ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИМИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-КОМЕРЦІЙНИМИ СИСТЕМАМИ

summary

Розділ 1. Необхідність та сутність державного регулювання економічними системами в період ринкової трансформації. Трансформація економічної системи України ставить за мету формування соціально-орієнтованої економіки. Досягти цієї мети неможливо без активної участі держави. Активна і цілеспрямована роль держави у реформуванні національної економіки, що здатна забезпечити високу результативність цього процесу, підтверджується численними прикладами із світової практики. Активна позиція з боку держави необхідна тому, що для забезпечення ефективної трансформації одержавленої економіки в ринкову, причому без хаосу та стихійних руйнівних процесів, які супроводжують будь-які зміни, може саме держава. Але для цього вона повинна мати чітку стратегію і відповідну програму реформування. Крім того, тільки держава має необхідний комплекс засобів і здатна у відносно короткий термін часу і з незначними втратами не тільки створити умови для забезпечення відповідних соціально-економічних відносин, але й запропонувати і впровадити механізми, спрямовані на найповніше задоволення потреб суспільства.

Вирішення пріоритетних проблем щодо здійснення в Україні трансформаційних процесів, спрямованих на досягнення необхідного посилення дієздатності держави, безпосередньо залежить від впровадження наукових засад формування ефективної системи державного управління та розробки відповідних програм переходу України до ринку. Об`єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів – природного, національно-історичного, культурного.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва економікою, створення системи часткового, м`якого державного регулювання ринку, сутність якого полягає в тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує прямуючу функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку.

Аналіз та практика державного регулювання в країнах з розвинутою економікою свідчить, що до складу основних елементів державного регулювання ринку входять: правове і адміністративне регулювання, цільові комплексні програми, державне підприємництво, індикативне планування, стратегічне планування, бюджетно-фінансове, грошово-кредитне та цінове регулювання, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну, соціальну політику та ін. Параметри регулювання ринку мають певні межі, що визначені самою його природою – ринок не є пасивним середовищем, яке змінюється під зовнішнім тиском. Оскільки ринок являє собою спільність суб`єктів регулювання, які мають свої власні інтереси, він сприймає державні заходи лише в тому випадку, коли вони коригують мотиви ринкових агентів.

Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Одним з негативних явищ є те, що посилення державного втручання в економіку не тільки стримує ініціативу ринку, але й покладає на нього додаткові витрати на дотримання державних вимог і стандартів, утримання бюрократичного апарату тощо. Крім того, держава такий же господарський агент як і інші суб`єкти ринку, а тому вона не застрахована від помилок й прорахунків. Дослідження трьох західних соціально-економічних моделей розвитку – змішана економіка, соціально орієнтована ринкова економіка і ринкова економіка – показав, що найбільш адаптованою для України, на наш погляд, є модель змішаної економіки. Але необхідно визначити, який саме варіант цієї моделі необхідно впроваджувати. Оскільки саме соціал-реформістський варіант поєднує в собі позитивні сторони приватної і державної власності, ринкових механізмів і державного регулювання, ринкових і централізованих методів розподілу доходів, приватних і суспільних інтересів, адміністративних і економічних важелів управління народним господарством.

Аналіз диспропорцій, які виникли в процесі розвитку споживчого ринку, виявив їх прямий зв`язок з ходом економічних реформ. З одного боку, кількість товарів, що залучені до ринкового обігу, різко збільшилася; з іншого боку, покупці і виробники (продавці) почали самостійно вирішувати питання закупівлі та постачання. Досить актуальною в процесі ринкового реформування торгівлі є зміна доктрини державного управління торгівельним підприємством, яка дозволить створити на ринку конкурентоспроможних власників, що будуть спроможні адекватно реагувати на коливання кон`юнктури, задовольняти потреби суб`єктів ринку. На жаль, система державного управління вітчизняною торгівлею в процесі ринкового реформування була суттєво деформована. Держава з тотального контролера перетворилася в стороннього спостерігача, який навіть не турбувався щодо вироблення “правил гри” комерсантів на ринку і покладався лише на ринкове само налагодження. Звичайно, адміністративні важелі управління торгівлею в умовах економіки трансформаційного періоду малоефективні, вони не продуктивні і за своєю суттю є чужими для ринкового середовища.

В такій ситуації потрібен новий економічний механізм державного впливу на агентів господарських відносин, який може проявитися через такі інструменти: систему державних замовлень; диференційовану систему оподаткування; фінансування та пільгове кредитування пріоритетних, з точки зору державних органів управління, - представників суспільних інтересів, проектів і програм.

В процесі ринкового реформування система управління торгівлею в значній мірі розвивалася за рахунок недержавних форм, що, звичайно, обумовлено домінуванням в галузі недержавних підприємств торгівлі. Така ситуація призвела до зниження ролі держави в організації потокових процесів, що функціонують на ринку, а це суперечить загальносвітовій тенденції, для якої характерно збільшення присутності держави в господарському житті економічно розвинутих країн. В період ринкової трансформації державне регулювання основних соціально-економічних пропорцій повинно бути визначеним. У цьому зв’язку положення та місце регіонального споживчого ринку в загальній схемі господарства регіону можна представити схематично (рис.1).

Щоб радикально переміщатися шляхом ринкового реформування і трансформації комерційної діяльності необхідно, перш за все, на регіональному рівні створити стратегію використання механізмів державного регулювання комерційними системами, яка може бути заснована на концепціях маркетингу та логістики.

Розділ 2. Механізм державного регулювання регіональних організаційно-комерційних систем. Перед економікою України стоять складні та важливі проблеми, від рішення яких залежить майбутнє держави: які функції повинна виконувати держава в трансформаційній економіці, які форми та методи регулювання вона повинна для цього використовувати, якою повинна бути специфіка управління розвитком соціально-економічних процесів в окремих сферах та секторах економіки, в тому числі і в організаційно-комерційних системах (ОКС).

Оскільки ринок регулює економічні відносини на короткий період, то для здійснення функцій державного регулювання економічними процесами необхідно прогнозування на всіх ієрархічних рівнях управління. Об`єктом економічного і соціального прогнозування виступає організаційно-комерційний потенціал Донецького регіону, який включає промислово-виробничий потенціал, що охоплює сукупність галузей промислового виробництва, транспорту, зв`язку, торгівлі, їх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів; комерційний потенціал – сукупність підприємств торгівлі, посередницьких структур, технічних засобів оснащення, сукупність трудових ресурсів, зайнятих в системі організаційно-комерційної діяльності; інфраструктура – наявність складів, розподільчих центрів, транспорту, зв`язку.