ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГАРМОНІЙНИХ ВЗАЄМИН БАТЬКІВ З ДІТЬМИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ : ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ УСЛОВИЯ ФОРМИРОВАНИЯ ГАРМОНИЧНЫХ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ РОДИТЕЛЕЙ С ДЕТЬМИ СТАРШЕГО ДОШКОЛЬНОГО ВОЗРАСТА

summary

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу, методологію та основні методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, наведено дані про впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – „Формування гармонійних взаємин батьків з дітьми старшого дошкільного віку як наукова проблема” – проаналізовано наукові погляди на природу міжособистісних взаємин; розкрито психолого-педагогічну сутність взаємин батьків і дітей дошкільного віку; виокремлено істотні характеристики гармонійних батьківсько-дитячих взаємин; виявлено особливості їх порушень; досліджено моделі психолого-педагогічної корекції батьківсько-дитячих взаємин.

Проблема взаємин батьків і дітей різних вікових категорій досліджується Т.Алєксєєнко, О.Гуляр, О.Докукіною, К.Журбою, Е.Заредіновою, Д.Івановим, Т.Кравченко, Л.Повалій, В.Постовим, І.Сіданіч, О.Хромовою.

У роботах психологів (О.Бодальов, О.Киричук, Г.Костюк, О.Леонтьєв, М.Лісіна, В.М’ясищев, В.Петровський, С.Рубінштейн) проаналізовано змістовно-динамічні та специфічні характеристики міжособистісних взаємин; з’ясовано своєрідність міжособистісних взаємин людей (Б.Ананьєв, Г.Балл, О.Єршов, М.Обозов); досліджено роль вікових та індивідуальних проявів особистості у взаєминах (Д.Ельконін, О.Кононко). Зарубіжні психологи Д.Боулбі, Д.Добсон, Р.Кемпбелл, П.Куттер, К.Левін, А.Маслоу, А.Міллер, К.Роджерс, Б.Спок, К.Фопель, З.Фрейд, Е.Фромм, К.Хорні присвятили праці проблемам формування внутрішнього світу людини та досягнення взаєморозуміння з довкіллям, особливостям спілкування та взаємодії.

У психолого-педагогічній науці міжособистісні взаємини розглядаються як специфічний спосіб людського буття, що визначає духовну й практичну активність людей, їх відносини з навколишнім світом та між собою (Г.Балл, І.Бех, В.Білоусова, О.Бодальов, О.Злобіна). Аналіз наукових джерел засвідчує, що на формування і розвиток особистості дитини впливають, зокрема, такі психолого-педагогічні чинники: загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість, добрі сімейні взаємини. За гармонійних взаємин усі проблеми розв’язуються без приниження людської гідності дорослих і дітей. Взаєморозуміння та повага підтримують авторитет рідних і визначають статус дитини. Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох чинників: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, побутової культури, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.

Під гармонійними взаєминами батьків і дітей ми розуміємо відносини, засновані на узгодженні основних компонентів взаємин (довірче рівноправне ставлення, особистісно зорієнтований стиль спілкування, врахування індивідуальних потреб батьків і дітей).

Відповідно до результатів аналізу психолого-педагогічних праць із зазначеної проблеми було виокремлено істотні характеристики гармонійних батьківсько-дитячих взаємин: задоволення базових потреб дитини, зокрема таких як потреба у безпеці й прийнятті та потреб, що виникають у процесі батьківсько-дитячої взаємодії (прийняття та визнання індивідуальності дитини і збереження свого „Я” як автономної реальності); достатній рівень рефлексії батьків щодо індивідуальних особливостей дитини, розуміння їх психолого-педагогічної природи; свідома організація конструктивного стилю взаємодії з дитиною, адекватного її індивідуальним особливостям.

Гармонійні взаємини батьків і дітей формуються в процесі міжособистісних взаємин, які ми розглядаємо як активну взаємодію суб’єкта і соціального довкілля. Переважна більшість дослідників зазначає, що  сензитивним для формування і становлення гармонійних батьківсько-дитячих взаємин є дошкільний вік (Л.Божович, О.Кононко, Т.Маркова та ін.).

До порушень взаємин батьків і дітей віднесені: 1) низька згуртованість між членами сім’ї з питань виховання та пов’язана з цим емоційна напруга й непослідовність у виховному підході батьків до дітей; 2)неадекватно виражена ступінь опіки та обмеженості щодо певних сфер життєдіяльності дітей; 3) стимуляція можливостей дітей за допомогою погроз та моральних засуджень.

