ВПЛИВ УКРАЇНСЬКИХ МУЗИЧНО – ХОРЕОГРАФІЧНИХ ТРАДИЦІЙ НА МУЗИЧНО - РУХОВИЙ РОЗВИТОК СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ : ВЛИЯНИЕ УКРАИНСКИХ МУЗЫКАЛЬНО – ХОРЕОГРАФИЧЕСКИХ ТРАДИЦИЙ НА МУЗЫКАЛЬНО - ДВИГАТЕЛЬНОЕ РАЗВИТИЕ СТАРШИХ ДОШКОЛЬНИКОВ

summary

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми і вибір теми дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, методи та теоретико-методологічні основи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, особистий внесок автора; описано шляхи впровадження та апробації результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методичні основи музично-рухового розвитку старших дошкільників” розкрито сутність музично-рухового розвитку дітей старшого дошкільного віку, його критерії, показники та умови, від яких він залежить; охарактеризовані українські музично-хореографічні традиції, з’ясований їхній педагогічний потенціал для музично-рухового розвитку дітей.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічних джерел показав, що музично-руховий розвиток старших дошкільників опосередковується музично-руховою діяльністю, спонукається інтересом дітей до неї (Н.О.Ветлугіна, М.Л.Палавандішвілі, О.П.Радинова, К.В.Тарасова).

Значне зростання творчих можливостей дітей в означеному віці (Р.Т.Акбарова, С.В.Акішев, О.В.Горшкова, Р.Н.Плавник) стає підставою для творчого виконання рухів. Це зумовлює комплексне здійснення діяльності – сприймання музики у зв’язку з виконанням музичних рухів, репродуктивне і продуктивне виконавство (Н.О.Ветлугіна, А.М.Зіміна, О.П.Радинова та інші).

У ході теоретичного дослідження з’ясовано, що в процесі здійснення будь-якого виду музичної діяльності у дошкільників розвивається загальна музикальність (С.І.Науменко, Б.М.Теплов та інші). В музично-руховій діяльності розвивається весь комплекс музикальності та її особливості більш сприятливі для розвитку у дітей таких її показників як емоційний відгук на музику, чуття музичного ритму, відчуття й розрізнення характеру і жанру музичного твору (як прояви музичного мислення), творча уява (К.В.Тарасова).

Разом з тим у дітей розвиваються спеціальні здібності музично-рухового виконавства – репродуктивного і творчого (Н.О.Ветлугіна та інші).

У виконавстві дітей вчені простежують взаємозалежність показників: виразності виконання музичних рухів (Н.О.Ветлугіна, О.В.Горшкова), основними параметрами якої є уміння надавати рухові музичного характеру і сформованість музично-рухової навички; та координації музичного руху (Т.К.Баришникова, С.М.Михайлова), що проявляється в узгодженості рухів різних ланок тулуба та в орієнтуванні у просторі відповідно до музики.

Творчість дітей проявляється переважно в імпровізації образу і рухів в народних іграх, хороводах, танцях, в сюжетних етюдах тощо (С.В.Акішев, О.В.Горшкова, А.М.Зіміна). Її характеризують показники різноманітності імпровізаційних рухів та виразності музично-рухової імпровізації.

У результаті аналізу наукових джерел конкретизовано поняття музично-рухового розвитку старших дошкільників як процесу і результату формування у них музикальності, музично-рухового виконавства і творчості, які в сукупності розглянутих показників визначено критеріями зазначеного розвитку дітей.

Аналіз науково-методичної літератури дав змогу визначити наступні педагогічні умови, від яких залежить музично-руховий розвиток старших дошкільників, а саме: використання основних видів музично-рухової діяльності – гра, хоровод, танець, вправа, етюд (А.М.Зіміна, М.Л.Палавандішвілі та інші); залучення дітей до музично-рухового репертуару репродуктивної та продуктивної спрямованості, насамперед, народних творів (С.В.Акішев, О.В.Горшкова, Т.І. Науменко, Р.Н.Плавник та інші); формування у дітей навичок виконання музичних рухів і репертуару через ознайомлення з ними, розучування, закріплення (Н.О.Ветлугіна) та якісне удосконалення (Е.С.Вільчковський); застосування методів і прийомів комплексного здійснення музично-рухової діяльності тощо.

