ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМ СЕКТОРОМ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ: ФУНКЦІОНАЛЬНО - СТРУКТУРНИЙ АСПЕКТ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет, гіпотеза і методи дослідження, оцінюється ступінь розробленості проблеми державного управління аграрним сектором економіки України, характеризуються елементи наукової новизни і практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації, вказується на особистий внесок дисертанта в наукове розроблення теми.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади функціонально-структурного аспекту державного управління аграрним сектором економіки України” – здійснено аналіз стану дослідженості наукової проблеми, уточнено концептуальні підходи щодо державного управління аграрним сектором економіки, розкрито поняття й сутність державного управління аграрним сектором економіки України та визначено напрями дослідження.

На основі аналізу наукових праць за темою дослідження з’ясовано, що в сучасній вітчизняній науці відсутні комплексні наукові розробки системи державного управління аграрним сектором економіки. Тому дисертаційне дослідження базується на наукових положеннях, що стосуються загальної системи державного управління, включає аналіз доробку вчених щодо державного управління економікою та щодо аграрного сектора економіки України і враховує специфічні особливості його функціонування та специфіку державного управління ним.

При обґрунтуванні доцільності використання в сучасних умовах поняття “аграрний сектор економіки” зазначається, що в широкому розумінні аграрний сектор економіки України – це сектор економіки, який охоплює всі підприємст-ва України незалежно від форми власності і організаційно-правової форми, що виробляють сільськогосподарську продукцію й продукти її первинної пере-робки, та пов’язані з ними обслуговуючі підприємства, а також організації (установи), що здійснюють розробку та реалізацію державної аграрної політики. Проте в дисертації автор виходячи із завдань дослідження використо-вує це поняття у вузькому розумінні – як сектор економіки, що охоплює всі підприємства України незалежно від форми власності і організаційно-правової форми, що виробляють сільськогосподарську продукцію й продукти її первинної переробки, та пов’язані з ними обслуговуючі підприємства.

Згідно з авторським визначенням державного управління аграрним сектором економіки як цілеспрямованого, організуючого і регулюючого впливу держави на діяльність підприємств та організацій, що утворюють аграрний сектор економіки, через організацію суспільних відносин для забезпечення державної аграрної політики в інтересах громадян держави, визначено, що система державного управління аграрним сектором економіки складається з таких елементів:

а) суб’єкта управління (підсистеми) - органів державної влади, що здійснюють розробку та реалізацію державної аграрної політики;

б) об’єкта управління (підсистеми) - аграрного сектора економіки (у вузькому розумінні);

в) управлінської діяльності (процесів) - організації суспільних відносин, що забезпечує прямі та зворотні зв’язки між суб’єктом та об’єктом управління.

У процесі дослідження суб’єкта державного управління аграрним сектором економіки України акцент зроблено на вивченні функцій та структури органів виконавчої влади, що здійснюють розробку та реалізацію державної аграрної політики. Як об’єкт державного управління аграрним сектором економіки безпосередньо розглянуто сільськогосподарські та переробні підприємства незалежно від форми власності та організаційно-правової форми і професійні й громадські об’єднання, що представляють їх інтереси.

Зазначено, що тісна взаємодія між елементами системи державного управління аграрним сектором економіки, що здійснюється за допомогою прямих і зворотних зв’язків, є необхідною умовою нормального функціо­ну­вання й розвитку цієї системи. Практична реалізація цих зв’язків забез­печується завдяки руху інформації. Відносини в системі державного управління аграрним сектором економіки формуються виходячи з чітко визначеної мети на основі законо­мірностей, принципів, функцій і методів державного управління цим сектором.

З урахуванням того, що головна мета державного управління аграрним сектором економіки України полягає в тому, щоб методами державного впливу забезпечити оптимальні умови розвитку аграрного виробництва, темпи, пропорції та якісні характеристики якого визначаються динамікою суспільних потреб та імперативами раціонального природокористування, автором уточнюються основні цілі, завдання та принципи державного управління аграрним сектором економіки України на сучасному етапі. Досягнення цілей забезпечується здійсненням функцій, завдяки чому цілі та функції стають взаємозумовленими. Тому у висновках до розділу зазначено, що мета, цілі, завдання (на конкретний період), принципи державного управління аграрним сектором економіки мають бути чітко визначені й законодавчо закріплені.