У більшості психолого-педагогічних досліджень батьківсько-дитячі взаємини вивчаються в підсистемі „мати – дитина”, а порушення в ній трактуються як основні причини порушень особистісного розвитку дитини (А.Адлер, Дж.Боулбі, Д.Віннікот, К.Хорні). Тому для успішного подолання можливих відхилень у розвитку дитини необхідні емоційно близькі стосунки з матір’ю вже на етапі новонародженої дитини. Починаючи з немовлячого віку, між дитиною та дорослим відбувається спілкування, в якому вони виступають як суб’єкти.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує, що важливими факторами виникнення порушень у розвитку дітей є: міжособистісні конфлікти в сім’ї; невіра батьків у можливості та сили дитини; неадекватні віку або суперечливі вимоги з боку батьків; відсутність інформації про те, коли і чому батьки задоволені чи незадоволені поведінкою дитини.

У дослідженнях Т.Архірєєвої, В.Безлюдної, О.Маріч, М.Сапоровської, А.Співаковської, О.Шапатіної показано, що особливе значення для виникнення та розвитку порушень в особистісному розвитку дитини має не стільки реальна сімейна ситуація, скільки суб’єктивне сприйняття та переживання дитиною того, що відбувається в сім’ї. Можна зробити висновок, що причини порушень розвитку особистості дитини мають значення лише тоді, коли вони переживаються нею.

Виявлено, що значна кількість конфліктів батьків з дошкільниками в сім’ї обумовлена комплексом умов (особливості віку та особистості дитини, внутрішньосімейні взаємини та соціокультурне середовище), що складає в цілому соціальну ситуацію розвитку дитини. Причини батьківсько-дитячих конфліктів у сім’ї можуть бути як об’єктивними (вікова динаміка, яка відбиває становлення ведучих потреб у дітей), так і суб’єктивними (індивідуально-психологічні особливості батьків, особливості сімейного виховання тощо).

Здійснений аналіз моделей корекції батьківсько-дитячих взаємин у контексті проблеми виховання батьків (індивідуальна модель А.Адлера, модель ефективних типів взаємодії Р.Дрейкурса, модель групового психологічного консультування Х.Джайнотта, гуманістична модель роботи з батьками Т.Гордона, навчально-теоретична модель Я.Хямяляйнен, модель, заснована на транзакційному аналізі Е.Берна, модель християнського виховання батьків Р.Кемпбелла, модель батьківського виховання Ю.Азарова) свідчить, що вони орієнтовані на різну практику виховання в сім’ї та створюють різні установки у батьків. Кожна з них спрямована на своєрідну передачу батькам знань і практичного досвіду їх взаємин з дитиною, необхідних для здійснення виховної функції. За нашим висновком їх доцільно застосовувати для формування у батьків усвідомленого ставлення до формування гармонійних взаємин з дітьми.

У другому розділі – „Дослідницько-експериментальна робота з виявлення особливостей взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку”– проаналізовано умови життя та особливості виховання дітей старшого дошкільного віку в сім’ї; відмінності у позиціях батька і матері щодо їхніх взаємин з дитиною; особливості поведінки батьків і дітей у конфліктних ситуаціях.

Дослідження особливостей батьківсько-дитячих взаємин здійснювалося за трьома напрямами: вивчення взаємодії в процесі спостереження, діагностика взаємин за уявленнями дітей та діагностика взаємин за уявленнями батьків (див. рис.1).

Здобуті результати констатувального етапу дослідження дали змогу виділити дві групи респондентів: експериментальну (55,1%) та контрольну (44,9%). Взаємини батьків з дітьми в контрольній групі мають такі характеристики: явна перевага емоційного прийняття дитини (79,8%); орієнтація батьків на взаємини співробітництва з дитиною (30,1%); достатньо високий прояв прагнення батьків до гармонійних взаємин з дитиною (60,0%); достатньо високий рівень контролю за дитиною (73,9%); орієнтація на її соціальні досягнення (82,2%); орієнтація на заохочення позитивних якостей дитини, сумнів у дієвості будь-яких покарань (79,8%).

