УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПЛАНУВАННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ І УСТАНОВАХ

summary

У "Вступі" розкрито сутність наукового завдання, що вирі­шу­єть­­­­ся; об­грунтовано вибір та актуальність теми дисертації; показано її зв’я­зок з те­матикою наукових досліджень Української Академії держав­но­го управ­лін­ня при Президентові України; визначено мету й завдання до­слідження, а також нау­ко­ву новизну й практичну корисність отриманих ре­зультатів, наведено дані щодо їх впровадження, апробації й опублікування.

У першому розділі - "Теоретичний аналіз системи пла­нування наукових до­сліджень у державних організаціях і установах" - на основі огляду лі­те­ра­тури здійснено такий аналіз з метою вияв­лен­ня потреб у вдо­ско­­на­лен­ні від­повідного меха­нізму планування.

В основу аналізу покладено системно-ді­яль­­ніс­ний підхід, оскіль­ки він най­­­більш пов­но відобра­жає структуру системи пла­­ну­ван­ня науко­вих до­слід­­жень у дер­жав­них орга­нізаціях і ус­та­новах. Це дося­га­ється шля­хом по­­єд­нан­ня системного і ді­яль­ніс­­но­го під­ходів на ос­но­ві прин­­ци­пу виді­лення необхідних і до­стат­ніх ком­понентів, властивих ді­яль­­нос­­ті не­за­­лежно від її виду, типу чи фор­ми. За­сто­сування тако­го під­ходу дає змо­гу ви­зна­чити пла­­ну­ван­ня нау­ко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­ні­за­ці­ях і ус­та­новах як систему ді­яльності, що містить суб'єк­т, об'єк­т, мету, ре­зуль­тат, за­со­би і про­цес пла­нування. На кож­­­но­му з ета­пів про­цесу став­­­лять­­ся завдання пев­ного типу, що вима­гає адек­ватних засобів са­ме для їх вирішення. Це зумо­вило вве­дення в тео­рію і практику управ­ління нау­ко­ви­ми дослід­жен­нями поняття механізму планування, під яким розу­міється си­сте­ма, що поєднує процес та засоби планування.

Ефективність останнього у дер­жав­них орга­ніза­ці­ях і ус­та­новах зале­жить, насамперед, від ступеня до­ско­на­лос­ті побу­дови суб’єкта і механізму планування, що породжує дві проб­леми. Першою з них є оптимізація побу­дови суб’єкта планування, а другою - вдо­ско­­налення його механізму. З метою виявлення по­треб у такому вдо­ско­на­лен­ні здійс­не­но аналіз обох вказаних компо­нен­тів системи плану­ван­ня.

Суб’єктом планування наукових досліджень є ієрархічна си­­стема дер­жав­них органів та установ, пов’язаних між собою відно­шен­ня­ми ко­ор­­ди­на­ції й суборди­на­ції. Теоретичні засади побудови таких систем розроб­лені до­­сить докладно. Зо­крема, принципи побудови та моделі орга­ні­за­цій­них си­­стем управління, їх пе­реваги, недоліки та можливості засто­су­ван­ня де­таль­­но викладені в ро­бо­­тах М.Аль­бер­та, Г.Атаман­чука, В.Баку­мен­ка, Д.Гвішиані, В.Князєва, В.Лугового, Д.Ма­ко, М.Ме­саро­вича, М.Мес­кона, Н.Нижник, І.Така­ха­ри, В.Троня, А.Файоля, Ф.Хе­до­урі та ін., а систем управління саме науковою діяль­ністю - в роботах В.Глушкова, М.Діденка, Г.Доброва, В.Клименюка, В.Ку­ле­шова, В.Лебедєва, Ю.Ромаш­ка, Б.Твіса, В.Терещенка, В.Тра­пез­нікова та ін. На цій основі в Україні та інших краї­нах світу функціо­ну­ють системи органів пла­­ну­ван­ня науко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­нізаціях і ус­та­новах. Їх аналіз дав змогу вия­вити типову мо­дель таких си­стем, що складається з трьох базо­вих рівнів для унітарних дер­­жав (за­галь­но­­дер­жав­ний, ві­дом­чий, державних органі­за­цій і установ), до яких у фе­де­ра­тивних і конфе­дератив­них дер­жавах до­да­ється ще рівень суб’єк­тів федерації (конфедерації). Віт­чиз­няна система ор­га­нів планування в основно­му відповідає типовій схемі для уні­тарних дер­жав, але вна­слідок низки недоліків не задовольняє сучас­ні ви­мо­ги пере­ходу Украї­ни до ін­новаційної моделі розвитку. Для виправ­лен­ня такого ста­но­вища вітчиз­ня­ні нау­ковці розробили велику кіль­кість обгрун­то­ва­них про­позицій, що дає підстави ставити, насам­пе­ред, пи­тання не про їх до­­дат­кове роз­роб­лен­­­ня, а про практичне впровадження.

