ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ У РІЗНОВІКОВІЙ ГРУПІ ДИТЯЧОГО САДКА (на матеріалі англійської мови) : ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ УСЛОВИЯ РЕЧЕВОГО РАЗВИТИЯ ДЕТЕЙ В РАЗНОВОЗРАСТНОЙ ГРУППЕ ДЕТСКОГО САДИКА (на материале английского языка)

summary

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу дослідження, методологічні та теоретичні основи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, особистий внесок автора, наведено відомості про впровадження і апробацію результатів дослідження.

            У першому розділі “Теоретичні основи дослідження мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку в різновікових групах” проаналізовано стан дослідження проблеми мовленнєвого розвитку дітей у різновікових групах; здійснено теоретичний аналіз сучасного розуміння понять “мова”, “мовлення” з погляду філософії, психології та педагогіки; розглянуто індивідуально-диференційоване навчання як педагогічну проблему; проаналізовано особливості навчання іноземної мови дітей дошкільного віку в умовах груп з різновіковим складом; розкрито теоретичний зміст понять “мовленнєва діяльність”, “мовленнєва компетентність”.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури зроблено висновок, що протягом останнього десятиріччя проблема навчання іноземної мови дітей дошкільного віку набула особливої актуальності, оскільки підвищення якості мовної підготовки є одним із завдань навчання та виховання всебічно розвинутої особистості.

У сучасній методиці навчання іноземної мови існує чотири підходи щодо стратегій навчання, а саме: біхевіористський – визначає оволодіння іноземною мовою як сформованість внутрішніх дій на іншомовні стимули; інтуїтивно-свідомий – передбачає оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними; свідомий пізнавальний – спрямовує діяльність на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань; комунікативний – передбачає засвоєння правил оперування іншомовними моделями, що відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

Комунікативний підхід найбільшою мірою розкриває специфіку іноземної мови як навчального предмета у дошкільному навчальному закладі. Цей підхід визначився внаслідок методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики — теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що відображено в працях із психології та методики навчання іноземної мови (О. Леонтьєв, І. Зимня, Ю. Пассов, С. Шатілов, Г. Рогова та ін.).

Реалізація комунікативного підходу в навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається завдяки здійсненню з цією метою певної іншомовної мовленнєвої діяльності. Тобто оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння умінням говоріння, аудіювання здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність набуває рис навчально-практичного характеру і організовується таким чином, щоб діти виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для розв’язання комунікативних завдань, спрямованих на досягнення мети та намірів реального спілкування.

Навчання іноземної мови в дошкільних навчальних закладах пов’язане з проблемою двомовності (білінгвізму). Дослідники цієї проблеми (Н. Імедадзе, У. Ванрайх, М. Павлович, Ж. Ронже, В. Пенфільд, В. Ріверс) вважають, що основою успішного навчання дітей дошкільного віку іноземної мови є врахування специфіки їх психофізіологічних можливостей. Наявність у свідомості дитини-білінгва процесів порівняння і зіставлення іноземної та рідної мов дає змогу оволодіти двома мовами за той самий час, протягом якого одномовна дитина засвоює матеріал рідної мови.

На основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури зроблено висновок, що в період дошкільного віку діти опановують мовні механізми, що керують формуванням мовного висловлення рідною мовою. Ми дійшли висновку, що оволодіння англійською мовою відбувається шляхом певної корекції вже сформованого механізму. Насамперед, доцільно визначити лінгвопсихологічну характеристику мовленнєвої діяльності в цілому.

У дисертації розглядається поняття “мовленнєва діяльність”, яке концептуалізується спеціалістами (А. Богуш, Л. Виготський, І. Зимня, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Т. Рябова та  ін.) Так, мовленнєва діяльність розглядається як один з багатьох видів людської діяльності і визначається як активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і викладу мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою (М. Жинкін).

Аналіз теорії мовленнєвої діяльності дає можливість зробити висновок, що ця діяльність дітей дошкільного віку може входити до іншої, значно ширшої (ігрової, трудової, пізнавальної  тощо). Водночас вона може бути й повністю самостійною діяльністю, оскільки в дитини дошкільного віку є специфічна потреба у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. Ця потреба характеризується як комунікативно-пізнавальна. Отже, такі поняття, як “мова”, “мовлення” та “мовленнєва діяльність”, перебувають у певному співвідношенні між собою.

На основі результатів дослідження робимо висновок, що мовна діяльність відбувається в процесі мовного спілкування, що є елементом широкої і багатокомпонентної системи соціальних взаємодій дітей дошкільного віку як членів різновікової групи. Поступове вдосконалення у них мовних навичок і вмінь дедалі більше впливає на процес спілкування, істотно збагачуючи та ускладнюючи його. Це дає їм можливість брати участь у різних видах предметно-практичної діяльності.

У нашому дослідженні предметом навчання іноземної мови є не тільки власне мова, а й мовленнєва діяльність, або, точніше, мовленнєва взаємодія з цією мовою, культура народу – носія мови, а також певні мовні, лінгвокраїнознавчі та суто країнознавчі знання. Тоді метою навчання іноземної мови у межах дошкільного навчального закладу є оволодіння дітьми дошкільного віку навичками іншомовного спілкування на початковому рівні, у процесі якого здійснюється виховання, розвиток і навчання особистості, а оволодіння іншомовним спілкуванням передбачає досягнення дітьми початкового рівня комунікативної компетенції.

