УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне значення, охаракте­ризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, виконаних у співавторстві, наведено дані щодо апробації отриманих результатів, обґрунто­вано хронологічні межі дослідження.

У першому розділі - “Проблеми державного управління та перспективи розвитку системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України” - аналізується стан досліджуваної проблеми, зміст наукових праць, пов’язаних із розвитком процесу державного управління охороною здоров’я України, та визначаються напрями сучасних наукових досліджень генезису системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України.

Вивчення історичних аспектів становлення та розвитку системи охорони здоров’я Державної прикордонної служби України дало можливість виділити основні періоди в генезисі цього процесу.

Початок першого періоду збігається з часом здобуття Україною державної незалежності й розпочався 4 листопада 1991 р. (День створення Прикордонних військ України, далі - ПВУ).

Характерними рисами й основними здобутками даного періоду є:

·     створення військово-медичної служби як структурного підрозділу Державного комітету у справах охорони державного кордону України - централь­ного органу з керівництва медичним забезпеченням особового складу ПВУ;

·     створення Центрального військового госпіталю ПВУ та військових госпі­талів Західного і Південного напрямів ПВУ - органів управління ліку­вально-профілактичною вертикаллю системи медичного забезпечення ПВУ.

Другий - охоплює період з 1995 р. до 2000 року.

Основним здобутком цього історичного періоду стало створення системи управління медичним забезпеченням особового складу за територіальним принципом та зонами відповідальності.

Третій період розпочався у 2000 році і тривав до 1 серпня 2003 року.

Основними тенденціями розвитку системи управління медичним забезпеченням Державної прикордонної служби впродовж цих періодів стали: демократизація та структурна впорядкованість підрозділів системи державного управління медичним забезпеченням Державної прикордонної служби України.

Підкреслюється, що в зазначені періоди набули подальшого розвитку такі принципи діяльності управління охорони здоров’я Державної прикордонної служби України: єдиновладдя і колегіальності; децентралізації функцій, повно­важень керівництва й гуманізації в управлінні; плановості й оперативності управління; раціонального розподілу й кооперації праці апарату управління; компетентності й ефективності; законності та гласності.

Четвертий період розвитку системи управління медичним забезпеченням Державної прикордонної служби України розпочався 1 серпня 2003 р. і продов­жується сьогодні. За цей час окрім зазначених вище тенденцій розвитку процесу управління медичним забезпеченням відомства з’явилася та набуває подальшого розвитку і така його тенденція як державне управління наданням платних медичних послуг (ліцензування та акредитація лікувально-профілак­тичних закладів).

У розділі робиться висновок про те, що реалізація завдань, які стоять сьогодні перед військовими лікарями, сприятиме подальшому розвитку наступних закономірностей управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України: зумовленість мети, системи, змісту, принципів, функцій і методів управління охороною здоров’я військово­службовців особливостями державної політики, рівнем розвитку економіки, науки та охорони здоров’я; взаємозалежність та взаємоперехід кількісних і якісних змін у процесі управління; наступність між старим і новим, поступальний розвиток державного управління з відтворенням на вищому щаблі цінних, життєздатних елементів старого (форм, принципів і методів), що ускладнюються, перетворюються і переходять у нову, вищу якість.

У процесі дослідження всебічно аналізуються публікації журналів “Вісник Національної академії державного управління при Президентові України”, “Збірник наукових праць Національної академії державного управлін­ня при Президентові України”, матеріали щорічних науково-практичних конференцій НАДУ, в яких увага приділяється питанням розвитку системи державного управління охороною здоров’я України, досвіду управління галуззю в зарубіжних країнах.

Системний аналіз наукових праць свідчить, що розвиток державного управління охороною здоров’я України взагалі та державного управління охороною здоров’я військовослужбовців Воєнної організації зокрема ще залишається недостатньо вивченим, дослідження все ще розрізнені, методично не об’єднані. Окремі праці дають змогу лише незначною мірою розкрити зміст проблеми. На цій основі визначено найважливіші напрями теми, що потребують наукового дослідження: періодизація розвитку системи державного управління охороною здоров’я військовослужбовців; з’ясування цілей структури й функцій центральних органів державного управління охороною здоров’я військових відомств; виявлення провідних тенденцій, закономірностей і принципів розвитку системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України.

Другий розділ - “Теоретико-методологічні засади дослідження управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України” - присвячений науково-теоретичному обґрунтуванню базових принци­пів та механізмів державного управління охороною здоров’я українських при­кордонників.

