У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її науково-теоретична і практична значущість, охарактеризовано ступінь дослідженості наукової проблеми, формулюються основні положення, які виносяться автором на захист, вказується зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами Національної академії державного управління при Президентові України, розкриваються елементи наукової новизни та практичної корисності одержаних результатів, наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі – “Загальна характеристика функціонування енергетичної системи України в трансформаційних умовах” - проаналізовано тенденції й закономірності державного управління енергетичною системою України, регулювання економіки в цілому та паливно-енергетичної сфери зокрема. Розглядається нормативно-законодавче забезпечення державного управління енергетикою. Визначаються головні напрями, принципи та засади здійснення енергетичної політики в Україні.
Наголошується, що стратегічною метою державної політики в енергетиці є досягнення необхідного рівня енергетичної безпеки країни, створення на базі паливно-енергетичного комплексу міцної та надійної основи для економічного й соціального розвитку. Для цього необхідно визначити пріоритети у способах та шляхах забезпечення енергоресурсами життєдіяльності країни з максимально можливою ефективністю.
У такому контексті основною метою сучасного державного регулювання енергетики є її переведення на інтенсивний шлях розвитку з послідовним скороченням видатків на екстенсивне зростання і стимулювання вкладень в інтенсифікацію ефективного використання вже створеного господарського потенціалу.
На основі аналізу літературних джерел з’ясовано, що відсутність на початковому етапі необхідного правового та нормативного забезпечення зумовила виникнення кризи з платежами за енергоносії, значну тінізацію та криміналізацію діяльності в енергетичному секторі, сприяла зростанню корумпованості та виникненню різноманітних схем ухилення від податків після впровадження ринкових механізмів регулювання діяльності. Тому державна політика щодо нормативно-правового забезпечення діяльності ПЕК України як мету повинна мати формування повної системи нормативно-правових актів, що регулюють взаємовідносини суб'єктів ринку між собою, з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадськістю. Очевидною є потреба в якнайскорішому прийнятті загальнонаціонального документу - Енергетичної Стратегії, який би визначав стратегічні національні інтереси в паливно-енергетичній сфері України.
Визначено пріоритетні напрями реалізації енергетичної політики, якими мають бути :
- підвищення рівня енергетичної незалжності країни за рахунок збільшення частки споживання первинних енергетичних ресурсів власного виробництва та диверсифікації їх імпорту;
- визначення зовнішньоекономічних чинників, які справляють безпосередній вплив на енергетичну безпеку держави, у відповідних урядових програмах; забезпечення своєчасної та достовірної оцінки рівня зовнішньої стратегічної уразливості ПЕК України;
- здійснення на регулярній основі прогнозвання та оцінки можливих загроз виникнення дестабілізуючих чинників та конфліктів у ПЕК; створення методології оцінки ризиків в енергетиці;
- забезпечення належного рівня державних стратегічних запасів енергетичних рсрсів і затвердження порядкїх розподілу у випадку серйозних порушень в турі надання послуг споживачам;
- розробка системи заходів щодо підготовки постачальників і споживачів енергетичних ресурсів до можливих критичних та надзвичайних ситуацій;
- запобігання екологічним катастрофам;
- гарантування соціальної стабільності працівників ПЕК, як склдової енергетичної політики;
- удосконалення баз у напрямку забезпечення прозорості діяльності підприємств і організацій ПЕК.
Дослідженням визначено, що весь комплекс заходів, який передбачає енергетична політика, має зосереджуватися на тому, щоб відповідно до наявних фінансових можливостей забезпечити органічне поєднання макроекономічної трансформації з енергетичною безпекою та соціальною спрямованістю реформ. У цьому контексті здійснювана енергетична політика базуватиметься на реалізації того, що вона має бути, по-перше, адекватною стану економіки, по-друге, сприяти економічному зростанню, і по-третє, забезпечувати задоволення мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення.
Зроблено висновок, що саме умови трансформаційного періоду, в якому сьогодні перебуває Україна, вимагають посилення ролі держави у формуванні та проведенні енергетичної політики, яка для України має бути активною, наступальною, що не має нічого спільного з пасивною доктриною очікування сприятливої кон'юнктури ринку. При цьому сам факт обмеження проблеми інтеграції у світове господарство лише європейською чи російською парадигмою віддзеркалює нерозуміння суті однієї з основних високих геоекономічних технологій.