У другому розділі – “Аналіз функцій та структур державного управління аграрним сектором економіки України” – зроблено функціональний та структурний аналіз державного управління аграрним сектором економіки України та досліджено особливості його реформування.

Відповідно до мети та цілей державного управління аграрним сектором економіки України всі його функції класифікуються так:

–           основні: політичні, економічні, соціальні;

–           управлінські: стратегічне планування, прийняття управлінських рішень, організація діяльності, мотивація, контроль;

–           забезпечувальні: правове, методико-методологічне, наукове, інформа­ційне, фінансове, кадрове забезпечення тощо.

До політичних функцій державного управління аграрним сектором економіки України автором віднесено: гарантування продовольчої безпеки як найважливішої частини економічної та національної безпеки України; сприяння політичному утвердженню України; створення передумов для забезпечення політичної стабільності в усіх регіонах країни; підтримання достатньої військової могутності країни (наявність достатньої кількості продовольства); створення передумов для розбудови соціальної держави. Економічні функції включають: загальну координацію економічної політики (оптимізація оподаткування, інвестиційна та кредитна політика, режим зовнішньої торгівлі); перетворення сільськогосподарських підприємств на прогресивні організа­ційно-правові структури; реалізацію на практиці наукових розробок, що забезпечують підвищення ефективності виробництва; виведення на сучасний рівень відносин власності; державну підтримку малого і середнього бізнесу, стимулювання підприємницької ініціативи селян; формування ринкового середовища тощо. До соціальних функцій належать: захист майнових прав селянина-власника; сприяння соціальному захисту населення, насамперед тих, хто вже або ще не може брати участі у виробництві або тимчасово незайнятих; сприяння розвитку сільських територій; запобігання хворобам і нещасним випадкам, контроль за якістю харчової продукції; охорона навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки тощо. У дисертації доведено, що незалежно від назв типів та видів функцій державного управління аграрним сектором економіки і того, в якому порядку вони наведені в класифікації, всі функції важливі для сталого розвитку країни і забезпечать належну віддачу, якщо будуть здійснюватись комплексно і збалансовано.

Зазначено, що функціональна структура державного управління проявляється через сукупність функцій державного управління й управлінських функцій державних органів у їх взаємодії. Базовою конструкцією функціо­нальної структури виступають основні функції державного управління, навколо яких і для яких формуються управлінські функції самих органів державної влади. У результаті кожна функція державного управління здійснюється через певний комплекс управлінських функцій цих органів.

Результати аналізу задекларованих функцій державного управління аграрним сектором економіки та їх реальне застосування в Україні свідчать про те, що значна частина згаданих функцій через різні причини фактично не реалізується. Тому пропонується частину функцій Мінагрополітики України після часткової зміни залишити в його компетенції, а частину вже сьогодні передати іншим центральним та місцевим органам державного управління. Низка функцій має бути делегована на інший ієрархічний рівень системи державного управління або недержавним професійним утворенням та організаціям. Таким чином, система органів державного управління аграрним сектором економіки має бути вивільнена від невластивих їй функцій. Водночас її слід зорієнтувати на надання товаровиробникам тих державних послуг, потреба в яких виникла і виникатиме в майбутньому з огляду на об’єктивні процеси реформування аграрного сектора.

У розділі зроблено аналіз структурних змін у системі державного управління аграрним сектором економіки України і, зокрема, Мінагрополітики України як центрального органу виконавчої влади. Результати аналізу показали, що першим заходам щодо реформування системи державного управління аграрним сектором економіки бракувало системності, послідовності і наукового обґрунтування. В результаті й сьогодні структури органів управління та функції, які вони виконують, є, на жаль, не завжди вдалим поєднанням нового і старого.

Крім того, в розділі досліджено зміни типів організаційних структур в державному управлінні аграрним сектором економіки України, які відбулися в останнє десятиріччя. Зазначено, що на сучасному етапі в системі державного управління аграрним сектором економіки існують такі типи структур: за змістом і характером взаємовідносин органу управління – лінійно-функціо­нальні, дивізіональні; за обсягом повноважень – штабні та спеціалізовані (дорадчі: синтетичні, аналітичні; обслуговуючі; контрольні); за ступенем реакції на зміни навколишнього середовища - досить жорсткі, що в сучасній нестабільній ситуації є недоліком, оскільки це не дає змоги адекватно реагувати на потреби об’єкта управління. На жаль, такі перспективні, передусім через свою гнучкість та здатність до швидкого адаптування до сучасних реалій структури, як програмно-цільові та матричні, в системі державного управління аграрним сектором економіки України не набули ще належного розвитку.