За складеною програмою дане дослідження проводилося у кілька етапів. Перший етап присвячено вибору напряму дослідження, опрацюванню мети і завдань, визначенню об’єкта, предмета та методів дослідження, вибору можливих джерел інформації. Другим етапом стало вивчення та аналіз сучасного стану управління системою медичної допомоги в Державній прикордонній службі України. Для цього використовувався метод аналізу літературних та архівних джерел. Методом суцільної вибірки вивчена система управління медичним забезпеченням у Державній прикордонній службі України та наявні сьогодні в органах управління медичним забезпеченням (управління охорони здоров’я Адміністрації Департаменту забезпечення Державної прикордонної служби України, служб охорони здоров’я Північного, Південного, Західного, Східного та Азово-Чорноморського регіональних управлінь) підходи до керівництва підпорядкованими державними структурами медичної служби. На третьому етапі дослідження з’ясовувалася відпо­від­ність наявної системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби завданням, які покладені на державні структури (лікувально-профілактичні заклади) військової охорони здоров’я, та визначалися можливі шляхи її удосконалення. На четвертому етапі обґрунтовано концепцію реформування системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України.

На заключному, п’ятому етапі, здійснено узагальнення отриманих результатів і наукове обґрун­тування практичних рекомендацій щодо шля­хів удосконалення управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України в умовах адміністративної реформи.

У розділі підкреслюється, що мета дослідження і необхідні методичні передумови для її досягнення (завдання першого, другого і третього рівнів) охоплювали вивчення всіх сторін діяльності й управління досліджуваних систем медичного забезпечення Державної прикордонної служби України. Вони дозволили здійснити комплексне вивчення вихідного стану, якості організації та особливостей функціонування як системи в цілому, так і її складових частин, конкретних підсистем різних ієрархічних рівнів, а також обґрунтувати її основні напрямки і шляхи удосконалення діяльності та управління в сучасних умовах.

Розроблена під керівництвом дисертанта програма дозволила всебічно вивчити керівні структури й керовані об’єкти функціонуючої системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України, а саме: її рівень, якість організації і функціональний стан з управлінських позицій; задіяні моделі системи управління і їхню раціональність; якість і повноцінність процесу управління в цілому; адекватність інформаційного забезпечення тощо.

Апробація використаної комплексної програми дослідження і вищеназваних методик при вивченні окремих питань управління щодо медичного забезпечення особового складу Державної прикордонної служби України здійснювалася на нарадах, науково-практичних конференціях та зборах, як і в безпосередній виробничій діяльності впродовж 2000-2003 рр.

За одиницю спостереження приймалися складові частини керованої системи (суб’єкти та об’єкти управління, блоки наукового регулювання), посадові особи перших трьох службово-функціональних груп апаратів управління, розділи роботи, нормативно-правові акти, форми регулювання діяльності системи і види інформації.

У процесі дослідження і, особливо, на етапах запровадження розроблених рекомендацій, з метою підвищення професіоналізму й адекватного мотивування новацій, було проведено цілеспрямоване навчання посадових осіб, що виконують ті чи інші функції управління в трьох госпіталях. За період 2000-2003 рр. навчанням були охоплені 50 керівників і фахівців апарату управління за 36-годинною програмою з основ менеджменту.

У третьому розділі - “Управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України: стан, організаційна структура, цілі та функції” - розглядаються сили і засоби медичної служби та здійснюється аналіз сучасного стану управління системою медичної допомоги в Державній прикордонній службі України.

Встановлено, що для вирішення завдань медичного забезпечення особового складу ПВУ мали військово-медичне управління; Центральний госпіталь (Київ) та два госпіталі напрямів (Львів; Одеса) із загальним ліжковим фондом 590-630 ліжок; три військові лазарети (Ізмаїл; Оршанець; Хмельницький) із загальним ліжковим фондом 145 ліжок; пересувний санітарно-епідеміологічний загін (Київ), два санітарно-епідеміологічні загони (Львів; Одеса) і санітарно-епідеміологічну лабораторію (Хмельницький); 37 медичних пунктів (загальною місткістю 635 ліжок), три центри оздоровлення та відпочинку (Одеса; Ялта і Піщане) та дитячий оздоровчий табір (Саки).

Штатна чисельність медичної служби станом на 01.12.2000 р. становила 972 військовослужбовці та 554 працівники за трудовим договором (із них лікарів військових - 255, лікарів цивільних - 99, середніх медичних працівників - 897). При цьому укомплектованість особовим складом медичної служби складала: військовослужбовцями - 82,0%, працівниками за трудовим договором - 86,0%.

Особовий склад медичної служби за своїми професійними та моральними якостями в основному відповідав займаним посадам.

Медичне забезпечення пенсіонерів ПВУ здійснювалось у лікувально-профілактичних закладах Прикордонних військ (ПВ), Міністерства оборони (МО) України, Служби безпеки України (СБУ) та Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України. При цьому наголошується, що у зв’язку з відсутністю власних лікувально-профілактичних закладів в Автономній Республіці Крим та Східному регіоні, системи санаторно-курортного і відновлювального лікування, а також відмовою у плановому лікуванні пенсіонерів ПВУ в госпіталях інших силових відомств, соціальний захист військовослужбовців, що перебувають у запасі та відставці, значно погіршився.

