Формування та розвиток системи державного регулювання аграрного сектора економіки : Формирование и развитие системы государственной регуляции аграрного сектора экономики

summary

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження; визначено мету й завдання досліджень, а також наукову новизну і практичну корисність одержаних результатів; наведено результати апробації основних результатів та їх опублікування.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади аналізу сутності та умов економічної діяльності держави” - досліджене питання про доцільність розгляду цілісного наукового напряму “Теорія економічної діяльності держави”, і, відповідно, з’ясовано сутність і взаємозв’язок низки категорій, що безпосередньо стосуються держави як суб’єкта економіки, об’єктивну зумовленість втручання держави в економіку, ефективність цього процесу, пріоритетні напрями, механізми і важелі здійснення реформ у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Економічна діяльність держави - це найбільш загальне поняття, яке характеризує її як суб’єкт економіки. Воно охоплює всі економічні явища і процеси, в яких держава бере безпосередню участь або так чи інакше втручається в них (регулює, стимулює або гальмує їх розвиток). Близьким за змістом є поняття “економічна політика держави”, в якому акцентується увага на суб’єктивності процесу “економічної діяльності держави” (на відміну від ринку, що діє в автоматичному режимі). Тобто економічна політика держави реалізується через діяльність державних установ (усіх гілок влади), в яких працюють державні службовці.

Економічна діяльність (політика) держави - багатоплановий процес. До його складу входять такі елементи (об’єкти): економічні функції держави; механізм державного регулювання економіки, який охоплює методи (інструментарій) реалізації останнього; масштаби економічної діяльності держави.

При визначенні економічних функцій держави в роботі пропонується застосувати загальний (концептуальний) і більш конкретний підхід, тобто виділяти вузькі і більш широкі напрями економічної діяльності держави. У першому випадку економічні функції держави групуються за трьома напрямами: так чи інакше держава виступає як зовнішня сила щодо недержавних суб’єктів національної економіки, у той чи інший спосіб втручається в їх господарську діяльність, регулює її або надає підтримку; безпосередня економічна (господарська) діяльність держави; державне регулювання національної економіки, тобто регулювання економічних процесів у державному і недержавному секторах економіки з метою стабільного розвитку економіки, досягнення найбільш можливого рівня в її ефективності, соціалізації і справедливості.

Механізм державного регулювання економіки визначається як система засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій. Інакше кажучи, державний механізм включає політико-правові, організаційно-управлінські засоби і важелі управління (регулювання) господарською діяльністю суб’єктів ринкової економіки. Масштаби економічної діяльності держави зумовлюють кількісну визначеність цього процесу.

В економічній науці не існує єдності поглядів щодо обсягів та масштабів економічної діяльності держави. В роботі виділяються і аналізуються дві концепції: 1) втручання держави в економіку має бути мінімальним; 2) значні обсяги економічної діяльності держави згідно з кейнсіанською парадигмою.

Особливого значення в сучасних умовах набуває проблема пошуку оптимуму у співвідношенні ринку і держави. Концептуально напрям її розв’язання можна визначити в такому положенні: держава повинна пом’якшувати негативні наслідки дії ринкового механізму і, по можли­вості, їх усувати, втручатися в економіку там, де інші регулюючі механізми діють недостатньо або менш ефективно, або їх не можна застосовувати взагалі. При цьому дуже важливо враховувати те, що економічні, соціальні і політичні чинники, які зумовлюють державне втручання в економіку, досить динамічні, не є раз і назавжди заданими, а тому масштаби і функції економічної діяльності держави не можуть бути постійними і визначеними на довготривалий період.

Внаслідок значної одержавленості сучасних моделей економіки ринкового типу, в тому числі аграрного виробництва, особливо актуальною є економічна ефективність цього процесу. В роботі зазначається, що ефективність як економічної, так і соціальної політики держави не може бути визначена за відомою формулою щодо окремих господарських суб’єктів “результати - витрати”. У загальному вигляді її характеризують три критерії: рівень ефективності національної економіки; її стабільність; соціальна справедливість. Такі критерії зумовлені діями всіх суб’єктів економіки. Однак в умовах її значної одержавленості це переважно визначається чинною економічною політикою держави.

