ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ И РАЗВИТИЕ ГОСУДАРСТВЕННОГО СОЦИАЛЬНО- ОРИЕНТИРОВАННОГО УПРАВЛЕНИЯ

summary

Розділ 1. Закономірності становлення соціально-орієнтованого державного управління. Зростання ролі держави в суспільних процесах пов‘язано не з розширенням її масштабів, а зі зміною її ролі (змісту), що обумовлено характером співвідношення економіки, соціальних задач і політики, просуванням соціальної функції в ранг цільових для економіки.

Ці зміни обумовлені тим, що соціальна політика не тільки є спеціальною сферою діяльності держави, але все більше – складовою частиною економічної політики, перевтілюючись поступово в її провідну частину, підкоряючи економіку соціальним цілям.

Висування соціального на перший план обумовлює необхідність розширення сфери управління в суспільстві, що може бути забезпечено тільки державою. У зв'язку з цим держава грає основну роль у всіх типах соціальної політики – не тільки патерналістському, що очевидно, але й ліберальному.

Встановлено, що соціальна політика – це взаємна відповідальність держави і громадянина. Без такої взаємності вона не може бути ефективною. Взаємність означає взаємоконтроль: держави – за громадянином у частині загальноприйнятих правил і законів, громадянина – за державою в частині формування і реалізації соціально-економічної політики, тобто всього того, що, власне, і складає цивільне суспільство. Однак перехід від переважно патерналістського до переважно ліберального типу повинен бути поступовим, хоча і послідовним, якщо суспільство дійсно трансформується в економіці в ринковому напрямку, а в соціальній сфері – у напрямку цивільного суспільства.

Взаємозв'язок соціальної та економічної політики, який робить їх політикою єдиною, соціально-економічною, обумовлений їх взаємовпливом: економічна політика визначає можливості соціальної, соціальна політика стимулює економічне зростання, якщо вона ефективна; слабко впливає на економіку або не впливає взагалі, якщо вона нейтральна; негативно впливає на економіку, стримує її розвиток, якщо вона деструктивна, неефективна. Як встановлено з дослідження, формування і реалізація соціальної політики включає визначення головної ролі держави і її структуризацію за напрямками, видами і джерелами ресурсів, принципами, пріоритетами, рівнями управління, методами.

Зроблено висновки, що управління соціальною політикою, яке перспективно розвивається, розкривається у наступному:

державна влада збирає ресурси і планує витрати на соціальні цілі, встановлює для всієї країни нормативи розподілу і правила їх використання і при цьому залучає до процесу управління регіональні і місцеві органи влади;

переважною формою реалізації соціальної політики є програмна, оскільки вона поєднує ресурси, управління, адресність і правила;

адекватним для суспільств, які трансформуються, є поєднання децентралізації і державного управління соціальним обслуговуванням;

для проведення ефективної соціальної політики необхідно взяти до уваги регіональні і структурні особливості соціальної сфери і відповідно їх відображення в показниках програм і оцінках їх результативності.