НАСТУПНІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ ОСВІТІ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І СТУДЕНТІВ ВИЩОГО ПЕДАГОГІЧНОГО навчального ЗАКЛАДУ : ПОСЛЕДОВАТЕЛЬНОСТЬ В ЭКОНОМИЧЕСКОМ ОБРАЗОВАНИИ УЧЕНИКОВ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ ШКОЛЫ И СТУДЕНТОВ ВЫСШЕГО ПЕДАГОГИЧЕСКОГО учебного ЗАВЕДЕНИЯ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її наукову новизну, теоретичну та практичну значущість; визначені ступінь її наукової розробки, об’єкт і предмет, мета і завдання, сформульовано гіпотезу, розкриті теоретико-методологічні, концептуальні основи та методи дослідження; вказано етапи експерименту, дослідну базу та сферу впровадження  результатів дослідження, охарактеризовано особистий внесок автора в наукову розробку проблеми.

У першому розділі “Наступність в економічній освіті учнівської молоді” розкрито теоретико-методологічні основи економічної освіти особистості, її місце в розвитку ринкових відносин, визначено роль загальноосвітніх шкіл і вищих педагогічних закладів у формуванні економічних суб’єктів;  проаналізовано чинники, які гальмують цей процес, на основі об’єктивних даних визначено певні його протиріччя; визначено структуру і зміст підготовки вчителя до економічної освіти учнів, обґрунтовано необхідність інтеграції особистісної позиції майбутнього спеціаліста та його професійних знань і вмінь; доведено, що витоки недоліків економічної підготовки лежать в ігноруванні принципу наступності в системі “школа – ВНЗ”; виявлено шляхом аналітико-синтетичної діяльності системно-компонентні, системно-структурні, системно-функціональні, системно-інтегративні зв’язки, притаманні досліджувальній проблемі.  На цій основі проаналізовані основні ознаки, властиві складним системам (цілісність, наявність визначеної мети, внутрішньої ієрархічної структури, взаємозалежних підсистем, функціональних зв’язків, управління тощо) і доведено їх специфіку для системи економічного виховання. Розроблено  методику діагностик в оцінюванні економічного виховання учнів, а також обґрунтовано  модель вивчення та аналізу реального стану наступності між загальноосвітньою і вищою педагогічними школами з проблем економічної освіти.

На основі здійсненого аналізу праць учених і експериментально-дослідницької роботи установлено, що проблема економічної освіти підростаючого покоління поліаспектна і включає:

– осмислення проблем економічної культури, мислення і свідомості молоді, виявлення їх специфіки (Л. Бірман, С.Злупко, В. Корнієнко, І.Лукінов, Ю.Пахомов);

– дидактично-змістовий зв’язок економічного виховання з трудовим

(А. Вихрущ, Н. Каленіченко, М.Левківський, Г.Левченко, В. Мадзігон,                 Д. Тхоржевський);

– організаційні і методичні засади використання предметного економічного виховання учнів (Н.Бірюкова, І.Носаченко, О.Плахотник, А.Сиротенко, М.Тименко);

– окремі аспекти економічної підготовки майбутніх вчителів (П.Бойчук, Г.Ковальчук, О.Кравчук, Ю.Палкін, О.Падалка, О. Шпак);

– управлінські засади економічного виховання (Л.Даниленко, Г.Дмитренко, Н.Островерхова, В. Пікельна).

Доведено що наступність вищої та середньої шкіл аналізується як ланка діалектично взаємозв’язаних і взаємозумовлених різнохарактерних явищ.

Серед протиріч зазначеного процесу виявлено такі:

– між новими ціннісними орієнтаціями школярів, які стихійно адаптуються до соціально-економічних умов, що змінюються, та консерва-тивністю загальноосвітнього навчального закладу як державного інституту;

– між змінюваним змістом предметів, нагальною потребою використовувати у школі економічні програми та недостатньою підготовкою педагогічних колективів до зазначеного виду навчально-виховної діяльності;

– між необхідністю розробки та впровадження ефективних форм і методів навчання, що відповідають специфіці нового навчального предмету “Основи економічних знань”, і традиційними педагогічними технологіями, що переважають у школі;

– між наявними теоріями ігрової технології  та існуючою практикою використання гри (переважно в дошкільних закладах і початковій школі);

– між необхідністю впровадження нових технологій, які підвищують ефективність виховання школярів, і слабкою матеріальною базою навчальних закладів не лише системи загальної середньої освіти, а й вищої;

– між актуальністю  забезпечення наступності економічної освіти учнів та студентів і тим об’єктивно реальним станом, який склався у практиці цих соціальних інститутів.

Теоретичний аналіз джерельної бази дав можливість з’ясувати, що наступність як соціальне явище означає зв’язок між різними етапами розвитку суспільства, його культури, науки і школи. Сутність наступності полягає в тому, що при зміні цілого як системи зберігаються окремі його компоненти і способи організації, вона передбачає зв’язок минулого, теперішнього і майбутнього, поєднання нових форм організації і способів діяльності зі старими, заміну їх досконалішими, пошук нових методів. Як педагогічний принцип, наступність визначає тісний зв’язок деяких компонентів, змісту, форм, методів навчання на різних його етапах  і  дозволяє осмислити вивчений матеріал на  більш високому рівні, закріпити здобуті знання новими, розкрити нові зв’язки, завдяки чому збільшується якість засвоєння знань, умінь і навичок.

Цей принцип передбачає готовність випускників школи до навчання у вищому навчальному закладі, здатність до систематичної розумової праці, що визначається інтелектуальним розвитком, засвоєнням методів самоосвіти.

Доведено, що найбільш ефективно здійснюється наступність, якщо між вищим і загальноосвітнім навчальним закладом існують прямі зв’язки, які допомагають ліквідувати прогалини в змісті освіти та структурі навчального процесу.        

Осмислення результатів констатуючого експерименту, аналіз  психолого-педагогічних праць дали можливість ствердити, що філософське поняття “неперервності” тісно пов’язане з поняттями “система”, “системний аналіз”. Останнім поняттям більшою мірою притаманний динамічно-функціональний під­хід.

Це стало основою вироблення критеріїв, визначення рівнів оволодіння і використання спроектованих напрямків форм і методів взаємозв’язку діючої системи ”школа – ВНЗ” на основі визначених параметрів (діаграма 1).

Узагальнення результатів констатуючого експерименту дало змогу: довести ефективність запропонованої методики визначення ефективності принципу наступності у вихованні учнів загальноосвітніх шкіл і студентів ВНЗ; з’ясувати, що недооцінка принципу наступності в діяльності цих соціальних інститутів веде до зниження рівня економічної освіти учнів і студентів; обґрунтувати доцільність нових концептуальних ідей і підходів до принципу наступності в економічній освіті цих суб’єктів.