Ми поділяємо погляди сучасних вчених (І.Д.Бех, О.Л.Кононко, З.П.Плохій, О.В.Проскура, О.Я.Савченко) на необхідність організації усіх видів діяльності, музично-рухової зокрема, на основі особистісно зорієнтованого підходу як важливу умову виховання і розвитку особистості дитини у цілому.

Ученими доведена визначальна роль національної культури, успадкування минулого досвіду мистецтва для розвитку дитини, виховний потенціал народних традицій (Л.В.Артемова, А.М.Богуш, З.Н.Борисова, Л.С.Виготський, В.В.Зеньковський, П.П.Кононенко, В.Г.Кузь, Н.В.Лисенко, З.П.Плохій, Т.І.Поніманська, О.В.Проскура, О.П.Рудницька, О.В.Сухомлинська, К.Д.Ушинський та інші). В старшому дошкільному віці у дітей формуються уявлення про минуле, здатність усвідомлювати віддалений у часі зміст, виникає інтерес до життя свого народу, нації, країни, що створює передумови для засвоєння традицій.

Ряд педагогів підкреслюють виховний вплив українських національних ігор, хороводів, танців, рухів на дошкільників, радять спрощувати їх відповідно віку дітей (В.М.Верховинець, Л.М.Коган, С.Ф.Русова), розкривають вплив народних мистецьких традицій на музичне виховання дошкільників загалом, відновлюють фольклор (С.І.Науменко, Т.І.Науменко та інші), рекомендують залучати старших дошкільників до різновидів українського танцю (С.В.Акішев).

Іншого погляду дотримуються О.Є.Каява, Л.М.Кондрашова, С.Д.Руднєва, Л.В.Шабашов. Вони твердять про складність і малодоступність українських танців і рухів для дошкільників. Н.О.Ветлугіна, відзначаючи педагогічну цінність народної творчості, підкреслює, що використовується вона у тих її різновидах, які окремі педагоги вважають за доцільне її застосовувати.

Ці протиріччя свідчать про недостатність теоретико-методичного висвітлення ряду питань, зокрема, використання українських музично-хореографічних традицій з погляду вікових можливостей і потреб музично-рухового розвитку дітей.

Керуючись положенням Л.С.Виготського про те, що у пошуку механізму впливу культури на розвиток дитини необхідно взяти за основу мистецтво, нами було охарактеризовано українські музично-хореографічні традиції.

Теоретичне дослідження праць з філософії, фольклористики, мистецтвознавства, естетики (Ю.В.Бромлей, В.В.Ванслов, К.Ю.Василенко, М.М.Гордійчук, А.І.Гуменюк, В.Є.Гусєв, М.С.Каган, Е.С.Маркарян, В.Т.Скуратівський, А.Н.Сохор, К.В.Чистов, Г.Штробах та інші) дало змогу розглядати українські музично-хореографічні традиції як культурно-мистецьке явище, що являє собою усталений досвід українського хореографічного мистецтва. Він акумульований у систему жанрів і видів: хороводи (хороводна пісня, гра-хоровод, хороводний танець, ігровий хоровод); побутові танці (метелиця, гопак, козачок, полька, кадриль, гуцулка, коломийка, верховина); сюжетні танці на різні теми (природи, життя козаків, весняно-літньої “вулиці”, праці та інші).

У результаті аналізу занотованого дослідниками інваріантного змісту хороводів і танців, репертуару, форми мистецьких творів (сюжет, музика, рухи, малюнки, фігури), видів рухів (виражальні, дійові, асоціативні, традиційні), яким властиві усталеність, варіативність, імпровізаційність розкрито педагогічний потенціал українських музично-хореографічних традицій.

Це художньо узагальнений зміст про основні сфери людської життєдіяльності, доцільний для пізнання дітьми та їхнього виховання; сюжетні, ігрові, комунікативні, творчі компоненти, що відповідають інтересам дітей і провідній діяльності; усталені музичні, хореографічні, імпровізаційні складові творів, які задовольняють потреби розвитку музикальності, формування музично-рухового виконавства і творчості дітей.

