| summary: | У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, окреслюється стан її наукового опрацювання, з’ясовується зв’язок з науковими програмами, розкриваються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, сформульована наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію дисертації.
У першому розділі – “Теоретичні засади розвитку системи державної підтримки іноземного інвестування” – встановлено, що іноземне інвестування знаходиться під впливом взаємодії цілого спектра сил і процесів на макро- і мікрорівні. Теорія дозволяє не тільки пояснити, але й передбачити загальні напрями руху іноземного капіталу. Основні положення її базуються на висновках відразу декількох наукових шкіл, що сприяє її гнучкість, відкритість для подальшого розвитку, наближеності до реальності. У процесі іноземного інвестування беруть участь країна, де знаходиться фірма, з її географічним розташуванням, внутрішньою економічною ситуацією, формами участі держави у регулюванні економічного життя; галузь, у якій діє фірма, з її масштабами та рівнем конкуренції, обсягом витрат на НДДКР, рекламу і маркетинг; держава-реципієнт з її політикою стосовно місцевого й іноземного бізнесу, наявністю партнерів для іноземного інвестора і типом відносин з іноземним партнером і між собою як з погляду реальних норм ведення бізнесу, так і їх законодавчо закріплених прав і обов'язків. Використовуючи такі унікальні переваги, як лідерство, вміння організовувати міжнародну діяльність, маркетингові і постачальницькі ресурси, розвиток людського потенціалу, ефективний фінансовий менеджмент, великі фірми виходять у лідери і поширюють свої операції на інші ринки галузі. Повсюди, де мають місце високі витрати на НДДКР, капіталомістке виробництво і велика кількість товарів у вигляді компонентів і напівфабрикатів, інтерналізація є економічно виправданою, і вона існує.
Багато аспектів іноземного інвестування досить глибоко розкриваються при розгляді теорії конкурентних переваг країни, створеної американським економістом М. Портером. Найважливіша її особливість полягає в тому, що вона обґрунтовує конкурентні переваги галузей і економіки в цілому, пропонує висновки і положення, що стосуються визначення напрямів діяльності компаній і політики держави. Посилення процесів глобалізації світової економіки, де корінні зміни в міжнародній конкуренції й інші зміни в системі міжнародних відносин призвели, за М. Портером, до невідповідності жодної з теорій, які виникли, починаючи від А. Сміта, Д. Рікардо і до 80-х років XX ст.) нинішнім завданням. Відзначаючи недоліки попередніх теорій, що пояснювали конкурентоспроможність країни в цілому, М. Портер розкриває сутність свого підходу до вирішення цього завдання, який полягає у тому, що «саме розуміння причин того, як фірми цієї країни можуть створювати й утримувати конкурентні переваги у своїй галузі, і є правильним підходом не тільки при виробленні політики окремо взятої фірми, але й при вирішенні загальнонаціональних економічних завдань».
Теорія конкурентних переваг країни Портера розглядає широке коло проблем, пов'язаних з конкурентоспроможністю фірм, галузей, економіки в цілому. Центральне місце в ній посідає ідея так званого ромба, який охоплює чотири головні властивості економіки, що мають загальний характер і формують конкурентне макросередовище. До цих властивостей чи детермінант, він зараховує, по-перше, факторні умови, виділяючи людські ресурси, (насамперед кількість, якість і вартість робочої сили, менеджмент). Одним із параметрів факторних умов є фізичні ресурси ( земельні ділянки, вода, корисні копалини, ліс, джерела гідроелектроенергії, кліматичні умови і т.д. Важливе місце в системі факторів виробництва відведено ресурсам знань, тобто, сумі наукової, технічної і ринкової інформації, що впливає на виробництво товарів і послуг. У структурі факторів виробництва істотну роль відіграють грошові ресурси (кількість і вартість капіталу, акції, венчурний капітал тощо) й інфраструктура (транспортна система, система зв'язку, поштова, охорона здоров'я, житловий фонд, культура).
Друга складова «національного ромба» – умови попиту, які характеризується трьома важливими рисами: структурою внутрішнього попиту, обсягом і характером зростання попиту, механізмами, за допомогою яких переваги внутрішнього ринку передаються зарубіжним ринкам.
Третій базовий момент національних переваг країни - система споріднених і підтримуючих галузей. Спорідненими називаються такі галузі, у яких фірми можуть здійснювати взаємодію між собою в процесі формування ланцюжка цінності, а також галузі, що мають справу із взаємодоповнюючими продуктами (такими, наприклад, як комп'ютери і програмне забезпечення).
Четвертим детермінантом у забезпеченні національної конкурентної переваги виступають стратегія, структура і суперництво фірм. Якщо відсутнє конкурентне середовище, якщо стратегія фірм не орієнтована на суперництво, то в них не виникає конкурентних переваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Такий самий вплив можуть справляти дії держави. Державна політика, яка здійснює без урахування її впливу на систему детермінантів, може підірвати конкурентну перевагу країни.
