ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У ВУГІЛЬНУ ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет, гіпотеза й методи дослідження. Розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо апробації отриманих результатів та структуру дослідження.

У першому розділі – “Вугільна галузь як гарант економічної безпеки держави” – аналізується ступінь розробки досліджуваної проблеми, сучасний стан вугільної галузі України.

На основі аналізу літературних джерел розкривається першочергова потреба конкретизації функцій і меж відповідальності органів державної влади, оскільки, як показують дослідження зарубіжних фахівців, саме це є однією з найважливіших умов динамічного розвитку галузей економіки країни.

Удосконалення вітчизняної вугледобувної галузі дасть змогу не тільки реально забезпечити енергетичну незалежність країни, а й відкрити перспек­ти­ви вирішення однієї з найскладніших проблем української економіки, зокрема повні­ше завантажити потужності вітчизняного машинобудування, чорної й кольо­рової металургії, хімічної промисловості, приладобудування та буд­індустрії.

Проблемі державної політики в сфері функціонування вугільної промисловості як однієї з основних складових паливно-енергетичного комплексу України присвячено наукові праці вітчизняних учених: О.І.Амоші, Л.В.Байсарова, А.Ф.Булата, С.Ф.Дубовика, М.А.Ільяшова, А.І.Кабанова, В.І.Лог­ви­ненка, В.І.Мельника, Г.Г.Півняка, Л.Н.Расуждай, В.І.Саллі, М.С.Сур­гая, М.Г.Чумаченка, А.К.Шидловського, С.В.Янка, Ю.П.Ященка та інших. Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості праць вітчизняних і зарубіжних авторів щодо розв’язання проблем виходу вугільної галузі з кризи й підвищення ефективності її роботи.

Роль державної політики не повинна зводитися лише до організації контролю. Необхідне створення ринкових умов та підвищення інвестиційної привабливості у вугільній галузі. Органи державної влади мають приймати рішення, пов’язані з розвитком соціальної бази, охорони здоров’я, удосконалення виробничої структури. Аналізуючи ці проблеми, обгрунтували низку пропозицій щодо їх вирішення: В.Д.Бакуменко, П.І.Гайдуцький, А.С.Гальчин­ський, В.Г.Бодров, М.І.Долішній, О.І.Ігнатенко, Ю.П.Лебедин­ський, О.Г.Осауленко, І.М.Солоненко, Я.Ф.Радиш, М.Г.Чумаченко та ін.

Ефективність структурних перетворень багато в чому визначається тим, які матеріальні ресурси одержить у своє розпорядження вугільна промисловість. У цьому велику роль відіграє держава, яка за допомогою методів економічного регулювання може цілеспрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зовнішніх інвестицій, а й створювати умови для їх спрямування в галузі економіки України.

Важливого значення для дослідження набуло використання класичних моделей розвитку, розроблених Дж.М.Кейнсом та Д.Мідом. Під час до­слідження управління інвестиційним процесом на основі інформаційних технологій виникла необхідність використання робіт Р.Акоффа, Ст.Біра, А.Вальда, О.А.Машкова. Названі вчені переважно висвітлюють окремі питання математичного й програмного забезпечення при моделюванні довільних ситуацій, і тільки в деяких працях, наприклад професора В.П.Троня, дається комплексне розкриття визначених питань. Завдяки ученим О.І.Амоші, М.О.Ільяшову, Ю.В.Макогону, В.І.Саллі одержані вагомі результати щодо структуризації економіки перехідного до ринку періоду і сучасної спрямованості інвестиційного процесу.

Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність праць і моделей вітчизняних та зарубіжних авторів, що стосуються проблем ефективного функціонування вугільної промисловості в умовах перехідної економіки. Однак ще відсутні наукові праці, узагальнені теоретичні дослідження, які були б присвячені питанням державної політики управління інвестиційним процесом у вугільній промисловості України в досліджуваний період.

У процесі дослідження сучасного стану вугільної промисловості як однієї з основних складових паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) України встановлено, що передумовою кризи вугільної промисловості України була політика уряду СРСР, коли ще з початку 80-х рр. проводилась переорієнтація на створення дешевих паливних баз у Західному Сибіру і Казахстані. Капітальні вкладення в основному спрямовувалися на Схід, а в Україні проводилася політика збільшення видобутку вугілля при зменшенні обсягу фінансування. Протягом десятиліть вугільна галузь розвивалася згідно з прин­ци­пами командно-адміністративної економіки. Швидке старіння шахтного фонду викликало різке зростання збитковості виробництва. Одним із най­болючіших питань залишається фінансування реконструкції, розширення та техніч­ного переобладнання вугільних шахт. Реконструкція вимагає лише 20-40% суми, необхідної на будівництво нових шахт, а термін освоєння потужностей зменшується приблизно втричі. Хронічне погіршення стану шахтного фонду призводить до передчасної ліквідації та закриття шахт. Іншими, не менш згубними причинами, які поглиблювали кризу у вугільній промисловості, були неплатежі підприємств-споживачів вугілля і майже повна відсутність обігових коштів на підприємствах галузі.

Функціонування і розвиток ПЕК України значною мірою визначається станом і розвитком вугільної промисловості. Це твердження базується на аналізі структури запасів органічного палива країни, де вугілля становить 95,4%, і не суперечить сформованій світовій тенденції видобутку і вико­ристання його як головного енергоресурсу, потреба в якому в єдиних технологічних ланцюгах “вугілля-енергетика” та “вугілля-кокс-метал” зростає.