Характерними ознаками батьківсько-дитячих взаємин в експериментальній групі є конфліктність (63,1%), непослідовність у виховних впливах (65,8%), емоційне неприйняття батьками своїх дітей (74,9%); дисгармонія, яка призводить до своєрідних викривлень у психічному розвитку дітей, породжує замкненість щодо усвідомлення і вираження своєї потреби, порушення самооцінки дітей (25,1%). Дошкільники гостро переживають своє місце в системі внутрішньосімейних взаємин, хочуть займати більш значущу позицію, але вимушені задовольнятися тим ставленням, яке демонструють щодо них їхні батьки та реагують на несприятливу ситуацію в сім’ї пасивним униканням труднощів або непрямою агресією (40,1%). Основними джерелами підвищеної тривожності є страх покарання (55,0%), відторгнення, втрата любові з боку батьків (74,9%). Діти експериментальної групи переживають амбівалентні почуття до батьків (37,9%): з одного боку, вони емоційно відштовхують батьків, що виявляється у малюнках та висловлюваннях дітей, з іншого боку, вони тягнуться до них, мріють про любов і турботу; у них виявлена завищена або занижена самооцінка у поєднанні з переживанням незадоволеності собою (25,1%), яка виконує переважно захисну функцію.

Виявлено відмінності у позиціях обох батьків щодо дітей. Для більшості чоловіків характерні такі позиції у взаєминах з дітьми: вимогливість (60,0%), контроль у ставленні до дитини та емоційна дистанційованість з нею (61,0%). У матерів переважає тривожність за дитину (20,0%), непослідовність та певна нестабільність у взаєминах з дітьми (85,2%). Результати опитування дітей свідчать, що мати частіше (50,2%), ніж батько (26,7%) проявляє позитивні реакції щодо дитини, і, відповідно, дитина частіше отримує реакції негативного характеру від батька (18,0%), ніж від матері (11,2%).

Встановлено, що конфліктні ситуації у взаєминах дітей з батьками виникають у сім'ях, де переважають такі типи батьківського ставлення, як „відторгнення” (55,0%), „авторитарна гіперпротекція” (65,2%) та „маленький невдаха” (70,0%). Способи поведінки батьків експериментальної групи щодо дітей у конфліктних ситуаціях мають переважно неконструктивний характер (65,2%); лише 19,7% дошкільників поводять себе в конфліктній ситуації по-своєму; більшість дітей наслідують поведінку своїх батьків, причому дівчатка частіше наслідують матір (50,0%), а хлопчики – батька (45,2%).

За нашими оцінками, у кожній другій сім’ї (55,0%) батьківсько-дитячі взаємини не є гармонійними, що обумовлює потребу у створенні педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку.

У третьому розділі – „Експериментальна апробація педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків з дітьми старшого дошкільного віку” – здійснено експериментальну перевірку педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку, оцінку ефективності розробленого корекційно-педагогічного комплексу; охарактеризовано динаміку змін у взаєминах батьків та дітей.

Нами був розроблений спеціальний комплекс взаємодії педагогічного колективу дошкільного закладу і сім’ї. Він є злагодженою системою форм і методів роботи, яка керується загальною метою – забезпечення дієвості педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку. Розробка програми формувального експерименту включала три складові: корекційна робота з дітьми; створення у батьків педагогічно рефлексивної позиції щодо своїх дітей; тренінг оволодіння батьками уміннями використовувати адекватні методи співробітництва з дитиною (рис.1).

Корекційна робота з дітьми експериментальної групи включала декілька напрямів: казкотерапію, ігротерапію та застосування методів ігрової адлеріанської терапії при взаємодії з дітьми. Застосування казкотерапії сприяло тому, що дитина на вербальному та емоційному рівні мала змогу усвідомити, що означає „добро” і „зло”, приміряти ролі того, хто ображає та кого ображають, сильного та слабкого, турботливого та байдужого, побувати в ролі одного із батьків та об’єктивно оцінити свій вчинок, а також по-новому подивитись на довкілля та близьких людей. Ігротерапія використовувалася як своєрідна сфера, в якій відбувається налагодження взаємин дитини з близькими людьми та довкіллям.

Програма ігротерапії складалася із трьох блоків. Метою першого блоку було об’єднання дітей і дорослих у підгрупи, створення доброзичливої атмосфери взаєморозуміння, підтримки, бажання допомогти у вирішенні проблем. Заняття включали розважальні, рухливі та предметні ігри.

Метою другого блоку – основного – була корекція неконструктивних форм спілкування та негативних особистісних рис. Заняття давали змогу доповнювати та змінювати заплановані методи та прийоми корекції з урахуванням індивідуальних проблем кожної дитини в процесі спільних видів діяльності (читання казок, розповідей, художньої творчості). З батьками проводилися обговорення та розігрування конфліктних ситуацій, складання міні-творів.