оцінки виробничо-господарської діяльності. Важливими складовими системи регулювання раціонального природокористування є державне планування і контроль, комплексна оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище.

У практиці планування слід передбачати розроблення територіальних комплексних схем раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища, екологізацію проектування, будівництва та експлуатації природно-господарських систем, всебічне врахування природних, економічних і соціальних факторів, правильний вибір методів планування та вибір відповідної еколого-економічної моделі природокористування. Найбільш ефективною формою стратегічного планування й планування по реалізації стратегії в природокористуванні є програмно-цільове планування, основою якого є комплексно-цільова програма, що спрямована на реалізацію стратегії природокористування. У плануванні розвитку території важливою є комплексна оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище, до якої доцільно включати мету і необхідність майбутньої господарської діяльності, способи її здійснення, реальні альтернативи, характер і ступінь впливу на довкілля, в тому числі й аварійних ситуацій, можливості зменшення шкідливого впливу на компоненти природи.

Аналіз стану природокористування України та її регіонів показав наявність ряду проблем: нарощування темпів природокористування і нераціонального використання ресурсів; забруднення навколишнього середовища; відсутність чіткого механізму управління та державного контролю; поступове зростання обсягів видобутку сировини, збільшення глибини та площі гірничих виробок, інтенсивне використання надр зі значними обсягами видобутку корисних копалин і порід; погіршення загального екологічного стану довкілля; недосконалість, а в деяких випадках і відсутність належного регулювання з боку держави. Сьогодні вкрай необхідні більш жорсткі вимоги до здійснення контролю за виконанням нормативних актів, держава повинна більш швидко реагувати на результати техногенного впливу на довкілля. Обсяги викидів на підприємствах Донецько-Придніпровського регіону залишаються досить великими і становлять майже 90% від загального обсягу викидів по країні. За останні роки сталися зміни основних показників стану навколишнього природного середовища Донецької області. Про це свідчать дані табл. 1, з якої видно, що становище в області дещо покращується.

В роботі визначені основні завдання держави, спрямовані на раціональне природокористування: удосконалення підходів до формування державної екологічної політики; забезпечення економічного використання матеріальних ресурсів; ліквідація невиробничих витрат або перевитрат природних ресурсів, пов’язаних з випуском недоброякісної продукції; оптимізація структури споживання ресурсів; розширення застосування вторинних ресурсів і супутніх продуктів; організація переробки виробничих і побутових відходів; відновлення природних ресурсів; скорочення втрат матеріальних ресурсів на усіх етапах виробництва і споживання; прискорення оборотності оборотних коштів; вивільнення частини ресурсів для використання в наступних виробничих цілях. Екологічна політика держави має бути трансформована в екологічну політику регіону, що дозволить встановити не тільки ефективні господарські зв’язки в регіоні, але й ефективне постачання вторинних матеріальних ресурсів і товарів з них.

Дослідження показало, що для виконання своїх функцій держава використовує різноманітні форми і методи впливу на соціально-економічні процеси, серед яких важливе місце займає податкова політика та правове регулювання. Методи правового регулювання відносин в сфері природокористування й охорони навколишнього природного середовища мають свою специфіку, яка полягає в сполученні імперативного, диспозитивного й економічного методів регулювання відносин суб’єктів права. Раціональне і стійке природокористування, успішна охорона навколишнього середовища можуть бути здійснені при різному сполученні режимів прав власності на природні ресурси, в залежності від географічних, історичних, культурних і соціальних особливостей країни.