Робота медичної служби на той час регламентувалася єдиним нормативно-правовим документом - наказом Держкомкордону від 9 червня 1992 р. №140 “Про введення в дію Положення про організацію медичного забезпечення Прикордонних військ України”. Тому, відповідно до завдань цього дослідження, була скоординована робота військово-медичного управління Державної прикордонної служби України з напрацювання нормативно-правового забезпечення відповідної виробничої діяльності системи медичного забезпечення та її підсистем.

Дослідженням встановлено, що інформаційне забезпечення в системі медичної служби Прикордонних військ України за оціночним показником “задовільно”, здійснюється тільки в 16,7% військово-медичних закладів при вивченні їх інформаційних потоків, тоді як більшість медичних структур функціонували “незадовільно” через недоступність частини інформації у 75,0% лікувально-профілактичних закладів, або повної її відсутності (16,7%).

Як основні носії інформації у всіх вивчених системах управління використовувалися паперові форми (стандартні бланки (37,5%), статистичні обліково-звітні форми (45,8%), картки (37,5%). У 16,7% випадків використо­вувалися магнітні диски та у 8,3% лазерні диски, при використанні комп’ютерної техніки.

Із засобів оргтехніки для механізації та автоматизації управлінської праці найбільшого поширення набули засоби зв’язку, підготовки і складання документів, а також персональні комп’ютери. Інша сучасна офісна техніка і комп’ютерні технології у двох третинах випадків не використовувалися або використовувалися частково (20,8%) переважно для особистої праці, управління службами, діловодства тощо.

Таким чином, результати дослідження дають право стверджувати, що інформаційне забезпечення в системі надання медичної допомоги особовому складові ПВУ, незалежно від рівня управління, не являє собою організовану систему інформаційного забезпечення, а відповідно не має можливості забезпечити адекватну інформаційну потребу в управлінській практиці за її обсягом, своєчасністю, достовірністю та цілеспрямованістю.

Матеріалами дослідження також встановлено, що діяльність медичних закладів ПВУ здійснювалася в умовах украй недостатнього бюджетного фінансування, що значною мірою позначалося на якості лікувально-діагностичної роботи.

Представлені дані свідчать про явні дефекти в організації та здійсненні процесу управління в системі медичної служби ПВУ. Сказане вище стало підставою для теоретичного обґрунтування нової моделі управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України.

У четвертому розділі - “Концепція реформування управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України” - обґрунтовано нову модель управління системою медичного забезпечення українських прикордонників.

При розробці проекту концепції реорганізаційного моделювання системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України як загальні передумови виступали:

-       несприятливі показники діяльності функціональних структур медичної служби ПВУ та низький рівень здоров’я військовослужбовців, з тенденцією до погіршення їх основних показників;

-       нестабільність фінансово-економічної ситуації медичної служби ПВУ;

-       управлінська недоцільність та функціональна невiдповiднiсть наявної системи медичного забезпечення ПВУ її цільовому призначенню.

Передумовами розробки концепції i наступних управ­лін­ських рішень були вимоги сучасного менеджменту, власне теорії: державного управління, систем, комплексного підходу щодо удосконалення системи управління, управлiнського рішення, роботи з кадрами. Як методичну основу було взято системний підхід, системний та функціонально-вартісний аналіз, методики медичної статистики, організаційного моделювання тощо.

Зазначається, що організаційна доцільність та ефективність діяльності керованої системи визначається, насамперед, конкретизацією її принципів побудови, які слід вважати системостабілізуючим фактором. Стосовно концеп­ції реструктуризації системи надання медичної допомоги особовому складові Державної прикордонної служби України як її принципи визначено: верховенство права; пріоритетність удосконалення системи профілактичного забезпечення; інтеграцію служби охорони здоров’я Державної прикордонної служби України із загальнодержавною системою охорони здоров’я; створення управлінсько-економічного механізму підвищення якості надання медичної допомоги; правонаступності фундаментальних теоретичних та практичних положень військово-медичної доктрини. При цьому загальними пріоритетами стали: організація лікувально-діагностичної роботи згідно з уніфікованими стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу амбула­торно-поліклінічної та стаціонарної допомоги; створення умов, які відповідають сучасному рівню перебування пацієнтів на лікуванні; визначення порядку надання медичних послуг пенсіонерам Державної прикордонної служби України з числа ветеранів війни і військової служби, офіцерам і прапорщикам, членам їх сімей та іншим верствам населення; організація і проведення високоефективних заходів щодо надання медичної допомоги пацієнтам та якнайшвидше відновлення їх боєготовності та працездатності; забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя, пропаганда гігієніч­них знань і здорового способу життя; забезпечення медичним майном; здійснення систематичного контролю за всіма сторонами життя, побуту, діяльності військ з метою збереження та зміцнення здоров’я особового складу; розробка пропозицій щодо поліпшення медичного забезпечення військ на мирний і воєнний час; відпрацювання та впровадження оптимізованих схем-моделей і механізмів управління та фінансово-економічного забезпечення.