Поняття “комунікативна компетенція” з’явилось у методичній літературі наприкінці 80-х років і визначається як “здатність брати участь у реальному спілкуванні іноземною мовою” (Д.Хаймс). 

За нашим висновком, компетентність – це комплексна характеристика, що вбирає в себе попередні знання, вміння, навички, здатність творчо розв’язувати завдання (складати творчі розповіді, компонувати малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самоконтроль. Ми розуміємо компетенцію як  суму знань, умінь та характерних рис, що дає змогу особистості виконувати певні дії. Отже, загальні компетенції не є специфічними для мовлення, вони необхідні для будь-якого роду діяльності, у тому числі й мовленнєвої. Комунікативна мовна компетенція дає дошкільнику можливість діяти за допомогою специфічних лінгвістичних засобів. Вона може розглядатись як інтегративне явище, що охоплює низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, настанов щодо успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Виходячи з цього, робимо висновок, що комунікативна компетенція складається з мовленнєвих вмінь, сформованих на основі мовних, лінгвокраїнознавчих і країнознавчих знань та мовленнєвих навичок. В умовах груп з різновіковим складом діти вступали в спілкування з дорослими та однолітками, оскільки мали можливість висловлюватися, щоб досягти певного результату. Це відбувалося саме тому, що мова і спілкування не просто вплетені в тканину життя, а насамперед активно обслуговують усі сфери діяльності дітей дошкільного віку. Отже, немовна предметно-практична діяльність являє собою той фундамент, на якому ґрунтується вся система взаємозв’язків мови, мовлення і спілкування.

Тісна взаємозумовленість процесів розвитку мови і становлення діяльності насамперед виявляється в тому, що із зміною характеру мови змінюється діяльність, і, навпаки, цілеспрямована, чітко усвідомлювана діяльність удосконалює структуру мови за рахунок використання складніших мовних форм (М. Жинкін, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Д. Ельконін та ін.).

У процесі комунікативного навчання англійської мови ми дійшли висновку, що здатність дітей спілкуватися цією мовою забезпечується формуванням англомовної комунікативної компетентності, зміст якої зосереджений навколо категорій смислу, що вказують на те, що повинен уміти робити той, хто вивчає іноземну мову, і визначаються як: лінгвістична компетентність – знання лексичних одиниць, володіння певними загальними правилами, за допомогою яких лексичні одиниці об’єднуються в осмислене висловлення; соціолінгвістична компетентність – здібність використовувати і будувати мовні форми відповідно до ситуації; стратегічна компетентність – здібність застосовувати вербальні і невербальні стратегії для компенсування незнання правил; соціокультурна компетентність – ознайомлення із соціокультурним контекстом, в якому ввживається мова; соціальна компетентність – бажання взаємодіяти один з одним, користуючись мовою.

Аналіз підходів різних авторів до проблем особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу (М. Акимов, І. Бех, О. Бударий, В. Володьоко та ін.), індивідуалізації та диференціації (М. Коханський, Г. Григоренко, В. Котирло, О. Проскура, О. Пєхота, С. Полат, Т. Степанова, І. Унт, К. Щербакова та ін.) дає можливість зробити висновок, що в дошкільному закладі важливу роль відіграє методика навчального процесу. Отже, навчання англійської мови має організовуватися з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини, на основі диференційованого підходу до навчання. Диференціація та індивідуалізація є характерною особливістю організації роботи з дітьми у різновіковій групі. 

Узагальнюючи дані психолого-педагогічних досліджень з проблеми індивідуалізації та диференціації навчання, слід наголосити, що цей процес є необхідним чинником реалізації різноманітних цілей навчання, зокрема мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку в різновіковій групі. За нашим висновком, індивідуально-диференційований підхід має спрямовуватись на те, щоб залучити дитину, яка потребує допомоги в розвитку своїх здібностей, до участі в різних видах діяльності в умовах різновікової групи.

У другому розділі “Організаційно-педагогічні умови мовленнєвого розвитку дітей у групах з різновіковим складом” розроблено комплексно-цільову програму вивчення і впровадження іноземної мови (констатуючий, формуючий, контрольний етапи експерименту). Визначено й теоретично обґрунтовано педагогічні умови мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку в різновікових групах (на матеріалі англійської мови); наведено результативність формуючого етапу експерименту.

Констатуючий етап експерименту проводився за такими напрямами: робота з дітьми 4 – 6-го років життя, їхніми батьками, педагогами-вихователями, керівництвом дошкільних навчальних закладів (завідувач, методист). Завдяки такій роботі було забезпечено тісне співробітництво з усіма суб’єктами, які брали участь у педагогічному процесі.

Умовою виконання завдань констатуючого етапу експерименту був всебічний контроль за розвитком англійського мовлення дітей 4 – 6-го років життя, що дало змогу послідовно робити контрольні зрізи, слідкувати за ходом експериментальної роботи, управляти процесом педагогічної взаємодії. Це сприяло вдосконаленню окремих компонентів експериментальної моделі.

            Щоб з’ясувати ставлення батьків, вихователів і самих дітей до навчання англійської мови, ми вдались до анкетування. Дані анкетування показали, що батьки, вихователі й самі діти позитивно ставляться до вивчення іноземної мови, але бажання не є вирішальним чинником. Головним є сформованість і розвиток пізнавальних процесів, добре володіння рідною мовою.