Значно менше уваги приділяється в Україні прак­тич­ному вдо­ско­на­лен­ню механізму пла­­ну­ван­ня науко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­нізаціях і ус­та­новах, хоча розвитку теоре­тич­них засад його побу­дови та функціону­ван­ня присвячено багато праць вітчизняних і зарубіжних нау­ков­ців. Зокрема, в ро­бо­тах Г.Ата­ман­чука, В.Бакуменка, В.Глуш­­­­­кова, Г.Доб­­ро­ва, К.Керн­са, Дж.Мор­рі­сея, Г.Райта, Т.Сааті та інших систематизова­но низку прин­­ципів пла­ну­вання, згідно з якими розроблено схеми про­­цесу плану­ван­­ня у межах теорії соціального управління, що наведені у пра­­цях М.Аль­бер­та, К.Боумена, В.Кнор­рінга, Й.Кхола, М.Мес­ко­на, Дж.Мор­­ри­сея, Н.Ниж­­ник, О.Машкова, Г.Райта, Д.Ру, Д.Сульє, Є.Уткіна, Ф.Хедоурі та ін., а також у межах наукознавства, що містяться в роботах В.Афа­насьєва, Є.Авсенєва, М.Башина, І.Бул­кі­на, Г.Доб­ро­ва, Ю.Єршова, Г.Лах­ті­на, В.Ле­бе­­дєва, С.Пиро­гова, В.Ри­жих, І.Сал­ти­со­ва, В.Трапезнікова, Ю.Шквор­ця, Г.Ялового та ін. Зазначені схе­ми в узагаль­не­ному вигляді збігаються, проте ма­ють різний ступінь де­та­лі­зації та від­мін­ності у по­слідов­нос­тях етапів пла­ну­ван­ня. Разом з тим для потреб практики необхідно сформувати одно­значну, універ­саль­ну та дета­лі­­зовану схе­­му, яку можна вико­рис­товувати на ба­зових рів­нях си­сте­ми дер­жав­ного плану­вання в Україні. З цією метою в дисер­та­ції на ос­нові по­рів­няльного аналізу та уза­­­галь­нення наявних схем ство­ре­но де­талізо­вану схему про­цесу пла­­ну­ван­ня науко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­нізаціях і ус­та­новах, що включає дві ста­дії: цілепо­кла­дан­ня і ці­­ле­за­без­пе­чен­ня.

При розробці схеми об­грунтовано важливість етапів: си­стема­тизо­ва­ного форму­ван­ня мно­жи­ни ра­ціо­наль­них на­пря­мів наукових дослід­жень, що най­більш пов­но відображає по­треби і можли­вості роз­вит­ку суспільства і самої науки, оскільки це дає змогу узгодити дослідження сукуп­ності дер­жав­них організацій і ус­та­нов у різних га­лу­зях науки за кошти державного бюд­же­ту та обгрун­то­вано вибирати пріо­ритети держав­но­го фінансу­вання; чіт­кої й конкретної поста­нов­ки цілей і зав­дань, оскільки це забезпечує конт­роль їх досягнення та ефек­тивне здійснення до­слід­­жень; роз­­по­ділу ре­сурсів на до­сягнення ра­ціо­наль­них цілей за принци­пом пріо­ри­тет­ності, що забез­печує орієнтацію дослід­жень у при­клад­ному ас­пек­ті на вирішення най­важ­ли­віших проблем розвит­ку держа­ви, а в суто теоре­тич­но­му - їх від­по­­від­ність голов­ним проб­ле­­мам і перспек­ти­вам роз­вит­­ку світо­вої нау­ки, зміц­­­нен­ня по­зицій вітчиз­ня­ної нау­ки в світі; ви­зна­­чен­­ня най­більш доціль­них шля­хів наукових досліджень - по­слі­дов­ностей вирі­шен­ня завдань, що дозво­ля­ють до­сягти поставлених цілей з наймен­шими ви­тра­­тами ресурсів.

