| summary: | У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження; розкрито теоретико-методологічну базу дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість отриманих результатів; наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження у практику.
У першому розділі «Теоретичний аналіз досліджень готовності до ризику та її значення в розвитку особистості підлітків» проаналізовано дослідження наукового змісту поняття «готовність підлітка до ризику», що визначається в трьох площинах: по-перше, особливістю феномену готовності, як психологічної властивості та стану особистості; по-друге, специфічною сферою прояву цієї властивості – умовами ризику; по-третє, віковими межами розвитку самого суб’єкта даної властивості – підлітка, які обумовлюють особливості її формування й функціонування.
Зважаючи на позицію О.В. Вдовіченко про загально-філософський та специфічний підходи до визначення ризику, зазначається, що феномен ризику пов’язаний із соціально-історичним розвитком суспільства і є показником його інтенсивності й складності. Конструкт ризику є комплексним і полінауковим, загальнотеоретичні засади якого розвивались в соціології, економіці, прикладній математиці, психології прийняття рішення, когнітивній психології, девіантології. Однак, практично відсутні дослідження в області вікової психології, які присвячені ґенезу готовності до діяльності в умовах ризику.
Окреслення готовності до ризику як науково-психологічного конструкту з необхідністю передбачає його зв'язок з поняттями установки, наміру, схильності, прагнення, спрямованості, власне готовність. Загальний контекст ставлення до ризику в сучасній психологічній науці розглядається через феномени спрямованості (В.В. Богословський, Л.І. Божович, Б.І. Додонов, Є.П. Ільїн, В.А. Крутецький, В.С. Мерлін, Р.С. Немов, А.В. Петровський, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, Ю.Л. Трофімов, М.Г. Ярошевський та інші), схильності (Є.П. Ільїн, Р. Кеттелл, О.Г. Ковальов, Н.С. Лейтес, В.М. М’ясищев, А.В. Петровський, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов), прагнення (Є.П. Ільїн, Ю.Л. Трофімов).
Готовність як мотиваційне утворення характеризується через поняття установки (С.Д. Максименко, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, М.Г. Ярошевський). Особливим аспектом готовності є психологічна готовність, що визначається у функціональному (Ф.Ю. Генов, Є.П. Ільїн, Н.Д. Левітов, В.С. Нерсесян, А.Ц. Пуні, В.М. Пушкін, О.О. Ухтомський) та особистісному (К.М. Дурай-Новакова, М.І. Дьяченко, Л.О. Кандибович, В.О. Моляко, А. О. Смирнов) підходах. При особистісному підході до вивчення психологічної готовності наголошують на її тимчасовості або сталості, яка в свою чергу є результатом підготовки й містить мотиваційний, когнітивний, операційний компоненти у відповідності до вимог, змісту та умов діяльності.
Готовність до ризику є предметом вивчення у прикладній психології, здебільшого у девіантному контексті. Позитивний контекст готовності до ризику розглядається в галузях професійної психології, психології управління та бізнесу. Однак об’єднано позитивний і негативний контексти готовності до ризику в науковій психології практично не розглядаються. Спільним для них є невизначеність і потенційні негативні й позитивні наслідки.
В дослідженнях готовності до ризику О.В. Вдовіченко і М.А. Котика зазначається її зниження з віком та майстерністю, вплив гендерних розрізнень, характеру діяльності та соціальних чинників на її рівень.
Відмічається, що у відповідності з можливістю виділити позитивний та негативний контексти готовності до ризику, існують неоднозначні характеристики її рівнів. В негативному контексті відзначають її надмірність,
Дослідженню готовності до ризику підлітків присвячено небагато робіт. Ряд авторів (О.Л. Григоренко, Ю.А. Зубок, Т.В. Корнілова, К.С. Лебединська, М.М. Райська, В.І. Чупров) підкреслюють, що інтеграція підлітків у суспільство ризику відображає характер ідентифікації з різними соціальними групами. Труднощі кризового переходу сучасного підлітка посилюються високою інтенсивністю і колізіями розвитку самого сучасного суспільства. Констатується, що саме в підлітковому віці виникає необхідність формувати готовність до ризику як властивість, що є необхідною вже в цьому віці. Визначено, що ідентифікація особистості, яка відбувається в підлітковому віці, визначається процесами самопізнання і випробовування себе шляхом подолання невизначеності власного «я». Зміна ідентифікацій, розвиток рефлексивних властивостей, становлення ієрархій в мотиваційній сфері особистості, прагнення до дорослості створюють передумови для формування певної особистісної диспозиції, установок, здатностей тощо у відношенні до ризиків.