Особливу цінність для іноземного інвестування має виділення стадій конкурентоспроможності, які характеризуються конкретним набором галузей і специфічною стратегією розвитку фірм, а також різним ступенем державного втручання в економіку відповідно до основних напрямків економічної політики.
У наукових працях досить поширеним є визнання чотирьох стадій конкурентоспроможності національної економіки, що відповідають чотирьом рушійним силам чи стимулам, що визначають її розвиток в окремі періоди часу. Це фактори виробництва, інвестиції, нововведення і багатство.
Залучення іноземного капіталу в національну економіку не може розглядатися як однозначно позитивний процес. Він містить у собі і негативні сторони: держави, що користуються іноземними інвестиціями, можуть послабити свій контроль над окремими секторами національної економіки; посилення іноземного капіталу може обмежувати ефективність макроекономічного регулювання; існує небезпека, пов'язана із середньостроковим впливом іноземних інвестицій на торговий і платіжний баланс і можливу монополізацію національного ринку; технології які застосовують іноземні інвестори, можуть бути небезпечними для здоров'я і життя людей, навколишнього середовища; іноземні інвестиції можуть сприяти так званому “перегріву” економіки.
Перед країнами, які залучають іноземні інвестиції, особливо для реалізації великих інвестиційних проектів, постає завдання відповідності їх забезпечення пріоритетним цілям економічної стратегії країни. Мова йде про вплив на макроекономічну стабілізацію, конкурентоспроможність експортного сектора економіки, вирішення внутрішніх проблем соціально-економічного розвитку країни.
Тому держава повинна мати як довгострокову, так і поточну політику регулювання залучення іноземних інвестицій, яка має ґрунтуватися на стратегічних цілях соціально-економічного розвитку країни, а також інструменти стимулювання і обмеження припливу іноземних інвестицій.
На сучасному етапі основним завданням у сфері міжнародного інвестиційного співробітництва є розробка та реалізація заходів державного регулювання залучення іноземних інвестицій, спрямованих на забезпечення стабільності умов діяльності інвесторів. Державна підтримка залучення іноземних інвестицій включає основні гарантії прав іноземних інвесторів по інвестиціях й одержання від них доходів та прибутку, умови підприємницької діяльності іноземних інвесторів, захист їх прав і інтересів.
Другий розділ – “Державне регулювання процесу залучення і використання іноземних інвестицій в Україні” – присвячується аналізу прямих іноземних інвестицій в економіку України, які мають тенденцію до зростання і на 01.01.2004 р. становили 6657,6 млн. дол. Вони надійшли з 114 країн світу, у. т. ч. від нерезидентів. США – 1074,8 млн дол. (16,1%), Кіпру – 779,2 млн дол. (11,7%), Великобританії – 686,1 млн дол. (10,3%), Нідерландів – 436,9 млн дол. (7,0%), Німеччини – 441,4 млн дол. (6,6%), Віргінських островів – 381,0 млн дол. (5,7%), Росії – 377,6 млн дол. (5,7%), Швейцарії – 319,5 млн дол. (4,8%), Австрії – 252,1 млн дол. (3,8%). У першому кварталі 2005 р. прямі іноземні інвестиції в економіку України становили 382,2 млн дол. США, а їх загальний обсяг - 8 млрд. 797,4 млн дол. США.
Механізм регулювання залучення іноземних інвестицій як складова макроекономіки має включати широкий набір інструментів в галузі оподаткування, кредитування, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розвиток окремих територій, галузей і виробництв, а також проведення економічно обґрунтованої, ефективної бюджетної політики. Економічна ситуація, яка постійно змінюється в часі і просторі, та зміна ролі держави в залученні іноземних інвестицій вимагають розробки нової концепції державної підтримки інвесторів на регіональному рівні. Ми вважаємо, що в основу формування інвестиційної привабливості регіону мають бути покладені такі принципи:
- програмний принцип державної підтримки регіону;
-компенсаційно-частковий, який передбачає повне або часткове відшкодування витрат по інвестиційних проектах із забезпеченням державних гарантій;
обов’язкового дотримання вимог, коли інвестиційні кошти виділяють за умови інвестором певних вимог (наприклад, виконання плану реконструкції й модернізації виробництва).
Реалізація цих принципів створює передумови заміни системи безоплатного бюджетного фінансування відповідних заходів новою системою, заснованою на ринкових відносинах держави й іноземних інвесторів. Відсутність чи дефіцит інформації про інвестиційну діяльність зумовлює недостовірність висновків, прийняття неефективних інвестиційних рішень та вилучення інвестиційних капіталів інвесторами. Здійснення ефективної державної інвестиційної політики в регіоні на зазначених принципах в умовах економічного середовища, яке зазнає динамічних змін, неможливе без розробки інформаційно-аналітичної системи, що дає змогу оперативно відстежувати ситуацію у часі і просторі. У дослідженні запропонована саме така система, що складається з наступних елементів: визначення мети інвестиційної політики; обґрунтування системи пріоритетів регіону; визначення критеріїв оцінювання інвестиційної діяльності; паспортизація об’єктів інвестиційної діяльності; узагальнення, систематизація інформації щодо рейтингового оцінювання інвестиційної привабливості; прийняття інвестиційних рішень відповідно до результатів оцінювання.