У ході аналізу традицій з позиції фольклорно-історичного підходу до вивчення художнього явища (А.І.Іваницький) з’ясовано важливу інформацію про види хороводів і танців. Це знання про виникнення і традицію побутування твору, усталене співвідношення життєвої дійсності, здавна звичних образів, сюжету, музики, рухів, малюнків, фігур, семантики їхніх назв, особливостей спіл-кування виконавців та інше, що складає традиційне поняття про музично-хореографічний твір як мистецьку цілісність (К.Ю.Василенко, О.Воропай, А.І.Гуменюк, М.Я.Жорницька, Е.О.Корольова, І.Ф.Ляшенко, Г.А.Настюков, В.Т.Скуратівський та інші). Вчені визнають дієвість впливу цілісного аналізу мистецького твору на осмисленість сприймання його суб’єктом, зокрема, цінність словесної інтерпретації цілісності змісту і форми твору (Г.М.Падалка).

На цих підставах вважаємо, що засвоєння дітьми твору в змістовно-сюжетній музично-хореографічній цілісності є важливою умовою залучення їх до хореографічних традицій. Ознайомлення дітей із збереженими знаннями пропонуємо у вигляді розповіді, визначеної нами на основі наукових положень вчених (М.Ф.Котляр, Д.С.Лихачов, В.А.Юзвенко та інші) як художній переказ.

У ході узагальнення положень з наукових праць (М.М.Гордійчук, А.І.Іваницький, Е.С.Маркарян, К.В.Чистов та інші) установлено, що накопичення, передача та актуалізація традицій, зокрема українських музично-хореографічних, провадиться шляхом функціонування в культурі репертуару мистецьких творів у первинному та адаптованому вигляді (канони, зразки, варіанти) з певною метою, у визначених групах та умовах суспільного життя.

За умови адаптації канонів, зразків і розробки варіантів різновидів українських хороводів і танців (з усталеними та імпровізаційними компонентами) відповідно вікових особливостей та потреб музично-рухового розвитку дошкільників створюються можливості забезпечувати музично-рухову діяльність дітей необхідним репертуаром репродуктивно-продуктивної спрямованості.

Спираючись на результати теоретичного аналізу, зроблено висновок про те, що українські музично-хореографічні традиції є інтегрованим педагогічним засобом музично-рухового розвитку старших дошкільників.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження музично-рухового розвитку дітей старшого дошкільного віку” описано методику і результати констатуючого експерименту.

Завдання констатуючого експерименту полягали у вивченні стану музично-рухового розвитку дітей в сучасній практиці суспільного дошкільного виховання та його особливостей у старших дошкільників.

Анкетування музичних керівників і вихователів, спостереження за їхньою роботою спрямовувалися на з’ясування підходів педагогів до організації процесу музично-рухової діяльності та створення сприятливих умов для музично-рухового розвитку старших дошкільників, зокрема, використання в цьому процесі українських музично-хореографічних традицій.

Застосування методів бесіди з дитиною та виконання нею експериментальних завдань надало можливість виявити інтереси дітей до музично-рухової діяльності та визначити рівень музично-рухового розвитку старших дошкільників за критеріями музикальності, музично-рухового виконавства і творчості.

Результати дослідної роботи показали, що в організації музично-рухової діяльності лише чверть опитаних запроваджують особистісно зорієнтований підхід до дітей, стільки ж намагаються змінити стиль спілкування на демократичний, решта педагогів дотримуються застарілих орієнтацій у роботі з дітьми.

Аналіз одержаних результатів свідчить, що педагоги виявляють розуміння значущості українських музично-хореографічних традицій для виховання і розвитку дітей, однак вказують на недостатність досвіду залучення їх до традицій. Частина опитаних (48,2%) засвоюють з дітьми різні види хороводів і танців, більшість (51,8%) формують загальне поняття “український танець”.

Педагоги (72,9%) зосереджують увагу дітей на музиці й рухах, майже відсутні орієнтири на зміст, сюжет, інформацію про виникнення, традицію побутування українського танцю. На недостатній рівень сформованості навичок виконання українських рухів у дітей вказують 81,6% педагогів. Перевага надається репродуктивному способу виконавства. Дітям пропонують імпровізації постійно і часто лише 8% і 25,6% педагогів, рідко або зовсім не пропонують їх 51,2% і 15,2% опитаних. На здатність дітей виявляти творчість в українському репертуарі вказують 28,8% педагогів, 71,2% дотримуються протилежної думки.

Практичні працівники свідчать, що на ефективності процеса музично-рухового розвитку дітей негативно позначаються недостатність адаптованого українського репертуару у друкованих джерелах, зокрема для розвитку творчості дітей в українських хороводах і танцях, невизначеність умов використання зазначених традицій в музично-руховій діяльності тощо.