У другому розділі «Емпіричне дослідження розвитку готовності до ризику в підлітковому віці» розкриваються теоретичні основи дослідження та зміст дослідницько-експериментальної роботи, яка була спрямована на визначення психологічних особливостей готовності підлітків до ризику.
Положення, що знайшли своє відображення у роботах К.О. Абульханової-Славської, О.П. Белинської, І.Л. Зіновієвої, А.В. Карпова, Т.В. Корнілової, Д.О. Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, О.О. Серебрякової, В.Г. Ромека, П.В. Сімонова та інших, виступили в якості підґрунтя для виділення таких критеріїв оцінки готовності підлітків до ризику як надситуативна мотивація, що обумовлює прийняття рішення про ризик, готовність до ризику як здатність до прийняття виважених адекватних рішень та дій з опорою на власний потенціал в умовах невизначеності та ймовірних небезпек, відповідальність за їх результати та наслідки.
Розуміння готовності до ризику як різнорівневої особистісної властивості (Т.В.Корнілова) дає можливість охарактеризувати найвищій рівень розвитку готовності до ризику прагненням до високих результатів, раціональністю, здатністю діяти в неповній визначеності, відповідальністю, а низький рівень – ситуативною мотивацією, пов’язаною з потребами в гострих відчуттях, імпульсивністю, ірраціональністю, безвідповідальністю.
Дослідження готовності до ризику як системного утворення дає можливість виділити в його структурі такі компоненти: мотиваційно-особистісний, когнітивний, емоційний та регулятивний. Шляхом теоретичного моделювання для кожного з компонентів готовності до ризику було визначено певні діагностичні параметри. Для мотиваційно-особистісного компоненту були виділені такі параметри: впевненість в собі, прийняття ризику, потреба у гострих відчуттях; для когнітивного компоненту - рефлексивність, структурно-комунікативне розпізнання, поленезалежність; для емоційного компоненту - загальна емоційність, толерантність до невизначеності, загальна тривожність; для регулятивного компонента - загальної адаптивність, загальна саморегуляція, контроль.
Констатуюче дослідження проводилось у три етапи і було спрямоване на виявлення психологічних особливостей розвитку готовності підлітків до ризику. У дослідженні взяли участь учні 9-х класів загальноосвітніх шкіл міста Харкова кількістю 308 осіб (182 хлопці, 126 дівчат) віком 14-15 років.
Завданням першого етапу констатуючого дослідження було визначення показників готовності до ризику за такими параметрами як надситуативна мотивація, раціональність, готовність до ризику, інтернальність, а також рівня схильності до ризику по групі підлітків в цілому, а також по групах дівчат та хлопців підліткового віку. Крім того планувалося визначити групи досліджуваних з певним співвідношенням показників готовності та схильності до ризику.
Завдання першого етапу вирішувалося із застосуванням комплексу методик, до якого увійшли: методика «Особистісні фактори прийняття рішень» Т.В. Корнілової, методики «Діагностика прагнення до ризику та мотивація досягнень» й «Діагностика мотивації уникнення невдач» Т. Елерса, методика «Діагностика парціальної інтернальності» Є.Ф. Бажина, О.О. Голинкіної, О.М. Еткінда, методика «Діагностика схильності до ризику» Г. Шуберта.
Завданням другого етапу констатуючого дослідження було вивчення психологічних характеристик, які визначають зміст мотиваційно-особистісного, когнітивного, емоційного і регулятивного компонентів готовності до ризику в групах підлітків з певним співвідношенням показників готовності та схильності до ризику.