На сьогодні господарське право цивілізує ринкову економіку, а держава, яка його створює і контролює виконання, виступає посередником і гарантом в економічних відносинах різних суб’єктів господарювання.

У другому розділі - “Система державного регулювання аграрного сектора в розвинутій ринковій економіці” - досліджується необхідність державного втручання в аграрну сферу ринкової економіки і акцентується увага на пріоритетних напрямах цього процесу - державному регулюванні земельних відносин і аграрного ринку.

Необхідність втручання держави в систему ціноутворення аграрного сектора в загальній формі пояснюється тим, що у сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення завжди пов’язаний з природним. Підприємства І і ІІІ сфер агропромислового комплексу щодо сільського господарства мають можливість диктувати йому ціни і часто її використовують. Вирішити цю кардинальну проблему може, насамперед, держава. Іншого шляху для нормального розвитку аграрного виробництва не існує.

У дисертації ставиться питання про можливість бездотаційності цін у цьому секторі економіки. Адже в економічному аспекті дотування цін у сільському господарстві є нераціональним, якщо виходити з інтересів всього суспільства. Кошти, які направляються в сільське господарство, отримуються в результаті перерозподільчих процесів, посилення податкового тиску на інших суб’єктів економіки. Стосовно сільського господарства це гальмує прогресивний з економічного погляду процес концентрації виробництва, послаблює конкуренцію, знижує економічну зацікавленість і відповідальність аграрних товаровиробників. Сьогодні існують різні варіанти розв’язання проблем аграрного ринку. Один з них - бездотаційне його функціонування щодо фермерських господарств.

Об’єктивна необхідність державного регулювання сільського господарства і надання йому допомоги визначається сукупністю умов і факторів. В роботі виділяються основні з них.

1. У сільському господарстві основним виробничим ресурсом є земля. Виснаження сільськогосподарських угідь, що перебувають у приватній власності, набуло в деяких країнах загрозливих масштабів.

2. Кожна країна прагне, наскільки це можливо, забезпечити себе власним продовольством, і держава підтримує національних товаровиробників, захищає їх від дешевого імпорту. Це зумовлює регулювання державою зовнішньоекономічних зв’язків стосовно аграрного виробництва з метою забезпечення продовольчої безпеки. Тим більше, низька цінова доступність продовольства в Україні зумовила зниження рівня споживання основних продуктів харчування (табл. 1).

Водночас держава бере активну участь у регулюванні аграрної сфери; збереженні і підвищенні родючості ґрунтів; техніко-технологічному його розвитку; науковому забезпеченні; підготовці кадрів. В роботі обґрунтовано положення, що економічні, соціальні і політичні чинники, які зумовлюють державне втручання в аграрну економіку, досить динамічні, а тому обсяги економічної діяльності і функції держави в аграрній сфері не можуть бути постійними і визначеними на довготривалий період. Перед державою повсякчас виникає проблема посилення або послаблення тих чи інших механізмів аграрної політики, забезпечення оптимуму в співвідношенні ринку і держави. І, напевне, головною і постійною проблемою аграрної політики є забезпечення її ефективності. Тепер стає очевидним, що важливі не стільки масштаби економічного втручання в аграрну сферу, скільки його ефективність.

У третьому розділі - “Трансформація економічної діяльності держави в аграрній сфері перехідної економіки” - розглянута перебудова аграрної політики держави у період з 1990 по 2002 рік. При цьому головна увага зосереджена на роздержавленні і правовій забезпеченості аграрної економіки в Україні. Це пояснюється тим, що одержавлений суспільний сектор аграрної економіки поступався ринково-підприємницькому, оскільки в першому немає реального (персоніфікованого) господаря-власника. В такій моделі аграрної економіки відсутня висока мотивація до ефективної, продуктивної і творчої праці, їй не притаманна реальна економічна відповідальність за результати господарської діяльності.