Дета­лі­зо­ва­ну схему про­це­су пла­­ну­ван­ня науко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­нізаціях і ус­та­новах використано для аналізу сучас­ного стану його методо­ло­гіч­ного забезпечення, здійсненого на основі класифікації на­яв­них методологічних засобів за мож­ли­востями й ефек­тив­ністю застосу­ван­ня в процесі пла­­ну­ван­ня. Аналіз показав, що сукупність наявних мето­доло­гіч­них засобів, описаних у пра­цях О.Бого­роша, Б.Бруси­лов­сь­ко­го, Л.Ве­­ге­ра, Л.Вол­гіна, В.Глушкова, С.Голо­совсь­кого, М.Ді­ден­ка, Г.Доб­ро­ва, М.Ед­доу­са, П.Завлі­на, Е.Задо­рож­ного, С.Кар­­та­вова, М.Ком­кова, О.Ко­­­рін­­но­го, В.Лисичкіна, В.Налі­мова, В.Одрі­на, В.Оно­прієнка, В.Со­лов­йо­ва, Р.Стенс­філда, В.Троня, В.Янкевича, Е.Ян­ча та ін., при ком­п­­лекс­ному й адекват­ному застосу­ванні в цілому за­без­печує ефектив­не планування. Разом з тим виявлено дві про­б­леми, що поля­га­ють у відсутності методо­ло­гічних засобів до­стат­­­нього рівня ефек­тивності для ета­пів, здійс­нення яких вима­гає пі­знан­ня специфіки об’єк­­та плану­ван­ня, а саме систематизованого форму­ван­ня мно­­жи­ни ра­ціо­­­­наль­­них на­пря­мів, чіт­кої й конкретної поста­нов­­ки цілей і зав­дань, ви­зна­­­чен­­ня найбільш до­цільних шляхів нау­ко­­вих до­слід­жень, а також в об’єк­тивному ви­зна­­ченні пе­ред­бачуваної цінності цілей нау­кових до­слід­жень, особливо фун­­да­мен­таль­них та соці­аль­но орієнто­ва­них при­клад­­них досліджень.

У дисертації скон­­цент­ро­­вано увагу на вирішенні першої проб­­леми. Це зумовлено, передусім, її більшою важли­вістю для вдоско­на­лення меха­ніз­му пла­­ну­ван­ня науко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­но­вах. Необхідною умовою обгрунтованого вибору пріо­ритетів держав­но­го фі­нан­­сування, для яко­го ви­зна­ча­ється перед­ба­чу­вана цінність ці­лей наукових до­слід­жень, є си­стема­тизовано сфор­мо­вана мно­жина ра­ціо­наль­­них цілей. Можливість точ­но­го визна­чен­ня перед­ба­­чуваної цін­ності ці­лей наукових до­слід­жень з’явля­ється лише тоді, коли цілі та зав­дан­ня, що їх роз­кри­ва­ють, постав­лені чітко і конкрет­но. Крім того, для етапів пла­ну­ван­ня, що де­таль­но роз­робляються в дисер­тації, взагалі від­сут­ні ме­то­до­ло­гіч­ні за­соби достат­ньо­го рів­ня ефек­тивності, то­ді як для визначення пе­ред­­ба­чу­ваної цін­ності цілей наукових до­слід­жень за умови пере­важ­но еко­но­­міч­но­го зна­чення запланованих нау­ко­вих резуль­татів такі за­со­би існу­ють.

У другому розділі - "Удосконалення методологічного забезпечен­ня меха­ніз­му планування науко­вих дослід­жень у держав­них організаціях і уста­но­вах" - розроблено й теоретично обгрунтовано нові методологічні засоби пла­нування, що реалізують принцип об’єктивності, розвивають ідею мор­фо­логічного ме­тоду систематичного покриття поля та ба­зу­ються на моде­лю­­ванні дисци­плі­нарної струк­тури нау­ки, сукупності мож­­­ли­вих форм, про­цесів ство­рен­­ня й розвитку наукових знань.