Завдання другого етапу вирішувалося із застосуванням комплексу методик, до якого увійшли: методика ОФДВІ В.М. Русалова (шкали «індекс загальної емоційності» та «індекс загальної адаптивності»), тест впевненості в собі В.Г. Ромека (шкала «впевненість в собі»), методика визначення потреби в гострих відчуттях М. Цукермана, шкала толерантності до невизначеності К. Стоїчевої, тест рефлективності А.В. Карпова (шкала «рефлексивність»), тест «життєстійкості» Д. О. Леонтьєва-C. Мадді (шкали «прийняття ризику», «контроль»), методика «Стиль саморегуляції поведінки (ССП 98)» В.І. Моросанової ( шкала «загальна саморегуляція»), методика вивчення тривожності Є.П. Ільїна (шкала «загальна тривожність»), об’єктивні тести на виявлення соціального інтелекту Д. Гілфорда і К. Саллівена (шкала «структурно-комунікативне розпізнання»), методика Х. Уіткіна «Вкладені фігури» (шкала «поленезалежність»).
На третьому етапі констатуючого дослідження було проведено ряд статистичних процедур із застосуванням статистичного пакету SPSS 15 для визначення латентних феноменів, що не можуть бути встановлені при прямому психологічному діагностуванні. При цьому кореляційний і факторний аналізи дозволили встановити суттєві взаємозв’язки властивостей і латентні індивідуально-психологічні фактори готовності підлітків до ризику, дисперсійний аналіз - визначити значущі відмінності індивідуально-психологічних властивостей підгруп підлітків з різними особливостями готовності до ризику.
Першим кроком аналізу готовності підлітків до ризику був розподіл досліджуваних за двома параметрами «раціональності» і «готовності», що дозволило диференціювати досліджуваних на групи з різним проявом цих властивостей: «готові-раціональні», «готові-нераціональні», «неготові-раціональні», «неготові-ірраціональні». Технологічною точкою розподілу по біполярних підгрупах став рівень, що нижчий за середній показник на одне статистичне відхилення – «з середнім і вище рівнем» і «з низьким рівнем». Значущого статистичного зв’язку між «раціональністю» і «готовністю» визначено не було.
Другим кроком було вивчення «відповідальності», яку ми констатували за показником «загальної інтернальності». Третім кроком – стало визначення «надситуативної мотивації» на підставі з’ясування переваги мотивації досягнення над мотивацією уникнення невдач. Четвертим кроком – вивчення «схильності» до ризику як «непродуктивної готовності до ризику» за методикою Г. Шуберта.
Дольовий розподіл досліджуваних за рівнями схильності й готовності до ризику виявився таким: 37,7% досліджуваних мають середні та високі показники за обома параметрами, 34,4% - низькі за обома параметрами, у 14,9% переважає готовність над схильністю, а у 13,0% - схильність над готовністю. Значущого статистичного зв’язку між показниками рівня схильності і готовності не визначено.
Розподіл досліджуваних за показниками готовності та схильності до ризику відображений у табл.1.
Групи досліджуваних, виділені в залежності від особливостей співвідношення показників готовності та схильності до ризику отримали такі назви: повністю готові, несхильні; частково готові, несхильні; частково готові, схильні; повністю неготові, схильні; повністю неготові, несхильні.
Досліджувані, що увійшли до групи «повністю готові, несхильні», склали 7,8% вибірки. Вони відзначаються такими характеристиками: високий рівень готовності і раціональності, перевага мотивації успіху над мотивацією уникнення невдачі, розвинута інтернальність, несхильність до ризику.
Досліджувані групи «повністю неготові, схильні» характеризуються протилежними якостями: низьким рівнем раціональності й готовності, який супроводжується схильністю до ризику. Кількість досліджуваних даної групи по відношенню до загальної кількості досліджуваних склала 9,1%.
Третю групу склали досліджувані, які мають низькі показники як за методикою Т.В. Корнілової, так і за методикою Г. Шуберта. Ця група отримала назву «повністю неготові й несхильні», бо вона об’єднує досліджуваних, які характеризуються пасивною позицією щодо ризику. Вони не йдуть ні на виважений, ні на необачний ризик. Кількість досліджуваних цієї групи складає 14,3% від загальної кількості досліджуваних.
Четверта і п’ята групи виділені нами як такі, що мають «часткову готовність» до ризику (основним критерієм були шкали методики Т.В. Корнілової), що визначається або сформованою готовністю і несформованою раціональністю, або навпаки. Диференціює четверту й п’яту групи критерій схильності до ризику: четверта група – «частково готові, несхильні» (27,3% від загальної кількості досліджуваних), п’ята – «частково готові, схильні» (41,6 % від загальної кількості). |
