ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

summary

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи державного регулю­вання інвестиційної діяльності” – розглянуто основні теоретичні по­ложення щодо економічної сутності державного регулювання інвестиційних процесів в економіці. Досліджено стимули інвестиційного процесу та принципи його регулювання. Охарактеризовано стан джерельної бази роботи й визначено напрями дослідження.

У науковій літературі з проблем державного регулювання інвестиційних процесів немає єдиного погляду на визначення понятійного апарату та предмета. Науково-теоретичні основи інвестування висвітлено в працях С.Брю, Л.Гітмана, Дж.Даннінга, М.Джонка, К.Макконела, Д.Фаствелда, С.Хаймера. Важливо, що державне управління як наука останнім часом в Україні інтен­сивно розвивалося в напрямі теоретико-методологічного оснащення інвестицій­ного процесу. Цьому питанню присвячені праці І.В.Алексєєва, С.О.Білої, В.Г.Бодрова, В.М.Гейця, С.Ф.Дубовика, М.Х.Корецького, В.Ф.Мартиненка, А.В.Мерзляк, В.Ф.Столярова та ін.

У розділі визначено, що під інвестиціями варто розуміти всі види майнових та інтелектуальних цінностей, власник яких вкладає їх в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання доходу. Майнові цінності можуть становити нерухомість, цінні папери, устаткування для виробництва товарів, інтелектуальні – авторські права, права на винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки, goodwill (репутація підприємства), технології, інформаційне забезпечення.

Термін “дохід” означає суми грошей, отриманих у результаті інвесту­вання, і може включати прибуток, відсотки, доходи від приросту вартості майна, дивіденди, винагороди.

Структура інвестицій має такі складові: розширення або модернізація виробництва; створення виробничої інфраструктури; створення товарно-матеріальних запасів та резервів; створення соціальної інфраструктури; підготовка та перепідготовка персоналу; наука та наукове обслуговування.

Варто розрізняти ринкові і неринкові стимули інвестиційного процесу.

Прибутковість – це найважливіший структуроутворюючий критерій, що визначає природу функціонування ринкових стимулів інвестиційного процесу.

До неринкових, суто державно-адміністративних стимулів варто віднести ті, якими управляє безпосередньо держава і дія яких базується не на стихійному ринковому механізмі, а встановлюється адміністративно, державними органами на основі планування, складання бюджету тощо.

До межових, частково-ринкових стимулів доцільно віднести інститу­ціональні й організаційні структури, функціонування яких безпосередньо впливає на суто ринкові стимули.

Під ринковими розуміються такі стимули, що властиві ринковій системі господарювання і спираються на основний ринковий принцип – одержання максимального прибутку.

За місцем виникненням і сферою впливу всі ринкові стимули можна кла­си­фікувати на кілька основних груп: “зовнішні фактори”, “розподіл витрат на інвести­ції”, “внутрішні джерела інвестиції”, “зовнішні джерела інвестицій” і “внут­рішня політика підприємства”. Стимули усередині груп взаємозалежні і часто взаємозамінні, між групами також можна простежити наявність важливих взаємо­дій. Стимули функціонують не в ізоляції, а значно впливаючи один на одного.