Удосконалено відомий підхід до формування множини раціо­наль­них на­пря­мів науко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­новах, що передбачає об’єднан­ня двох частин такої множини. Перша частина форму­ється за допомогою дослідницького прогнозування науки, а дру­га - за до­по­могою аналізу потреб наукового забезпечення інших сфер суспільної ді­яль­ності. Недоліком описаного підходу є відсутність система­ти­зованого ви­­яв­лення всіх наявних на цей час на­пря­мів досліджень у галузі науки, в якій пла­ну­ється їх про­водити. Внаслідок цього при форму­ванні множини раціо­наль­них напрямів науко­вих дослід­жень не враховуються всі перс­пек­­тив­ні мож­ли­­вос­ті розвитку певної галузі науки.

Для усунення цього недоліку в дисертації запро­по­новано введення ета­пу по­­будови моделі поля нау­кових до­сліджень, під яким розуміється мно­жи­на всіх напрямів фунда­мен­­тальних і прикладних досліджень, що виділи­лися на сучасному етапі розвитку науки. Систематизована побудова зазна­ченої моделі та її кон­крети­за­ція є основою розробленого методу форму­ван­ня мно­жи­ни раціональних на­пря­­мів науко­вих дослід­жень у дер­жав­них ор­га­­ні­за­ціях і ус­та­­новах. Мо­дель пропонується будувати шля­хом ана­лі­зу кла­си­фі­­­каторів на­у­ки і па­спортів спеціальностей її галузей. Конкретизацію мо­де­лі поля нау­кових досліджень передбачається здійс­­ню­ва­ти на основі вияв­лен­­ня потреб нау­кового забезпечення сфер суспільної ді­яль­ності шляхом ана­­­лі­зу відповід­них стра­тегій, кон­цепцій, про­грам, планів, а також потреб і мож­ли­востей роз­­вит­ку галузей науки на основі результатів їх до­слід­ниць­кого прогно­зу­вання.

Чітка й кон­крет­на поста­новка цілей і зав­дань науко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­новах означає їх формулювання як очіку­ва­них результатів, ступінь до­сяг­нення яких можна оцінити, що є зрозумілими й одно­значно тлума­чаться управлін­ця­ми і науковцями. На практиці реалі­зація такого підходу є ско­­рі­­ше винятком, ніж пра­ви­лом. Однією з причин цьо­го є відсут­ність ефек­­­тив­­них ме­­то­до­ло­­гічних за­со­­бів, розроблен­ня яких в ди­­сер­таційній роботі базувалося на тому, що резуль­та­та­ми науко­вих до­слід­­жень є наукові знання, які виступають у певних фор­мах. Тому чіткість і кон­кретність постановки цілей і зав­дан­ь досягається при їх ви­зна­ченні як очі­ку­ваних результатів у вигляді форм нау­­кових знань, що в дисертаційній ро­бо­ті пропонується здійс­ню­­вати на основі моде­лю­вання поля всіх таких форм та чіт­ко­го опису їх оз­нак.

Таке моделювання виконано шляхом створення сукупності морфо­ло­гіч­них моде­лей можли­вих ре­зуль­татів нау­ко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­новах та уза­галь­нення описів форм нау­кових знань, що є еле­ментами мо­делей. Мож­ливі форми ре­зуль­­та­тів фундаментальних до­слід­­жень поді­лено на емпі­ричні (дані експериментів, спостережень, прак­тичної діяль­нос­ті, наукові фак­ти, емпі­рич­ні закони), лінгвістичні (терміни і мови нау­кових теорій), мо­дель­но-ре­пре­зентативні (типо­ло­гії нау­­­ко­вих фак­тів, емпі­ричні тверд­­ження, описи об'єк­тів до­слід­ження, теоре­тичні закони, прин­ци­пи, ак­сіоми, теореми, абст­рактні об'єк­ти, моделі), проб­­лемні (нау­ко­ві проб­ле­ми та завдання), ев­­рис­­­­тич­ні (наукові припущення, гіпотези, тео­ретичні кон­цеп­ції), ме­то­­до­ло­гіч­ні (поняття, пра­ви­ла, при­йо­ми, ме­то­­до­ло­гіч­ні прин­ци­пи, підходи, проце­ду­ри, методи та інші засоби наукових до­сліджень), нау­ко­­ві теорії. Можливі форми ре­зуль­­та­тів при­кладних дослід­жень по­ді­­лено на проб­­лемні (прикладні нау­ко­ві завдання), ев­­рис­­­тич­ні (кон­цеп­ції практичної діяльності), ме­то­­до­логічні (під­ходи, процедури, схе­ми, ре­ко­мен­­дації, нор­ми, стан­дарти, методи, мето­дики та інші засо­би прак­тичної ді­­яль­нос­ті).

