ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробки, розкривається зв’язок дослідження з науковими проектами, програмами і планами, формулюється мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію та публікацію.

            Перший розділ – “Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіону: теоретико-методологічний аналіз” – присвячено дослідженню регіону як регульованої, розвиваючої соціально-економічної системи, з’ясуванню змістовних характеристик поняття механізм в окремих науках та державному управлінні, виявленню відмінності між державним управлінням і державним регулюванням на регіональному рівні.

Розкриття сутнісних особливостей, закономірностей і властивостей, що притаманні соціально-економічному розвитку регіону, можливе лише через теоретичне узагальнення таких явищ, як регіон, соціально-економічний розвиток регіону та державне регулювання соціально-економічного розвитку регіону.

На основі аналізу теоретичних підходів, дістало подальшого розвитку визначення поняття “регіон”. Пропонується розглядати його як соціально-економічну систему, що характеризується: спільними природними, соціально-економічними, національно-культурними, та іншими умовами; наявністю законодавчо-визначених просторових кордонів, взаємопов’язаної соціальної інфраструктури, органів управління (самоврядування); яка за своїми звичайними властивостями мотивована, цілеорієнтована, збалансована, інтегрована, динамічна і здатна до самовідтворення. Уявлення про регіон як складну соціально-економічну систему дозволяє по-іншому сприймати роль і місце регіональних органів влади в процесі державного регулювання, враховувати об’єктивну природу і специфічні особливості розвитку соціальних явищ і процесів, що відбуваються в межах регіональної системи.

Розв’язання проблем соціально-економічного розвитку регіону змушує до пошуку нових, науково-обґрунтованих підходів і методів державного регулювання. Виходячи з цього, пропонується розглядати соціально-економічний розвиток регіону через низку якісних, закономірних змін у функціонуванні регіональної системи, що мають об’єктивно-суб’єктивний характер і викликані виникненням нових форм зв’язків між соціально-економічними потребами і засобами їхнього задоволення. Зазначене можна конкретизувати в таких положеннях:

–      якісні зміни стосуються не тільки кількісних параметрів, що свідчать про динаміку в розвитку окремих елементів системи, а й докорінних перетворень у структурі регіональної системи;

–      закономірні зміни, що відбуваються в межах регіональної системи, зачіпають внутрішню сутність процесів, визначають спрямованість і розкривають природу взаємодії окремих елементів регіональної системи між собою та із зовнішнім середовищем;

–      об’єктивно-суб’єктивний характер змін у функціонуванні регіональної системи дозволяє розкрити двоєдину природу розвитку, оскільки йдеться про гармонійне поєднання організаційних впливів і процесів самоорганізації, де під самоорганізацією розуміється встановлення “порядку” (синергетика) в межах регіональної системи за рахунок погоджених дій елементів при відсутності організуючих впливів, що впорядковують  структуру і впливають на функції її окремих підсистем і елементів;

–      нові форми зв’язків між соціально-економічними потребами і засобами їх задоволення характеризують головне протиріччя, що спонукає регіональну систему до розвитку.

У державному регулюванні соціально-економічного розвитку регіону провідне місце займає механізм, який виступає своєрідною структурою, організуючою і спрямовуючою державно-управлінські впливи. Це дозволяє дійти висновку щодо загальних характеристик механізму як системи: він складається із внутрішньо організованої сукупності елементів, що мають спільну природу; відрізняється чіткою внутрішньою організацією і передбачуваністю впливів; має причину і мету свого існування, а також взаємозв’язок між метою, внутрішньою логікою (структурною побудовою) і результатом; утворюється з метою впливу на існуючі зв’язки між окремими предметами та явищами; може вважатись динамічною системою, що змінює свої властивості у просторі і часі.

Відтак, механізм державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону – це сукупність елементів, що поєднуються на підставі суб’єктно-об’єктних впливів, які породжено дією об’єктивних закономірностей суспільного розвитку та  суб’єктивних (раціонально осмислених) розв’язань  щодо його регулювання, з метою забезпечення сталого, комплексного, динамічного і збалансованого розвитку регіональної системи. Він спрямовується на забезпечення:

–      комплексного використання потенціалу регіону як складної соціально-економічної системи;

–      сталості розвитку регіональної системи, що знаходить свій прояв у здатності системи зберігати задані параметри розвитку;

–      збалансованості розвитку, що характеризується пропорційним розвитком елементів, які складають структуру соціально-економічної системи регіону;

–      динамічності розвитку, яка досягається за рахунок позитивної динаміки соціально-економічних показників;

–      соціальної спрямованості розвитку регіональної системи, тобто націленості кожної із підсистем на постійне підвищення добробуту населення;

–      правового простору, рівності умов щодо поведінки суб’єктів господарювання;

–      конкурентного середовища, яке характеризується рівними умовами щодо розвитку власного господарського потенціалу;

–      інноваційної складової розвитку регіональної системи, яка базується на використанні передових (інноваційних) технологій не тільки у виробничому процесі, а й управлінні.

У дисертації виділено основні елементи, які складають структуру комплексного механізму державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Доведено, що при розгляді в якості об’єкта регулювання процес соціально-економічного розвитку регіону, доцільно враховувати такі функції, як прогнозування, планування, організацію, мотивацію та моніторинг.

У другому розділі дисертації – “Сучасні практики державного регулювання регіонального розвитку” – проаналізовано механізм державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону, виокремлено проблеми і сформульовано напрямки щодо його вдосконалення; виявлено роль і місце інноваційних технологій у цьому процесі.

Наступним логічним етапом дослідження стає аналіз структури комплексного механізму державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Отримані результати аналізу дозволяють зробити ґрунтовні висновки щодо сучасного стану в Україні як окремих елементів, так і комплексного механізму в цілому, виявити недоліки і сформувати напрямки щодо їхнього усунення.

На сьогодні можна стверджувати, що механізм державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону не є досконалим, існують певні недоліки в його складових. Зокрема, виявлено, що в програмних документах не враховані можливі сценарії розвитку регіональної системи; не застосовується системний підхід у прогнозуванні плануванні напрямків регіонального розвитку; не з’ясовуються сутнісні параметри, що характеризують процес соціально-економічного розвитку регіону.