У розділі обґрунтовано, що концептуальним підходам до державної та відомчої політики реформування наявної системи медичного забезпечення ПВУ сприяв Указ Президента України від 16 листопада 2000 р. за № 1241/2000 “Про Програму дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ України, на період до 2005 року”.

Для поліпшення соціально-економічного становища та нормативно-пра­вового врегулювання процесу функціонування медичної служби ПВУ, наказом голови Комітету затверджено і введено в дію Програму дій, спрямованих на удосконалення та розвиток медичної служби ПВУ на період до 2003 р.

З урахуванням особливостей діяльності ПВУ, а також реальних економічних умов сьогодення, основаними напрямками реформування медичної допомоги визначені такі: концентрація сил і засобів медичної служби у військово-медичних закладах; надання медичної допомоги, використовуючи денні стаціонари, а також лікарні й медичні заклади, підпорядковані МОЗ України, МО України та іншим формуванням, утвореним відповідно до законодавства України; збереження лазаретів потужністю 25-50 ліжок, з урахуванням нечисленності деяких гарнізонів. Медична допомога при­кріпленим до таких лазаретів військовослужбовцям і пенсіонерам Державної прикордонної служби України на етапі діагностики і спеціалізованого лікування також може надаватися і в лікарнях системи МОЗ України; раціональне використання матеріальних та кадрових ресурсів буде сприяти наданню спеціалізованої медичної допомоги в амбулаторіях і загально­профільної медичної допомоги в госпіталях; формування єдиного інформаційного простору з упровадженням лікувально-консультативних, дистан­ційних (телеметричних) консультативно-діагностичних форм, комп’ю­терних технологій збору, обробки, аналізу і збереження інформації в базах даних є обов’язковою умовою проведення реформ у системі медичного забезпечення Державної прикордонної служби України; на часі введення пересувних кабінетів (пересувних мобільних лікувально-діагностичних комплексів) до штатів госпіталів Державної прикордонної служби України та формування позаштатних спеціалізованих виїзних бригад. Це особливо актуально для успішного функціонування військових гарнізонів з малопотужними військово-лікувальними закладами. Основними завданнями пересувних кабінетів слід визначити: проведення поглибленого медичного обстеження військовослужбовців та надання лікарської допомоги особовому складу підрозділів Державної прикордонної служби, які виконують завдання з охорони державного кордону України (у тому числі дислокованих у пунктах, де відсутні лікувально-профілактичні заклади військових формувань та медичні заклади системи МОЗ України).

Принциповими особливостями нової моделі надання медичної допомоги військовому контингенту Державної прикордонної служби стали:

-       організацiя військової медичної дільничної служби (ВМДС) на рівні застава - комендатура - загін, яка в медичному функціонально-структурному відношенні представлена військовою сімейною амбулаторією (ВСА) на чолі з сімейним лікарем;

-       участь лікувально-профілактичних закладів систем МОЗ, МО, МВС та СБ України в наданні медичної допомоги військовослужбовцям та прикріпленому контингенту (в т.ч. і населенню відповідного регіону) на всіх медико-організаційних етапах на юридичних засадах - договорів, сумісних наказів, вказівок тощо;

-       гнучка організаційно-функціональна структура медичних служб усіх медико-організаційних етапів залежно від військових, бойових, санітарно-епідеміологічних, місцевих умов та контингенту, який обслуговується (військовослужбовці строкової служби та за контрактом, пенсіонери Державної прикордонної служби України, члени їх сімей та населення регіону);

-       функціональна взаємозалежність та взаємодоповнюваність структур медичної служби всіх медико-організаційних етапів;

-       відносна самостійність керівників медичних структур у вирішенні оперативно-тактичних завдань щодо організації, надання медичної та санітарно-епідеміологічної допомоги пацієнтам і управління ними.

За результатами виконаного дослідження обґрунтовано, що реалізація основної суті управління (розподіл медичних ресурсів - ліжок, лікарів, фінансових і матеріально-технічних засобів) можлива тільки через механізм планування. Основне призначення плану - ефективне використання виділених на медичне забезпечення ресурсів, пошук і залучення резервних ресурсів, а також створення необхідних умов і стимулів для інтенсифікації праці медичного й немедичного персоналу.