На основі су­куп­­нос­ті зазначених моделей в дисер­тації запропоновано метод постановки цілей і завдань нау­ко­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­новах. Метод перед­ба­чає побудову моделі поля форм наукових знань, які в принципі можливо отримати про кон­крет­ний об’єкт дослід­жен­ня, та аналіз наповненості поля шляхом вияв­лен­ня потреб в отриманні або удо­­ско­на­лен­ні нау­ко­вих знань у певних формах, зумовлених їх відсут­ніс­­тю або недосконалістю (не­точністю, не­пов­нотою, необ­грун­то­ваністю то­­що). Згідно з виявленими потребами цілі нау­ко­вих дослід­жень ви­знача­ють­ся як отримання або вдосконалення нау­­­кових знань у систем­них фор­мах, а зав­дання - у формах, в яких виража­ються елементи систем науко­вих знань.

Унаслідок багато­варіантності та структурної не­визначе­нос­ті процесів наукових досліджень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­новах при плану­ван­ні необхід­но розробляти мно­жину їх до­цільних шля­хів, з якої вже в про­цесі самих до­сліджень буде вибрано най­кращий. Обгрун­то­ване роз­роб­лення та­кої мно­жини, особ­ли­во при проведенні фунда­мен­тальних до­слід­жень, по­тре­бує ефек­тив­них методоло­гіч­них засобів.

Виходячи з такої потреби в дисертації сформовано комплекс типових мо­де­лей імо­вір­но­го роз­вит­ку науко­вих знань, що дають змогу на ос­но­ві си­стематизованого виявлення можливостей такого розвитку обгрун­то­вано ви­­­значати доцільні шляхи нау­ко­вих до­слід­­жень. Моделі є послідовностями одержання або вдоско­на­лення наукових знань у певних формах, що базу­ють­ся на зако­но­мір­ностях ство­рення й розвитку наукових тео­рій (аксіома­тичних, стан­дартних і нестандартних гіпотетико-дедуктивних, емпірико-ін­дук­тивних та конструктивних), ме­то­дологічних засо­бів наукових дослід­жень і при­клад­них нау­­кових знань. Виявлено, що спрямо­ва­ність такого ство­­­рення й роз­вит­ку залежить від зна­чень низ­ки па­ра­метрів, які харак­тери­зу­ють потреби та стан пізнання об’єк­та дослідження, тому їх сукуп­ність доцільно назвати пізнавальною ситуацією. У дисертації виділено ти­пи та­ких ситуа­цій, що можуть породжувати наукові проблеми, які вияв­ля­ють­ся у необ­хідності створення нових або доко­рін­ної зміни наявних нау­ко­вих тео­рій, завдання що­до розвитку наукових теорій і ме­то­до­ло­гічних за­со­­бів нау­кових дослід­жень, отримання при­клад­них наукових знань.

На основі створеного комплексу моделей запропонова­но метод визна­чення мно­жи­ни доцільних шляхів наукових досліджень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­новах. Ме­тод пе­редбачає визначення типів пізнавальних си­туа­­цій та ви­бір відповідних мо­де­лей імо­вір­но­го роз­вит­ку науко­вих знань. Далі аналізується наявність нау­кових знань про об’єкти досліджень за до­по­могою мор­­фо­ло­гіч­них мо­­де­лей мож­­ли­вих резуль­татів наукових до­слід­жень у дер­жав­них орга­ні­за­ціях і ус­та­новах. За результа­та­ми аналізу кон­кре­тизуються типові мо­де­лі ймо­вір­но­го роз­вит­ку науко­вих знань - вида­ляються послі­дов­ності отримання форм, в яких ці знання не потребують роз­роб­лення або вдосконалення. Час­­ти­ни моделей, що за­ли­шаються, утво­рю­ють доцільні шля­хи наукових досліджень.