У результаті аналізу бесід з’ясовано, що у старших дошкільників переважає емоційно-позитивне ставлення до музично-рухової діяльності та, зокрема, яскраво виражений інтерес до танців. Третина дітей прагнуть до музично-рухового виконавства шляхом наслідування, а більшість (66%) ще й готовність до творчих дій, вигадування рухів та водночас показують незадоволеність творчих потреб. Діти не виявляють емоційного ставлення до українських танців, не пригадують змісту, назв, сюжетів, рухів, яскравих вражень, чим і пояснюється невизначеність інтересу до них. Вважаємо, що означені особливості інтересів дітей спрямовують і в той же час стримують музично-руховий розвиток дітей.

Порівняльний аналіз результатів дітей за трьома критеріями музично-рухового розвитку показав значну відмінність між показниками музикальності, виконавства і, ще більшою мірою, творчості (по середньому рівню у 3 рази нижча за виконавство та у 3,5 рази нижча за музикальність). Виявлена негармонійність музично-рухового розвитку старших дошкільників спричиняє недостатній його рівень загалом: низький – у 15,5% дітей, нижче середнього – у 39,7% дітей, середній – у 44,8% дітей.

Результати констатуючого експерименту дозволили зробити висновок про необхідність гармонізації та підвищення рівня музично-рухового розвитку старших дошкільників, яке можна здійснити через створення належних умов для використання педагогічного потенціалу українських музично-хореографічних традицій в музично-руховій діяльності дітей.

У третьому розділі – “Використання українських музично-хореографічних традицій як засобу музично-рухового розвитку старших дошкільників” обгрунтовано і розроблено методику використання українських музично-хореографічних традицій в музично-руховій діяльності дошкільників, практично перевірено доцільність підготовленого репертуару та організаційно-методичних умов залучення дітей до нього, виявлено вплив українських музично-хореографічних традицій на музично-руховий розвиток старших дошкільників.

На основі узагальнення теоретичних положень і результатів констатуючого експерименту обгрунтовано методику ефективного використання українських музично-хореографічних традицій як засобу впливу на музично-руховий розвиток старших дошкільників. Її представлено у вигляді комплексу наступних педагогічних умов:

§  використання в музично-руховій діяльності дітей репертуару українських хороводів і танців, а також інших видів цієї діяльності – забав, ігор, етюдів, вправ з усталеними та імпровізаційними компонентами;

§  залучення дітей до українських музично-хореографічних традицій через створення спеціальних умов, призначених для засвоєння репертуарних творів;

§  застосування методів і прийомів здійснення музично-рухової діяльності та її організації на основі особистісно зорієнтованого підходу до дітей.

Впровадження педагогічних умов в практику дошкільного виховання відбувалося за допомогою розробленого методичного забезпечення формуючого експерименту.

На наукових засадах визначені принципи адаптації українських хореографічних канонів, зразків і розробки варіантів репертуарних творів для дітей:      1) дотримання першооснови твору в усталених складових – назві, змісті, сюжеті, музично-пісенній основі, хореографії (рухах, малюнках, фігурах), імпровізації, що допомогло збереженню його мистецької цінності; 2) варіювання твору – спрощення, ускладнення, введення додаткових інформативних, ігрових, комунікативних, сюжетних, танцювальних, творчих компонентів, що підсилило його вплив на виховання і музично-руховий розвиток дітей.

На цих засадах нами розроблено хороводи і танці (за винятком верховини, коломийки, кадрилі як не відповідних віку дітей), які в сукупності жанрового, видового, змістового, формотворчого розмаїття сприяли залученню дошкільників до українських музично-хореографічних традицій, формуванню уявлень і знань про них, набуття мистецького досвіду виконавства.

Музичну основу розробленого репертуару склала українська народна танцювальна пісенна та інструментальна музика, частково обробки і твори вітчизняних композиторів. Така музика відповідала особливостям музичного сприймання старших дошкільників і можливостям відтворення її дітьми, позитивно впливала на розвиток музикальності дітей.