Головна мета інвестиційної політики у цьому напрямі – призупинити спад виробництва, а також забезпечити виробництво конкурентоздатної продукції за рахунок активізації залучення іноземних інвестицій.
В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів особливого значення набуває встановлення черговості вирішення перелічених проблем. Інакше кажучи, має здійснюватися ранжирування останніх за шкалою їх переваг у часі й просторі, тобто визначення економічних та інвестиційних пріоритетів.
Розглядаючи регіон як цілісну систему, можна помітити, що стан цієї системи залежить від численних факторів і впливає на результативність відтворювального процесу. Кількісний вимір багатьох економічних явищ ускладнюється інфляційними процесами, багатозначністю показників, що характеризують інвестиційну діяльність. Для комплексного оцінювання інвестиційної привабливості регіону для іноземних інвесторів, а також порівняння факторних і результативних показників у часі і просторі використано методику детермінованого факторного аналізу, засновану на індексному методі дослідження. У процесі дослідження регіональної складової залучення іноземних інвестицій визначено критерії, які дають можливість комплексно оцінити функціонування регіональної системи. Вони знайшли відображення в документі інвестиційному паспорті району - що подає всебічну інформацію про економічного суб’єкта. Розвиток економіки України є можливим лише за умови ефективного державного регулювання відтворювальних процесів у регіонах, що мають різні інтереси, традиції, ресурсне забезпечення, з урахуванням яких і мають розроблятися регіональні програми та механізми управління ними. Якісну характеристику форм використання іноземних інвестицій доповнено їх кількісною оцінкою, тому що кожній формі використання властива своя періодичність обороту. Із застосуванням цих параметрів, розраховано раціональну структуру іноземних інвестицій, згідно із якою на частку нового будівництва має припадати 16,7% усіх іноземних інвестицій, на розширення діючих підприємств – 20%, на реконструкцію – 25,9%, на технічне переозброєння виробництва – 37,5%.
Ефективне державне управління інвестиціями значною мірою залежить від раціонального співвідношення ринкових важелів і ефективних заходів державного регулювання залучення іноземних інвестицій. Форми і рівень державної участі в інвестиційному менеджменті різноманітні і залежать від методів і способів впливу на структурні перетворення економіки, державного регулювання на регіональному рівні, причому, останнє разом із саморегулюванням регіонів стає визначальним у залученні іноземних інвестицій.
Економічно обґрунтоване управління іноземними інвестиційними потоками на раціональному рівні є можливим в рамках запропонованої у дисертації інформаційно-аналітичної системи “Моніторинг”. Ця методика дозволяє визначити пріоритети економічного розвитку регіонів і ефективно вкладати іноземні інвестиції в об’єкти, що мають найбільше соціальне значення. Разом з тим важливою перевагою методики управління залученням іноземних інвестицій є те, що вона знижує рівень суб’єктивізму в процесі прийняття відповідальних рішень на макроекономічному рівні.
Третій розділ – “Удосконалення системи державної підтримки іноземного інвестування на регіональному рівні” – присвячено питанням організації регіональних управлінських структур процесами інвестування Державні органи, в основному, зорієнтовані на централізоване управління інвестиційними процесами і, як правило, слабко враховують специфічні умови окремих регіонів. Тому особливого значення набуває підвищення ролі регіональних органів у спрямуванні інвестиційних потоків.
До недавніх часів питання координації інвестиційної діяльності та здійснення інвестиційної політики в Запорізькій області відносилися до компетенції Комітету з інвестицій облдержадміністрацій. У роботі запропоновано нову структуру органів управління, що включає й елементи управління інвестиційною діяльністю в регіоні (рис. 1).
Відповідно до цієї структури сформовано Раду з інвестицій облдержадміністрації, якій підпорядковуються: Департамент з питань економіки; Департамент з питань АПК, промисловості, транспорту зв'язку, енергетики і сировинних ресурсів, Управління з інвестицій у будівництві, житлово-комунальному господарстві; Фінансове управління, Комітет з управління державним майном.
У структурі інвестиційного комітету слід передбачити групу фахівців з маркетингу, а також існування незалежне консультаційне маркетингове агентство, яке на конкурсній основі виконує маркетингові дослідження і формує комплекс маркетингу на рівні регіону, й оцінює окремі інвестиційні проекти на рівні підприємств. Такий підхід до побудови організаційної структури забезпечує максимальне врахування вимог і запитів споживачів, особливості роботи територіальних органів в умовах наявності конкуренції на зовнішніх ринках, підвищення конкурентоспроможності регіону, залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій за рахунок підвищення привабливості регіону і більш глибокого опрацювання інвестиційних проектів.
Вирішуючи організаційні і методичні питання, регіональні органи державного управління інвестиційними процесами на рівні регіону і конкретних підприємств цілеспрямовано формують інвестиційну політику і визначають основні напрями розвитку регіонів. |