У другому розділі – “Механізми формування і здійснення сучасної енергетичної політики” досліджуються проблеми формування і реалізації сучасної енергетичної політики. Особлива увага звертається на посилення державного регулювання інноваційно-структурних змін в енергетиці та на необхідність врахування сучасних глобалізаційних процесів у формуванні енергетичної політики.
У розділі проведено аналіз стану енергозабезпечення економіки України та її енергетичної безпеки. Енергетична безпека багато в чому визначає рівень безпеки національної. На сьогодні рівень енергетичної безпеки нашої країни дуже низький. Обумовлене це тим, що Україна забезпечує свої потреби природними енергоресурсами приблизно на 47% із моноджерела. Досвід та практика забезпечення імпортованими енергоресурсами в розвинених країнах свідчать про те, що воно повинно здійснюватись щонайменше з трьох-чотирьох незалежних та стабільних джерел.
Визначено, що, як і раніше, розвиток паливно-енергетичних галузей України характеризується відсутністю злагоджених стратегій та пріоритетів, недосконалістю правового поля. Прийняті програми розвитку окремих галузей є неузгодженими між собою і, значною мірою, застарілими, а Національна енергетична програма України, яка затверджена в 1996 р., мало відповідає реальним потребам сьогодення.
Складність становища в енергетичній сфері пояснюється низкою об’єктивних і суб’єктивних факторів. Структура паливно-енергетичної сфери не відповідає вимогам суверенної держави. Крім того, існує небезпека втрати державного суверенітету внаслідок енергетичної залежності від зовнішнього постачання енергоресурсів з одного джерела. Негативними факторами є неконкурентоспроможність та непривабливий інвестиційний клімат в Україні. Потенційних інвесторів лякає незахищеність капіталів, а це неминуче призводить до обмеження зовнішньоекономічної діяльності.
Обстоюється думка щодо необхідності створення дійових механізмів державного управління в паливно-енергетичній сфері через удосконалення фінансової, цінової, податкової і митної політики з урахуванням інтересів як виробників, так і споживачів енергоресурсів та ефективного захисту внутрішнього ринку. Митна політика повинна бути погоджена з кон'юнктурою світових цін на енергетичні товари і послуги. Ринки енергоносіїв мають бути прозорими, ефективними, здатними витримати будь-яку конкуренцію. Держава має стимулювати інноваційну, інвестиційну й енергозберігаючу діяльність суб’єктів енергокористування. Слід відмовитися від перехресного субсидування всіх галузей економіки, знизити податковий тиск, удосконалити кредитну політику та грошово-товарні відносини, надати субсидії та податкові пільги для підтримки програм ефективного енергоспоживання, забезпечити виробників обіговими коштами і здійснювати банківський нагляд за їх використанням.
У розділі автор доводить, що при формуванні та проведенні енергетичної політики держави важливим інструментом постає складання звітних та перспективних паливно-енергетичних балансів
У процесі інноваційно-структурною перебудови економіки України важливим є оптимальне поєднання державних (регулювання) та ринкових методів управління. Як вбачається, структуру споживання паливно-енергетичних ресурсів доцільно наблизити до структури високорозвинутих країн Заходу. Зокрема, в промисловості має споживатися близько 30% енергії ( против сьогоднішнього рівня споживання понад 60%), а решта - в галузях економіки, які у першу чергу визначають соціально-економічний рівень життя населення. Реалізація структурних факторів енергозбереження в Україні може стати базою для проведення ефективної структурної перебудови всієї національної економіки.
Нова енергетична доктрина в умовах глобалізації повинна докорінно відрізнятись від попередньої моделі кількісного і екстенсивного розвитку енергетики. Треба глибоко усвідомити, що рівень життя людей визначається не стільки кількістю енергії, що споживається країною, скільки обсягами та якістю кінцевих людських благ, які одержуються завдяки використанню енергії. Глобалізація світового енергетичного ринку та процес інтеграції України в Європейську енергетичну систему, світові ринки палива та енергії зумовлюють напрями проведення цілеспрямованої енергетичної дипломатії та необхідність формування відповідної імпортно-експортної політики України.