Визначено усі види українських танцювальних рухів важливими для засвоєння дошкільниками: виражальні, тому що слугують виявленню емоцій в танці; дійові, оскільки передають конкретну дію; асоціативні – через те, що встановлюють зв’язки між життєвим образом і художнім його втіленням; традиційні – за їхній усталений вигляд, визначеність у назвах (напр., вихилясник, повзунець), можливість типово для українців виражати внутрішній стан танцівника. Підібрано такі традиційні рухи, семантика назв яких співвідносилась з навколишнім світом, а техніка виконання була доступною для дітей.

Ми виходили з наукових позицій вчених (Л.М.Масол, Г.М.Падалка, В.А.Роменець, О.П.Рудницька) про те, що виховний аспект мистецтва виявляється у художньому спілкуванні як вербальній та мистецько-інтерпретаційній взаємодії педагога і вихованців за допомогою відповідних засобів. Вищеозначена сутність українських рухів спрямувала використання їх як засобів художнього спілкування педагога і дітей та дошкільників між собою, що здійснювалося в процесі виконання розроблених з цією метою рухливих забав, ігор, етюдів, вправ.

Визначено доцільним створення спеціальних умов для засвоєння дітьми українського репертуару, насамперед, організації педагогом процесу сприймання його дітьми з позиції змістовно-сюжетної музично-хореографічної цілісності кожного твору. Це позитивно впливало на збагачення уявлень дітей про українські хороводи і танці, на формування емоційного ставлення та інтересу до них, сприяло реалізації виховного потенціалу традицій загалом.

Ознайомлення дошкільників з інваріантним змістом твору і конкретним сюжетом у доступ-ній формі художнього переказу ставало сприятливою умовою для привернення дітей до спілкуван-ня, поєднання у їхній свідомості культурного минулого із сучасним життям і власним досвідом, формувало у них початкове уявлення про зміст, образи, сюжет твору та наступні практичні дії.

Використовувалися прийоми: емоційно-образна розповідь переказу; виявлення семантики назви твору, музики, руху, малюнку, фігури; услуховування в музику з наступним з’ясуванням сталих ознак жанру; побудова вербального ланцюжка сюжету; асоціація танцю з провідною його ознакою (Плескач – легко плескати) та інші.

Навчання дошкільників виконанню репертуарних творів в єдності усталених і творчих компонентів стало вирішальною умовою для засвоєння їх дітьми, формування у них навичок репродуктивного та продуктивного виконавства. Ураховуючи низький рівень розвитку музично-рухової творчості дітей, перевага надавалася методам усталеного, інтерпретаційного і варіативного виконання руху, твору та використання танцювальної імпровізації (усіх дітей, хлопчиків, дівчаток, однієї дитини) як складової хороводу, танцю, гри, забави.

Застосовувалися прийоми привернення уваги дітей до виразності виконання руху, змінюваності його елементів, комбінування знайомих рухів, самостійного вигадування нового руху відповідно музики. Активізовували дітей до творчості прийоми, адресовані дівчаткам або хлопчикам (асоціації з явищами природи, мужніми чоловічими образами, історичними персонажами); навчання дітей мімічно-руховому вираженню привітання, запрошення, примирення тощо; використання властивих танцю вигуків, назв фігур як опорних сюжетних ознак твору, які допомогали встановленню взаємодії дітей.

У ході залучення дітей до українських музично-хореографічних традицій на таких засадах здійснювався комплексний вплив на розвиток дошкільників.

Особистісно зорієнтований підхід реалізовувався через впроваджування гуманних взаємин між дорослими і дітьми в процесі спільної музично-рухової діяльності; переорієнтацію педагогів з авторитарно-дисциплінарної на суб’єкт-суб’єктну взаємодію з дошкільниками; організацію спілкування, співтворчості з вихованцями, дітей між собою; активізацію їхніх позитивних емоцій, ініціативи, інтересів, життєвого досвіду; урахування вікових та індивідуальних виконавських можливостей старших дошкільників, у тому числі відмінностей хлопчиків і дівчаток за статтю, їхніх потреб в самостійності й творчості; виявлення, збереження та розвиток індивідуальних творчих проявів кожної дитини.

Порівняльний аналіз результатів контрольного експерименту дозволив констатувати у більшої частини дітей експериментальної групи (3/4) гармонізацію музично-рухового розвитку за трьома критеріями (по середньому, вище середнього і високому рівнях). У контрольній групі значні відмінності в розвитку музикальності, виконавства і творчості дітей зберіглися.