ТРАНСФОРМАЦИЯ СИСТЕМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ В ВОЕННОЙ СФЕРЕ

summary

Розділ 1.  Теоретичні основи державного управління у військовій сфері. Категорія «державне управління» є предметом  вивчення багатьох галузей науки, у кожній з яких сформувався свій підхід до розкриття сутності цього поняття.  Однак загальна тенденція є такою: домінує підхід, заснований на знаннях, акумульованих у юридичних науках. Його головний недолік полягає у тому, що він орієнтований на локальне бачення процесів і не пропонує універсальних механізмів дослідження державної системи. 

З цих позицій доцільно відзначити необхідність застосування в якості метасистеми знань системного підходу та «інструментів» менеджменту, тому що саме ці наукові теорії містять у собі універсальні методи, які є ефективними при аналізі будь-яких систем, у тому числі і соціальних.

За допомогою системного підходу виділяються дві основні концепції поведінки систем різної природи: механістична й організмічна.

Механістична концепція заснована на тому, що модель держави ґрунтується на управлінні, підлеглому окремому планувальному блоку, тобто нагадує роботу керованого механізму. У світовій практиці ці моделі були визнані непридатними для більшості реальних систем у силу того, що вони базувалися на одноманітних, простих, повторюваних процесах, а динамічне зовнішнє середовище не дозволяло забезпечити подібні умови. Організмічна концепція управління припускає, що державне управління базується на принципах поведінки живих систем (організмів). Ця концепція дозволяє досліджувати реальні системи як ті, що самоорганізуються й адаптивні.

Кожній із розглянутих концепцій відповідають визначені типи системи державного управління (табл.1).

Таким чином, кожному з приведених типів систем державного управління відповідають характеристики, що у підсумку визначають співвідношення ступеня централізації і децентралізації державної влади в конкретній сфері суспільного життя. Застосування одержаних знань до об'єкта дослідження (збройних сил) дозволяє встановити, що демократизація управління сучасною армією означає:

наявність багатьох джерел мети, тобто розмаїття актуальних задач, що забезпечується складністю та непередбачуваністю процесів у сучасній системі міжнародної безпеки;

здатність частин приймати рішення за ціле, тобто максимальний збіг цілей кожного органу управління із загальними цілями існування збройних сил, що й обумовлює можливість делегування значної частини повноважень;

перенос акценту з домінуючої ролі територіальних органів управління на функціональні групи, здатні інтегрувати свої професійні знання та навички для досягнення загального результату.