У третьому розділі – „Шляхи удосконалення та реформування механізмів державного управління енергетичним комплексом” досліджуються необхідні й достатні умови, які б зумовлювали стабільне забезпечення паливними та енергетичними ресурсами господарсько-соціальний комплекс.
У розділі особлива увага приділяється аналізу основних проблем вітчизняної енергетики та запропоновані шляхи їх подолання. Розглядаються заходи та механізми вдосконалення енергетичної політики.
Без надійного й ефективного забезпечення потреб країни в енергоресурсах неможливо забезпечити стале економічне зростання, проведення незалежної внутрішньої і зовнішньої політики та вирішувати соціальні проблеми. Тому успішність розв’язання проблем, які стоять перед енергетикою України в короткостроковій перспективі, значною мірою визначатимуть майбутнє нашої держави.
Визначено, що критична ситуація, в якій перебуває ПЕК України, мірою змовлена відсутністю виваженого послідовного підходу до реформування об'єктів ПЕК та ринкового середовища у цій сфері, а також незгодженістю процесів реформування в енергетиці з процесами реформування економічних відносин, які відбуваються нні в Україні.
На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що, незважаючи на певні здобутки, на сьогодні в Україні відсутня національна комплексна енергетична політика, що має передбачати: визначення і ухвалення на державному рівні пріоритетних напрямків та шляхів прискореного розвитку галузей ПЕК і механізмів подолання загроз національним інтересам у сфері енергетики; державне регулювання та контроль взаємовідносин між виробниками, постачальниками і споживачами енергетичних ресурсів з метою гарантування необхідного рівня енергозабезпечення та енергетичної безпеки держави.
ПЕК України потребує сприятливого середовища – політичного, економічного, соціального, науково-технічного. Для створення такого середовища необхідно забезпечити певні умови. По-перше, в країні має бути достатньо сильна державна влада. По-друге, існувати розвинене громадянське суспільство, яке сформулює вимоги до енергетики і забезпечить створення „гуманітарної” енергетики, енергетики в інтересах людини сьогодні і в інтересах прийдешніх поколінь. По-третє, в країні необхідно якнайшвидше побудувати ефективну конкурентноспроможну економіку, засновану на досконалих ринкових відносинах. Потрібно остаточно вийти з кризи, подолати її наслідки і забезпечити високі темпи економічного зростання. Розвиток енергетики при цьому повинен бути локомотивом економіки країни та забезпечувати постійно зростаючі потреби.
Одним із найбільш доцільних заходів вбачається створення спеціального фонду розвитку ПЕК, із якого буде забезпечуватись інвестування паливно-енергетичних підприємств, діяльність яких має регулюватися та контролюватися державою.
Наголошується, що реалізація принципів сталого розвитку потребує переусвідомлення політики в галузі використання енергії. В основі нової політики має бути, з одного боку, чітка орієнтація виробництва енергії на повне забезпечення життєвих потреб людини, а, з другого боку - орієнтація на зміну споживацької психології людини з метою зменшення цих потреб. Таким чином, увесь комплекс заходів державної енергетичної політики має спрямовуватися на енергозбереження та повноцінне функціонування виробничого й соціального секторів. Фактор енергозбереження є одним із визначальних для енергетичної політики України, в якому фокусуються проблеми ефективності паливно-енергетичного комплексу та його ресурсної здатності в необхідних обсягах забезпечити функціонування національної економіки. В умовах енергодефіцитності енергозбереження фактично є непрямим потужним джерелом постачання енергоресурсів.
У розділі розглядаються запропоновані заходи стимулювання енергозбереження: зниження податку на прибуток, виплату премій за заощаджену енергію, надання безвідсоткових пільгових кредитів та дотацій, звільнення від податків на початковий період виробництва нового енергозберігаючого обладнання, формування державних замовлень. Наголошується також на необхідності завершення формування замкненої структури контролю, обстеження, надання рекомендацій щодо ефективності використання енергоресурсів та формування механізму фінансування енергозберігаючих заходів на законодавчому рівні.
Сьогодні Україна потребує науково обґрунтованої докорінної трансформації енергетичного сектора української економіки, по суті, створення нової енергетики країни, яка має відповідати не вже колишньому для розвинених країн індустріальному суспільству (а для нас ще сьогоднішньому і до того ж післякризовому), а новому, сучасному постіндустріальному суспільству, яке перейшло на шлях сталого розвитку. | 