Розроблені в дисертації підходи, мо­делі та методи стали основою ство­рення методики морфологічного аналізу можливостей розвитку науко­вих досліджень, що дає змогу систематизовано формувати множину ра­ціо­наль­­них на­прямів, чітко і конкретно ста­вити цілі й завдання та ви­зна­чати до­ціль­ні шляхи науко­вих досліджень у державних організаціях і уста­новах.

У третьому розділі - "Визначення та обгрунтування напрямів удоскона­лен­­ня механізму планування науко­вих досліджень у державних організаціях і уста­новах України" - здійснено детальний аналіз зазначеного механізму на ба­зо­вих рівнях в Україні, що дозволило ви­зна­чити й об­грун­­тувати на­пря­ми, а та­кож роз­роб­­­­ити ре­ко­мен­да­ції щодо його вдоско­на­лення.

Як методичні засоби аналізу вико­ристано розроблені в ди­сертації дета­лі­­зо­вану схему про­цесу планування нау­­ко­­вих дослід­жень у державних ор­га­­ні­заціях і установах і класифікацію сукупності на­явних ме­то­доло­гіч­них за­со­бів за можливос­тя­ми й ефектив­ністю їх застосу­ван­ня на кож­ному етапі даного процесу. За допомогою цих засобів здійснено ана­­­ліз чинної нор­ма­тивно-правової бази України, планів нау­ково-дослід­них робіт у ме­жах Дер­жав­ного бюд­же­ту Украї­ни, державних наукових та науково-тех­ніч­них про­грам, тематич­них планів до­сліджень мі­ні­стерств, дер­жав­них комі­тетів, дер­жавних орга­ні­зацій і уста­нов, супровід­них планових ма­теріалів, зо­кре­ма про­­гнозних розро­бок, зая­вок на фінан­су­вання, обгрун­ту­вань пла­нів то­що, узагальнено результати інтер­в’ю з пи­тань сучасного стану і потреб у вдо­сконаленні механізму планування науко­вих досліджень, про­ведених з пра­ців­ни­ка­ми органів держав­ного управ­ління різ­них рівнів та керівними пра­цівниками наукових установ.

Вияв­лено, що недо­лі­ком досліджуваного механізму в Ук­раї­ні є наяв­ність на базових рівнях трьох неуз­год­жених між собою про­це­дур пла­ну­­ван­ня фундаментальних досліджень наукових установ, при­клад­них нау­кових і науково-технічних розробок з пріо­ри­тет­них напрямів, нау­кових час­тин дер­­­жавних цільових про­грам та державних наукових і нау­­ково-технічних про­грам, що практично не дозволяє уникнути їх ду­блю­вання.

На загальнодержавному рівні при плану­ванні зазначених досліджень, на фінансування яких витрачаються майже всі кошти державного бюд­­жету, що виділяються на наукові дослідження, не передба­ча­ється узгодження із загально­дер­жав­ними пріоритетами, що відоб­ра­жаються в пріоритетних на­пря­мах роз­вит­ку науки і техніки. Останні згідно із законодавством мають фор­мува­ти­ся на основі прогнозування, однак для реа­лі­зації цього підходу відсутня нор­ма­тив­но-методич­на база. Самі пріори­тетні на­пря­ми є надто узагаль­неними, а їх конкретизації приділяється недостатньо уваги.

Відсутність основних на­пря­­мів досліджень НАН Украї­ни, система­тич­но­го до­слідниць­кого прогно­зування, надмірна за­галь­­ність ос­новних на­прямів досліджень академічних інститутів та необо­в’яз­ковість їх узгод­жен­ня з пріоритетними напрямами науки і техніки унеможливлюють коорди­на­цію тем досліджень інститутів та перевірку їх відповідності акту­аль­­ним потре­бам розвит­ку дер­жави й самої науки. Основні завдання дер­жав­них наукових і науково-тех­ніч­них програм є занадто широ­кими, а про­­­ек­ти в їх межах, що формуються за конкурсним принци­пом, недостатньо уз­год­­жу­ють­ся між со­бою й спря­мовуються на вирішення ос­нов­них завдань.

Таким чином, важливим напрямом удосконалення ме­ха­нізму плану­ван­ня нау­­ко­­вих дослід­жень у державних орга­ні­заціях і установах України є впровадження узгод­женого фор­му­ван­ня множини раціональних на­прямів нау­ко­вих до­­сліджень шляхом си­сте­матизованого вияв­лен­­­ня перс­пек­­тив­них мож­ли­вос­тей та потреб у розвит­ку су­спільства і самої науки. Як засіб уз­год­ження до­ціль­­но вико­ристати розроблений в дисер­тації метод, що ба­зується на по­бу­дові й конкре­ти­зації мо­делі поля наукових дослід­жень.