Дослідження показали, що особливості реформування державного управ­лін­ня аграрним сектором економіки України визначаються сучасною струк­турою цього сектора, чинним законодавством, яке регулює його діяльність, законодавчими та економічними умовами господарювання, тенденціями щодо подальшого розвитку суспільних відносин у сфері аграрного виробництва та специфікою трансформаційних процесів, які відбуваються в галузі. Вони визначаються під впливом таких груп факторів: політичних, адміністративно-управлінських, економічних та соціальних. Ці групи факторів ґрунтовно проаналізовано в розділі.

Таким чином, накопичений досвід реформування системи державного управ­ління аграрним сектором економіки України на підставі аналізу допу­щених помилок і прорахунків дає змогу розробити її ефективну функціонально-структурну модель.

У третьому розділі дисертаційного дослідження – “Удосконалення функ­цій та структур державного управління аграрним сектором економіки України” – за допомогою системного підходу здійснюються: аналіз міжна­родного досвіду державного управління аграрним сектором та можливості його використання в Україні; розробка пропозицій щодо вдосконалення функцій, у тому числі інформаційно-консультаційної, їх правового закріплення, та організаційних структур державного управління аграрним сектором економіки України.

Аналіз світового досвіду державного управління аграрним сектором економіки дає підстави зробити висновки про те, що при існуванні найрізноманітніших моделей аграрної економіки є багато спільних підходів щодо вдосконалення управління цим сектором. Зокрема, спільними є принципи їх побудови, а саме: розмежування політичних та адміністративних функцій в уряді; відмова від елементів командно-адміністративних впливів держави на діяльність сектора; чітке законодавче розмежування управлінських функцій між центральними та регіональними органами державної влади; розробка та бюджетне фінансування державних програм цілеспрямованої підтримки сільськогосподарських товаровиробників, окремих виробництв; делегування виконавчих функцій спеціалізованим державним установам, підприємствам та організаціям; підтримка діяльності та передача окремих функцій регулювання виробництва професійним спілкам, асоціаціям та об’єднанням; соціальне партнерство центральних органів виконавчої влади з органами місцевої влади та суб’єктами господарювання в питаннях розвитку територій.

У розділі обґрунтовано пропозиції щодо зміни функцій Мінагрополітики України. Так, слід відмовитися від функцій, надто віддалених від основних (розробка заходів щодо поліпшення стану нормування праці, розробка та видання збірників норм і нормативів праці; організація і методичне керівництво бухгалтерським обліком і фінансовою звітністю на підприємствах; розробка рекомендацій і вказівок з бухгалтерського обліку; здійснення контролю за якістю пально-мастильних матеріалів на підприємствах; координація роботи з питань охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху тощо).

Зазначається, що, скориставшись міжнародним досвідом, варто вивіль­нити Мінагрополітики України від виконавчих функцій, які слід передати державним установам (агентствам), підпорядкованим Міністру аграрної політики України. Міністерство має виконувати функції з розробки державної аграрної політики, програм розвитку аграрного сектора економіки. Це забезпечить чіткий та прозорий механізм реалізації державної аграрної політи­ки. Зокрема, пропонується утворити агентства з питань: реалізації державних програм підтримки сільськогосподарських товаровиробників (Агентство державних програм); аграрного ринку (Державне агентство аграрного ринку); сільськогосподарської дорадчої діяльності (Агентство інформаційно-консультативного забезпечення). За результатами дослідження запропоновано нову функціональну структура державного управління аграрним сектором еко­номіки (рис. 1) та Мінагрополітики України, що сприятиме підвищенню ефективності державного управління аграрним сектором економіки України.

Дослідженням доведено, що, враховуючи нинішній стан і різноманітність організаційних форм та розмірів сільськогосподарських підприємств, вкрай важливо розвивати такі функції державного управління аграрним сектором економіки України, як інформаційне та консультаційне забезпечення. На практиці це означає появу в системі державного управління аграрним сектором економіки України принципово нового елемента, якого не було ні за часів командно-адміністративної системи, ні в період після проголошення незалежності України.