Державна політика забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону шляхом розвитку підприємництва

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, розкривається його мета, задачі, об’єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їхнє практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ — ”Теоретико-методологічні засади державної політики забезпечення продуктивної зайнятості населення” — містить аналіз соціально-економічних витоків щодо змістовної характеристики продуктивної зайнятості та її регіональних особливостей, основних моделей, загальних тенденцій та можливих перспектив удосконалення дієвих механізмів державного регулювання зайнятості, поняття державної політики зайнятості та пріоритетних напрямів її реалізації, підприємництва як сутнісного чинника забезпечення продуктивної зайнятості населення.

Сучасна теорія державного управління пов’язує соціально-економічне зростання держави з еволюційними змінами в розвитку продуктивних сил суспільства, де основною складовою, без перебільшення, вважається людський потенціал. У свою чергу, відтворення, розподіл і перерозподіл трудового населення передбачає створення в державі розвинутої системи зайнятості, в якій реалізується конституційне право кожної конкретної людини на працю, що є головним фактором досягнення власного добробуту та високого рівня життя населення в цілому.

У науковій літературі, у тому числі і з державного управління, існують різні підходи до осмислення зайнятості, її форм, видів, типів, функцій, методів забезпечення тощо. Порівнюючи їх, неважко помітити дві суттєві відмінності: з одного боку, превалювання економічних відносин, з іншого, — переважаючий наголос на забезпечення громадян робочими місцями, задоволення потреб людей у праці. Це дозволяє виокремити стосовно зайнятості такі її основні види, як повна, раціональна та ефективна зайнятість, а також дійти висновку, що для змістовної характеристики зайнятості необхідно враховувати її функціональне значення та рівень реалізації.

У цьому відношенні економічною функцією зайнятості можна вважати діяльність економічно активного населення із створення суспільного продукту або національного доходу. Соціально-економічна ж функція зайнятості пов’язана із задоволенням потреб в матеріальних і духовних благах як усього населення, так і безпосередніх суб’єктів діяльності щодо отримання ними доходу або прибутку. Нарешті, соціальна функція зайнятості виявляється у задоволенні потреби окремої людини у праці, підприємництві, самозайнятості, бізнесі, реалізації її особистих інтересів, розвитку здібностей і творчого потенціалу, отриманні реальних можливостей для вертикальної мобільності і досягнення бажаного статусу.

Зазначене дозволяє ввести і обґрунтувати поняття “продуктивна зайнятість населення” як синтетичне, що певною мірою корелює з поняттями “повна, раціональна і ефективна зайнятість”, та з’ясувати особливості її забезпечення на макро- (держава), мезо- (регіон, міжгалузевий і галузевий комплекси) та мікро- (підприємства) рівнях.

У дисертації робиться спроба довести, що нове ставлення до сфери зайнятості, зокрема до упровадження ідей продуктивної зайнятості населення, актуалізує регіональний рівень державного управління. З одного боку, регіон є більш “чутливим” порівняно із загальнодержавним рівнем до змін у трудових ресурсах. Він легко піддається моніторингу завдяки відносній однорідності природних ресурсів та культурних традицій, прозорості в обліку матеріально-виробничого та інтелектуального потенціалу і т. ін. Отже, йому притаманна реальна здатність максимально збалансувати потреби економічно активного населення в робочих місцях з їх пропозицією на регіональному ринку праці. Саме місцевій владі під силу контроль та сприяння створенню відповідних умов для вільного обрання окремим громадянином сфери, способу, форми і напрямку діяльності, що відноситься до важливих завдань продуктивної зайнятості. З іншого боку, поступове упровадження елементів продуктивної зайнятості сприяє розвитку всієї системи соціально-економічних відносин та забезпеченню високої якості життя (рис. 1).

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про зростання ролі держави в регулюванні сфери зайнятості на основі фінансово-кредитних, структурно-організаційних, податкових та інвестиційних впливів на ринок праці, застосування елементів активної (створення нових робочих місць, сприяння працевлаштуванню і самозайнятості, перепідготовка тощо) та пасивної (надання матеріальної допомоги, консультацій та ін.) політики зайнятості, можливо, з певними перевагами однієї з них.

Досить привабливою і плідною для сучасного українського суспільства є якісно нова модель соціально-економічного зростання — інноваційно-інвестиційна модель, сутнісними ознаками якої можна вважати:

·домінування безперервного процесу запровадження інновацій;

·невпинне зростання ролі творчого елементу в трудовій діяльності;

·високий і стабільний попит на технологічне вдосконалення у сферах виробництва та послуг;

·затребуваність науки, фундаментальних та прикладних наук в усіх сферах життєдіяльності;

·постійне удосконалення структури зайнятості, підтримка попиту на високоосвічені кадри;

·реальні соціально-економічні та правові умови для збільшення обсягів і напрямів інвестування як у галузевому, так і територіальному розрізі тощо.