У бага­тьох ви­пад­ках, особливо при плану­ванні фундаментальних до­слід­жень наукових установ, при­кладних нау­кових та науково-технічних роз­­робок з пріо­ри­тет­них напрямів, чітко й кон­кретно не визна­ча­ють­ся цілі й зав­дання, які полягають в отриманні або вдо­ско­на­лен­ні науко­вих знань у певних фор­мах, не розробля­ють­ся доцільні шля­хи науко­вих досліджень. Усунення та­ких суттєвих недо­лі­ків, що знижують ефектив­ність досліджень та їх конт­ро­лю, також є важливим на­прямом удосконалення ме­ха­ніз­му пла­ну­ван­ня нау­­ко­­вих дослід­жень у дер­жав­них орга­ні­заціях і установах України. В цьому напрямі до­цільним є впро­вадження розроблених у ди­сер­тації методів, що базуються на вико­рис­танні сукуп­ності морфологічних мо­делей можли­вих результатів зазначених досліджень та ком­плексу типо­вих мо­де­лей імо­вір­но­го роз­вит­ку нау­ко­вих знань.

Унаслідок відсутності науково обгрунтованих системи критеріїв і ме­то­дики узгодженого визначення пріо­ри­тетних цілей фундаментальних дослід­жень наукових установ, при­кладних нау­кових та науково-технічних розро­бок з пріо­ри­тет­них напрямів, наукових час­тин дер­жавних цільових про­грам, державних наукових і науково-технічних про­грам розподіл коштів державного бюджету на зазначені цілі на за­гально­­­державному рівні, а та­кож ресурсів на фундаментальні дослід­ження наукових уста­нов, при­клад­них нау­кових і науково-технічних розро­бок з пріо­ри­тет­них на­прямів на ін­ших базових рівнях здійснюється за прин­­ципом про­­пор­цій­ної під­трим­­ки органі­за­цій і уста­нов шля­­хом базо­во­го фінансу­ван­ня на рів­ні мину­лого ро­ку. Це не дає змоги забез­пе­чити під­ви­ще­ну кон­центрацію дер­­жав­них ре­сурсів на до­сяг­ненні пріори­тет­них цілей наукових досліджень.

Вибір про­ектів державних наукових та науково-тех­ніч­них програм, тем у межах наукових час­тин дер­жавних цільових про­грам здійс­ню­ється від­по­відно до принципу пов­но­го ре­сурсного за­без­печення пріори­тет­них до­слід­жень. Проте вна­слідок відсутності спеціальних процедур рішення при­йма­ються на основі не значень кри­терію ефек­тивності наукових дослід­жень, а лише знань, досвіду та осо­бис­тих переваг посадових осіб.

Зазначене дозволяє зробити висновок про важливість удосконалення ме­ханізму планування науко­вих дослід­жень у державних орга­ні­заціях і ус­та­новах України в напрямі впровадження принципу пов­но­го ре­сурс­но­го за­без­печен­ня їх пріо­ри­­тет­них цілей, що ви­зна­чаються на основі крите­рію ефек­тив­ності шляхом зіставлення перед­бачува­ної цін­­нос­ті заплано­ва­них ре­­зуль­татів досліджень з ви­тратами ре­сур­сів на їх одер­жан­ня, для чо­го необхідне розроблення відповідних систем крите­ріїв та методик.

На всіх базових рівнях планування науко­вих дослід­жень у державних орга­ні­заціях і уста­новах України систематично вико­рис­то­вуються ли­ше ме­­тоди експерт­них оцінок, насам­перед типу науко­вої комісії, "моз­ко­во­го штур­­му", інтер­в’ю та ана­­літичної екс­пер­ти­зи, що в багатьох ви­падках є не до­сить ефективними. Тому методологічне за­без­печення механізму пла­ну­вання в ці­­лому потребує вдо­ско­на­лен­ня шляхом упровадження низки роз­ро­блених науковцями методів та методик, за допомогою яких можна більш ефек­тивно вирішувати зав­дання пла­нування.